Чотири роки тому, в листопаді 1998 року, Закарпаття зазнало страшного удару стихії. Масштаби завданих матеріальних і моральних збитків внаслідок паводка були найбільші у нашій країні після аварії на Чорнобильській АЕС. Область оголосили зоною стихійного лиха.
Ліквідація наслідків повені потребувала в кілька десятків разів більше коштів, ніж треба було б на захист від неї. І такі кошти – передусім на будівництво й ремонт зруйнованих та пошкоджених жител, автомобільних і залізничних доріг, мостів, ліній електропередач, телефонного зв’язку – здебільшого знайшлися. Проте на захист від майбутніх паводків їх, як завше, не вистачило. Стосується це насамперед коштів, передбачених на протиповеневі заходи по лінії водгоспу: захисні дамби, берегоукріплення, розчищення русел рік, не кажучи вже про облаштування польдерів та акумулювальних водосховищ для накопичення води у пікові повеневі періоди.
Істину "скупий платить двічі" підтвердив березневий паводок 2001 року…
По гарячих слідах листопадового та березневого паводків "Голос України" провів на Закарпатті Дні газети. За цей час "повеневій" темі загалом було присвячено більш як 200 публікацій. Стосувалися вони і ходу ліквідації наслідків лиха, і причин, що гальмують найневідкладніші відновлювальні й протиповеневі роботи. Ми прагнули, прагнемо й прагнутимемо привернути увагу і української влади, і міжнародної спільноти до трагедій потерпілих закарпатців, сказати тепле слово про тих, хто прийшов їм на допомогу в скрутну годину і прикре та гірке слово – про байдужих і навіть тих, хто з людського горя хотів урвати неправедну копійку.
Отже, чотири роки по листопадовій повені. Є в цьому часовому відтинку місце і для осанни, і, на жаль, для хули.
Біда біду перебуде?
Чи не найбільший обсяг відновлювальних та захисних робіт ліг на плечі водогосподарських організацій. Тільки на цей рік перебачалося освоїти 24 мільйони гривень. І за нормального фінансування водники могли зробити це.
– Але отримали тільки 2 мільйони 300 тисяч, тобто навіть не десяту частину передбачуваного, – каже начальник Закарпатського облводгоспу Володимир ЧІПАК. – Якщо відмінусувати від цього 1 мільйон 270 тисяч торішнього боргу, то сума вийде справді смішна.
– І це навіть попри те, що на представницькому спільному виїзному засіданні урядової комісії з ліквідації наслідків стихійного лиха в Закарпатській області та профільного Комітету Верховної Ради України, яке відбулося у вересні н. р. в Ужгороді, проблема водників порушувалася особливо гостро?
– Відтоді ми не отримали жодної копійки… На сьогодні за виконані вже роботи маємо 6 мільйонів 560 тисяч боргу. Та попри це продовжуємо працювати, щоб устигнути до зими зробити якомога більше. На наступний рік у Держбюджеті передбачається виділити водгоспові 10 мільйонів гривень. Але до кінця нинішнього року ми матимемо приблизно стільки само боргу! Тож на наступний рік залишиться нуль.
– Тоді облаштування польдерів та акумулювальних водосховищ і надалі буде лише наміром?
– І це тим паче прикро, що на один польдер та на одне акумулювальне водосховище вже було виготовлено тендерну документацію. У зв’язку з відсутністю коштів довелося все це припинити. Не комплексні, а навіть локальні водозахисні роботи ведуть нас у борговий тупик. Доходить до парадоксу: люди працюють у борг, собі на збиток авансують державу, а їх за це визнають… банкрутами. Саме в такій ситуації опинилося відкрите акціонерне товариство ПМК N 77 з міста Мукачевого.
– Володимире Петровичу, як відомо, на ліквідацію наслідків обох паводків уже витрачено більш як 200 мільйонів гривень. А в скільки обійшовся б водозахист, якби він був профінансований вчасно і в повному обсязі?
– За приблизними підрахунками – у 40 мільйонів гривень. Тепер на комплексну систему захисту від повеней треба набагато більше. Нині нас знову змушують уже вкотре наступати на граблі…
– На біду закарпатців відгукнулися і сусідні держави, і світова спільнота. Велику допомогу надано було й водгоспівцям.
