26 червня 2006 року в рамках святкування 50-річчя від дня заснування у Кримському відділенні Київського державного геологорозвідувального інституту (м. Сімферополь) відбулися урочисті збори.
Наводимо фрагменти виступу директора Кримського відділення УкрДГРІ Ігоря Палкіна.
Кримське відділення Українського державного геологорозвідувального інституту (КВ УкрДГРІ) (до1994 р. – Інститут мінеральних ресурсів – ІМР, до 2000 року – Український державний інститут мінеральних ресурсів – УкрДІМР) створено в червні 1956 р. на базі Кримського філіалу АН УРСР, який було організовано у 1948 р. АН СРСР з метою розвитку наукових досліджень у напрямах, що відповідають народногосподарським потребам Криму. У 1956 році, в зв’язку з передачею Кримської області до складу Української РСР, філіал перейшов у ведення Української Академії наук й практично відразу був реорганізований. Частину його відділів (археології, історії тощо) передали до складу відповідних інститутів АН УРСР, а на базі відділів геології, хімії, гідрогеології і картознавства та вивільнених штатів Управління філіалу був організований Інститут мінеральних ресурсів АН УРСР.
Ці відділи були першими в Криму науково-дослідними осередками геологічного профілю. Відділом геології керував доктор геолого-мінералогічних наук Я. Д. Козін (1896-1973), який, водночас, був заступником голови Президії філіалу АН СРСР. Науково-дослідницькі роботи, що здійснювалися під його керівництвом та при безпосередній участі були спрямовані на вивчення стратиграфії й палеогеографії третинного і четвертинного періодів, оцінку перспектив нафтогазоносності Криму, а також вивчення інженерно-геологічних умов траси Північно-Кримського та Південно-Українського каналів. Вивчалася також геохімія підземних вод і нафти Криму, геохімія рідких компонентів керченських залізних руд та процеси формування схилу Південного берега Криму.
У відділі хімії під керівництвом доктора хімічних наук. П. Т. Данільченко здійснювалося фізико-хімічне дослідження мінералів залізорудних родовищ Керченського півострова і соляних ресурсів Перекопських озер та Сиваша з метою вдосконалення технології їх переробки та використання.
Відділ гідрогеології і картознавства, організований у 1951 р., очолював доктор геолого-мінералогічних наук С.О.Ковалевський. Роботи відділу були орієнтовані на вивчення морфології карстових форм і природи карстових явищ в галузі відкритого карсту Гірського Криму та Кавказького карстово-спелеологічного заповідника.
Ініціатором створення Інституту мінеральних ресурсів (ІМР) був видатний вчений у галузі петрології, геохімії, геохронології та металогенії докембрію, академік АН УРСР М. П. Семененко, на той час віце-президент Української Академії наук. Він же санкціонував будівництво виробничих будівель і трьох багатоквартирних будинків для співробітників інституту та інших академічних організацій Криму.
ІМР, що створювався як геолого-технологічний центр, успадкував не лише науковий персонал філіалу, але й, значною мірою, також направленість наукових досліджень, що відобразилося в тематичному плані інституту у перші роки його становлення. Разом з тим структурою інституту передбачався розвиток, перш за все, рудно-мінералогічних досліджень та технології збагачення руд твердих корисних копалин. Було створено два основних науково-дослідних сектора: сектор геологічних наук з відділами мінералогії корисних копалин, геохімії рідких та розсіяних елементів, нерудних корисних копалин та петрографії, регіональної геології та стратиграфії, гідрогеології та картознавства і сектор хіміко-технологічних наук з відділами збагачення корисних копалин, мінеральних солей, фізико-хімії та технології мінеральної сировини, фізичних і хімічних методів аналізу мінеральної сировини.
У 1963 р. Постановою Ради Міністрів СРСР Інститут мінеральних ресурсів було передано з системи АН УРСР у відання геологічної служби країни (тоді – Держгеолком, пізніше – Міністерство геології). На виконання цієї Постанови наказом Геолкому СРСР до складу Інституту було переведено Дніпропетровську науково-дослідну експедицію, перетворену у Дніпропетровську групу відділів ІМР, а дослідну лабораторію із збагачення керченських руд передано Камиш-Бурунському комбінату. Окрім того, з планів НДР була виключена тематика з вивчення солей Сивашу та природних сорбентів, які використовуються у сільському господарстві. Виходячи з завдань геологічної служби та з врахуванням вказаних змін, було затверджено профіль діяльності і структура інституту.
