Якщо вчені-економісти колись визначатимуть найрезультативніший для Донеччини рік у подоланні нею промислової кризи, то, напевне, назвуть рік 2003-й. Саме він забезпечив майже 20-відсоткове зростання внутрішнього валового продукту порівняно з попереднім роком, виконання всіма галузями, крім вугільної, намічених завдань, зростання зарплати і пенсії. Майже на 2,5 мільярда гривень вдалося регіону збільшити надходження до бюджетів усіх рівнів. Таким чином, маємо всі підстави зробити оптимістичний висновок – індустрія Донбасу здолала кризу і запрацювала з прискоренням. Наразі показники Донеччини є чи не найвищими в Україні.
Звичайно, все це надихає трудівників регіону на нові здобутки, але разом з тим сучасна ситуація з індустрією висуває на порядок денний чимало важливих проблем. Отож своїми міркуваннями на цю тему ділиться з читачами "Урядового кур’єра" заступник голови Донецької облдержадміністрації Володимир ІШКOВ.
Очима неупередженого
Віддаючи належну шану всім тим, хто видобував вугілля, варив сталь, вирощував збіжжя і випускав товари народного споживання, нам треба мати сміливість визнати, що справжній технічний поступ у Донбасі тільки-но починається. Це ж факт, що енерговитрати на одиницю випущеної продукції у нас у три-шість разів більші, ніж у розвинутих країнах світу, що наш метал, хоча і йде в основному за кордон, проте там через недостатню якість продається дешевше від японського, американського чи європейського, що, попри тяжкий дефіцит природного газу, ми ще й досі не спромоглися організувати масштабне використання метану вугільних пластів, а там його запаси сягають 12-13 трильйонів кубометрів. У Донбасі сьогодні більшість людей працюють за, м’яко кажучи, не найновішими технологіями.
По-людському можна зрозуміти обурення донецьких шахтарів, які рішуче виступають проти закриття вугільних копалень, але яка економіка може витримати таке співвідношення: собівартість тонни палива на окремих шахтах сягає 350-500 гривень, а відпускна ціна 180-200?
І таких парадоксів у галузі чимало. Цілком зрозуміло, що настав час не на словах, а на ділі визнати вимоги ринкової економіки і жити за її законами, як то робиться скрізь у світі. Розуміння необхідності кардинальних перетворень насамперед у промисловому комплексі регіону настало не вчора. Ще на зламі тисячоліть керівники Донеччини дійшли висновку, що тільки широкомасштабний науково-технічний прорив озброїть нашу економіку і виведе її на належний рівень.
Колишній голова Донецької облдержадміністрації Віктор Янукович, заручившись підтримкою Національної академії наук України та особисто Президента України Л. Д. Кучми, ініціював розробку "Програми науково-технічного розвитку Донецької області на період до 2020 року".
Це був дуже важливий і відповідальний крок. Л. Д. Кучма, оцінюючи його значення, підкреслив, що на донецькій моделі буде відпрацьовуватися всеукраїнська стратегія науково-технічного поступу.
На той час в Україні тільки-но формувалася національна концепція інтеграції у світове економічне співтовариство, тож досвід донеччан був особливо цінним. У регіоні ще за радянських часів було зібрано досить потужний науковий потенціал, представлений дев’ятьма академічними, майже сорока навчальними та трьома десятками галузевих інститутів. На промислових підприємствах також були сильні фахівці, конструкторські бюро, відомі вчені.
На жаль, економічна криза не змобілізувала цих людей на подолання негараздів, а навпаки, деморалізувала їх. Отож завдання полягало у тому, щоб зібрати вцілілий науково-технічний потенціал і, розробивши стратегію оновлення виробничого комплексу, на базі вітчизняних інноваційних технологій почати потужний прорив у майбутнє.
Конкретні завдання
Програма науково-технічного оновлення була створена з розрахунком на тривалу перспективу – аж на 20 років. Вона увібрала в себе понад 450 найважливіших проектів, які стосувалися усіх галузей економіки регіону. Кожен з них був підданий прискіпливій експертизі, і не де-небудь, а у НАН України. Власне, вдалося відібрати для Донбасу все, що було найкращого у доробку українських вчених, інженерів, конструкторів та технологів.
В умовах глобалізації ринків інноваційні процеси, як фактор у конкурентній боротьбі національних та транснаціональних компаній, відіграють дедалі більшу, а інколи і вирішальну роль у національній та регіональній економіці. Ці технології нині створюють для окремих країн та регіонів такі переваги, які мають більше значення ніж природні ресурси. Вони стають, а подекуди вже стали (Японія, Південна Корея, Сінгапур) основним джерелом добробуту нації. Цей приклад переконує, що країни, які запізнилися з переходом на інноваційний шлях розвитку, в подальшому приречені на тривале відставання від держав-лідерів.
Донеччани цілком і повністю усвідомили пріоритетне значення інноваційної парадигми розвитку і, що дуже важливо, вперше в Україні створили на регіональному рівні організаційну модель управління інноваційним процесом. Масштаби поставленого завдання вимагали і належних виконавчих структур, які б поєднували у собі як наукові, так і адміністративні можливості. Отож при облдержадміністрації після тривалих обговорень було створено: регіональну раду з питань науки та технологій, центр регіонального розвитку, а також робочу групу для організації постійної взаємодії науки та виробництва.
