Тарас Кондратенко, ThePage, 30 червня 2026 р.
Свердловина як ціль. Росія знищувала до 60% видобутку газу — чому його захист став питанням оборони
Чотири роки великої війни зробили газову галузь ще важливішою, ніж будь-коли. Свердловина, компресорна станція і підземне сховище сьогодні мають таку саму військову вартість, як міст чи логістичний вузол. Для ворога це пріоритетні цілі: залишити країну без палива напередодні зими — частина стратегії виснаження та знелюднення.
Ракети і дрони — лише більша половина удару. Проти українського видобутку роками працюють інформаційні та лобістські кампанії під виглядом турботи про людей та екологію. Чому захист газу стоїть в одному ряду з ППО і що потрібно галузі для відновлення.
Як війна переписала газову карту України
Українське газовидобування історично сконцентроване там, де воно сьогодні найуразливіше, а саме у Харківській та Полтавській областях. Географія зробила галузь зручною мішенню. У 2022–2023 роках ворог бив переважно по електрогенерації, з 2025-го фокус змістився на газ: видобуток, газопроводи, газорозподільні станції.
Після серії ракетних ударів у лютому 2025 року Україна тимчасово втратила близько 40% власного видобутку і планувала імпортувати до 800 млн кубометрів, щоб закрити дефіцит. Восени стало ще гірше. Удар у ніч 3 жовтня в «Нафтогазі» назвали наймасштабнішим за всю історію галузі, а падіння видобутку після жовтневих атак на піку сягало 60%. Це тимчасові втрати потужностей, а не річний підсумок: щось повертали в роботу за тижні, щось ремонтували місяцями. Окремі обʼєкти ремонтували понад рік. Директор Центру досліджень енергетики Олександр Харченко попереджав: через знищені компресорні станції 30–40% внутрішнього видобутку за один опалювальний сезон не відновити.
Прямі збитки від атак на енергетику у 2025 році оцінюють у 2–4 млрд євро. На сезон-2025/2026 знадобився додатковий імпорт близько 4,4 млрд кубометрів газу, лише на осінні ремонти — понад 750 млн євро; ЄБРР виділив понад 1,2 млрд євро на енергетичну безпеку у 2026-му. Темп атак зростає: на початку 2026 року фіксували близько 19 ударів за 39 днів, а імпорт газу за перші пʼять місяців зріс приблизно вдвічі — переважно з Польщі, Угорщини та Словаччини.
Незалежність із гірким присмаком
Парадокс: у 2023–2024 роках Україна звітувала про незалежність від імпорту, і ця теза досі живе в публічній риториці. Та за тим досягненням стояло не зростання видобутку, а ослаблення економіки, насамперед важкої промисловості. Удари 2025 року поставили крапку: країна знову масштабно купує газ за кордоном.
Власник компанії «Альфа Газ», ексзаступник голови «Нафтогазу» Олександр Кацуба пояснює природу тієї «незалежності» доволі прямо: «Це, на жаль, про пацієнта в комі. Так, ми практично не купували газ за кордоном, але не тому, що почали видобувати в рази більше. Це наслідок стагнації великої промисловості. Коли світла немає 50% часу, заводи просто не споживають газ. Хімічні заводи та металургійні комбінати зруйновані або заморожені; за чотири роки не відкрилося жодного нового великого виробництва. Україна споживає значно менше, ніж могла б у мирний час».
Водночас галузь показала стійкість, яку складно було уявити на початку вторгнення. За підсумками 2025 року видобуто майже 17 млрд кубометрів — на 2,4 млрд більше за прогноз і лише на кілька відсотків нижче довоєнного рівня: пікові втрати компенсували швидкими ремонтами, а приватний сектор наростив виробництво більш ніж на 14%. Структура ринку, за словами Кацуби, встояла: пʼятірка великих гравців продовжує бурити, інвестувати, проводити сейсморозвідку. «Нафтогаз» накопичував запаси та відновлював обʼєкти за кілька кілометрів від лінії фронту — під прицільними ударами і по самих обʼєктах, і по ремонтних бригадах.
Гібридний фронт: як РФ використовує «екологічне лобі»
Якщо ракетами руйнують потужності, то гібридними інструментами обмежують їх зростання. Цей інструмент Кремль відточив задовго до 2022 року. Екологічна риторика та політики-популісти давно використовуються проти видобутку енергоносіїв. Ще 2014-го тодішній генсек НАТО Андерс Фоґ Расмуссен публічно заявив, що Росія «активно працювала» з екологічними організаціями проти сланцевого газу, аби зберегти європейську залежність від своїх поставок.