Основними напрямами науково-дослідних робіт були визначені:
– вивчення геології родовищ металічних та неметалічних корисних копалин, вугілля і будівельних матеріалів; прогноз і геолого-економічна оцінка родовищ корисних копалин;
– удосконалення методики пошуків та розвідки корисних копалин; дослідження речовинного складу мінеральної сировини та її технологічна оцінка; вивчення геологічних, гідрогеологічних та інженерно-геологічних умов, карстових явищ і сельових потоків;
– вивчення економіки мінеральної сировини, наукове обґрунтування геологорозвідувальних робіт, їх економіка та ефективність.
У 1966 р. Інститут мінеральних ресурсів передано Міністерству геології України. Тут він затверджується головним з вивчення родовищ твердих корисних копалин та координації науково-дослідних і тематичних робіт в системі геологічної служби України.
В 2000 році, у зв’язку з реструктуризацією геологічної галузі та з метою скорочення кількості інститутів, УкрДІМР, так само, як і розташований у Львові УкрДГРІ, перетворено у територіальні відділення Українського державного геологорозвідувального інституту, який став базуватися у м. Києві. Дніпропетровське відділення було виведене з УкрДІМРу й також передане до складу УкрДГРІ.
Першим директором і фактичним творцем основних напрямів наукової діяльності ІМРу був Ю. Ю .ЮРК (1905-1975) доктор геолого-мінералогічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки УРСР, видатний спеціаліст у галузі мінералогії, петрології і мінералогії. Його наукові дослідження внесли вагомий внесок у розвиток сучасних уявлень про мінералогію і петрографію гранітоїдів та зв’язаних з ними пегматитів західної частини Українського щита і Приазов’я, а також докембрійських залізорудних формацій та кімерійських залізних руд Азово-Чорноморського басейну. Прийнявши на себе Інститут мінеральних ресурсів, розміщений у декількох розкиданих містом та непристосованих приміщеннях, Ю. Ю. Юрк зайнявся комплектуванням наукових кадрів, так як із понад 100 співробітників, що перейшли з Управління та відділів філіалу, лише 17 обіймали наукові посади, та й вони, у більшості, за своєю вузькою спеціалізацією та науковою направленістю не сповна відповідали профілю інституту, що створювався. Для організації і забезпечення досліджень з геолого-прогнозного напрямку було запрошено декілька кандидатів геолого-мінералогічних наук, висококваліфіковані геологи та технологи-виробничники і велика група молодих спеціалістів-геологів; в галузі технології збагачення та економіки мінеральної сировини – кандидати технічних та економічних наук. В цілому комплектування складу наукових кадрів та інженерно-технічного персоналу відбувалось за рахунок випускників українських університетів (Харківський, Львівський, Київський та ін.) і гірничих, геологорозвідувальних та гірничо-металургійних інститутів Москви, Ленінграда, Дніпропетровська, Владикавказу й Уралу, що підтримувало високий рівень наукових досліджень. Більшість із прийнятих до інституту молодих спеціалістів та геологів-виробничників за короткий термін захистили кандидатські дисертації, чому сприяло й існування при Інституті до 1970 р. аспірантури з геолого-мінералогічних та технічних (технологія збагачення корисних копалин) наук. Всього за період з 1956 і до 1972 рр. було захищено 6 докторських дисертацій і близько 50 співробітників захистили кандидатські дисертації. Можливість професійного росту забезпечувала високу стабільність складу наукових робітників та незначну текучість кадрів.
Вже до середини 60-х років в Інституті функціонувало понад 15 структурних підрозділів, у тому числі 9 – з геолого-мінералогічного напрямку й 5 – з технології збагачення руд. Були створені й оснащені сучасними приладами та устаткуванням лабораторії фізико-хімічних методів дослідження (рентгеноструктурна, електронної мікроскопії, полум’яної фотометрії, спектрального, термічного, атомно-абсорбційного, люмінесцентного аналізів тощо), а також обчислювальний центр. Очолювали ці структурні підрозділи і лабораторії висококваліфіковані фахівці з числа щойно прийнятих співробітників.
