З висоти пташиного польоту землі Криворіжжя, зруйновані видобутком руди, нагадують картинку з Місяця: величезні кратери кар’єрів, без ознак життя плато хвостосховищ. Але невдовзі і тут все може змінитись, стверджують науковці. З відновленням рекреаційно-туристичного потенціалу цього краю його техногенно порушений ландшафт набуде ознак багатого рослинністю та чудовими краєвидами передгір’я. Подібні перспективи перед цією та іншими територіями відкривають нові методи і розробки українських вчених-екологів у напрямку збереження та відновлення природного потенціалу країни.
Україна володіє потужними рекреаційними ресурсами, які забезпечує її природна складова, стверджують автори наукової праці "Розробка та впровадження екологоорієнтованих методів збереження та відновлення рекреаційно-туристичного потенціалу України", висунутої на здобуття Державної премії України у галузі науки і техніки 2007 року. Відтак, різні регіони мають не однаковий потенціал цих ресурсів, у той час, як право дихати чистим повітрям і милуватись красою природи існує для всіх. Як задовольнити, ці потреби людини, зменшуючи водночас негатив впливу на наше життя територій, що є практично вилученими виробничою діяльністю з природного життя екосистем та перетворені на пост-індустріальні пустирища?
В Інституті проблем природокористування та екології НАН України, працівники якого спільно з науковцями Івано-Франківського інституту нафти та газу досліджували цю проблематику, називають масштаб техногенних порушень. Тільки у Кривбасі, згідно із цими даними, під гірничими виробками нині знаходиться близько 18 тисяч гектарів землі.
– Водночас, – каже директор Інституту проблем природокористування та екології, член-кореспондент НАН України Аркадій Шапар,- майже 15 тисяч гектарів цієї території, втраченої для сільгоспвиробництва, десятиріччями очікують на рекультивацію. А її, як такої, – нуль. Хоча затвердженими багато років тому принципами роботи з надрами передбачалось, що виробничник, відпрацювавши територію, має привести її у належний стан і повернути у народне господарство.
Однак "посувний" характер робіт у гірничій сфері, внаслідок якого змінюються межі ведення підробок та складування порід, довготривалість цих процесів, а позаяк відсутність тих господарників, які б бажали взяти на себе недоробки із відновленням земель, допущені протягом багатьох десятиліть, дедалі більше змушують зазирнути правді у вічі: повномасштабної рекультивації у Кривбасі нічого сподіватись. За останні два десятиріччя відновленню було піддано лише кілька квадратних кілометрів порушеної території на Орджонікідзевському, марганцеворудному ГЗК. Невеликі ж рекультиваційні вкраплення, що робилися декотрими гірничими підприємствами, загальної проблеми не розв’язують.
Чи є інший шлях повернути техногенно порушені території до екосистеми, відродити на них біологічний кругообіг життя? Певний поштовх для відповіді на це запитання дала "Візирка", нині один із природно-ландшафтних заказників Криворіжжя, взятий у 2002 році на баланс ВАТ "Інгулецький ГЗК". Раніше ж це була одна із типових техногенно порушених гірничими роботами територій, площею майже 120 гектарів, покинута видобувниками сорок років тому. Натомість у спадок природі залишилась руїна, – з перепадом рельєфу по висоті у 200 метрів, безжиттєвим простором.
Наразі тут багато що змінилось. Порослі чагарниками і висадженими деревами, кількість яких йде на десятки тисяч, уступи виробок перетворилися на оригінальний передгірський пейзаж, кар’єр – на глибоководне чисте озеро. У цій закритій і захищеній від сторонніх недобрих втручань зоні розвелося чимало звірини, яка почуває себе у безпеці і зеленому комфорті. А загалом тільки нових видів флори і фауни, у тому числі занесених до Червоної книги Європи та України, нараховують тепер тут десятки і сотні. Значна їх частина привнесена, завезена внаслідок праці над створенням та розвитком заказника, певну частину цієї роботи виконала сама природа.