Ці робочі органи впродовж минулого року здійснили ревізію всіх основних металургійних, паливно-енергетичних, агропромислових, машинобудівних, житлово-комунальних і екологічних проектів, що мають бути втілені у життя до 2020 року. Важлива деталь: загальна вартість всіх запропонованих для впровадження проектів Програми-2020 становить колосальну суму – 14-17 мільярдів гривень, і отже, вони фактично стають наріжним каменем нашої майбутньої економіки, що завжди підкреслює голова Донецької облдержадміністрації Анатолій Близнюк. З цих 14-17 мільярдів 3,7 плануються на науково-дослідну роботу, а решта – на інноваційно-промислові технології. Важливо зазначити, що основні кошти на втілення у життя цієї найважливішої за всі роки існування Донбасу програми буде одержано за рахунок внутрішніх резервів регіону та приватних інвесторів.
Місце творчої особистості
Улюбленою постаттю газетних фейлетоністів за часів СРСР був винахідник-раціоналізатор. У плановій економіці, яка могла бути і прибутковою, і збитковою, він тільки заважав, вимагаючи для себе уваги, коштів, експертиз тощо. У ринковій – він стає людиною першого розряду, про що свідчить система підтримки винахідництва у США, Японії та інших країнах. Сьогодні вже чимало робиться, щоб розбудити і у нас творчу ініціативу працівників науки та промисловості. Взято офіційний курс на те, щоб наука справді стала продуктивною силою суспільства.
Буваючи в академічних, навчальних та галузевих інститутах, постійно переконуєшся, що творчі люди сприйняли всі основні ідеї нашої Програми-2020.
Так, наприклад, у Донецькому фізико-технічному інституті НАН України народився проект використання новітніх керамічних матеріалів з заданими властивостями, якість яких вища за світові зразки. Відомі фірми США, Німеччини, Японії та інших країн зараз ведуть з фізтехівцями переговори щодо придбання цих матеріалів. Сьогодні наші вчені вже залишили позаду той період, коли вони через безгрошів’я, за безцінь продавали за кордон свої суперсучасні технології. Зараз вони продають тільки продукцію, бо вважають, що ноу-хау мають працювати на Україну і впродовж тривалого часу.
Дуже важливо, що директор фізтеху – доктор наук Віктор Варюхін дотримується саме такої лінії поведінки. Ні, бізнес він не відкидає, більше того, директор охоче приймає пропозиції щодо співробітництва (зокрема, вже створюється спільне виробництво, де буде випускатись ця диво-кераміка, яка має поліпшити фінансовий стан і інституту, й інвестора).
Не менш яскравий приклад плідного співробітництва "високої" науки з виробництвом показує Донецький національний технічний університет. Він запропонував чимало важливих розробок, які ввійшли до реєстру Програма-2020. Вони стосуються металургії, інформаційних технологій, моторобудування тощо.
Одна з найцікавіших розробок – установка для інженерно-геологічних пошуків на морському шельфі. Вперше в світі ця установка дає змогу ефективно вести бурові роботи не з спеціалізованого, а звичайного плавзасобу. Лише ДАТ "Чорноморнафтогаз" від застосування цієї установки вп’ятеро зміг скоротити терміни та вартість бурових робіт на Чорному й Азовському морях у 2001-2003 роках.
Ректор національного техуніверситету – доктор наук Олександр Минаєв з самого початку підтримував ідею цієї та інших розробок Програми-2020, які гарантують Україні мільярдний економічний ефект.
Інноваційних проектів донеччани зібрали справді багато, і це, без сумніву, забезпечить великий прорив України у створенні новітніх технологій. І як наслідок – у підвищенні продуктивності праці. Важливо підкреслити і те, що вони змогли й організаційно забезпечити свою активну позицію щодо широкого залучення інвесторів, зініціювавши, зокрема, Закон України "Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності у Донецькій області", який врахував особливості регіону і відкрив перед ним величезні можливості.
Великий поступ обов’язково вимагає і великих грошей. Донбасу потрібно у досить стислі терміни провести фактичне оновлення в усіх без винятку галузей народного господарства, і в тім числі капіталоємних базових галузей. На зміну застарілій техніці має прийти справді сучасна, бо не можна забезпечити добробут суспільства на машинах та технологіях минулого чи й позаминулого сторіччя.
Держави Європи, США, Японія оновлюють свої продуктивні сили, постійно вкладаючи у цей процес величезні кошти. Навіть наші сусідки Польща, Угорщина, не кажучи вже про Чехію, постійно виділяють не менше трьох відсотків свого річного внутрішнього валового продукту на інноваційний, науково-технічний поступ. В той же час Україна, де ця проблема загострилася до краю, спромоглася у минулому році виділити зі свого держбюджету для цього десяту частину того, що виділяють Польща чи Угорщина. До речі, за нашими нормативними актами відрахування на науково-технічний поступ мають щорічно складати 1,7 відсотка від усього суспільного здобутку.
Виходить, що держава теж має виявляти більшу наполегливість та зацікавленість у тій роботі, яку започаткував Донбас для всієї України. Розраховувати тільки на зовнішнього інвестора можна, але оптимізм повинен мати межі. Відомо, що в усьому світі інвестиційний капітал охоче йде туди, де є не тільки потужний промисловий потенціал, а й науково обгрунтована перспектива інноваційного розвитку.