– І ми за неї щиро вдячні. А насамперед -Швейцарській Конфедерації. Вона профінансувала будівництво дамб із захисту села Заріччя Іршавського району, селища Вишкового Хустського району та міста Рахова. Допомога ця становила 5 мільйонів гривень. Тісно співпрацюємо з Угорською Республікою у створенні та розвитку автоматизованої інформаційно-вимірювальної системи для прогнозу паводків й управління водними ресурсами в басейні ріки Тиси. Ось і буквально днями, 30 жовтня, в угорському прикордонному місті Загоні міністр охорони навколишнього середовища і водного господарства Угорської Республіки доктор Марія Короді та голова Державного комітету України з водного господарства Віктор Хорєв підписали Угоду "Про співробітництво в межах надання допомоги для розвитку системи протипаводкового захисту та контролю якості води на українській частині басейну ріки Тиси з урахуванням досвіду торішніх паводків та надзвичайних забруднень походженням з третьої країни" (маються на увазі неодноразові викиди шкідливих речовин у Тису золотопереробними підприємствами Румунії).
Гіркий досвід стихійних лих, що обрушилися нещодавно на Європу, вчить: самотужки з ними боротися не під силу навіть найрозвиненішим державам. На завершення додам: для того, щоб водне господарство мало й власні кошти, доцільно було б частину відрахувань водокористувачів акумулювати в Держкомводгоспі, як робиться це у шляховому господарстві.
Мовою документа
Із відкритого листа-звернення трудового колективу ВАТ "ПМК-77"
адресованого Держкомводгоспу, МНС України, народному депутату України Віктору Балозі, облдержадміністрації, Мукачівській об’єднаній податковій інспекції та Мукачівському районному відділенню Пенсійного фонду України:
Мукачівська ПМК-77 створена у червні 1946 року. За час її існування відвернено не одне стихійне лихо. Побудовано та зміцнено сотні кілометрів дамб, десятки насосних станцій, виконано колосальний обсяг робіт з ліквідації наслідків повеней та паводків.
За протиповеневі роботи, виконані останнім часом, держава в особі її уповноважених центральних та місцевих органів виконавчої влади заборгувала нашому ВАТ більш як 830 тисяч гривень. Однак інші уповноважені держави в особі Мукачівської об’єднаної податкової інспекції та Мукачівського районного управління Пенсійного фонду подали до Закарпатського обласного суду позов про визнання ПМК-77 банкрутом у зв’язку із… заборгованістю перед ними на суму, що становить менш як 67 тисяч гривень. Заборгованість ця виникла винятково внаслідок надання у борг ДЕРЖАВІ та її ГРОМАДЯНАМ послуг, пов’язаних з ліквідацією наслідків стихії та протиповеневим захистом населених пунктів…
Борг держави перед ВАТ – майже у 13 разів перевищує його борг перед податківцями та пенсійниками.
Проте 1 жовтня 2002 року на адресу ПМК надійшла перша податкова вимога за N 35 про обов’язок переказати "узгоджену" (невідомо ким і з ким) суму – 43469,10 грн., до якої входять суми, не визнані судом, та штрафні санкції і пеня, що є порушенням норм Конституції, чинних законів України та рішень чи ухвал суду у зв’язку з провадженням справи про банкрутство…
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 08. 10. 2002 р. відкрито процедуру санації ВАТ "Мукачівська ПМК-77". Це, згідно зі ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", є "системою заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, що спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника". Тобто практично це примусовий продаж ліквідного майна ПМК для задоволення вимог Мукачівської ОДПІ та перехід управління ВАТ до керуючого санацією, котрий, напевно, краще знає, як ліквідовувати наслідки повеней чи відвернути лихо…
Не треба бути особливо далекоглядним, щоб зробити висновок, чим це може обернутися для міста Мукачевого та населених пунктів району в період, традиційно загрозливий у повеневому відношенні. Такі "санації" та "оздоровлення" спрямовані на знищення ПМК…
Текст відкритого листа прийнято на зборах трудового колективу.
Голова профкому ВАТ "Мукачівська ПМК-77" Тимошенко О. Г.
Голова правління ВАТ "Мукачівська ПМК-77" Соловей Б. І.
Замість коментаря
Запитання "Голосу України", адресоване завзятим "санаторам": то хто, врешті-решт, боржник – той, хто залишився винен 830 тисяч гривень, чи той, хто через це не може виплатити зарплату робітникам та вчасно переказати відповідні відрахування податківцям і Пенсійному фондові?