– Працюючи над "Візиркою", ми ще раз впевнились: природа, як і будь-який організм, бореться за себе і має велику відновлювальну силу, – зазначив генеральний директор ВАТ "ІнГЗК" Володимир Півень, за активної і діяльної участі якого, власне, й почалось перетворення відпрацьованих гірничих виробок у природничі оази. – І їй важливо з розумом допомогти у цьому.
Одним із основоположних методів такої допомоги, реалізованої на "Візирці" за участю науковців та балансоутримувачів заказника – ІнГЗК, особисто керівника цього підприємства Володимира Олександровича Півня, який багато зробив і далі робить для відродження порушеної екосистеми Криворіжжя, і стало вивчення тих механізмів, які можуть сприяти відновленню техногенно порушених територій та, як наслідок, застосування певних методів його стимулювання. Таких, зокрема, як активізація відновлення грунтів, що з часом посприяло у запуску природних механізмів грунтоутворення. За цим потягнулась у ріст рослинність, а у саму новостворену заповідну територію – все живе, впритул до рідкісних видів метеликів.
Цей та аналогічний досвід відтворення природного світу на порушених виробками землях ліг в основу як подальших досліджень проблеми надходження відходів у навколишнє середовище в екологічно сприятливій формі, так і, власне, висновку щодо очікуваного результату цієї роботи. З ним науковці інституту у березні цього року вийшли на Верховну Раду України, де у підготовленій доповіді внесли пропозицію. А саме: на порушених гірничими роботами землях Кривбасу не проводити гірничотехнічну і біологічну рекультивацію відвалів і кар’єрів, а використовувати їх у подальшому як елементи екомережі.
Порушені території – це не тільки шкода довкіллю і економічний народно-господарський мінус. Це ще й небезпека зсувів, карстів, потреба підтримання відпрацьованих виробок у безпечному стані, а отже, і значних вкладень, кажуть науковці. А якщо вкласти бодай частину цих затрат у рекреаційно-туристичне відновлення і повернення таких територій до життя подібно до того, як це здійснено на "Візирці", на ряді інших реанімованих гірничих територій? Ефект може бути подвійним, запевняють у наукових інститутах, надто якщо створити відповідний механізм фінансування рекреаційних робіт. Сьогодні він відсутній. Всі кошти з відрахувань на екологію надходять до бюджету держави та, частково, міст, де зареєстровані видобувні підприємства, а не на екологічні потреби територій, де безпосередньо здійснюється розробка надр.
Відтак, рекреаційно-ландшафтна справа ще й економічно вигідна, про що свідчить та ж криворізька практика. Так, лише по "Візирці" та "Вершині" – двох із трьох заказників, які входять нині до Інгулецького екокоридора, екологічний економічний ефект становить близько шести мільйонів гривень. При цьому, наводять аргументи екологи, ще й не потрібно відводити під створення заповідних об’єктів землю, яка є придатною для сільгоспробіт. Більшість її, до того ж, тепер у приватних руках.
Про ефект же безпосередньо природничий свідчить і такий факт: у згаданих криворізьких ландшафтних заказниках, де ще недавно практично не існувало життя, відновились популяції флори і фауни. У тому числі майже трьохсот видів рослин, понад півсотні з яких є червонокнижними, півтори тисячі видів тварин. А у фахівців по туризму дедалі більше з’являється інтерес до цих місць як об’єктів для розробки туристичних маршрутів, у майбутньому не виключається навіть змога створення тут гірськолижного курорту. Не випадково криворізький досвід відновлення техногенно порушених територій виявився важливим і у цілому як чинник розв’язання екологічних проблем та затребуваний суспільством. Так, у Дніпропетровській області, з ініціативи обласної ради, наразі розроблена спеціальна програма щодо використання порушених земель гірничовидобувних підприємств як відновлювальні елементи екологічної мережі, зокрема Криворізького залізорудного та Нікопольського марганцеворудного басейнів. В ній передбачається, що уже протягом двох наступних років ідея екокоридорів охопить значний масив техногенно порушених земель та розповсюдиться і на південне крило області. Так, ще один екологічний коридор з’явиться на базі гірничих виробок Марганецького та Орджонікідзевського ГЗК, на додачу до трьох, що уже розробляються на Криворіжжі – Саксаганського, Базавлуцького та одного із перших, і найбільш "оприродненого", Інгулецького. Його протяжність сягає близько 150 кілометрів, а площа – понад 1000 гектарів.