На 1973 рік в Інституті мінеральних ресурсів – українському аналогу ВІМС (Всесоюзного інституту мінеральної сировини) загальна чисельність співробітників становила 670 осіб, у тому числі наукових співробітників – 380, з них 7 докторів та 107 кандидатів наук. Інститут за основними напрямками своєї діяльності вийшов на достатньо високий, сучасний рівень досліджень, а його прикладні роботи сприяли відкриттю та промисловій оцінці низки родовищ. Останні належать, перш за все, до мінералого-технологічних досліджень, з якими Інститут вийшов на всю територію колишнього Радянського Союзу (Якутія, Східний Сибір, Казахстан, Архангельський регіон, Білорусія), хоча статутом Інституту територія його діяльності обмежувалася Україною та Молдавією.
З 1973 р. і до 1986 р. керував інститутом С. І. Кирикилиця (1924-1986), кандидат геолого-мінералогічних наук, лауреат Державної премії УРСР. Час його перебування на посаді директора можна характеризувати як період екстенсивного розвитку Інституту за рахунок якісного та кількісного зростання його науково-технічного потенціалу. Завершення будівництва дослідно-технологічної бази дозволило приступити до дослідження крупнооб’ємних проб та укрупнених випробувань розроблених технологічних схем збагачення корисних копалин. Були запрошені висококваліфіковані фахівці – доктори наук з наукового прогнозування особливо пріоритетних видів корисних копалин (золото, неметалічна сировина, кольорові метали) і створені відповідні сектори з проведення прогнозно-металогенічних досліджень. Значно розширилися роботи з розробки геохімічних методів пошуків, економіки мінеральної сировини, дослідження геодинамічних процесів та екологічного стану навколишнього середовища. Для підвищення рівня робіт із впровадження у виробництво розробок інституту була створена Дослідно-методична експедиція (ДМЕ), яка складалася з декількох дослідно-методичних партій (ДМП), що виконували системні спостереження за екзо- та ендогенними геодинамічними процесами, площові та профільні геохімічні та геоекологічні зйомки з використанням приладів та методик, розроблених в ІМР, а також складання ТЕД і ТЕО по родовищах твердих корисних копалин.
Постійно зростав та укріплювався науковий та інженерно-технічний склад Інституту. Співробітники Інституту захистили 7 докторських і понад 30 кандидатських дисертацій, як і раніше, запрошувалися випускники престижних вищих навчальних закладів та аспірантур Москви і України, а також досвідчені фахівці-виробничники, часто з науковим ступенем. До початку 1986 р. загальна чисельність співробітників інституту склала 1128 осіб, серед яких 4 доктори й 135 кандидатів наук (Сімферополь та Дніпропетровськ, відповідно, 780 і 348 осіб; 4 доктори й 88 та 47 кандидатів).
У 1986 р. директором ІМРу (з 2000 р. – КВ УкрДГРІ) був призначений Ю. М. Брагін (1936) – доктор геолого-мінералогічних наук, заслужений діяч науки і техніки України, академік Академії гірничих наук України та Міжнародної академії мінеральних ресурсів. Час перебування на посаді директора Інституту співпав із періодом природного старіння наукових кадрів та їх виходом на пенсію. Окрім цього, на початку 90-х років, у зв’язку з розпадом СРСР, соціальною перебудовою та різким скороченням фінансування геологорозвідувальних робіт, у тому числі наукових досліджень, дуже зросла текучість інженерно-технічного персоналу. Як наслідок, було втрачено досить багато наукових та інженерно-технічних висококваліфікованих кадрів, що призвело до припинення науково-дослідних робіт – геологічних, геолого-технологічних та ін. по низці традиційних для ІМРу напрямків, а також до ліквідації Дослідно-методичної експедиції.
Загальна чисельність співробітників інституту до 1990 р. скоротилася в обох відділеннях до 337 чоловік, у тому числі – 5 докторів та 65 кандидатів наук, а у 2005 р., вже в КВ УкрДГРІ, становила 173 чоловіка, у тому числі – 5 докторів та 22 кандидати наук.
