Україна – одна з найстаріших нафтовидобувних держав світу. Історія розробки її нафтових родовищ перевищує два століття. Всього з наших надр видобуто близько 350 мільйонів тонн нафти і конденсату та 1,7 трильйона кубометрів газу.
Разом з тим держава ще має потенційні можливості зменшити свою енергозалежність від інших країн. Збільшення видобутку вуглеводневої сировини цілком реальне з огляду на те, що із надр вилучено лише четверту частину її початкових ресурсів. Для успішного вирішення проблеми насамперед необхідна науково обгрунтована стратегія пошуків нових родовищ вуглеводнів та їх раціонального освоєння з геолого-економічним забезпеченням ефективності робіт. Основою таких наукових досліджень є системний та комплексний аналіз накопиченого різнопрофільного матеріалу з геологічної будови і нафтогазоносності надр, досвіду розробки родовищ на тлі сучасних ідей, технологій та методик нафтогазорозвідки.
Висновок про те, що надра України приховують більше запасів і ресурсів вуглеводневої сировини, ніж видобуто, є не тільки оптимістичним, а й реалістичним, про що переконливо свідчить подана на здобуття Державної премії України в галузі науки і техніки 2002 року унікальна багатогранна науково-практична робота "Атлас родовищ нафти і газу України", яка має державне значення.
Складання "Атласу родовищ нафти і газу України" розпочалося у 1993 році, коли виявили 335 родовищ вуглеводнів. На той час було отримано принципово нові геологічні дані про будову нафтогазових регіонів, відкриті родовища в акваторіях Чорного та Азовського морів, у кристалічному фундаменті і глибоко занурених (понад 5 км) зонах Дніпровсько-Донецької западини, Складчастих Карпатах та інших. Це зумовило необхідність систематизації, узагальнення та аналізу накопиченої інформації для розробки стратегії пошуку покладів у сучасних умовах. Крім того, попередніми роботами не проводилося комплексного галузевого аналізу і викладення матеріалу у поетапному плані: від підготовки перспективних об’єктів до пошукового буріння і розробки відкритих родовищ.
В матеріалах "Атласу родовищ нафти і газу України" подано історію трьох нафтогазоносних регіонів України: їх освоєння, стратиграфічний розріз, тектоніку, наведені дані про нафтогазоносність, розробку родовищ, стан ресурсної бази вуглеводнів та напрями геологорозвідувальних робіт. Аналіз структури нафтогазоносних регіонів виконано з позицій сучасних геотектонічних концепцій.
"Атлас родовищ нафти і газу" – це найбільш узагальнена енциклопедична робота з нафтогазової геології України за весь час її існування. Її цінність полягає насамперед в уточненні геологічної будови нафтогазоносних регіонів України на основі нових поглядів та ідей, у визначенні пріоритетних напрямів геологорозвідувальних робіт на нафту та газ під час пошуків нових і дорозвідки відомих родовищ на базі їх геолого-економічної оцінки, у можливості вибору найпрогресивніших схем розробки родовищ. Оскільки "Атлас…" ілюструє значні потенційні можливості надр, висвітлені проблеми та перспективи їх освоєння в сучасних умовах, то він став основою для розробки національних програм розвитку мінерально-сировинної бази держави, щорічних та перспективних планів геологорозвідувальних робіт і переоцінки запасів вуглеводнів з метою подальшого нарощування їх видобутку.
Атлас – це зручний багатоплановий довідник з великими блоками систематизованої інформації, необхідної фахівцям наукових і виробничих організацій, студентам спеціалізованих закладів. Наведені в ньому матеріали є цінною інформацією для вітчизняних і закордонних інвесторів під час вибору комерційно привабливих об’єктів, що допоможе залучити позабюджетні кошти у розвиток галузі і сприятиме відкриттю нових покладів нафти і газу в Україні.
Методику розробки атласу та його зміст вочевидь буде використано як базу для створення аналогічних робіт поза межами України. Про це свідчить широка зацікавленість "Атласом родовищ нафти і газу України" з боку вітчизняних і закордонних організацій. Адже атлас видано українською та англійською мовами.
За змістом і оформленням ця робота підіймає на вищий щабель українську геологічну науку, що дає підставу для присудження авторському колективу Державної премії України в галузі науки і техніки 2002 року.
Іван ЧЕБАНЕНКО, академік Національної академії наук України.