Попри зростання з 2000 р. обсягів виробництва залізорудної сировини в середньому на 6,2 відсотка щорічно, проблеми розвитку галузі ще більше загострилися. Про це йдеться в дослідженні "Проблеми розвитку гірничорудних підприємств України та Кривбасу", яке підготувала в грудні цього року асоціація "Укррудпром".
За умов гострої нестачі власних коштів для підтримки виробничих потужностей та оновлення фондів, постійного зростання податкового навантаження фінансове становище більшості підприємств з урахуванням кредиторської заборгованості і дефіциту власних обігових коштів асоціація характеризує як несталий, незважаючи на деяке поліпшення фінансово-економічного становища завдяки проведенню економічного експерименту в 1999-2001 роках.
Спрацювання основних фондів підприємств "Укррудпрому" сягає 70 відсотків
Особливо тривожить асоціацію стан основних виробничих фондів як фундамент для безпечного виробництва та досягнення високої якості товарної продукції. Обладнання і технологія виробництва, які були введені в експлуатацію ще в 70-80-х роках минулого століття, фізично та морально застарілі, що не дає змоги випускати конкурентоспроможну продукцію та призводить до збільшення травматизму і аварій на виробництві.
Стан основних виробничих фондів гірничодобувних підприємств України, що об’єдналися в асоціацію "Укррудпром", оцінюється як критичний. На 1 січня 2004 року середнє спрацювання основних виробничих фондів цих підприємств становило 69,2 відсотка, у т. ч. активної частини фондів – 76,5 відсотка. До того ж значну частину устаткування експлуатують з терміном служби, що перевищує нормативний.
Тільки на відновлення основних виробничих фондів для досягнення загальноприйнятого у світовій практиці 50-відсоткового спрацювання протягом десяти років потрібні додаткові капітальні інвестиції щонайменше 2,3 млрд. грн. та щорічне їх введення на суму не менш як 650-700 млн. грн. на рік (у 2003 р. – 379 млн. грн.).
До 1991 року капітальне будівництво в гірничорудній галузі на 70 відсотків фінансувалося централізовано з коштів бюджету, обсяг щорічних капітальних вкладень по залізорудних підприємствах Кривбасу становив близько 350-400 млн. дол. США (в середньому 50-60 млн. дол. на рік на підприємство), що становило 20-25 відсотків середньорічної вартості товарної продукції і забезпечувало підтримку виробничих потужностей на високому рівні та відповідало світовому рівню питомої ваги рефінансування на поновлення основних виробничих фондів.
Інвестиції в 2005-2010 рр. мають зрости втричі
Капітальні вкладення на тонну виробництва товарної залізорудної сировини по ГЗК у 1990 році становили 3,56 дол., а по залізорудних підприємствах загалом – 4,0 дол./т. З 1991 р. цей показник щорічно зменшується: 1999 р. – 1,85 дол./т, 2000 р. – 1,49 дол./т, 2001 р.- 1,28 дол./т, 2002 р. – 1,09 дол./т. Лише в 2003-2004 рр. сталося деяке поліпшення – 2,02 дол./т та 2,20 дол./т відповідно.
Значною проблемою, стверджують в "Укррудпромі", є розвиток сировинної бази підприємств. Хронічне недовкладення коштів стало причиною проблем з видобутком руди і на відкритих гірничих роботах у кар’єрах, і на підземних у шахтах. Проблемами мінерально-сировинної бази, що істотно впливають на ефективність діяльності підприємств, є значне відставання розкривних робіт на підприємствах з відкритим способом розробки, гірничокапітальних, гірничопідготовчих робіт на підприємствах з підземним способом розробки родовищ; постійне погіршення гірничо-геологічних умов видобутку мінеральної сировини, що потребує постійного збільшення капітальних вкладень та витрат на підготовку до експлуатації горизонтів замість тих, що вибувають і в шахтах, і в кар’єрах, застарілі кондиції на мінеральну сировину.
Постійне щорічне зниження гірничих робіт за підземного відпрацювання запасів призводить до щорічного зростання собівартості видобутку руди на 2,4-2,7 відсотка, а на відкритих гірничих роботах – до щорічного зростання собівартості концентрату від 2,2 відсотка до 3,4 відсотка.
