Судово-юридична газета, 11.08.2025, автор: Наталя Мамченко
Верховний Суд скасував рішення судів, зазначивши, що заборона Держгеонадрам вчиняти дії щодо спецдозволу перешкоджає виконанню указу Президента, який відповідно до Закону «Про санкції» та Кодексу про надра зобов’язує анулювати або зупинити дію дозволу через 30 днів після введення санкцій, якщо бенефіціарний власник не змінився
Товариство (заявник) звернулося до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову до пред’явлення позовної заяви. Заявник просив заборонити Держгеонадра приймати рішення та вчиняти будь-які дії щодо анулювання або зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами, виданого 31 грудня 2004 року.
Заявник обґрунтував свої вимоги тим, що 25 червня 2024 року було укладено договір купівлі-продажу права на користування надрами Малишевського родовища, проте 19 липня 2024 року Держгеонадра повідомила про залишення заяви про внесення змін до спеціального дозволу без розгляду. Заявник вважав, що без забезпечення позову Держгеонадра анулює дозвіл після спливу 30 днів, що унеможливить відновлення прав Товариства навіть за судовим рішенням. Крім того, Держгеонадра нібито вказала на можливе анулювання дозволу через санкції РНБО проти кінцевого бенефіціарного власника.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 26 липня 2024 року задовольнив заяву про забезпечення позову, заборонивши Держгеонадра приймати рішення та вчиняти будь-які дії щодо анулювання або зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами до набрання законної сили судовим рішенням. Суд першої інстанції вважав, що без забезпечення позову Держгеонадра може застосувати санкцію, що унеможливить або ускладнить відновлення прав заявника. Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 22 жовтня 2024 року залишив ухвалу без змін, додатково зазначивши про правомірні очікування нового власника дозволу на перереєстрацію спеціального дозволу.
Державна служба геології та надр подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову. Скаржник зазначив, що суди порушили норми процесуального права та неправильно застосували норми Кодексу про надра. Держгеонадра посилалася на Указ Президента від 24 червня 2024 року №376/2024, яким введено в дію рішення РНБО про анулювання спеціального дозволу у зв’язку із застосуванням санкцій. Скаржник вважав, що заявник не обґрунтував, як невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити відновлення прав, а також, що суди необґрунтовано обмежили дискреційні повноваження державного органу.
Що вирішив Верховний Суд
Верховний Суд скасував ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду та постанову Третього апеляційного адміністративного суду, а у задоволенні заяви про забезпечення позову – відмовив.
Суд касаційної інстанції зазначив, що заходи забезпечення позову застосовуються виключно в межах позовних вимог, мають бути адекватними, пропорційними та спрямованими на ефективний захист прав позивача за умови невідкладного судового втручання. Адекватність заходу визначається його відповідністю вимогам, для яких він застосовується, через зіставлення права чи інтересу, що захищається, з майновими наслідками заборони відповідачу вчиняти певні дії. Пропорційність передбачає співвідношення негативних наслідків від застосування заходів із наслідками їх неприйняття.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд оцінює:
- розумність, обґрунтованість та адекватність вимог заявника;
- збалансованість інтересів сторін та інших учасників процесу;
- зв’язок між заходом забезпечення і предметом позову, зокрема здатність заходу забезпечити виконання судового рішення;
- імовірність утруднення чи невиконання рішення суду без таких заходів;
- запобігання порушенню прав осіб, які не є учасниками процесу.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає:
- мотиви висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам позивача до ухвалення рішення;
- дії для відновлення прав позивача, складність їх виконання та значність витрат;
- зв’язок між заходом забезпечення і предметом позову, його здатність забезпечити виконання рішення;
- імовірність утруднення виконання рішення без заходів;
- неможливість порушення прав осіб, які не є учасниками процесу.
Забезпечуючи позов у справі, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що можуть обмежити Держгеонадра у праві приймати рішення та вчиняти будь-які дії щодо спеціального дозволу на користування надрами.
