Якби історики української науки присвятили кілька томів українській геології – це були б сторінки, які засвідчили б і тріумф, і трагедію цієї важливої галузі науки.
Природні багатства України відомі світові, були і є її славою. Але ми знаємо сьогодні, що цілковитий розгром пережила українська геологічна школа у 20-30-х роках минулого століття. Уже 1919 року першою жертвою більшовиків серед геологів стає творець теорії водного походження лесу професор Петро Армашевський.
У статті "Досить крові і страждань" перший президент Української Академії наук Володимир Вернадський напише: "В порядку здійснення червоного терору в кривавих застінках більшовицької інквізиції загинув відомий вчений, професор мінералогії університету Святого Володимира Петро Армашевський… Хворий, майже 70-річний старець… до самих останніх днів він жив своєю науковою роботою; залишились незакінченими праці його… Жертвою злочинців законів Божих і людських по-мученицьки суждено було загинути Петру Яковичу. Не можна забувати того злочину…"
Сам Володимир Вернадський за таких обставин не зміг залишатися в Києві. Немає сумнівів, що якби Вернадський залишився в Україні, то його чекала б така ж участь, як практично всіх визначних вчених української геології.
Особливо тяжких втрат зазнала українська геологія в 1937 році. Ось лише деякі імена з мартиролога жертв репресій: академік, директор Інституту геологічних наук і віце-президент АН УРСР Микола Світальський, академік Євген Оппоків, професор Роман Виржиківський, професор Юрій Дуб’яга, доцент Кіндрат Жуковський, професор Петро Нечипоренко, доцент Петро Василенко та Іван Лепікаш. Цей траурний список нескінченний.
Є в цьому списку й ім’я видатного українського вченого, завідувача сектора нерудних копалин Інституту геології Академії наук УРСР, відкривача одного із найбільших родовищ нафти і газу на Сході України, у так званій Дніпровсько-Донецькій западині, професора Федора Лисенка. Воно практично є невідомим сьогодні не лише широкому загалу людей, а й науковцям-фахівцям, адже з довідникової літератури та наукових праць воно було вилучене. Про дослідження геологами Дніпровсько-Донецької западини та відкриття Шебелинського родовища нафти та газу можна довідатися з праць вченого у цій галузі кандидата геолого-мінералогічних наук, провідного наукового співробітника відділення морської геології Національної Академії наук України Василя Созанського.
В енциклопедичних виданнях зазначається, що площа газоносності родовища 250 км2 , відкрите воно 1950 року, експлуатується з 1956 року, газ метановий, до 93 відсотків метану… З відкриттям родовища Україна стала жвавим постачальником газу в СРСР, газ український подавався в Москву, Ленінград, Мінськ, Ригу, Кишинів і також до міст України впродовж десятиріч, аж доки не були викачані всі реурси. Таке екологічне братерство наш дотепний народ визначив примовкою: з’їмо спершу ваше, а потім кожен своє. Воно зрештою і вийшло так. Щедро поділившись своїм, сподіваємося на таку ж щедрість тих, хто у нас, як кажуть, обідав.
А вчений Василь Созанський, на 62-й конференції Європейської асоціації геовчених та інженерів, що відбулася у Великобританії, місті Глазго 2000 року виступив з доповіддю про те, що нафту і газ на Сході України відкрив саме український вчений Федір Остапович Лисенко.
Народився Федір Лисенко 7 червня 1887 року в місті Бердянську в заможній сім’ї. Батько Остап всіляко сприяв дітям, а їх було в сім’ї четверо, отримати освіту. Закінчивши в 1906 році гімназію з відзнакою, юнак вступає у найбільш престижний на той час гірничий інститут в Санкт-Петербурзі. Стає одним із кращих студентів, отримує стипендію. Але за участь в революційній діяльності Федора Лисенка після закінчення четвертого курсу виключають з інституту. Він змушений переїхати в Томськ, де і закінчує з відзнакою в 1911 році Томський гірничий інститут. Спочатку працює на копальнях Сибіру, Алтаю, Казахстану. В часи революційної вакханалії переїздить в Україну, працює на рудниках Донбасу. Вступає до соціал-демократичної партії, співпрацює з Центральною Радою, а згодом і Директорією. У 1918 році разом з Іваном Огієнком бере участь у створенні університету в Кам’янці-Подільському.
