Відколи вугілля стало стратегічною сировиною для розвитку промисловості, відтоді безпека праці шахтарів поступово набувала державного значення. Чим глибше під землю доводилося спускатися гірникам і чим довші ставали підземні виробки, тим гостріше поставала потреба в створенні системних заходів для підтримки їх у повсякденному робочому та безпечному стані. Адже в разі аварій – особливо пожеж та вибухів газу – доводиться витрачати чимало коштів і часу на відновлення підземних споруд та навчати працівників непростій гірничій справі.
Ще в 1719 році Петро І видає указ про створення Берг-колегії (гірничої колегії), яка пізніше трансформувалась у службу державного гірничого нагляду. Майже за триста років існування до неї ставилися по-різному – від усебічної підтримки і глибокого розуміння цієї інституції для стабільного економічного розвитку держави, до повного несприймання проблем безпечного ведення робіт.
Під час Великої Вітчизняної війни з метою нарощення обсягів видобутку вугілля хтось порадив керівнику держави направити кращих спеціалістів гірничо-технічної інспекції для роботи безпосередньо в копальні, а інспекції взагалі ліквідувати. Наслідки не змусили довго очікувати – вагонний порожняк для вугілля тепер прибував на шахти з домовинами для загиблих шахтарів, а їх кількість можна було порівняти з утратами під час наступальної операції. Ситуація досягла апогею, коли колишніх шахтарів почали вишукувати в діючій армії. Для термінового виправлення ситуації державний нагляд у вугільній галузі було поновлено, а за рівнем підготовки та матеріального забезпечення інспекторів прирівняли до головних інженерів шахт. Зважте, що ще не завершилася війна, країна постійно відчувала гостру нестачу в найнеобхіднішому, а гірничотехнічній інспекції встановлювалися такі пільги.
Із розпадом Союзу та ліквідацією єдиного спрямовуючого органу державного нагляду ця структура почала переживати нові етапи реорганізацій (з одних у інші крайнощі). В 1993 році Держгіртехнагляд, що контролював об’єкти підвищеної небезпеки, було об’єднано з технічною інспекцією профспілок, скоротивши при цьому загальну чисельність працівників майже на третину. Не можна не погодитись з профспілками, які стверджують, що після такого об’єднання якість нагляду значно погіршилася. Слід зазначити, що саме тоді з системи пішли працівники з великим досвідом. А починаючи з 1997 року, систему нагляду за безпечним веденням робіт об’єднували, скорочували і взагалі ліквідували в 2000 році – під час проведення адміністративної реформи.
Держнаглядохоронпраці було перетворено в державний департамент у складі Міністерства праці та соціальної політики України. Час показав, що писання пояснень, довідок та інша паперотворчість призвели до того, що єдина система державного нагляду, яка могла на той час хоч якось вплинути на ситуацію із травматизмом і призупинити процес розрухи, після ліквідації перетворилася фактично в масове розслідування як резонансних аварій, так і одиничних нещасних випадків.
Своєрідним Рубіконом стала аварія на шахті ім. Баракова в березні 2000 року, яка забрала життя 80 шахтарів. Ця страшна трагедія потрясла суспільство, а проблеми безпеки праці в цілому вийшли за межі виробничо-економічної сфери, одержавши широкий суспільно-політичний резонанс. Тому було прийнято ряд законодавчих актів, відповідно до яких на об’єкти підвищеної небезпеки додатково було виділено 80 державних інспекторів. Невдовзі з’явилася низка своєчасних Указів Президента і рішень уряду, спрямованих на вдосконалення системи державного нагляду і поліпшення ситуації в сфері безпечного ведення робіт. Водночас практичне відновлення системи державного нагляду давалося важко. Передусім через нерозуміння наглядова структура всі ці роки працювала на межі людських можливостей. За десять останніх років з державного бюджету не було отримано жодного комп’ютера, не кажучи вже про такий засіб "розкоші", як автомобіль, для своєчасного виїзду на місце аварії.
Численні реорганізації та нестабільність призвели до різкого відтоку кваліфікованих спеціалістів, а для їхньої підготовки потрібні не місяці, а роки! Специфіка проблеми полягає ще і в тому, що на певні провідні посади (маркшейдери, майстри вибухової справи, гірники, металурги) необхідні фахівці з достатнім досвідом виробничої діяльності. В Києві таких спеціалістів практично немає, а на добровільний переїзд із регіонів чекати не варто. Часи, коли такі фахівці забезпечувались житлом, канули в "застійне" минуле. Сьогодні середній вік центрального апарату комітету становить 50 років, а відтак продовження терміну державної служби для системи стало вкрай актуальним.
