Українські спелеологи прагнуть спуститися на дві тисячі метрів у вертикальні печери Крубера в Абхазії та Кузгун у Туреччині
Навіть у печерах на глибині 1710 метрів є живі організми. Українські дослідники на дні найглибшого вертикального провалля Крубера бачили комах, дещо схожих на скорпіонів, але безколірних та сліпих. Про це під час прес-конференції розповів президент Української спелеоасоціації, почесний представник Національного спелеотовариства США, кандидат геологічних наук Олександр Климчук.
— Вивчаючи підземні порожнини,— каже Олександр Борисович,— у першу чергу з’ясовуємо рух карстових струмків. Цими водами забезпечуються майже 25 відсотків землян. Скажімо, Симферополь дістає живильну рідину з єдиного джерела, що витікає біля підніжжя Чатир-Дага.
Два роки тому з колодязя на плато Аладаглар (Туреччина) спелеологи привезли проби грунтів. Досліджуючи їх, науковці університету Арізони (США) з’ясували, що зледеніння у тих горах завершилося лише 7,5 тисячі років тому (а не 20—25, як вважали раніше).
Великі отвори свого часу стали пастками для істот. Приміром, на Чатир-Дазі в печері Іміне-Баїр лежать скелети тварин, що жили протягом мільйона років.
Найбільше спелеологи прагнуть досягти, як мовиться, підземного “полюса Землі” — знайти печеру глибиною понад 2000 метрів. Її шукатимуть цього літа дві наші команди. Одна група з 26 спортсменів — на гірському масиві Аладаглар у Туреччині. За три сезони розвідники обстежили там майже півтори сотні шахт. Здебільшого неглибоких. Утім, торік їх впустило у свої покої провалля Кузгун — система з величезними залами й вузькими шпарами. Перед від’їздом дослідники зупинилися біля колодязя на 180 метрах від поверхні.
Друга група — тридцять учасників — у серпні відправиться до вертикалі Крубера в Абхазію (плато Арабіка). Торік на тисяча чотириста десятому метрі від поверхні вони знайшли у стіні заповнений водою лаз. Уперше на такій глибині киянин Олег Климчук та москвич Денис Провалов пірнули у семиметровий сифон і потрапили в нові ходи. Розвідники спустилися до 1680 метрів (більше не вистачило мотузки). Відтак до нового світового рекорду залишилося метрів тридцять. У літній експедиції за гідроперепоною розташують підземний базовий табір (намет, накритий поліетиленом), звідки група прямуватиме вниз.
Як розповів Олександр Климчук, американський спелеолог Біл Стоун, котрий працював за такими водними бар’єрами, порівнює психологічний стан відчуженості із відчуттям космонавтів на зворотному боці Місяця.
Олександр Борисович сказав, що у світі вже відомі сотні тисяч печер. Це, вірогідно, лише п’ять відсотків усіх існуючих порожнин, які могли утворитися. Їх досліджують переважно ентузіасти. Такий рух в Європі та Північній Америці існує років 100—150. Ще наприкінці XIX століття французький гідрогеолог Єдуард Мартель залучав представників різних професій до розвідок підземних горизонталей та вертикалей. У нас подібна течія зародилася лише півстоліття тому. Полігоном став Крим, де спелеологи випробували спорядження та методики проходження глибин. Нині Україну знають у світі як спелеодержаву, бо торік відомий журнал публікував репортажі про історичну “Гонку до центру Землі”. Поки що славу батьківщині спелеологи здобувають власним коштом. На мандрівку в ту ж Туреччину необхідно майже 160 тисяч доларів. Тому наші команди вимушені запрошувати до співпраці іноземців з Іспанії, Франції, Росії, Австралії, сподіваючись, що ті, можливо, і їм допоможуть придбати дороге спорядження.