1921 року переїздить до Києва. Федір зазнав тут першого арешту ЧК, але через місяць перебування у в’язниці його звільнили. 1926 року в Києві організовується Український науково-дослідний інститут під керівництвом академіка Павла Тутковського. Учений запрошує Федора Лисенка на роботу, де незабаром він очолює сектор нерудних копалин. Найбільше уваги вчений віддає дослідженню корисних копалин Роменського району.
Як зазначає геолог Василь Созанський, район міста Ромни в геологічному стосунку є унікальним, аналогів на земній кулі немає. Так, на горі Золотуха, що на околиці Ромен, на поверхню виходять різні види геологічних формацій, що викликає великий інтерес у вчених-натуралістів. Ромни стали справжньою Меккою вітчизняної геології. Тут побували і відомий німецький природознавець Петро Паллас і президент АН СРСР
(1917-1936), академік АН УРСР з 1925 року академік Олександр Карпінський, і, природно, наш видатний вчений Володимир Вернадський і кожний прагнув опублікувати свої думки про побачене. Спершу професор Лисенко вивчає гіпси, потім мергелі як сировину для цементної промисловості. 1931 року він розпочинає глибоке буріння в Ромнах і як результат – відкриття великих запасів калійної солі. 1936 року під час буріння було виявлено багаті нафтопрояви. Це була перша нафта в Радянській Україні. На засіданні Ради Народних Комісарів УРСР було прийнято рішення про розширення геологорозвідувальних робіт на нафту. Як нагорода вченим РНК УРСР виділила інститутові новий будинок в центрі міста Києва. Федора Лисенка разом з керуючим Українського геологічного тресту викликав у Москву сам Серго Орджонікідзе, тодішній Народний комісар важкої промисловості і пообіцяв сприятливі умови для розвитку нафтової промисловості в Україні.
Але на цьому об’єкті сталася складна аварія, тому професор змушений був закласти нову свердловину, недалеко від першої. З нетерпінням чекав на результати буріння. За ходом робіт стежила вся Україна. Знайшлись заздрісники і претенденти на першість відкриття, й ті, хто звинувачував у причинах аварії. Очевидно, це негативно вплинуло на здоров’я вченого. Лисенко захворів, потрапив у клініку академіка Стражеска на лікування з діагнозом злоякісне малокрів’я та анемія ніг. Навіть у лікарні він продовжував опрацьовувати результати досліджень. Та 22 травня 1937 року співробітники НКВС його арештовують прямо в лікарні. Вченого винесли на ношах і відвезли в тюрму.
А закладена ним нова свердловина з 9 по 23 червня 1937 року вже дала майже 2 тонни нафти. Так було відкрите нове нафтогазоносне родовище України – Донецько-Дніпровська западина.
Як тільки в Україні було відкрито родовище промислової нафти, подальше керівництво ним перейшло до Москви. В кінці червня 1937 року свердловину-відкривальницю нафти зліквідували, а вчених Інституту геології АН УРСР відсторонили від активної участі в розвідці нафти в цьому басейні. Новоприбулий керівник з Москви Куцев присвоїв собі результати 10-річної праці Федора Лисенка і зробив доповідь "Про нафтогазоносність України" на 17 сесії Міжнародного геологічного конгресу у Москві в 1937 році. А професор Лисенко перебував в цей час у в’язниці, де над ним знущалися слідчі, вибиваючи необхідні їм зізнання.