Наприкінці 2005 р. на посаду директора Кримського відділення УкрДГРІ був призначений І.Є.Палкін (1952), кандидат геолого-мінералогічних наук, який до цього працював протягом останніх 15 років на посаді ученого секретаря інституту, а згодом відділення, поєднуючи цю діяльність з науковими дослідженнями за проблемами алмазоносності та прогнозування родовищ металів платинової групи на території України.
Профіль діяльності інституту, визначений при його переході у відання Міністерства геології України та Державної геологічної служби, залишився практично незмінним і на сьогоднішній день включає 4 напрями наукових досліджень: 1 – вивчення геології та речовинного складу перспективних геологічних формацій та родовищ твердих корисних копалин; 2 – технологія збагачення мінеральної сировини; 3 – гідрогеологія, геодинамічні процеси та екогеологія; 4 – економіка мінеральної сировини та геологорозвідувальних робіт. Згідно з цими напрямами наукових досліджень встановлювалася й структура інституту, яка в процесі його розвитку і, відповідно до вимог, доповнювалася та деталізувалася шляхом створення окремих структурних підрозділів з конкретними, досить вузькими завданнями.
Головні результати наукових досліджень УкрДІМРу – КВ УкрДГРІ за основними напрямами (галузями) геологорозвідувальних робіт наступні.
Чорні метали. З моменту створення відділення активно проводиться комплексне вивчення родовищ залізних і марганцевих руд України, оцінка перспектив розвитку залізорудної та марганцеворудної бази країни. На першому етапі об’єктами робіт був Керченський залізорудний басейн та Азово-Чорноморська залізорудна кімерійська провінція, а потім – залізорудні родовища докембрію Українського щита та Південно-Українська марганцеворудна провінція. На другому етапі відділення, спільно з ІГМР НАН України та геологорозвідувальними організаціями Міністерства геології України, активно бере участь у прогнозуванні, вивченні та оцінці промислових перспектив нових залізорудних родовищ докембрію Українського щита у Криворізько-Кременчуцькій та Білоцерковській металогенічних зонах та у Приазовській металогенічній області. Результати робіт сприяли відкриттю і освоєнню цілої низки нових промислових родовищ залізних руд, що легко збагачуються. Була розроблена технологія їх збагачення і впроваджено в геологічну практику методичні рекомендації щодо геолого-технологічного картування залізорудних родовищ докембрію Українського щита. Внаслідок виконання прогнозної оцінки та геолого-технологічного картування родовищ Південно-Української марганцеворудної провінції були складені, опубліковані і впроваджені у геологічну практику “Методичні рекомендації щодо геолого-технологічного картування осадових родовищ марганцю”. В останні роки значний обсяг досліджень присвячується технології збагачення хвостів залізорудних і марганцеворудних ГЗК. Розроблені вченими відділення технологічні схеми можуть дозволити утилізувати вказані відходи (техногенні родовища) зі значною рентабельністю для народного господарства.
Кольорові метали. З 60-х років в Інституті проводилося вивчення геології, геохімії, речовинного складу родовищ ртуті. Були розроблені мінералого-геохімічні критерії із перспективної оцінки ртутного зруденіння, розроблена методика розвідки родовищ микитівського типу. Виконано прогноз ртутоносності Донбасу та Закарпаття. Значне місце при прогнозуванні займали геохімічні та газортутні дослідження із застосуванням розробленого в відділенні газортутного приладу. Була підготовлена та опублікована методична робота “Великомасштабні прогнозування ртутних родовищ “. Низка робіт присвячувалась вивченню ртутоносності вугілля Донецького басейну продуктів їх переробки.
Було проведене вивчення петрографічно-мінералогічних особливостей бокситів південно-західного схилу Українського щита, складена карта закономірностей розміщення бокситів в середземноморському поясі, вперше вивчено геологію та геохімію пізньоюрської кори вивітрювання, встановлено пошуково-оціночні ознаки бокситопроявів середземноморського типу і негативно оцінено бокситоносність Гірського Криму. Вперше у вітчизняній та світовій практиці було розроблено глибоке біообезкремнювання каолініт-гібситових порід і видана монографія “Мікробіологічне збагачення бокситів". Наприкінці минулого сторіччя розпочато новий цикл із вивчення можливостей біотехнології стосовно українських бокситів і отримано результати, які показали доцільність її застосування при розробці українських родовищ.
