Селам, які десятою дорогою облітають лелеки і ворони, екологи ставлять позитивний діагноз: "Ситуація прийнятна"
Розбитими грунтовими дорогами тут їздять "Мерси" і "БМВ". У дворах замість велосипедів стоять блискучі мотоцикли. На тлі скромних сільських хат особливо вирізняється розкішні особняки із червоної роменської цегли. Місцями крізь паркан можна роздивитися кабіни бензовозів, які удень мирно спочивають по дворах. Оце і є реалії "українського Кувейту", як називають нафтогазоносні поля навколо сіл Ціпки, Великі Будища та Плішивець Гадяцького району, що на Полтавщині, їхні мешканці. Неабиякими статками місцеві розжилися за рахунок "кандьору" – газового конденсату, вкраденого просто зі газових свердловин, які десятками оточили села.
Хоча є в цієї нафтодайної місцевості й прозаїчніше народне назвисько – "полтавський Чорнобиль". Люди тут хворіють на туберкульоз і влітку підхоплюють запалення легенів, молодь скаржиться на підвищений тиск і перманентний головний біль, у малечі – збільшена "щитовидка" і позитивна реакція на профілактичні щеплення. Не раз скаржилися полтавчани та їхні сусіди із Сумської області на забруднення довкілля, та їх не чують ні в Гадячі, ні в Липовій Долині, ні в Полтаві, ні в Сумах, ні в Києві. На листи – відповідь одна: "ситуація прийнятна".
Із каністр злодії "пересідають" на бензовози
Раніше, згадують у Ціпках, "кандьор" селяни тягали каністрами. Особливо в сусідніх Великих Будищах, де "спеціалісти" із видобутку корисних копалин живуть мало не в кожному дворі. "Там і діти, і старі люди ходили з бідончиками. Казали, на розтопку буде", – розповідають жіночки. Технологію крадіжки знає навіть сільська малеча. Так само кожен тут добре розбирається у продуктивності свердловин і присутності-відсутності охорони коло енергетичних точок.
Розробники свердловини виводять газ на дві труби – основну і допоміжну. От під цим, другим відводом народні умільці виривають рівчак, відкривають кран, накидають на трубу фільтр-мішок, завдяки якому газ конденсується і стікає в яму. Нічку крапає, а на ранок маєте повну копанку "кандьору". Тут же, у селі, можна вийти на заготівельників, які платять по 20 гривень за каністру, і збути "товар". Щоб очистити яму, рештки конденсату підпалюють і тоді він піднімається в небо стовпом густої темної кіптяви. Копанка готова для наступної зміни…
Крадуть звечора, палять вранці – майже щодня, без свят і вихідних. "О пів на п’яту їдеш на поле, а вони вже цідять, а потім – півдня горить", – розказує керівник одного із місцевих господарств. Особливо "просунуті" за ніч мають до п’ятисот доларів – непогано навіть для несільської місцевості.
З часом невблаганний прогрес вніс свої корективи в ці воістину народні заробітки. За останній рік "кандьоровий бізнес" укрупнився: красти все більше стали ті, хто має приватні бензовози. Під свердловинами закачують машини конденсатом, привозять у село, перекачують у інші бензовози – і тю-тю. "Фахівців" такого високого класу на селі небагато – п’ятеро-шестеро чоловіків. Але вам їх не покажуть. "Багато тут говорити не можна", – пояснюють у Ціпках.
Утім, про дещо все ж розказують. Про те, як хтось уже освоїв холодну "врізку" і "підключається" просто до труби, і про те, як народні умільці переганяють у домашніх умовах газовий конденсат на пристойніше пальне, і про п’ять гривень "для того дядька", за які ще підпускають до "труби" простих смертних.
Куди ж дивляться правоохоронці, спитаєте ви? Так вони ж крадіїв і оберігають, щоб сторонні не заходили, розповідають місцеві: "Платять 1000 гривень міліціонерам і домовляються: "Три години до свердловини не підходьте", – цього часу з головою вистачає".