Фактично, констатують у регіоні, у середньо-степовій частині України може з’явитись унікальна посттехногенна ландшафтна екомережа. Окрім відновлення природного багатства, вона допоможе розв’язати і цілий ряд також безпосередньо екологічних проблем. Це ще один доказ того, переконані в Інституті проблем природокористування та екології, що Україна послідовно переходить на засади сталого розвитку, як те й передбачено підтриманими і нашою державою міжнародними конвенціями та нормами співжиття у сфері екології. Проект відповідної української концепції нині чекає на своє затвердження, його складовою і є потреба збереження та відновлення довкілля, у тому числі за рахунок збільшенням заповідних територій. Згідно із цим "генпланом" та у відповідності із Законом України "Про створення екологічної мережі України", прийнятим ще 2000 року, для того-таки збереження та відновлення біологічного розмаїття природи, в Україні заплановано створити значну кількість природно-ландшафтних заказників та заповідників, у тому числі лише на Дніпропетровщині – 27.
Робота над цією справою активно триває нині у багатьох регіонах. У тому числі створюються як нові, так і упорядковуються, поповнюються новим біологічним матеріалом діючі. Найбільшим рекреаційно-туристичним потенціалом, звісно, передусім характеризуються Карпатський та Причорноморський регіони, АР Крим. У рамках наукової праці над створенням екомережі в Україні, фахівцями-екологами проведено тут також значний обсяг рекреаційно-відновлювальних робіт, що у даному випадку першочергово полягали і полягають у збереженні осередків природного багатства та розмаїття, забезпеченні охорони та розвитку таких рекреаційних зон, впровадженні у їх діяльність сучасних інформаційних технологій тощо.
Чимало цієї роботи було виконано вперше у практиці України. Так, уперше напрацьована ідея екокоридорів та розроблена її мережа, відповідні інформаційні, методичні засади функціонування цієї важливої складової екосистеми, вироблені заходи щодо попередження можливих зсувів та інших техногенно і екологічно небезпечних явищ на рекреаційних територіях, створена методологія оцінки їх безпеки, методи інтеграції заповідних і у тому числі техногенних територій, що охороняються, у загальну екомережу. – Екологічні коридори,- пояснюють новий термін в Інституті проблем природокористування та екології, – це, фактично, провідники біосвіту, свого роду сполучні елементи екомережі. Без них, створюючи заказники і заповідники, біота почувається у їх замкненому просторі, як у резерваціях. Немає шляхів міграції – немає природного розвитку біологічного світу, його взаємозбагачення.
Гостру доконечність подібних сполучників екосистеми саме й довела праця над створенням природно-ландшафтних заповідників на Криворіжжі. Хоча перешкодою на шляху міграції біологічних видів можуть бути не лише гірничі виробки, – це і автостради, і водойми, і значні будівельні об’єкти. В адаптації біологічного світу до наслідків людської діяльності та перетворень, його можливості в цих умовах розвиватись і відтворюватись – ключ до майбутнього нашого навколишнього середовища, яке ми всі бажаємо мати якнайкращим.
Це завдання і вирішують вчені-екологи із залученням дедалі ширшого кола виробничників, розвиваючи разом зі створенням екокоридорів та екомережі в Україні ідею гармонії природи і людини, гармонії світу, в якому живемо. Проривні у цьому напрямку наукові розробки зі створення екологоорієнтованих методів збереження та відновлення цієї гармонії, на думку фахівців, уже у близькому часі забезпечать Україні суттєві зрушення у цьому плані та вказують шлях до сучасного розв’язання накопичених проблем у сфері екології, в ім’я майбутнього.