Нині у світі щорічно виробляється понад 20 млн тонн екологічно чистого синтетичного бензину та дизельного пального з природного газу або із синтезгазу, який у свою чергу виробляється із вугілля. На різних етапах реалізації перебувають ще близько 35 проектів будівництва заводів, на яких вироблятиметься синтетичне моторне пальне або синтезгаз із вугілля. Щорічно на дослідження та розробки в цій області у світі витрачаються десятки мільйонів доларів, зокрема у ряді країн це проводиться в рамках урядових програм. Позаяк пошук нових альтернативних видів енергоресурсів за останнє десятиріччя є одним із актуальних завдань, обумовлених такими причинами.
По-перше, і найголовніше – енергетичною безпекою країн, оскільки однією з передумов незалежності будь-якої з них є, власне, забезпечення енергетичної безпеки. На сьогодні енергетична залежність України від зовнішніх постачань органічного пального становить понад 60 відсотків, нафтова залежність становить 82-85 відсотків. Потреби країни за рахунок власного видобутку нафти задовольняються всього на 15-18 відсотків. Імпорт нафти в 2004 році становив 21,7 млн тонн, у 2005-му – 14,7 млн тонн (імпорт нафти зменшився за рахунок ввезення світлих нафтопродуктів), прогноз на 2010 рік – 23,3 млн тонн, на 2030 рік – 30,4 млн тонн.
Суттєвим недоліком є також те, що надходження нафти до України пов’язано з російською нафтопровідною системою, що призводить до монопольного становища Російської Федерації у сфері постачання нафти в Україну. Таке становище створює загрозу національній безпеці держави, тому що, як відомо, для національної безпеки частка імпорту певного енергоресурсу з одного джерела не має перевищувати 25-30 відсотків від загального обсягу його споживання. В подальшому нафтозалежність України, якщо не буде прийнято відповідних заходів, лише збільшуватиметься.
По-друге, за оцінками фахівців, світових запасів нафти при сучасних темпах її споживання вистачить приблизно на 40 років. Ціна на нафту з кожним роком зростатиме і в найближчі роки вийде на рівень 100 дол. США за барель. Постійне підвищення світових цін на нафту та збільшення обсягів її споживання призведе до значного зростання валютних витрат на закупівлю нафти на зовнішніх ринках, що негативно позначиться на темпах розвитку економіки України. Нині майже 17 відсотків від обсягу надходжень імпортних товарів в Україну припадає на нафту (в 2004 році – 4,37 млрд дол. США, в 2005 році – 4,63 млрд дол. США). Тому найбільш перспективними і порівняно дешевшими джерелами енергоресурсів стають газ та вугілля.
По-третє, екологічна безпека. У всьому світі поширюється рух за зменшення шкідливих викидів (Кіотський протокол) і тому постійно зростають вимоги до екологічних показників моторного пального (євро-4), для досягнення яких у світі витрачаються мільярди доларів. Згідно з даними іноземних експертів, капітальні вкладення в модернізацію нафтопереробних заводів з метою доведення якості продуктів переробки нафти до рівня екологічних стандартів відповідні витратам на створення нових потужностей з виробництва екологічно чистого синтетичного пального.
По-четверте, збільшення вартості енергоносіїв сповільнює темпи розвитку економіки, сприяє розвитку інфляційних процесів, негативно позначається на темпах промислового виробництва.
Виходячи з цього, для України, яка не має вдосталь природних ресурсів нафти та природного газу, актуальним і пріоритетним завданням на найближчі 5-10 років є створення виробництва альтернативних видів синтетичного моторного пального, яке може вироблятися з вугілля або інших твердих рослинних відходів із використанням всесвітньо відомих технологій CTL (Coal to Lіquіds) та CTG (Coal to Gasolіne), GTL (Gas to Lіquіds), якими володіють багато іноземних компаній ( Shell, Sasol, Texaco-Chevron, ВР, Syntroleum- Marathon, тощо). Запаси вугілля в Україні оцінюються на рівні 120 млрд тонн. За оцінками фахівців, українських запасів вугілля вистачить на 400-450 років. Тому вугільна промисловість завдяки великим покладам українського вугілля є і залишатиметься в майбутньому основним постачальником палива на внутрішньому ринку.