Незадовільний стан основних фондів шахт, недосконалість існуючої техніки та технології видобутку вугілля, зростання глибини гірничих виробок (14% шахт ведуть роботи на глибині понад 1 км), а також залишковий принцип фінансування наукових досліджень – ці нагальні проблеми неодноразово підіймалися в пресі провідними фахівцями країни. І, вочевидь, додати до цього щось важко, окрім того, що технічний процес виробництва має бути органічно пов’язаний із безпекою праці. Адже на вугільних шахтах, вдумайтеся лишень, щорічно гине до 300 гірників і травмуються та стають інвалідами понад 12 тисяч.
Водночас світовий досвід видобутку вугілля переконливо свідчить, що травматизм може і повинен бути зниженим, як мінімум, у кілька разів. Цього реально досягнуто в США, де кількість смертельно травмованих під землею не перевищує кількості нещасних випадків у інших галузях економіки.
Вирішення ряду вітчизняних проблем, які могли б посприяти підвищенню рівня промислової безпеки, слід розпочати саме з тих, хто розробляє технічну стратегію на виробництві і має забезпечити не лише потрібний кінцевий результат за всяку ціну, а й безпечні умови праці на кожному робочому місці. Вкрай актуальним для всіх галузей виробництва є дефіцит кваліфікованих спеціалістів. Передусім це стосується вугільної галузі, звідки за останніх п’ять років пішло близько 200 тисяч молодих робітників, інженерів і техніків. Лише один приклад. Торік під час перевірки 12 відсотків інженерно-технічних працівників шахт отримали незадовільні оцінки із знань плану ліквідації аварій на своїх підприємствах. А це альфа та омега безпеки праці у вугільній галузі. Серед них – 11 головних інженерів шахт, 3 гірничих диспетчери, ряд начальників змін. На жаль, трапляється й таке, коли головний інженер шахти не може розібратися в плані гірничих робіт.
Невиправдана і часта зміна керівників шахт – практично за останні три роки їхній склад повністю змінився. Можливо, доцільним було б прийняття рішення на державному рівні, спрямоване на залучення та закріплення в галузі молодих фахівців та гарантування їм мінімального терміну перебування на посаді (2-2,5 роки).
Але найбільшим ворогом шахтарів продовжує залишатися газ метан. Протягом останніх десяти років у вугільних шахтах сталося 38 вибухів газу та пилу, 78 запалювань метану, 1512 газодинамічних явищ. В Україні середня ефективність дегазації становить 17%, а кількість шахт, які використовують дегазацію, зменшилась із 86 до 45. В мізерних обсягах здійснюється й утилізація шахтного метану, яка застосовується лише на 8 підприємствах. А впровадження технології утилізації метану може забезпечити потреби окремих шахт в електро- і теплоенергії, і, певною мірою, компенсувати затрати на дегазацію.
Це затратна технологія. Однак, якщо поставити її на промислову основу, то, як засвідчила практика в штаті Алабама (США), вона може бути і прибутковою. Впродовж останніх чотирьох років ми активно співпрацюємо з американською адміністрацією здоров’я і безпеки у гірничій промисловості, чимало з її напрацювань стають і нашими здобутками. На 31-й із найбільш вибухонебезпечних шахт України вже впроваджено технологію осланцювання гірничих виробок, яку було безплатно надано американською стороною. Це істотно знизило загрозу вибухів вугільного пилу. Зараз домовляємося з американськими колегами про надання нам найсучаснішої установки для буріння свердловин до двох кілометрів.
Роботи в цьому напрямку за рахунок власних коштів розпочато вже на шахті ім. Засядька. Однак без державної підтримки в цілому цієї проблеми не розв’язати. Хоч світ побачили і відповідний Указ Президента, і постанова Кабінету Міністрів, а справа розгортається вкрай повільно. Потрібні інвестори, а також механізм їхньої зацікавленості в здійсненні таких проектів. Адже сьогодні значна кількість шахт змушена звертатися до інвесторів, навіть щодо фінансування підготовки до роботи нових очисних вибоїв під заставу товарного вугілля, яке буде видобуто з цих пластів! При цьому інвестор часто-густо вкладає кошти лише в оснащення нових вибоїв, не беручи на себе витрати, необхідні для створення безпечних умов праці.
А як же постійні витрати шахт на найнеобхідніше – електро-та водопостачання? Вони умовно покладаються на ту ж саму шахту. Як наслідок, збільшуються витрати і ростуть уже існуючі борги підприємства державі.