Верховний Суд не погодився з таким висновком, зазначивши, що заборона Держгеонадрам вчиняти дії щодо спеціального дозволу перешкоджає виконанню Указу Президента від 24 червня 2024 року № 376/2024, який відповідно до Закону «Про санкції» та статті 13 Кодексу України про надра зобов’язує анулювати або зупинити дію дозволу через 30 днів після введення санкцій, якщо бенефіціарний власник Товариства не змінився.
Водночас такі повноваження Держгеонадр є дискреційними, оскільки орган має право оцінювати обставини та приймати рішення відповідно до закону. При цьому заходи забезпечення позову повинні забезпечувати ефективність судового захисту прав заявника, але не можуть непропорційно обмежувати дискреційні повноваження державного органу. Суд має ретельно перевірити, чи не виходить втручання суду за межі, необхідні для забезпечення справедливого розгляду, не допускаючи необґрунтованого втручання у правомірну діяльність органів влади.
Суди першої та апеляційної інстанцій, застосовуючи захід забезпечення у вигляді повної заборони на будь-які дії щодо дозволу, фактично обмежили ці дискреційні повноваження без належного обґрунтування протиправності дій Держгеонадр; не аналізували, чи були дії органу на момент винесення ухвали очевидно протиправними у розумінні пункту 2 частини другої статті 150 КАСУ та чи існують ознаки такої протиправності поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Натомість суди попередніх інстанцій посилаються лише на можливе анулювання спеціального дозволу після 26 липня 2024 року попри те, що просте припущення або ймовірність майбутніх негативних наслідків без належного доведення обставин порушення не можуть бути єдиною підставою для втручання у діяльність суб’єкта владних повноважень.
Крім того, забезпечення позову у вигляді повної заборони Держгеонадрам вчиняти дії щодо дозволу порушує баланс між приватними інтересами заявника та національними інтересами, оскільки обмеження таких дискреційних повноважень перешкоджає реалізовувати державну політику у сфері надрокористування та позбавляє державу можливості оперативно виконати рішення РНБО та Указ Президента про санкції, запроваджені з метою захисту національних інтересів.
Крім того дискреційні повноваження Держгеонадр передбачають право органу не лише анулювати (припиняти) чи зупиняти дію дозволу, а й здійснювати інші дії, зокрема, перевіряти дотримання умов надрокористування чи розглядати заяви про внесення змін до дозволу.
У справі, що розглядалася, суди не обґрунтували, чому приватний майновий інтерес заявника на збереження дії спеціального дозволу повинен мати перевагу над національними інтересами, реалізованими через застосування санкцій у зв’язку із загрозами національній безпеці України.
Посилання суду апеляційної інстанції на правомірні очікування контрагента заявника як нового власника права на користування надрами Верховний Суд визнав необґрунтованим, оскільки ця юридична особа не є заявником забезпечення позову. Заходи забезпечення позову вживаються виключно для захисту прав заявника, а не третіх осіб, які не зверталися до суду.
Підсумовуючи, правові висновки Верховного Суду наступні:
- заходи забезпечення позову не можуть непропорційно обмежувати дискреційні повноваження державного органу, якщо відсутнє належне обґрунтування очевидної протиправності його дій та реальної, невідворотної загрози порушення прав заявника; просте припущення або ймовірність майбутніх негативних наслідків без належного доведення не є достатньою підставою для такого втручання;
- при вирішенні питання про забезпечення позову суди повинні дотримуватися балансу між приватними та публічними інтересами, особливо у випадках, коли йдеться про реалізацію державної політики, зокрема, через застосування санкцій відповідно до Указу Президента та рішення РНБО;
- забезпечення позову має захищати права заявника, а не третіх осіб.
Постанова Верховного Суду від 7 квітня 2025 року у справі №242зп-24/160 (адміністративне провадження № К/990/44148/24).