Справді, за бажання взяти злодіїв у шори легко. Приміром, на полях ціпківського СТОВ імені Ватутіна всього чотири "точки", де можна швидко "затаритися" конденсатом. Одна з них – найпродуктивніша – користується найбільшим попитом, бо там бензовоз наповнюється за 7-15 хвилин. Охоронці "промислу", справді, не можуть не знати про такі "хлібні місця".
"Наплювали" в колодязь – не годиться води напиться
Поки певне коло людей багатіє на крадіжках "кандьору", від них страждають і виробничники, і населення прилеглих сіл. "Щоб набрати 50 мілілітрів конденсату, у повітря випускають куб газу", – розказує Микола Гайдамака, заступник начальника Гадяцького промислу ГПУ "Полтавагазвидобування", організації, яку сьогодні уповноважила держава розпоряджатися Куличихинським нафтогазовим родовищем. За його словами, від крадіжок у "трубі" падає тиск, порушується технологічний процес. "Якщо за нормальної експлуатації свердловина служить 50 років, то так зношується за 15", – каже він.
Цупити конденсат життєво небезпечно. Тільки минулого року на ньому "згоріли" кільканадцять осіб. Тут і досі з жахом згадують пожежу трирічної давності, яка сталася на одній із свердловин через необачність нічних "заготівельників". "Вогняний стовп палав кілька днів, діти плакали – спати боялися, а в селі вночі було видно, як удень", – розказують ціпківці. Їм попалило садки, городи, колишні колгоспні поля. "Тоді за п’ять днів газу стільки "вилетіло", що можна було б Гадяч обігрівати п’ять років", – додають співробітники промислу. Але й без пожежі ціпківці, будищани та їхні сусіди живуть в умовах офіційно не визнаної екологічної біди. Принаймні зовнішні фактори про це свідчать дуже переконливо. Випущений "на волю" газ піднімається в повітря, і вітер швидко розвіює його навколишніми селами, а народ ним дихає і скаржиться на головний біль, тиск, легеневі та серцеві хвороби. Конденсат, який накопичують у відкритому грунті, проникає глибше у землю. Два роки тому він опинився у людських колодязях.
"Сама криницю копала, думала, на старість буду з водичкою", – бідкається 76-річна Уляна Забірко, витягаючи "для преси" відро води із синюватою плівкою, що на сонці виграє різними барвами веселки. У них на кутку у Великих Будищах мінімум у десяти колодязях вода щедро прикрашена такою "красою". Зараз ні, а раніше шар конденсату був таким товстим, що його відстоювали і переливали у пластикові пляшки. "А он сусід Кириленко "кандьор" насосом просто із колодязя качав", – киває Уляна Омельківна.
Спочатку сусіди ображалися один на одного, думали, хтось мститься, навмисне підливає у криниці пальне. Потім раділи, що нікуди йти не треба: витяг відро – і заливаєш у бак. А тепер зрозуміли – це велика біда, в якій їм ніхто не допоможе. "Приїжджала комісія із Полтави, дивилася, та тільки насміялася з нас. Я їх питаю, що мені робити? А один з них каже: "Візьмеш, бабо, возочок, підеш і привезеш собі чистої води", – і сьогодні того "порадника" Уляна Омельківна згадує з прокльонами. – Чи ж я для того колодязь копала, щоб на старість слухати отаке?"
Звичайно, будущани розуміють, що самі своїми крадіжками доклали руку до погіршення"екології". "Нам же зарплату не платять, то люди й лізуть, – виправдовується сусідка баби Уляни. – А що, як він (голова місцевого господарства. – Авт.) зарплату дає то ковбасою, що пивом. Якби гроші дав, "кандьор" ніхто не брав би".
"Раніше онуки приїжджали на свіже повітря, зараз у нас забрали і його"
Утім, є в цій історії і пасивні жертви. Так склалося, що в районі Куличихи Полтавщина межує із Сумщиною. За двадцять метрів від міжобласного кордону нещодавно поставили бурову установку. Метрів за сто – найближча хата села Довжик уже зовсім іншого, Липоводолинського, району.
