Українська нафта – проект без майбутнього?
За користування надрами державі потрібно платити. За видобування того або іншого сировинного природного ресурсу повинна бути відповідна плата. Вона називається рентою. На жаль, поки що "ідеологія" рентної плати в Україні нерозвинена. А проте крім "ідеології" існує сувора реальність, бухгалтерія галузі, так би мовити. У цьому сенсі нафтовикам доводиться виступати в ролі розробників не тільки "ідеології" рентної плати, а й пропонувати свою формулу розрахунку ренти. Справедливішої, ніж є тепер – принаймні з їхнього погляду.
А поштовхом до цих "математичних" вправ послужила ініціатива народних депутатів, які вирішили за рахунок ренти на газ і нафту поліпшити фінансове становище держави – і перекачати відповідні кошти до державного бюджету. Таке занепокоєння у народних обранців виникло в зв’язку з тим, що з початку наступного року внаслідок внесення змін до податкового законодавства може постати проблема з наповненням доходної частини бюджету. Відігратися вирішили, зокрема, на окремих галузях. Отож хвиля вдосконалення системи податків і платежів до бюджету дійшла й бурових вишок.
Спочатку "вирок" для нафто- і газовидобувників був суворішим. Ставку ренти, зокрема на нафту, планувалося збільшити з 52,02 гривні до 208 за тонну. Буровики зойкнули, зібрали прес-конференцію і виступили з протестом. Це посприяло виробничникам. Народні депутати трохи полегшили тягар ренти – для нафтовиків її зменшили до 160 гривень за тонну сировини. Проте і це видається фахівцям надто "крутою" даниною бюджетній "священній корові". Посилаючись на здоровий глузд і на світову практику, група фахівців підготувала законопроект "Про рентні платежі на нафту і газ". У ньому й міститься ота сама формула "золотої пропорції", яку, на їхній погляд, належить встановити у стосунках між виробником і державою.
Автори законопроекту – Вадим Литвин та Володимир Бартків – зробили спробу повернути суспільну свідомість до витоків державної користі. Вони нагадують у "Пояснювальній записці" до закону, в чому, власне, полягає суть ренти як такої. Метою рентного платежу, стверджують народні депутати, є вилучення на користь держави надприбутку, одержаного нафто- та газовидобувними підприємствами від реалізації видобутих вуглеводнів. Корисно подивитись, як поводяться з цією беззаперечною істиною державні мужі в інших країнах. Утім у практиці нафтогазовидобувних країн світу не існує єдиної методики нарахування і справляння рентних платежів. Переважає підхід, при якому їх ставку встановлюють у відсотках, залежно від вартості видобутих нафти і газу. Україна належить до країн-імпортерів, які зацікавлені у залученні для розвідки і розробки своїх родовищ іноземних інвестицій. Для такої групи країн ставка рентних платежів не перевищує 12,5 відсотка. Що ж до країн-експортерів нафти, то для них цей норматив не більше 20 відсотків.
Вартість видобутої сировини – окрема, досить розлога тема. Зрозуміло, при цьому не обійтися без посилання на реальні ціни світового ринку. Водночас у кожному конкретному випадку користуються спеціальними – індикативними – цінами, які встановлюють органи державного управління. Це, так би мовити, довідкові, договірні ціни (утім щодо такої системи деякі інвестори мають окрему думку). Крім того, у низці країн встановлено пільговий режим оподаткування, що поширюється й на рентні платежі. Йдеться про розробку морських родовищ нафти і природного газу, а також про родовища, які мають важковидобувні та виснажені запаси.
Максимальні норми рентних платежів на нафту в різних країнах свої. Скажімо, в Йорданії, Іраку, Ірані та інших державах ренти взагалі не існує. Найпоширенішою ставкою ренти є, як уже згадувалося, 12,5 відсотка. Хоча є низка країн, які тримають нижчу планку – Австралія, Єгипет, Індія. Дорожче цінують свої надра у Лівані, Мозамбіку, Тунісі, Швейцарії, Данії, Норвегії, Еквадорі, Венесуелі. Найпримхливішими в цьому сенсі виявилися Франція (20 відсотків), США (25), Мексика (35), Багамські острови, Нідерландські Антильські острови (40), та США на Алясці (65 відсотків).
На якій ставці зупинити свій вибір Україні? Як і кожна з вище згаданих країн, вона має свої інтереси щодо екологічного стану своєї території, соціальних потреб та фінансової спроможності щодо імпорту енергоносіїв. До того ж у нас склався свій регіональний ринок, на якому встановилася відповідна ціна на нафту. Протягом останніх двох років на ринку платили в середньому 650 гривень за тонну. Отож, якщо цю ціну співставити зі ставкою рентного платежу, то вийде співвідношення 100 до 34, 6. Досить відчутно. Як же з’явилася цифра у 160 гривень за тонну? Як офіційно стверджують урядовці, методика визначення рентного платежу в Україні не залежить від вартості видобутої нафти. "Танцюють" від обсягів видобутку – й тільки. Напрошується кілька контрдоводів. Насамперед щодо собівартості продукції, виробленої на різних родовищах. Деякі з них дуже складні для видобутку. Тож як бути щодо тих нафтогазовидобувних управлінь (НГВУ), яким доводиться добряче піднатужитися, перш ніж викачати нафту з-під землі (або з дна річки, моря)?
За даними, які наводять автори законопроекту, собівартість видобутку нафти у Бориславському НГВУ майже втричі перевищує собівартість видобутку у Полтавському НГВУ. Внаслідок запровадження ставки рентної плати у 160 гривень за тонну нафти три з шести нафтогазовидобувних управлінь ВАТ "Укрнафта" та два з чотирьох газопромислових управлінь дочірньої компанії "Укргазовидобування" будуть збитковими. Проте нафтовики справедливо вимагають, аби держава здійснювала свої регулюючі функції. Нехай, кажуть вони, "нагорі" проводять таку політику користування надрами, за якої було б вигідно розробляти родовища з різними – і сприятливими, і несприятливими – гірничо-геологічними умовами. Проте поки що у нас підходять до сирої нафти так само, як до горілки, з якої стягують акциз.
Нині видобуток нафти (з конденсатом) становить понад 101 відсоток. Інші показники також позитивні. Проте розрахунки показують, що збільшення рентних платежів, уже за підсумками другого півріччя, призведе до зменшення прибутку ВАТ на 135,3 мільйона гривень.
Тому й виникла ідея розробити справеливішу і цивілізованішу формулу розрахунку рентних платежів – таку, в якій би враховувалося кілька важливих компонентів. По-перше, гірничо-геологічні умови розробки родовища. По-друге, фактичний рівень цін на цю продукцію. По-третє, умови її реалізації . Цей механізм розрахунку рентних платежів дасть змогу дещо вирівняти економічні умови діяльності нафтогазовидобувних підприємств. Принаймні на це сподіваються автори законопроекту.
Минулого четверга відбулося голосування цього законопроекту у Верховній Раді. На жаль, він не набрав потрібної кількості голосів. Проте нафтовики мають намір обстоювати свою позицію далі. І посилаються при цьому на національну програму "Нафта і газ України до 2001 року", яку два роки тому прийняв Кабінет Міністрів України. У цій програмі, нагадаємо, сформульовано основний принцип енергетичної безпеки країни – максимально можливе забезпечення потреб держави в енергоносіях за рахунок підвищення обсягів власного видобутку і зниження залежності від імпорту.