Кожного року на планеті періодичного затоплення зазнає площа в понад 300 мільйонів гектарів, де мешкає близько мільярда осіб. Велика вода перетворюється на руйнівного монстра, який, найжахливіше, нерідко позбавляє життя людей.
1997 рік. У Польщі, Чехії, Німеччині рівні води в річках піднялися на 3-4 метри. Не обійшлося без людських жертв.
1998-й. За даними страхових компаній, через погодні катаклізми рік видався рекордним на збитки -92 млрд. доларів. Близько 300 тисяч осіб змушені були залишити домівки. Тоді лише в Англії повінь завдала матеріальних збитків на 400 млн. фунтів стерлінгів. Екологічне лихо не оминуло й Україну: взимку підтопило південь країни, а восени – вирувала катастрофічна повінь на Закарпатті. Велика вода позбавила життя 18 наших співгромадян, знищила майна на 150 млн. доларів.
1999-й. Венесуела. У грудні повені і селеві потоки за кілька днів забрали життя 50 тисяч чоловік. Того року потерпали від сильних підтоплень і країни Західної Європи: Бельгія, Німеччина, Великобританія.
2000-й. У лютому велика вода пройшлася Мозамбіком. Без даху над головою залишилося півмільйона осіб.
2001-й. У березні повінь не оминула Україну (Закарпаття), Румунію та Угорщину. У травні – прирічкові райони російської Лени. Тоді довелося евакуювати 47500 осіб. А влітку небажаним гостем стала повінь для Польщі. Загинуло 30 осіб.
2002-й. На Кубані у січні внаслідок різкого потепління і рясних дощів під водою опинилися населені пункти. Повеневу ситуацію ускладнили льодові затори та прорив дамби. У США водночас затопило території штатів Теннессі та Кентуккі. Загинуло шестеро осіб. А серпень був пам’ятним для багатьох держав. Велика вода лютувала у Росії (в районі Новоросійська), Австрії, Чехії, Німеччині, Румунії, Китаї, Індії, Ірані, Кореї, Алжирі… У країнах Західної Європи загинуло та пропало безвісти понад сто осіб, а збитки перевищили 30 мільйонів євро. Всього в 2002-му повені у 80 країнах світу позбавили життя три тисячі душ…
Трагічний калейдоскоп, ймовірно, триватиме. Чому? Відшукати відповідь на це питання можна в новій книзі доктора технічних наук, професора Михайла Ромащенка та кандидата технічних наук Дмитра Савчука "Водні стихії. Карпатські повені. Статистика, причини, регулювання" (Київ, "Аграрна наука", 2002). У ній автори досліджують причини паводків у регіоні, що найбільше в Україні потерпає від водної стихії, й описують методи боротьби зі стихійним лихом. Чернівці, Коломия, Івано-Франківськ, Ужгород, Мукачеве, Тячів, Хуст, Стрий – понад п’ятсот населених пунктів потрапляють у зону ризику, а сотням тисяч людей, котрі мешкають поблизу карпатських річок, загрожують руйнівні повені.
Науковці впевнені, що крім природних чинників, прояв водних стихій значно підсилює, а іноді й зумовлює техногенна діяльність людини. Інтенсивність дії і негативний вплив їх збільшується внаслідок розорювання земель, вирубування лісів, витратного водоспоживання, урбанізації, проведення зрошення тощо. Автори вважають: повені останніх років на Закарпатті привернули до проблеми увагу державних органів влади і вже настав час для створення у країні єдиного протиповеневого комплексу. Він включатиме систему гідротехнічних, шляхо-, мостобудівних, агролісомеліоративних та інших заходів. Замість традиційних підходів – обвалування річок захисними дамбами, берегоукріплення та підготовку русла для проходження повеней – науковці пропонують зводити спеціальні саморегулювальні протиповеневі водосховища з резервними ємностями у верхів’ях гірських річок. Тоді велика вода не буде така руйнівна.
Приємно, що допомогли авторам зануритися у суть проблеми репортажі Якова Гальченка, Івана Гудзоватого, Леоніда Бровченка, Людмили Коханець та інших журналістів-"голосоукраїнців" – цитати з їхніх газетних публікацій не раз наводять науковці. Дмитро Савчук – саме він презентував редакції новий ілюстрований примірник – вважає "Голос України" виданням, де можна відшукати чимало корисної інформації: "Купую цю газету щодня і прочитую від першої до останньої сторінки". Власне, так воно і має бути. Істина не обов’язково народжується в суперечці, а нерідко й у взаємодії.