За період 1991-2003 рр. створилося відставання розкривних робіт на кар’єрах в обсязі 280-300 млн. куб. м, що призвело не тільки до втрати балансових запасів руди, а й до збільшення небезпеки під час її видобутку. На ліквідацію відставання треба віднайти щонайменше 3,0 млрд. грн. додаткових коштів (по 300,0 млн. грн. щорічно протягом десяти років).
Додаткові кошти – 0,6-0,7 млрд. грн. – на найближчі три роки необхідні і для підвищення якості залізорудної сировини. Загалом, з урахуванням недовиконання програми інвестицій у 2001-2004 рр., інвестиції в основний капітал на 2005-2010 рр. мають становити 7,7-7,8 млрд. грн., або 1,55 млрд. грн. щорічно (в середньому не менш як 220-230 млн. грн. на рік по кожному підприємству, тобто їх треба збільшити втричі до очікуваних у 2004 р. – 527,0 млн. грн.
Єдине джерело розвитку – власні кошти
За неможливості залучення позикових інвестицій єдиним джерелом оновлення основних фондів та розвитку є власні кошти підприємств, а це – амортизаційні відрахування та чистий прибуток підприємств. У зв’язку з великим спрацюванням основних фондів база для нарахування амортизації від залишкової вартості є невеликою. За даними асоціації, в 2003 р. сформовані власні джерела капітальних інвестицій становили лише 451,7 млн. грн., у т. ч. амортизаційні відрахування – 346,5 млн. грн. та чистий прибуток – 105,2 млн. грн.
Тобто нестача власних коштів від потрібних становить щонайменше 1,1 млрд. грн. щорічно. Оскільки амортвідрахування є величиною відносно постійною, то нестачу коштів, зазначають автори дослідження, можливо компенсувати лише за рахунок значного збільшення чистого прибутку, тобто через підвищення цін на товарну продукцію в періоди, сприятливі для підприємств за кон’юнктурою цін на світовому ринку.
Втрати підприємств від збільшення платежів за надра – 60,0 млн. грн.
Є й інша обставина, яка заважає розвитку галузі. За останні роки не тільки не було впроваджено специфічних пільг, що супроводжують гірничодобувну діяльність у ринковому середовищі, а постійно приймають рішення про збільшення податкового тиску на підприємства галузі, зазначають автори дослідження. Гірничодобувні підприємства, перебуваючи в єдиній державній системі оподаткування, несуть додаткове податкове навантаження порівняно з іншими галузями господарства у вигляді ресурсних платежів: за геологорозвідувальні роботи, за надра, за розміщення відходів за відсутності маловідходних технологій, які постійно збільшуються. Так, гірничодобувні підприємства Кривбасу щорічно сплачують податки, пов’язані з користуванням надрами, у сумах, що становлять близько 2 відсотків вартості товарної продукції (55-62 млн. грн.).
Втрати гірничодобувних підприємств ДАК "Укррудпром" від сплати платежів за надра, збільшених удесятеро Законом "Про Державний бюджет України на 2004 рік", становитимуть близько 60,0 млн. грн. І для компенсації цих втрат у підприємств немає іншого виходу, як підвищити ціни на свою продукцію.
Перехід на орендні платежі за землю, які закон з 01.01.05. передбачає збільшити у 40 разів щодо чинного податку на землю, може призвести до збиткової роботи усіх без винятку гірничодобувних підприємств або, знов-таки, до значного зростання цін на їх продукцію.
До того ж, наголошують в "Укррудпромі", нехтування специфіки роботи гірничодобувних підприємств, спроби введення науково необґрунтованих нормативів плати за користування надрами (у т. ч. і за розміщення відходів) призводять не до збільшення платежів у бюджет, а до постійного накопичення негативних наслідків та вже призвели до створення зон екологічного лиха практично в усіх гірничодобувних регіонах.
Якість продукції та новий рік
Утім, за даними, які наводить "Укррудпром", попри це, останні 11 років відбувається постійне, хоч і незначне, збільшення якості залізорудної сировини. У 1991 р. якість концентратів становила (по Україні) – 64,70 відсотка Fе. У 2004 р. – 64,79 відсотка Fе. Якість руди підземного видобутку збільшилася з 56,90 відсотка Fе у 1991 р. до 58,95 відсотка Fе у 2004 р.
