Доцільніше ризикувати півтонною залізякою, аніж людьми
Раптовий викид газу та гірничої маси на глибині горлівської шахти імені Гайового, який забрав життя семи гірників, вкотре привернув увагу до проблеми безпеки праці на вугільних пластах крутого падіння. Підвищена небезпека зумовлюється ще й тим, що за складних геологічних умов гірники тут змушені й досі працювати "допотопними" методами. Тобто рубають високоякісне вугілля відбійними молотками. Галузева наука свого часу розробила чимало методів попередження викидів, однак остаточно спрогнозувати підземну стихію так і не вдалося. Натомість з’явився варіант механізації вуглевидобутку в лавах з пластами крутого падіння, що переважають у центральному Донбасі. І саме на шахті імені Гайового ще напередодні жовтневої трагедії вже тривало випробування гідроімпульсної установки.
Найбільша перевага нового агрегата в тому, що він має дистанційне управління. Тобто шахтарів під час процесу видобутку палива у небезпечній лаві немає, і в разі викиду під завалом опиниться тільки гірнича техніка. А створили потужну підземну машину фахівці кафедри "Гірнича механіка" Донецького національного технічного університету , які ще у 1992 році запропонували нетрадиційний спосіб відпрацювання небезпечних лав.
Як згадує доцент кафедри університету Валерій Коломієць, ідею розробки гідроімпульсної установки підтримав тодішній керівник Мінвуглепрому України Микола Сургай. Завдяки цьому науковці отримали певні кошти і спромоглися у 1994 році виготовити перший експериментальний зразок установки. Тоді ж агрегат пройшов випробування на єнакіївській шахті "Вуглегірська". Тут не захотіли ризикувати і вирішили допрацьовувати відбійними молотками лаву з пластом потужністю від 30 сантиметрів до 1,8 метра. Тим більше що дістатися до вугілля за складних умов виявилося не під силу. Зате гідроімпульсна установка, що видобуває паливо під тиском 300 атмосфер, успішно впоралася з поставленим завданням.
Та навіть попри позитивний досвід продовжити випробування у ті роки так і не вдалося. Від економічної кризи вугільну галузь лихоманило, і її керівникам було не до сміливих проектів. Грошей на продовження випробувань та доопрацювання гідроімпульсної установки не знайшлося. Це і вирішило її незавидну долю – про перспективний агрегат, здатний розробляти вугільні пласти з підвищенним вмістом газу та високою динамічною активністю, практично забули. І лише коли керівником УкрНДІ проекту став досвідчений фахівець Микола Сургай, робота над новим механізмом активізувалася. Науковці заручилися підтримкою керівництва горлівської шахти імені Гайового і продовжили випробування саме тут. Зросла зацікавленість керівників у використанні нової техніки у складних геологічних умовах. Після першого ж туру випробувань, коли машину побачили в дії, шахта виділила кошти на виготовлення дослідних зразків. У результаті дві гідроімпульсні установки почали "підступатися" до пластів "Мазурка" та "Дев’ятка".
Переваги нової техніки, здатної відпрацьовувати пласти, небезпечні викидами, не обмежуються лише гарантуванням безпеки гірникам ( хоча вже й цього цілком достатньо). Видобуваючи вугілля водою під високим тиском, агрегат водночас ліквідує найменшу можливість виникнення одвічного й небажаного супутника гірників – вугільного пилу. А солідна продуктивність праці (1-2 тонни вугілля за хвилину) дозволяє окупити вартість гідроімпульсної установки двома вагонами коксівного вугілля. Остання обставина, мабуть, є найвагомішим аргументом, адже, попри перспективність проекту, активне використання агрегата на крутопадаючих пластах прямо залежить від фінансового стану вітчизняних шахт, який бажає бути ліпшим.
Трагедія на шахті імені Гайового на тому ж небезпечному викидами пласті "Мазурка" зайвий раз довела, що за подібних умов таки доцільніше ризикувати 500-кілограмовою залізякою, аніж людьми. Утім, застосування нового обладнання поки тільки в перспективі. А тим часом на кафедрі "Гірнича механіка" Донецького НТУ нині працюють над створенням гідробурового агрегата для використання у підготовчих вибоях. Науковці мають намір при опрацюванні крутих пластів застосувати нову технологію, здатну надати можливість виключити з процесу вуглевидобутку в складних підземних умовах не тільки людей, а й кріплення. Хочеться тільки сподіватися, що впровадження у виробництво згаданих напрацювань вчених матиме коротший шлях, ніж гідроімпульсна установка. Хоча саме вона, як передбачали ще майже десять років тому, здатна була зробити своєрідний "переворот" у вуглевидобутку на крутопадаючих пластах. І найважливіше – була реальна альтернатива відбійним молоткам і можливість зберегти життя людям, які і досі з цим примітивним знаряддям лізуть у небезпечні вибої.