У 80-і роки були оцінені перспективи Донбаса, Придністров’я і Передкарпаття на стратиформне мідне та поліметалічне зруденіння.
Створено нові флотаційні реагенти-збирачі аніонного типу для флотації руд рідких і кольорових металів. Дослідження закінчилися впровадженням їх у низку родовищ СРСР та Словаччини.
Протягом останніх років у відділенні активно проводилися та проводяться технологічні дослідження мідних, вольфрамових і молібденових руд.
Рідкісні та рідкісноземельні метали. З початку 90-х років важливим напрямом галузевих геологорозвідувальних робіт є роботи по розширенню та створенню мінерально-сировинної бази рідкісних і рідкісноземельних металів. Оскільки геологами України були розвідані значні родовища рідкіснометалевих руд (Полоховське літієве та інші), дослідження Кримського відділення УкрДГРІ із наукового супроводу складалися з прогнозних досліджень, глибокого вивчення речовинного складу руд, розробки технології збагачення та економічної оцінки родовищ. Вперше була проведена типізація рідкісноземельних руд України. Колективом авторів із відділення та виробничих організацій виконані роботи щодо нових для УЩ мінералів-концентраторів рідкісних металів (тапіоліту, стрюверіту, цериту, ітрійвміщуючому брітоліту, бастнезиту та ін.), а також щодо нових перспективних типів рідкісноземельних утворень. Геолого-технологічні дослідження відділення дозволили скласти технологічні регламенти збагачення руд Мазурівського та Азовського родовищ.
Благородні метали. Вагомий внесок у розв’язання проблеми щодо створення в Україні мінерально-сировинної бази золота внесли вчені відділення, за допомогою досліджень яких було виявлено геолого-генетичні критерії та ознаки локалізації золотого зруденіння, побудовано геолого-генетичні моделі родовищ, складено різномасштабні металогенічні та прогнозні карти території України. Було виділено перспективні рудні формації та райони їх проявів, дано оцінку прогнозних ресурсів. Зокрема, складено і передано до ЦНДГРІ прогнозну карту Карпат масштабу 1:500000 – як складову частину аналогічної карти головних золоторудних провінцій СРСР, із рекомендаціями проведення детального (масштаб 1:50000) глибинного геологічного картування та спеціалізованих пошуків. У результаті були відкриті перспективні родовища та рудопрояви. Вперше зроблено прогноз нових формаційних і морфологічних типів золотого зруденіння в сланцях Карпат, карбонатних формаціях фанерозою, вулкано-структурах Закарпаття, на гіпергенне золото у каолінових корах звітрювання УЩ. У Закарпатській дослідно-методичній партії ІМРу була розроблена методика пробовипробування та пробопідготовки руд золота. Опубліковано методичні інструкції із ревізійних та пошукових робіт на золото, які оперативно були впроваджені у геологічних експедиціях України. У Нагольному рудному районі виявлено розсипне родовище золота (Бобриківське рудне поле). Підтверджено його промислове значення – за допомогою переробки великооб’ємних проб на мобільній збагачувальній установці. Отримані результати використані при складанні проекту розвідки та дослiдно-промислової переробки розсипу. Охарактеризовані залежності між параметрами рудних зон родовищ Майського і Клинцівського та їх первинних ореолів, вивчена геохімічна зональність бруднення та показана можливість застосування геохімічних методів для оконтурення рудних зон і рудних тіл, розроблені геохімічні критерії оцінки глибоких горизонтів та флангів золоторудних родовищ. Вперше встановлено полігенний характер зруденіння родовищ Балка Золота, Сергіївське. Виконана оцінка золотоносності південної частини Сурської структури, виділені перспективні площі. Науково-дослідними роботами, які були виконані у Приазов’ї, виділено з поверхні 5 ділянок з потенційно-промисловою золотоносністю розсипного і рудного характеру.
