Століття тому, восени 1907 року, біля прикарпатського села Старуня сталася сенсація світового масштабу: в озокеритовій штольні знайшли забальзамовану тушу волохатого носорога — представника давно вимерлих тварин–гігантів
Звістка про сенсаційну палеонтологічну знахідку в передгір’ї Карпат, на південно–західній околиці Старуні, сколихнула тогочасний науковий світ. Дивуватися, без перебільшення, було чому: раніше вчені за зоною вічної мерзлоти знаходили лише скелетовані частини великих тварин, які населяли нашу планету в льодовиковий період. А ось старунський носоріг потрапив на очі землянам на початку ХХ століття в натуральному вигляді — збереглися не лише шкіра, м’язи та внутрішні органи, а й рештки рослинної їжі, якою він зо двадцять тисяч років тому востаннє поласував перед трагічною загибеллю, потрапивши в пастку озокеритового, тобто воскового, озера. Можливо, ускочив у халепу, коли тікав, не розбираючи дороги, від переслідувачів з кам’яними сокирами — наших далеких предків. Хоч би як там не було, та саме завдяки природному бальзамуванню в щільних шарах озокериту волохатий носоріг і не «всохся» до розмірів скелета. Ця перша і подальші знахідки в долині місцевої річки Великий Лукавець, зокрема й тіло мамонта, мали величезну наукову цінність не тільки в контексті вивчення зниклої фауни, а й додали нових знань щодо життя–буття кроманьйонців — людей розумних і біологічно найближчих до нас, сьогоднішніх… – детально в матеріалі Івана Крайнього "Ювілей волохатого носорога" ( "Україна Молода").