Голова Державної служби геодезiї, картографiї та кадастру Ростислав Сосса – про засекречення радянських карт, складнiсть кадастру i запровадження в Українi нової системи геодезичних координат
Влітку цього року в Хмельницькій області відбулося урочисте відкриття одного з облаштованих пунктів геодезичної Дуги Струве – Фельштинського. Це один із 265 геодезичних пунктів, які півтора століття тому простягалися від узбережжя Північного Льодовитого океану до Чорного моря через території десяти сучасних країн Європи – Норвегію, Фінляндію, Швецію, Естонію, Латвію, Литву, Росію, Білорусь, Молдову та Україну. За допомогою кожного такого пункту, найвищої точки на місцевості, проводилися градусні вимірювання вздовж меридіану не лише на згаданих територіях, а й у Франції, Великобританії, Перу, Чилі. Це допомогло визначити форми і точні розміри Землі і довести правильність математичних розрахунків Ньютона, які свідчили, що Земля – не ідеальна куля. Це перша в історії ЮНЕСКО така науково-технічна пам’ятка культури, яку було занесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Обгрунтуванням занесення цієї пам’ятки від України займалася Державна служба геодезії, картографії та кадастру України, зокрема, її голова, доктор географічних наук Ростислав Сосса. Але це – не єдиний профіль «Укргеодезкартографії».
Для розмови з паном Соссою ми знайшли простий i «ювiлейний» привiд – 15-рiччя створення в Українi державної геодезичної служби.
– Пане Сосса! Вже з самої назви служби, яку ви очолюєте, випливає, що вам доводиться опікуватися трьома напрямами – геодезією, картографією та кадастром. Це досить широке поле діяльності.
– Справді, діяльність Державної служби геодезії, картографії та кадастру України має багатосторонній, комплексний характер. Я можу лише перерахувати ключові напрями діяльності: вдосконалення національної нормативно-правової та нормативно-технічної бази, що належить до нашої компетенції; створення національної системи відліку та забезпечення функціонування і розвитку державної геодезичної мережі; проведення топографічного картографування території держави та розвиток національної системи картографування; створення національної інфраструктури геопросторових даних; розвиток державних кадастрів; топографо-геодезичне і картографічне забезпечення делімітації та демаркації державного кордону; здійснення ліцензійної і наглядової діяльності.
Як ви бачите, спектр діяльності підрозділів «Укргеодезкартографії» надзвичайно широкий. Важливою складовою є, звичайно, проведення державного геодезичного нагляду за виконанням топографо-геодезичних картографічних робіт у державі. І не в останню чергу ми повинні здійснювати в загальнодержавному масштабі координацію всіх робіт, в т. ч. забезпечувати проведення єдиної технічної політики в сфері геодезії і картографії.
– Охарактеризуйте, будь ласка, сфери, які належать до компетенції Державної служби геодезії, картографії та кадастру України.
– Геодезія – це, власне, наука про визначення точних розмірів і форми Землі, яка забезпечує математичну основу укладання всіх наступних карт. Основою геодезичної складової є Державна геодезична мережа. Вона забезпечує систему відліку, тобто координати, висотну складову, а також гравіметричну складову. Адже Земля має не просто форму кулі чи геоїда. Зараз ми ведемо мову про розміри квазігеоїда. Це вже суперточні вимірювання, з урахуванням поля сили тяжіння Землі, тобто всіляких аномалій гравітаційного поля.
Наша служба забезпечує державу насамперед єдиною системою координат. Якраз у цьому році завершуємо роботу з підготовки до впровадження з 1 січня 2007 року на території України нової системи координат, української (УСК-2000). Це надзвичайно високої складності наукова і технічна робота, що потребувала проведення великої кількості спостережень на різних геодезичних пунктах, розміщених на території України, проведення великих робіт з урівноваження одержаних вимірів і запровадження нової системи координат.
До цього часу ми користуємося системою координат 1942 року (СК-42). Це не значить, що вона застаріла, але СК-42 відповідала, по-перше, рівневі розвитку техніки і технологій середини 40-х років минулого століття. По-друге ж, Земля – це живий організм, і її поверхня весь час коливається. І якраз референцна система координат УСК-2000 краще відповідає сучасним технологіям і системам координат, прийнятим у розвинутих країн світу.