Колись це село належало до Сватківської сільської ради і довжичани мешкали на Полтавщині. Проте на рубежі 50-60 років його, як бригадне передали до синівського колгоспу і, відповідно, тамтешньої сільради. Таким чином, сам того не бажаючи, Довжик, із трьох боків оточений полтавськими землями, опинився у сусідній, Сумській, області. Якщо глянути на карту, у цьому місці ви побачите сиротливий "апендикс", який неприродно далеко "врізався" у Гадяцький район – оце і є тепер безперспективне сільце на 80 мешканців. З усіх боків його оточили полтавські свердловини.
"Кільканадцять штук – усі навколо Довжика", – скаржилися "УМ" селяни. Вдень їм немає життя через бурові роботи – двиготить земля і палають факели від продування свердловин. Аж шибки бряжчать, будівлі "лопаються", картини на стінах не тримаються, завалюються погреби і колодязі".
Вночі дошкуляє сморід крадіїв. "Увечері відчуваєш неприємний запах, значить, уже крадуть, – хором розказують довжичани. – Вранці дивишся – горить. Буває, зовсім немає чим дихати, доводиться мочити хустинку і ходити так – інакше не потикайся надвір".
Вогонь над свердловинами для місцевих справді вічний. Вічний біль, який щодня по краплині висмоктує здоров’я. "Конденсат – нюхай, як крадії спалюють газ, – нюхай, коли спускають газ – теж нюхай. Буває, чотири точки разом горять!". Ми бачили, як горить одна – яскраве полум’я виривається, наче з пащі дракона. Видовище, справді, для людини з дуже міцними нервами.
"У всіх нас – підвищений тиск, гості тиждень у ліжку лежать, поки адаптуються до "газового клімату", – розказує Наталя Демиденко, депутат Синівської сільської ради від Довжика. "Раніше діти й онуки приїжджали на свіже повітря, а зараз і повітря у нас немає – забрали й те", – покивують бабусі і діди. Тут навесні випадав жовтий дощ, а взимку – чорний сніг. Риба в ставку поздихала від знайомої веселкової плівки. Вода в колодязях, так само, як у Будищах, блакитна. Петро Кулебаба спеціально витягнув і продемонстрував це питво нам. На щастя, не всі криниці запоганені, отож і ходять сусід до сусіда по воду, возять її старенькі з одного кінця вулиці в інший. А що робити?
У багатьох дворах передохли телята. "Кажуть, якщо є радіація, ворони не виживають. У нас уже немає ні ворон, ні лелек, ні голубів, навіть свійські не виживають. Птиця – й та повтікала, а ми не втечемо", – приречено підсумовує Валентина Кравченко. Як і в пані Наталі, її 40-річний чоловік не вилазить від лікарів, так само, як і син-десятикласник…
Якщо у сусідніх полтавських селах прокладено які-не-які дороги, вулиці газифіковані, то тут, на Сумщині, ні доріг, ні газу. Множаться тільки хвороби – з кожним роком хворих стає все більше, а діагнози – все страшніші.
Довжичани скаржилися у різні інстанції – Президенту, прем’єр-міністрам, обласній і районній владі, неодноразово обговорювали питання на сесії Синівської сільської ради. І що ж? Домоглися тільки того, що пару разів приїждала екологічна комісія. "Напередодні всі роботи на промислі припиняли і "кандьорщики" десь зникали", – розказують селяни. Інспектори подивилися колодязі і повернулися в Суми.
Через місяць за підписом начальника Державного управління екології та природних ресурсів у Сумській області на ім’я Івана Доленка, колишнього голови Липоводолинської райдержадміністрації, прийшла відповідь. Виявляється, захворюваність в с. Довжик в порівнянні із середньорайонною нижча на 30-40 відсотків. Думаєте, хтось оглядав стан здоров’я людей? Ні, відсоток хворих у селах вираховують за кількістю звернень до дільничного лікаря. А якщо селяни так погано себе почувають, що одразу їдуть у районний чи обласний центри, то й хворих у такому селі немає…
"Санепідемстанцією 11.10.02 проведені дослідження питної води в чотирьох колодязях села Довжик. Запахів нафтопродуктів та осадку не виявлено. У двох колодязях у питній воді виявлені нітрати (47,8 та 51,1 мг/дм3 при гранично допустимій концентрації 45,0 мг/дм3). Наявність нітратів у питній воді шахтних колодязів є характерною і для інших сільських населених пунктів області". Якщо нітрати є скрізь, значить, нічого страшного у цьому немає, проявляє "пильність" головний сумський еколог.