З вироку від 3 вересня 1937 року ( мовою оригіналу): "… подсудимый Лысенко в 1927 году являлся активным учасником к/р националистической группы. В 1934 г. Лысенко вошел в состав к/р фашистской террористической организации, в которую был вовлечен руководителем к/р организации Свитальским. По заданию Свитальского подсудимый Лысенко проводил вредительство в области разведки Роменской нефти, срывая на протяжении двух лет разведывательные работы. В 1935-36 годах подсудный Лысенко совместно с участником к/р организации Бабиенко собирал сведения секретного характера и через Свитальского передавал агентам немецкой разведки. Будучи осведомлен о блоке к/р организации с троцкистской террористической организацией, Лысенко поддерживал установку к/р организации о террористических методах борьбы против руководителей (партии) и Советского Правительства…". Типова мова документів того часу.
Прибула трійка із Москви у складі головуючого диввійськюриста Орлова, членів бригвійськюриста Козловського і військового юриста 1 рангу Кліміна при секретарі-юристі 1 рангу Батнер у закритому судовому засіданні в місті Києві
3 вересня 1937 року присудила: "Лисенка Федора Остаповича до вищої міри покарання – розстрілу, з конфіскацією всього майна, що йому належить. Вирок остаточний, оскарженню не підлягає і згідно з постановою ВЦНК від 1 грудня 1934 року, підлягає негайному виконанню".
Отак нищилася українська інтелігенція. Після цього яка-небудь згадка про вченого була заборонена. Його наукові праці вилучено з бібліотек і знищено, а фахівців, які працювали з ним, вислано або звільнено з роботи. Було знищено рукопис монографії про нафтогазоносність в Україні, а матеріали наукових досліджень і відкриття нафти приписано професору Московського геологорозвідувального інституту, академіку АН СРСР з 1953 року Миколі Шатському. В УРЕ зазначено, що він "передбачив нафтоносність ряду районів СРСР, в тому числі Дніпровсько-Донецької западини", за що і був нагороджений неодноразово найвищими нагородами і преміями.
До речі, отримала нагороду і дружина Ф. Лисенка Марія Дорофіївна – орден Червоного Прапора. І де – в самому ГУЛАЗі! За сумлінну працю в концтаборі, куди була заслана як дружина "ворога народу". Була вона лікарем високого рівня, лікувала не тільки керівників ГУЛАГу, але і всіх партійних чиновників цієї республіки. "Не орден мені давайте, а скажіть, чи живий мій син", – благала вона генерала, який їй вручав нагороду.
Так, у сім’ї Лисенків був єдиний син Євген. Йому теж судилося пройти через поневіряння як синові "ворога народу". Виховувався у дідуся, з початком війни був мобілізований на фронт. Був поранений, але вижив. Після війни закінчив школу, інститут, став інженером-геодезистом. Захистив і кандидатську і докторську дисертацію, працював професором в Київському інженерно-будівельному інституті. Помер 1991 року.
У період хрущовської відлиги 1956 року українських вчених, звинувачуваних у націоналізмі, як було то заведено, реабілітовано через відсутність складу злочину. Їх реабілітували, але… без повернення конфіскованого майна. Чи можна збагнути сьогодні, скільки тільки квартир, будинків, хат було конфісковано і не повернуто їхнім господарям, їхнім родинам…
Хоча Федора Лисенка і реабілітовано, але було заборонено будь-яку згадку про репресованих геологів.
Професор Федір Остапович Лисенко зробив велику справу, належав до особливого типу людей, які своїм єством відчували природу, розуміли довколишній світ, бачили наскрізь геологічні надра. Адже це він – першою свердловиною встановив нафтогазоносність Дніпровсько-Донецької западини, що зробило Україну в 60-х роках минулого століття основним нафтогазодобувним регіоном СРСР і вивело Україну на перше місце в Європі за видобутком нафти і газу.
Василь ШЕНДЕРОВСЬКИЙ, доктор фізико-математичних наук, професор Володимир КОЗИРСЬКИЙ, кандидат фізико-математичних наук