З кожним роком дедалі гостріше відчувається потреба створення цілісної екологічної програми, яка б охопила всі сфери діяльності промислових підприємств і сільського господарства. Інколи здається, що ми стоїмо на порозі екологічної катастрофи, яка за своїми масштабами може бути страшнішою за Чорнобильську.
Першим сигналом, який змусив багатьох людей замислитися над майбутнім, було визнання того, що вода всіх річок і водойм України офіційно визнана небезпечною для життя людини. Другий сигнал для екологів – наслідки весняних повеней на Закарпатті в 2000-2003 роках, які завдали великих матеріальних збитків цьому регіону і спричинили людські жертви.
Аналізуючи результати прийнятих запобіжних заходів по боротьбі зі стихією, здається, що і повінь комусь потрібна. Адже боротьба зі стихією подібна до війни і дозволяє закопати в землю чимало грошей з нашої державної скарбниці, левову пайку яких можна просто вкрасти. Безумовно, примітивний контроль за витратами коштів здійснюється, але разом з тим прикрити всі лазівки для крадіжок просто неможливо.
Смішними виглядають аргументи спеціалістів, що вирубки лісів не впливають на появу повеней, і сумно спостерігати, як бурхливу стихію намагаються зупинити мішками з піском. Дивлячись на все це, можна подумати, що наш науковий потенціал перебуває на рівні кам’яного віку.
Oстаннім часом з’явилось чимало проектів протистояння майбутнім стихіям, які не по кишені нашому державному бюджету. Отже, розглянемо регіон з ризиком повені -Карпати. Грунтові води тут знаходяться дуже близько до поверхні землі, що суттєво впливає не тільки на ймовірність появи весняних повеней, а й негативно позначається на вирощуванні сільськогосподарських культур. Наявність у Карпатах великих лісових масивів довгі роки стримували сили природи, але їхня безконтрольна вирубка призвела до замулювання русел річок, порушила сформований природний паритет. Тому розв’язувати проблему потрібно не за рахунок підвищення дамб уздовж річок, що само по собі сприяє підйому грунтових вод, а розчищенням та поглибленням їх русел, що дешевше і ефективніше.
Розчистку русла річок з кам’янистим дном прекрасно могли б виконати спеціалісти Міністерства оборони. Власне, використання сил і коштів відомства для розчистки кам’янистого дна русел річок спрямованими вибухами не нашкодило б, а сприяло удосконаленню майстерності та бойовій виучці солдатів і офіцерів. Тільки армійські підрозділи інженерних військ здатні якісно вирішити це завдання.
Окрім заглиблення русла річок, треба заборонити вирубку лісових масивів уздовж берегів, а там, де вони вже знищені, відновити лісонасадження, оскільки їх відсутність сприятиме новому замулюванню водних артерій.
Окрім прибережних насаджень, необхідно створити штучні водосховиша, які могли б акумулювати воду під час весняної повені. Такі "водоприймачі" на зимовий період слід опорожняти, щоб весною було куди збиратись талим водам.
Безумовно, створення таких водосховищ вимагає великих капіталовкладень. Але становище не таке вже й безвихідне.
Державі потрібно оплатити тільки проекти по будівництву даних водосховищ і надати допомогу на місцях підрозділами інженерних військ. Саме ж будівництво цілком під силу існуючим в цьому регіоні радгоспам та іншим організаціям, де є необхідна техніка. Чимало в нас і заможних людей, котрі могли б вкласти в здійснення цього проекту свої кошти.
Що ж для цього треба зробити? Передати в довгострокову оренду (не менш, ніж на 25 років) землю, виділену під акумулюючі водосховища, на пільгових умовах. На перші п’ять років з моменту передачі землі в оренду – від орендної плати звільнити повністю. Наступні десять років сплачувати орендну плату 25 відсотків від сплати оренди землі даного регіону. В наступні п’ять років орендна плата повинна складати 50 відсотків і в заключні п’ять років – 75 відсотків.
Зрозуміло, що розводити рибу у водоймах, які спускаються кожний рік, непросто. Ці водойми можуть бути використані тільки для нагулу риби. Тому в проекті слід передбачити поруч з акумулюючими водосховищами будівництво невеликих ставків для природних маточників (нерестилищ), зимувальників, а також для вирощування риби, що дасть змогу ефективно вести рибне господарство.
Щорічне спорожнення водосховищ на тривалий термін само по собі сприятиме зсуву прибережних грунтів, що також може мати небезпечні наслідки для даної місцевості і насамперед для помешкань. Тому уздовж водоакумулюючих водосховищ з боку, протилежного до річки, потрібно побудувати обвідний канал і підтримувати там сталий рівень води.
Аби неочищена вода з промислових підприємств, гербіциди й отрутохімікати з полів не потрапляли в річки і водосховища, потрібно вирити вздовж захисний рів завглибшки не менш як 1,5 м. Смуги між захисним ровом та урізом води річки, водойми слід засадити лісовими породами дерев (див. мал.).
Створення акумулюючих водосховищ, заглиблення русла річок і відновлення лісонасаджень дасть можливість розв’язати цілий спектр екологічних проблем. Більше того, це нові робочі місця, надходження коштів до Пенсійного фонду та сплата податків від реалізації риби.
Подібний підхід до наших річок можливий не тільки в Закарпатті. За приклад можна взяти Ружинський район Житомирської області.
Екологічна ситуація тут під постійним контролем райдержадміністрації (голова В. Бондарчук). Упродовж останніх двох років закладено лісорозсадник та лісосмуги, комунальною службою смт Ружин проводиться реконструкція каналізаційних систем і водопостачання, маслозаводу виділено земельну ділянку під поля фільтрації. Практично всі діючі водойми району передані в оренду, що сприяло прискоренню їх реконструкції. На місці зруйнованого обвідного каналу на річці Бистрик торік споруджено новий канал завдовжки 1800 метрів. За розпорядженням директора акціонерного товариства "Житомиррибгосп" В. Федуна у водоймі дозволено любительську і спортивну риболовлю.