Окремий рятувальний
Невдовзі після листопадового паводка Закарпаття було оголошене зоною стихійного лиха. А вже у червні 1999 року в Ужгороді на базі колишнього залізничного батальйону створено Окремий аварійно-рятувальний загін МНС. У спадок йому залишилося все те, про що звикли казати: на тобі, Боже, що мені негоже…
Облаштування загону належало розпочинати ледь не з нуля. Допомагали і МНС, і обласна влада, і Ужгородська райдержадміністрація, яку тоді очолював нинішній голова облради Микола Андрусь. Загін ніби передчував, що вже у березні 2001 року йому одному з перших доведеться протистояти нещадному паводковому ударові.
– Своєрідну "обкатку" пройшли на ліквідації наслідків небувалого обледеніння, якого зазнало кілька областей України, – згадує командир загону полковник Сергій Крицький. – Та все-таки першим (дай Боже, останнім) справжнім бойовим, точніше, водяним хрещенням для загону став березневий паводок.
Сюди Сергій Миколайович потрапив з корабля на бал – до того він був заступником командира такого загону, що дислокувався в Рівному.
…Березень 2001-го. Село Текове Виноградівського району. Скидалося воно тоді на Венецію – хоч гондоли пускай на вулиці. Рятівники гондол не мали. Старих, немічних та дітей доводилося виносити з хат на руках. Здебільшого, по груди в холодній воді.
Ой як багато всілякої важкої роботи перелопатили тоді солдатські руки! Тисячі й тисячі мішків з піском уклали вони, вивищуючи дамби, розбирали завали й наводили дороги. А посеред центру села, вимученого безсонними ночами, диміла польова кухня – воїни готували гарячі страви не лише собі, а й тим, хто разом із житлом позбувся і кухонь, і навіть хатнього начиння. Пробували солдатський харч і міністр Василь Дурдинець, і його заступники. Хвалили кухарів за майстерність. А ті жартували: то ми навіть із сокири борщ зваримо!
Вони були справді всюдисущі – на розчищенні русел річок і на зміцненні берегів, на розвантаженні будматеріалів для зведення нових жител замість зруйнованих і в ролі підсобників майстрам-будівельникам…
Сергій Крицький назвав імена тих, хто особливо відзначився на рятувально-відновлювальних роботах:
– Старший лейтенант Микола Комарницький нагороджений орденом "За мужність". Човен, у якому він перевозив через бурхливу річку вісьмох потерпілих, перекинувся, але всі залишилися живі. Відзнак МНС удостоєні майори Олександр Дворник, Анатолій Мартинюк, капітан Володимир Прокопик, старшина Юрій Брийовський, а заступнику командира загону капітану Миколі Рисюку достроково присвоєно звання майора.
– Не обійдено увагою і рядових та молодших командирів. Відслуживши строкову, вони звільнилися в запас. Але в історію загону, хоч йому лише три роки, вписані назавжди – додає начальник штабу Едуард Братко. Будучи тоді ще у Вінниці, протягом тільки дев’яносто восьмого він чотири місяці допомагав Закарпаттю.
…Тільки-но вода спала, взялися солдати за марудну і брудну в прямому розумінні роботу -розчищати подвір’я людські не лише від того, що донедавна було хатами, а й від того, що наніс паводок. У багатьох дворах нарівні з ними працювали й господарі. Але не у всіх.
– Хлопці, не забудьте дріт із саману зняти і цвяхи повисмикувати. На хазяйстві знадобляться, – наставляв на тещиному подвір’ї солдатів якийсь запопадливий зять.
І солдати, сплюнувши спересердя, взялися ті трикляті цвяхи із саману виймати…
Окремий аварійно-рятувальний живе нині розміреними буднями. До повної бойової після трудів весняно-осінніх доведено бувалу в бувальцях техніку. Триває облаштування території, казарм, солдатської їдальні, медпункту, солдатського клубу. Заступник командира загону з виховної роботи майор Василь Романець переймається і хлібом духовним – чи не щонеділі вільні від служби рятувальники відвідують ужгородські храми. Приміщення загону прикрашають картини солдатів – самодіяльних художників, а духовий оркестр рятувальників – один з кращих військових оркестрів Ужгорода. На базі загону проходять вишкіл передпризовники з військово-патріотичного табору "Гроза", що заснований обласним військкоматом.
Служать в Окремому аварійно-рятувальному строкову здебільшого юнаки із Закарпаття та сусідніх областей, тож їхні батьки і рідні – в загоні часті гості. Для таких зустрічей з любов’ю і з комфортом обладнано кімнату. Має загін і своє підсобне господарство – навіть несучок тримають. В недалекій перспективі й теплиця буде.