Значний обсяг досліджень виконувався технологами-збагачувачами відділення, під час яких активно удосконалювалися традиційні і створювалися нові схеми та методи збагачення мінеральної сировини. Зокрема, створено екологічно чисті методи, які поєднують традиційні прийоми з біофлотацією або біовилуговуванням для збагачення окислених і напівокислених руд, що містять тонкодисперсні благородні та кольорові метали, а також ртутних, піритних руд, що дозволяють досягти високого ступеня витягання металів без використання ціанідів та інших токсичних речовин. Досліджена можливість вилучення золота з хвостів збагачення руд Мужиївського родовища. Встановлено, що при вмісті золота в хвостах 1,2 г/т гравітаційними методами цього золота можливо вилучити понад 60%, що значно підвищує показники вилучення золота у концентрат. Отримано позитивні результати по довилученню золота, які дозволяють рекомендувати до впровадження досліджувану технологію для підвищування показників збагачування і скорочення втрат золота. Після проведення укрупнених лабораторних досліджень із вивчення можливостей заміни ціанідів з реагентами-окислювачами біологічного походження для витягання золота із сульфідних (піритних) концентратів отримано нові дані – витягання золота складає 94,6 % проти 87 % при застосуванні ціанідів і технологічні схеми, які застосовуються – екологічно безпечні. Окрім того, розроблено нову технологію вилуговування вільного золота з руд, концентратів та шламів за допомогою біореагентів – замінників ціанідів. Технологію запатентовано, вона готується до апробації у дослідно-промислових випробуваннях. Все це вказує на значну перспективність біологічних методів переробки золотовмісних руд і продуктів збагачення.
В останнє десятиріччя у країні значно зріс інтерес до металів платинової групи. Тому, за завданням Держкомгеології, у відділенні в 1989-1991 рр. були виконані дослідження із оцінки потенційно перспективних утворень України на платиноїди. Складено і впроваджено “Тимчасові методичні вказівки із проведення ревізійно-випробувальних робіт на платину і метали платинової групи у перспективних формаціях України", які дозволили на той час відкоригувати напрями ГРР. На сьогодні роботи із цього напрямку продовжуються у співдружності вченими Головного та Кримського відділення Інституту.
Алмази. Дослідження, що пов’язані із проблемою алмазоносності, розпочалися у відділенні із 1964 р. Цими дослідженнями була охоплена територія практично усієї України. На підставі різномасштабних прогнозно-мінерагеничних побудов і пошукових робіт, робіт із технології збагачення перспективних геологічних утворень, які проводилися спільно з геологами-виробничниками та фахівцями НАН України, були складені та впроваджені у виробництво численні методичні рекомендації і рекомендації із напрямів робіт. У результаті виділено перспективні ділянки на корінні та розсипні джерела алмазу, виявлено кімберлітові тіла та розсипища алмазів, визначено подальші напрями наукових і виробничих геологорозвідувальних робіт. Встановлено, що найбільш перспективними є північна частина Волино-Подільської плити, північно-західна та центральна частини УЩ і зона зчленування Приазовського масиву з Донбасом.
Деталiзовано складенi прогнознi карти алмазоносностi із Кiровоградського, Кухотсько-Серховського районів Волноваської зони, Петровсько-Кумачевському кiмберлiтовому полю (масштаби 1:50000 – 1:10000).
Неметали. З перших років існування відділення проводило роботи по вивченню мінерально-сировинної бази нерудних корисних копалин. Були складені прогнозні карти із флюсових вапняків Криму та півдня України. У відділі неметалів складена та видана “Мінерагенична карта України" масштабу 1:500000 з пояснювальною запискою (1984), у якій міститься огляд закономірностей локалізації найголовніших неметалів, дана характеристика перспективних площ.
Особлива увага завжди приділялася гірничо-хімічній та агрохімічній сировині (фосфорити, алуніти, сірка, апатит-титанові, апатит-рідкісноземельні руди тощо). Вже у 80-90-і роки складено оглядові та регіональні карти фосфоритоносності України різних масштабів, прогнозно-пошукові комплекси родовищ фосфоритів у глауконітових формаціях мезокайнозою Російської платформи (1991), видано мінерагенічну карту Криму, Причорномор’я, Карпат, Донбасу та ДДЗ масштабу 1:500000. У 1986 р. для території України була доведена наявність нової сировини – зернистих фосфоритів у глауконітових пісках крейдяного віку. Відкориговано напрям робіт із фосфатної сировини, складено прогнозну карту мінерально-сировинного потенціалу фосфатної сировини (1994), розпочато проведення геолого-технологічного картування перспективних ділянок у Донбасі та на Волині. У 1997 р. в ДКЗ оцінено запаси фосфат-глауконітових руд Амвросієвського родовища. Складено i передано для впровадження у "ДонецькДРГП" карту з виділеними мiнералого-технологiчними типами фосфатних руд у межах Пiвденної i Захiдної дiлянок Осиківського родовища (масштаб 1:10000).