– Картографічна робота «Укргеодезкартографії» грунтується на геодезичних вимірюваннях?
– Так. Створення карт базується на математичній основі, яка є результатом геодезичних вимірювань. Зараз технології пішли вперед. За допомогою супутників і GPS-приймачів вимірюють координати на земній поверхні. Це дозволяє досить швидко, оперативно, якісно і з високою точністю одержувати ці координати.
– Чи GPS-приймачі, які вже широко застосовують у європейських країнах водії автомобілів, є аналогами згаданих вами?
– Так, їх і в Україні застосовують. Але для того, щоб можна було використати GPS-приймачі в авто, необхідно мати в автомобілі електронну карту в системі координат WGS-84 – щоб водій бачив, у якій точці він перебуває в даний момент.
– Здається, кадастрові функції очолюваної вами служби дещо відрізняються від геодезії і картографії і перетинаються у чомусь з органами державної влади, які займаються земельними питаннями, наприклад, Держкомземом.
– Одним із повноважень Державної служби геодезії, картографії та кадастру України є координація виконання кадастрових робіт. Ми надаємо ліцензії на їхнє виконання. Всього в країні існує 12 видів державних кадастрів, але кадастрова діяльність, на жаль, провадиться неналежним чином. Функція служби полягає насамперед у науково-методичному забезпеченні ведення кадастрів, а це передбачає використання єдиної базової топографічної основи. І тут є, звичайно, проблеми, пов’язані, з одного боку, з актуалізацією топографічних карт і планів, з іншого – з використанням системи координат. Скажімо, в Криму існують 42 системи місцевих координат. Звичайно, така велика кількість місцевих систем координат вносить велику плутанину у виконання робіт. Тут треба відзначити, що в останні роки виконується багато робіт з інвентаризації земель, але, на жаль, використання різних систем координат, зокрема, системи 1963 року, що пов’язано з питанням таємності, дещо ускладнює сам процес виконання робіт з ведення державного земельного кадастру.
Систему координат 1963 року створили для того, щоб мати нижчий гриф таємності і використовувати для земельного кадастру. Це була спеціально спотворена система координат. Тому роботи iз земельного кадастру треба виконувати на точній топографічній основі з використанням точної системи координат, щоб унеможливити похибки при складанні первинних планів земельних ділянок. СК-63 дає нормальні результати при визначенні координат відносним способом, а при використанні деяких сучасних методів визначення місцеположення (GPS) необхідно вносити відповідні поправки у результати вимірювань.
– А туристичні карти і схеми по Карпатах чи, скажімо, по Київщині, в яких було чимало неточностей, їх також свідомо спотворювали?
– Тут не варто змішувати поняття кадастру і туристичних карт. Коли йдеться про кадастрові зйомки з використанням системи координат 1963 року – це одне. Коли ж про карти широкого використання, туристичні, маємо справу з дещо іншою ситуацією. До кінця 80-х років ХХ століття всі карти на території Радянського Союзу відкритого користування створювали на спотвореній картографічній основі, на так званій карті-основі СРСР 1976 року. Це робилося для того, щоб заплутати потенційного супротивника Радянського Союзу. Фактично до горбачовської перебудови і розвалу СРСР було багато режимних обмежень на відображення певної інформації на різноманітних картах, в тому числі на туристичних. І, звичайно, розвиток пішохідного, автомобільного туризму значною мірою гальмувався відсутністю необхідних загальногеографічних елементів на туристичних картах, які потрібні для вибору маршруту.
З кінця 80-х років із розсекреченням топографічних карт масштабів 1:1 000 000, 1:500 000 і 1:250 000 туристичні карти стали точнішими. Зараз карти створюють на точній топографічній основі. Проблемою залишається актуальність загальнотопографічної інформації. У зв’язку з недостатнім обсягом бюджетного фінансування на виконання топографічних робіт набувають розвитку негативні тенденції, зокрема старіння інформації на топографічних картах.
– Оте свідоме спотворення карт – це загальносвітова практика чи винахід СРСР?
– Це радянський винахід, тому що в західних країнах не було такої поголовної засекреченості топографічної інформації. Водночас у кожній державі є закриті карти, тому що топографічні карти – це продукція подвійного призначення: для широких верств населення і для потреб військового відомства, а це вже питання національної безпеки та оборони.
– Чи можна казати, що практика створення карт на спотвореній основі завдала шкоди картографічній науці?