На післяповеневих територіях і в цю пору справ ще багато. Тож наших хлоп’ят місцеве населення вважає за своїх. Це засвідчує солідна папка листів та офіційних подяк сільських, селищних, міських голів та керівників райдержадміністрацій усіх районів, яких торкнулася своїм безжальним чорним крилом стихія.
Окрема гордість загону – група піротехнічних робіт, яку очолює старший лейтенант Віталій Гільтайчук. Займається вона, звісно, не феєрверками. Тільки впродовж останніх чотирьох місяців сапери знешкодили майже півтисячі артилерійських снарядів, мін, гранат, авіабомб та інших смертоносних предметів, що лежали в землі з минулої війни. А сапер, як відомо, помиляється раз у житті.
Під опікою піротехніків і мости краю під час льодоходів, і ті споруди, що під ударами стихії не витримують і можуть загрожувати безпеці.
Запобігти, врятувати, допомогти
– ці слова, що гордо виведені біля входу на територію загону, найповніше відображають високе призначення воїнів, котрі носять синьо-оранжеві комбінезони з літерами "МНС".
Тиса стає передбачуваною
Співробітництво між водогосподарськими організаціями Закарпатської області та прикордонними водогосподарськими підприємствами Угорської Республіки має вже майже десятирічну історію. Грунтується і розвивається воно на засадах угод між урядами України й Угорщини з питань водного господарства на прикордонних водах, що укладені в Будапешті в 1993 і 1997 роках. Останнім часом, особливо після двох катастрофічних паводків -листопадового 1998 та березневого 2001 років, котрі завдали величезної шкоди обом державам, воно набуло нових, потужніших імпульсів.
Два роки тому уряд Угорщини оснастив на Закарпатті автоматизовану інформаційно-вимірювальну систему протипаводкового захисту (А І В С – "Тиса"), виділивши для цього 100 мільйонів форинтів. Система має комп’ютерну мережу, надійний зв’язок і на всій водозабірній площі Тиси на українській території, і між Ужгородом та Ніредьгазою, де розташоване Верхньо-Тисайське управління водного господарства, а також дві автоматизовані гідрометеорологічні вимірювальні станції. За участі угорської сторони освоєно удосконалене програмне забезпечення для обробки гідрологічної інформаційної системи, а також роботи з даними метеорологічного радара в Ніредьгазі та перегляду знімків із супутника Meteosat.
А нещодавно відбулася триденна позачергова зустріч уповноважених урядів України та Угорської Республіки з питань водного господарства на прикордонних водах, яка розпочалася в Ужгороді. Відкрив її вступним словом Уповноважений уряду України Віктор Лелявський. У рамках зустрічі проведено й дискусію про стан лісового господарства та його вплив на виникнення паводків у Карпатах.
Результатом зустрічі стало підписання в угорському місті Загоні угоди "Про співробітництво між Міністерством охорони навколишнього середовища і водного господарства Угорської Республіки та Державним комітетом України з водного господарства в межах надання допомоги для розвитку системи протипаводкового захисту та контролю якості води на українській частині басейну ріки Тиси з урахуванням досвіду минулорічних паводків та надзвичайних забруднень походженням з третьої країни" (маються на увазі неодноразові скиди шкідливих речовин із золотопереробних підприємств Румунії. – І. Г.).
Угодою передбачено надання угорською стороною гуманітарної технічної допомоги Закарпатському облводгоспові на суму 215 мільйонів форинтів (150 мільйонів для подальшого розвитку протипаводкової інформаційно-вимірювальної системи та 65 мільйонів – для створення станції з контролю якості води). До 30 жовтня 2003 року буде відкрито дев’ять комплексних гідрометричних, три метеорологічні станції та одну автоматичну з контролю якості води і попередження. Українська сторона надаватиме можливість угорській отримувати точніші, з випередженням у часі, дані щодо паводкових хвиль та якості води. Угоду підписали міністр захисту навколишнього середовища та водного господарства Угорської Республіки доктор Марія Короді та голова Держкомітету України з водного господарства Віктор Хорєв.
Почекаємо ставлення нового уряду
Минулого тижня у столиці відбулося засідання комісії Кабінету Міністрів з питань ліквідації наслідків стихійного лиха у Закарпатській області, яке провів уже колишній Прем’єр-міністр Анатолій Кінах. Зрозуміло, розповідати про його рішення нині немає сенсу. Якою буде позиція нового уряду – в наших наступних публікаціях на цю тему.