"За дослідженнями Сумської облСЕС, проведеними 17.10.02, перевищень встановлених гранично допустимих шкідливих хімічних речовин у атмосферному повітрі не виявлено". -"Ага, промисел же не працював!" – коментують селяни. "Проведені дослідження підтверджують, що санітарно-екологічна ситуація в селі Довжик є прийнятною", – підсумовує пан Черненко. Треба розуміти "прийнятна" – це новий екологічний термін, коли фахівці не можуть чітко визначити, задовільна чи незадовільна… "Люди живуть, ще живі, значить, прийнятна, – коментують відповідь у селі. – Ми їм казали: "Приїдьте, з тиждень тут поживіть, а ми подивимося", – вони ж тільки сміються".
Гуртом і сміх можна перебити
Після таких "державницьких" перевірок у кого хоч опустяться руки і зникне надія довести, що ти не верблюд і що тобі не здається, а за вікном таки палаєреальний, шкідливий вогонь. Навіть місцеві лікарі, відводячи очі, бояться щось конкретизувати. "Щоб пов’язати рівень захворюваності із нафтогазовидобувними роботами, треба зробити аналізи. Я не заперечую, що якийсь стосунок до цього мають свердловини – імунна система страждає. Загазованість місцевості навколо села велика, 18 навколишніх сіл це відчувають екологічно, але точно мають сказати фахівці", – дипломатично відповів на моє запитання Василь Коломієць, головний лікар Будянської дільничної лікарні.
"Справді, звернень із Довжика у нас не дуже багато. Люди лікуються здебільшого самі, не мають грошей, а я їм чим допоможу хіба бинтом і зеленкою?" – показуючи на дорожню аптечку, каже Олександр Буряк, головний лікар Синівської лікарні. Він підтримує свого колегу із Будищ, підтверджує, що з Полтавшини на Сумщину – у Синівку, Колядинець, Подільки, Підставки – приходять чорні хмари, але що то за хмари і як вони впливають на людей мають відповісти компетентніші фахівці, які сюди не потикають носа.
Звичайно, за завдану природі шкоду призвідник збитків має платити. Володимир Коваленко, голова ціпківського СТОВ імені Ватутіна, наполегливо боровся, і йому вдалося відсудити у Гадяцького промислу компенсації за попалені ще тією, бозна-колишньою пожежею поля. А вигорілі людські садки та грядки лишаються невідшкодованими, бо селяни не вміють згуртовуватися і відстоювати своє право, отож з ними ніхто не рахується.
Отже, задавнена і бюлюча проблема співіснування нафто- й газорозробок та простих людей давно вийшла за межі одного регіону. Тут тим більше мали б втрутитися органи державної влади, адже, згідно з законом, надра і свердловини – це державна власність. А якщо хтось вважає "труби" своїми, це також вина виконавчої влади. Найнявши сумлінну охорону, можна назавжди віднадити "кандьорщиків". Потрібно організувати справжню, а не липову перевірку здоров’я місцевих мешканців, грунтовно дослідити геологічні зміни, якість питної води і повітря, встановивши і ліквідувавши причини забруднення. Врешті-решт, урегулювати питання компенсацій не лише колективному господарству, а й приватникам за завдані збитки, якщо такі будуть у майбутньому. Проте владі, так само як і промислу, не потрібен зайвий клопіт – та й навіщо платити більше? Тому є один, непростий, але дієвий вихід – чинити організований спротив. Об’єднуватися територіальними громадами – у Ціпках, Великих Будищах, Довжику, Синівці та інших селах – і відстоювати своє право на чисте повітря та питну воду в суді. Тоді побачите, як заворушаться і влада, і нафтодобувачі. Бо скільки можна дозволяти псевдо-перевіркам сміятися над чесним народом?