Аналітики Centre for European Studies оцінювали російські вкладення в кампанію проти сланцевого газу щонайменше у 95 млн доларів. До 2016 року Німеччина, Франція, Нідерланди, Шотландія, Болгарія в тій чи іншій формі заборонили фрекінг, а напередодні 2022-го Росія постачала близько 40% європейського газу. Цю залежність Європі довелося демонтувати вже в авральному режимі, після початку великої війни.
Україна пройшла те саме. У 2013 році уряд підписав угоди зі світовими лідерами галузі: Shell заходила на Юзівську площу на Донеччині та Харківщині, Chevron — на Олеську. Для «Газпрому» український сланцевий газ був прямою загрозою монополії на ринку збуту. Майже одразу на сході розгорнулася потужна кампанія дискредитації видобутку, а 2014-го екологічні гасла змінила збройна фаза. Показово: Юзівська площа опинилася в зоні бойових дій уже за рік після приходу Shell.
Сучасна версія тиску — міфи про гідророзрив пласта: нібито через нього зникає вода в колодязях, гине птиця, отруюється ґрунт. Кацуба, який працює переважно на Полтавщині, коментує це так: «Міфи про те, що через гідророзрив у колодязях зникає вода або гине птиця, — це просто казки. Геологія так не працює, але пояснити складні речі важко і дорого, а Росія майстерно маніпулює страхами людей. Це не означає, що екологічні питання несправжні або що галузь не має відповідати найвищим стандартам — навпаки».
Тож інформаційна гігієна навколо видобутку — теж елемент енергобезпеки. Відрізняти добросовісну екологічну дискусію від керованої кампанії тиску — таке саме оборонне завдання, як ставити РЕБ проти дронів.
Чому газові обʼєкти захищають як військові
Росія першою в сучасній воєнній практиці зробила системне знищення цивільної критичної інфраструктури доктриною — про це прямо говорять в українському уряді. Швидка перемога на полі бою для ворога неможлива, тому ставка на виснаження: позбавити країну світла, тепла і газу, щоб зламати тил. Звідси висновок, який три роки тому здавався б дивним: газові обʼєкти треба захищати як військові.
Системну відповідь держава почала формувати лише після руйнівної зими 2025–2026 років. Курс — на децентралізовану, розподілену енергосистему замість відновлення застарілих радянських обʼєктів. Концепція передбачає чотири рівні стійкості — держава, регіони, громади, бізнес — із захистом, вбудованим у саму систему: укриття, ППО навколо вузлів, кібербезпека, резервування, модульність обладнання. Працює і формат «енергетичного Рамштайну», через який спрямовується міжнародна підтримка енергетики. Логічне продовження для газовидобутку — інтеграція критичних обʼєктів у загальну систему ППО та автономні енергетичні вузли на промислових майданчиках.
Що треба зробити, щоб галузь відновилася?
Відновлення видобутку — це три паралельні треки, кожен з оборонним виміром.
Перший — захист. Не лише ППО та інженерні споруди, а й фонд покриття збитків від руйнувань. Без страхування воєнного ризику капітал у нові свердловини не піде.
Другий — реформа регулювання надр. Головна внутрішня проблема — 200–300 «сплячих» ліцензій, які роками не працюють. Принцип use it or lose it багато років обстоює Асоціація газовидобувних компаній України: спецдозвіл без реального видобутку має повертатися державі. Кацуба вважає, що держава зрештою до цього прийде: не розпочав видобуток за 3–5 років — ліцензія автоматично йде на аукціон.
Третя річ — це відкритий доступ до технологій і простіші правила. Ера «легкого» газу завершилася: основний потенціал українського видобутку знаходиться на глибинах понад 5000 метрів, де радянські верстати безсилі. Кацуба пояснює, що потрібні спрощений імпорт обладнання, якого не виробляють в Україні, та податкові стимули для ризикового глибокого буріння.
На цьому фундаменті амбіція стати енергетичним хабом Європи вже не виглядає нереалістично. Україна вже стала світовим полігоном для відпрацювання захисту енергомереж. Тепер це можна зробити й у сфері енергобезпеки.
Таких змін не буде, поки в цій сфері поширений популізм і існує багато різних правил. Захист видобутку, імунітет до гібридного впливу та реформа надр — три поля битви за енергетичний суверенітет. Усе це можливо.
Першоджерело: https://thepage.ua/ua/news/vidnovlennya-vidobutku-gazu-v-ukrayini-pitannya-oboroni-derzhavi