Водночас – і на це автори дослідження звертають особливу увагу – металурги щороку збільшують на 1-3 відсотки норми використання залізорудної сировини на тонну чавуну. (На думку експертів, до зростання норми використання залізорудної сировини на тонну чавуну призводять застарілі технології та обладнання низки вітчизняних меткомбінатів. – Авт.). Тільки за рахунок цього чинника в 2005 році, як зазначають в асоціації, потрібно збільшити поставки на внутрішній ринок на 1,7 млн. тонн.
У 2005 році плановано поставити металургам 40,3 млн. т залізорудної продукції замість 36,0 млн., очікуваних у 2004 році. На експорт передбачаються поставки у 16 млн. т, що менше на 1,9 млн. т. У зв’язку з цим в "Укррудпромі" впевнені: регулювання збуту залізорудної продукції для забезпечення пріоритетних поставок на внутрішній ринок вельми ефективно можна здійснювати за рахунок ліцензування експорту, без запровадження додаткових обмежень.
Відповідно до заяви металургійних підприємств України асоціацією розроблено варіант балансу поставок залізорудної сировини, що його орієнтовано на виробництво в 2005 році 32,8 млн. т чавуну. Обчислено також баланс для виробництва 34,4 млн. т чавуну. Ці варіанти балансів, як повідомляє "Укррудпром", направлено до "Металургпрому" та в уряд для прийняття остаточного рішення.
Хто заплатить за Fe?
Загалом проблема підвищення якості, на думку "Укррудпрому", має міжгалузевий характер та потребує комплексного вирішення.
Металургійні підприємства через низьку якість залізорудної сировини щорічно перевитрачають тільки коксу на 17-18 млн. дол. і недодають чавуну на 100-110 млн. дол. Але досягти світового рівня якості технічно можливо лише за умов комплексного виконання заходів з відновлення основних виробничих фондів та вдосконалення або заміни наявних застарілих технологій і обладнання.
Так, підвищення вмісту заліза у концентраті на відсоток призводить, крім додаткових витрат, до зменшення його виходу (кількості) на 0,6-0,8 відсотка, але дає значний позитивний ефект у доменному виробництві. Як зазначають в асоціації, при цьому гірничорудні підприємства зазнають витрат, які не будуть компенсовані доплатами споживачів за підвищення вмісту заліза.
На думку "Укррудпрому", враховуючи необхідність значних капітальних інвестицій для істотного підвищення якості товарної продукції, потрібно на рівні Мінпромполітики та Мінекономіки вирішити питання створення механізму компенсації витрат виробникам, пов’язаних з підвищенням якості металургійної сировини, у т. ч. вмісту заліза в підготованій сировині гірничорудним підприємствам з боку споживачів.
Втрати бюджету від експорту чавуну – 25,0 млн. дол. на рік
Але головне, на що звертають увагу фахівці "Укррудпрому", – на державному рівні так і не визначено стратегію розвитку гірничо-металургійного комплексу. Розвиток галузі, попри прийняту програму, по суті, відбувається спонтанно.
Проектом національної програми розвитку ГМК до 2010 року, розробленої ще в 2001 р. і схваленої Кабінетом Міністрів України в серпні 2001 р., але так і не затвердженої Верховною Радою, було передбачене щорічне виробництво чавуну на рівні 26 млн. т, але вже в 2002 році вироблено 27,6 млн. т, у 2003 р. – 29,6 млн. т, а у 2004 р. очікується близько 30,8 млн. т. Середньорічні темпи зростання виробництва чавуну за 7 років (з 1998 р.) становлять 7,3 відсотка проти 6,2 відсотка темпів зростання виробництва залізорудної сировини.
За період 1991-2004 рр. з України було експортовано 18,24 млн. т чавуну, для виробництва якого було спожито 37,0-38,0 млн. т залізорудної сировини та вироблено 166,0-167,0 млн. т твердих відходів, які залишилися в Україні.
З 18,24 млн. т чавуну можна було б виробити 17,5 млн. т прокату, експорт якого приніс би Україні валютну виручку на 1,7 млрд. дол. більше, ніж від експорту чавуну. Потенційні втрати бюджету за цей період від експорту чавуну орієнтовно оцінюють у 340,0-350,0 млн. дол., або до 25,0 млн. дол. щорічно.