Звичайно, щоб підтримувати відповідний обсяг видобутку вугілля та рівень безпеки, потрібні кошти. Цього року їх уперше виділено значно більше, однак явно недостатньо. Водночас відсутність належного фінансування породжує всілякі обхідні технології. Так, нещодавно в ході цільових обстежень шахт працівниками Держнаглядохоронпраці були виявлені грубі порушення правил експлуатації стрічкових конвеєрів, а також випадки застосування важкозаймистих конвеєрних стрічок. І це тоді, коли минулого року пожежа на шахті "Україна", де загинуло 35 шахтарів, розпочалася саме на пересипі вугілля з конвеєрних стрічок. Щоб уникнути таких трагедій, було розроблено нову методику їх вхідного контролю і категорично заборонено використовувати ті стрічки, каркас яких має здатність до займання.
Але шахти, передусім від власної бідності, продовжують їх закупівлю. Не зупинився цей процес і в першому кварталі цього року, бо такі стрічки значно дешевші. Якщо з серпня минулого року було придбано за раніше укладеними договорами 53 км таких стрічок, то з початку цього року їх закуплено вже 60 км, частина з них спущена в підземні виробки і вже експлуатується.
Внаслідок виявлених порушень було тимчасово призупинено роботу конвеєрів на 45 шахтах. А 18 квітня 2003 року вийшов відповідний наказ міністра палива та енергетики "Про заходи щодо допуску та безпечної експлуатації конвеєрних стрічок", у якому ще раз наголошується на особистій відповідальності керівників вугільних підприємств за придбання та застосування конвеєрних стрічок у вугільних шахтах.
Потребують кардинальних змін і заходи щодо профілактики травматизму. Створений два роки тому Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань розв’язав практично лише одну проблему – відшкодування шкоди потерпілим на виробництві. Однак до іншої, не менш вагомої, профілактики нещасних випадків, Фонд, власне, і не приступив, хоча саме це питання стоїть першим пунктом у його основних завданнях. Адже арифметика тут проста: якщо не вкладатимуться кошти в профілактику травматизму, то доведеться з року в рік нарощувати виплати потерпілим. Сьогодні основна частина бюджету Фонду саме на це і спрямована. Тобто, лікуємо наслідки, а причини, які їх породжують, щорічно прогресуватимуть і таким чином збільшуватимуть витрати на їх відшкодування.
На часі визначитися і з питанням: у чиїй власності перебуватимуть шахти? Проблема, образно кажучи, вже на порозі. Нині більшість вугледобувних шахт є державними підприємствами, а їх управління з боку держави із року в рік послаблюється. Взяти до уваги хоча б той факт, що впродовж останніх п’яти років управління вугільної галузі знаходиться в процесі постійної реорганізації. Як у такій ситуації розгортатимуться події? Чи очікувати справжнього власника, який спроможний розв’язати хитросплетіння шахтарських проблем, у тому числі з безпеки праці?
Сьогодні неможливо чітко провести межу між технологією і промисловою безпекою. Це єдиний виробничий процес, хоча можна довго перелічувати об’єктивні причини, які не дозволяють створити умови для безпечного ведення робіт на належному рівні. Зрозуміло, для повного розв’язання багатогранних проблем виробничого процесу потрібна стабільна економіка, інноваційні процеси, оновлення виробничих фондів. Нерідко власник не є злісним порушником, а стає заручником ситуації. Можливо, саме тому наші фахівці під час перевірок підприємств іноді перебільшують з наданням методичної допомоги та не завжди повною мірою використовують весь арсенал адміністративних заходів впливу на роботодавця. На що і було звернуто увагу вищим наглядовим органом – прокуратурою – після ряду торішніх аварій.
Які ж шляхи поліпшення стану вугільної галузі? На наш погляд, це впровадження новітніх технологій та передової техніки з високими ступенями безпеки, концентрації гірничих робіт, скорочення чисельності підземного персоналу. Доцільною була б і ліквідація малопродуктивних дрібних шахт. А падіння обсягів видобутку вугілля можна компенсувати за рахунок нарощування кількості високонавантажених вибоїв.
В галузі є ліквідне вугілля, висококваліфіковані фахівці, потужний інженерно-технічний персонал, великі фінансові потоки. Урядом прийняті програми "Українське вугілля", Національна програма поліпшення стану безпеки. Жорсткий контроль за фактичним виконанням цих програм, у тому числі й щодо їхнього фінансування, змусить переломити ситуацію.
Сергій СТОРЧАК, голова Державного комітету України з нагляду за охороною праці, доктор технічних наук