В цілому, шляхом вивчення екологічної доцільності та технічної можливості освоєння із врахуванням собівартості видобувної сировини для території України виділено перспективні фосфатні родовища. Розроблено економіко-математичні моделі оцінки промислового значення родовищ зернистих фосфоритів при різних засобах їх розробки і вивчення орієнтовних бракувальних кондицій для підрахунку запасів та ресурсів фосфорвміщуючих руд.
З гірничорудної сировини у відділенні проведено вивчення речовинного складу і розроблено технологію збагачення талько-магнезитових руд та азбесту, виявлено характерні технологічні особливості графітових руд (Завальєвське, Балаховське, Буртинське та ін. родовища) і проведена їх оцінка, результати якої вказують – Україна може бути одним з провідних виробників графіту.
Вивчення адсорбційної сировини було розпочате з перших років існування відділення: спочатку кримських бентонітів, а потім, з 70-х років, – бентонітових глин України. У межах Вишківського рудного поля вперше виявлено високосортні глини.
На початку 90-х років була проведена робота з оцінки впливу природних адсорбентів на міграцію радіонуклідів та важких металів із забруднених ґрунтів і вод на ділянках у зоні Чорнобильської аварії та в Криму, а також визначені потреби і вимоги до якості адсорбентів для народного господарства України. Було розпочато активне впровадження природних сорбентів у виробництво при очищенні промислових стоків від токсичних металів з одночасним отриманням концентратів цих металів для повторного використання. В кінці 90-х років у Словаччині на різних виробництвах співробітниками відділення проведені дослідні роботи, що привели до дуже хороших результатів. Отриманий досвід можна сміливо реалізовувати в Україні.
У відділенні багато років проводилося вивчення сировини для металургії (глини вогнетривкі, каоліни вторинні, флюорит). Впровадження крупномасштабних прогнозних карт на вогнетривкі глини Західного Донбасу і Консько-Ялинської западини дозволило розширити запаси високоякісних глин. Для обґрунтування робіт на вторинні каоліни була складена відповідна прогнозна карта УЩ. Надалі було проведене вивчення речовинного складу вторинних каолінів, літофаціальний аналіз їх генезису, складання крупномасштабних прогнозних карт центральної частині УЩ і Консько-Ялинської западини.
Для флюоритових руд України були складено крупномасштабні прогнозні карти Покрово-Кіреєвського рудного поля та Бахтинського родовища, обґрунтовано виділення карбонатитового типу руд, дано новий напрям прогнозування і пошуків. Складено прогнозні карти Волноваської, Кіровоград-Черкаської та Сущано-Пержанської зон.
Вугілля. Геологічна служба України надає важливе значення екологічним аспектам вугільної енергетики. У відділенні на основі глибокого вивчення проб вугілля всієї гамми метаморфізму зроблено оцінку перспектив знесірювання вугілля Донбасу з метою зниження токсичних викидів в атмосферу. Розроблені на цій основі рекомендації являються початковою базою для розробки державної стратегії оздоровлення довкілля. Сьогодні проводиться значний обсяг досліджень щодо вилучення мінеральних цінних компонентів з вугілля та золи ТЕЦ.
Гідрогеологічні, інженерно-геологічні та еколого-геологічні роботи. Дослідження відділення, що пов’язані з прогнозуванням і картуванням зсувів, базуються, передусім, на крупномасштабному картуванні за допомогою комплексу методів ПІЕМПЗ, газогеохімії, геотермії, електророзвідки (ВЕЗ). Отримані результати дозволяють з достатньою мірою достовірності картувати зсувні тіла як в плані, так і за глибиною, виявляти ділянки та поверхні, що представляють потенційну небезпеку. Вказані методи отримали широке визнання в Україні – Закарпатті, Криму, у країнах СНД, в Австрії, Словаччини, КНР та ін.