– Ні, прямо так казати не можна. Звичайно, наукові кадри якоюсь мірою відволікалися на методичне забезпечення виконання цих робіт. Шкода була насамперед для користувачів карт, для тих, хто йшов у гірські походи, в тайгу, спускався річками чи ще кудись. Для науки ж шкода була незначною. Тут варто зазначити, що радянська картографія досягла значних вершин, і радянські топографічні карти на всю поверхню земної кулі користуються великим попитом у світі дотепер. Військове топографічне управління змогло виготовити топографічні карти середніх і великих масштабів практично на всю земну поверхню.
– Повернімося до української системи координат (УСК-2000), про яку ви згадували на початку нашої розмови. Чи кожна країна створює власні системи координат?
– Як я вже казав, Радянський Союз використовував систему координат СК-42. Ця система була також впроваджена на території східноєвропейських соціалістичних країн. З розпадом соціалістичної системи СК-42 залишилася тільки на пострадянському просторі. Зараз потреби виробництва у точніших координатах, а також відповідний розвиток науки і техніки спонукають держави застосовувати власні системи координат. Звичайно, це питання залежить у першу чергу від розмірів території: якщо площа держави невелика, то вона може приєднатися до якоїсь системи координат, прийнятої в сусідній державі чи в групі держав. Територія України досить велика, тому тут доцільно було створити свою систему координат.
– Доводилося чути, що в зв’язку зі створенням УСК-2000 не можна сьогодні говорити про точні параметри території України, зокрема немає підстав стверджувати зі стовідсотковою впевненістю, що площа нашої держави складає 603 тис. кв. км. Ви з цим погоджуєтесь?
– Звичайно, щоб вимірювати площу будь-якої території, треба мати контур цієї території. Контур – це державний кордон. Розмежування територій між різними країнами містить два види робіт: делімітацію (проведення лінії державного кордону на карті) і демаркацію (винесення цієї лінії кордону на місцевості). Лише завершивши роботи з демаркації кордону з Молдовою, Білоруссю, Росією, можна буде казати про точний контур. По-друге, досі не виконані роботи з розмежування адміністративно-територіальних одиниць. Це означає, що неможливо точно визначити територію області, району чи великих міст. Крім того, площі адміністративно-територіальних одиниць визначені з карт, що мають різні проекції та системи координат. Тому зараз ми не можемо стверджувати, що дані, які містяться у статистичних звітах, відповідають дійсностi.
– Чи відсутність точності у вимірах має також значення і для розмежування земельних паїв. До речі, ще не всі українці одержали державні акти на право власності на землю, а ті, що їх одержали, з подивом констатують, що ці документи не відповідають раніше виданим майновим сертифікатам – земля кудись «випаровується», їхні гектари «усихають». При цьому влада на місцях користується своїми системами координат.
– Дійсно, тут є проблема. Однією з причин є грубі порушення технології виконання кадастрових знімань, тобто неточне вимірювання координат. Іншою причиною є похибки, які з’являються при переходах від місцевих систем координат до СК-63.
– Що буде після введення української системи координат?
– Після її введення питання співвідношення УСК-2000 і системи координат 1963 року, в якій виконують роботи із земельного кадастру, постане. І розгляд цього питання, з огляду на виконані обсяги робіт – а вони великі, – буде складним. У державі повинна бути єдина система координат. Безумовно, це потягне за собою перегляд тих державних актів, які видані, тому що там зафіксовані координати поворотних точок тих ділянок. Але тут є ще і проблема картографічної якості виконання робіт з видання державних актів, що пов’язано з неналежною якістю картографічної основи. Спочатку треба було створити якісну основу, а потім видавати державні акти на земельні ділянки. Цього, на жаль, не зробили. Зараз ведуться роботи зі створення ортофотопланів за матеріалами дистанційного зондування Землі, в тому числі і за угодою зі Світовим банком. Такі матеріали можуть бути використані як просторова компонента державного земельного кадастру, що виявить дуже багато помилок у координатах і площах земельних ділянок.
До кінця 80-х років всі карти Радянського Союзу відкритого користування створювали на спотвореній картографічній основі – для того, щоб заплутати потенційного супротивника CРСР. До горбачовської перебудови було багато режимних обмежень на відображення певної інформації на різноманітних картах, в тому числі на туристичних.