Значна увага приділяється виконанню оцінки та прогнозу розвитку на території країни техногенного карсту. Встановлені основні фактори, що впливають на його розвиток, створена основа банку даних, виконана дослідна комп’ютерна оцінка та побудована схематична карта території України.
Завдяки розробленій у КВ УкрДГРІ методиці комплексного регіонально-типологічного районування узбережжя на початку 90-х років був підготовлений до видання кадастр берегів Чорного та Азовського морів, складена карта масштабу 1:200000 та необхідна база даних.
Внаслідок виконаного у відділенні аналізу даних існуючої режимної мережі визначено ділянки найбільш інтенсивного розвитку екзогенних геологічних процесів (ЕГП), відкартовано в масштабі 1:100000 природні та техногенні умови ЕГП, складено рекомендації по розширенню та вдосконаленню вказаної мережі. Дослідження проводилися у Передкарпатті, Придністров’ї, Криму. Хорошу перевірку рекомендації відділення пройшли на початку 90-х років у Донецькій області, для території якої була створена картографічна основа кадастру масштабу 1:200000, проведено районування та виділено ділянки різного ступеня небезпечності. У результаті були розроблені та впроваджені методика крупномасштабного картування ЕГП, легенда та макет прогнозної карти розвитку ЕГП, складено комплект допоміжних карт.
Дослідження щодо картування забруднених територій передусім були пов’язані та зв’язуються з необхідністю обліку розвитку несприятливих техногенних процесів у складних геолого-гідрогеологічних умовах. У відділенні виконуються дослідження за регіональною оцінкою зміни інженерно-сейсмогеологічних умов у 5-ти бальній зоні зітрясаємості та у районах інтенсивної господарської діяльності, з розробки методів захисту водоносних горизонтів і визначення допустимого техногенного навантаження, із вдосконалення методів аналітичних досліджень тощо. У результаті складено та впроваджено у виробництво “Тимчасові методичні положення з екологогеологічного картування масштабу 1:50000 –1:200000”.
Дослідження з вивчення шельфу, головним чином, присвячені оцінці еколого-геологічного стану прибережної зони Азово-Чорноморського регіону, дозволили виділити види порушень екологічної обстановки, визначити основні забруднювачі, вивчити субмаринне розвантаження, розробити критерії та виконати районування у масштабі 1:1000000, встановити райони з катастрофічними еколого-геологічними умовами (р-н Одеси, Півн. Криму, ПБК). За результатами досліджень складено та впроваджено рекомендації за оцінкою стану геологічного середовища, розроблено напрями програми подальших досліджень. Виконано оцінку ступеню природного забруднення пляжних відкладів Азовського та Чорного морів.
У відділенні з кінця 70-х років виконуються роботи із прогнозу землетрусів. В цілому, вони мають велике господарське значення, оскільки створюється можливість уникнення людських жертв і можна отримати інформацію, яка є необхідною для зменшення руйнівних дій землетрусів. Дослідження, що виконуються у відділенні, пов’язані зі сейсмологічним районуванням території країни та окремих її регіонів, а також із вивченням передвісників землетрусів і створенням необхідного апаратурного забезпечення. Встановлено, що гідродинамічний режим підземних вод залежить від сейсмічної активності усього Чорноморського сейсмоактивного регіону. Виявлено аномалії в рівневому режимі, які пов’язані із землетрусом у Туреччині. Нині існуюча режимна спостережна мережа відділення входить до державної мережі. Отримані дані регулярно розглядаються на засіданнях Кримської експертної ради з оцінки сейсмічної небезпеки та прогнозу землетрусів. Були складені та складаються численні різномасштабні карти, впроваджені відповідні рекомендації та опубліковані наукові роботи.
На сьогоднішній день пріоритетами наукової діяльності Кримського відділення інституту є напрями, що пов’язані з такими важливими видами корисних копалин як благородні метали, алмази, фосфорити, кольорові та рідкісні метали, з дослідженнями техногенних родовищ з метою утилізації та отримання різноманітних товарних продуктів, а також з еколого-геологічними дослідженнями.
Практично всі ці напрями знайшли своє повне відображення у пооб’єктному плані науково-дослідних робіт відділення на 2006 р., який затверджено Державною геологічною службою.
Ігор ПАЛКІН,
директор Кримського відділення УкрДГРІ