Економічна ефективність виробництва спонукала різке поширення реалізації проектів з будівництва заводів з виробництва синтетичного рідкого пального за CTL- і GTL-технологіями, що стосується передусім останніх трьох років. Так, на сьогодні проекти реалізуються в Аргентині, Австралії, Єгипті, Індонезії, Ірані (фірми Shell, Syntroleum), Нігерії, Катарі, Алжирі (фірма Sasol разом з Chevron), на Алясці (фірми Brіtіsh Petroleum, Exxon Mobіl). Texaco-Chevron збирається витратити на будівництво заводу з виробництва синтетичного рідкого пального в африканських країнах кілька мільярдів доларів. Найбільша увага створенню виробництва синтетичного рідкого пального приділяється у КНР, де цей напрямок діяльності розглядається урядом як одна із складових національної енергетичної політики. З цією метою вже розпочато будівництво двох заводів з переробки вугілля в рідке пальне потужністю по 10 000 тонн на добу за технологіями фірми Sasol та Shell. Проект планується завершити у 2007 році. Вартість проекту становить 6 млрд дол. США. Крім того, в Китаї за технологіями фірми Shell реалізується 11 проектів отримання із вугілля синтезгазу, який буде використаний для виробництва аміаку та метанолу. Всього у зазначені проекти планується інвестувати протягом кількох років близько 15 млрд доларів.
Проведені удосконалення CTL- та GTL-технологій дали змогу зменшити обсяг капіталовкладень до 10-30 тис. дол. на кожний барель добової виробничої потужності (430-750 дол. на 1 тонну готової продукції). При такому рівні вартість капіталовкладення на будівництво нового заводу з виробництва синтетичного моторного пального потужністю 3 млн тонн на рік становитиме 2,0-2,3 млрд дол. США, а ці витрати порівнювані із середньою вартістю будівництва звичайного нафтопереробного заводу. Тому є доцільним при вирішенні питання будівництва в Україні нового нафтопереробного заводу провести порівняльні техніко-економічні розрахунки створення нових виробництв за двома варіантами – переробка нафти і за CTL-технологіями. Крім того, однією з переваг використання зазначених технологій для таких країн, як Китай, ЮАР, Україна, є можливість використання значних ресурсів вугілля, яким вони багаті. В останні десятиліття домінує стійка тенденція до закриття шахт як через екологічні, так і економічні причини. Використання вугілля як сировини для виготовлення синтезгазу і в подальшому моторного пального дасть змогу стабілізувати економіку вугільної галузі. Подібні проекти можуть зацікавити кредитно-фінансові структури, у тому числі і Світовий банк, який зараз активно працює з проектами по реструктуризації вугледобувних галузей.
А що ж робиться в Україні з розв’язанням зазначеної проблеми. В липні 2005 року ми звернулись на ім’я Прем’єр-міністра з пропозицією розробити в стислий термін державну цільову програму зі створення в Україні виробництва синтетичного моторного пального з вугілля. Проте віз, як мовиться, і нині там. Натомість програмою передбачалось створення в Україні трьох заводів з виробництва СМП загальною потужністю 10 млн тонн пального щорічно. Перші два заводи пропонувалися будувати за участю інвесторів, а третій – за власними технологіями і коштами українського капіталу. Проведені попередні розрахунки показують, що за умови повернення інвестицій протягом п’яти років собівартість отриманого дизельного пального становитиме усього 2800-2900 грн за тонну залежно від типу вугілля. Тобто створення такого виробництва попри все є ще й економічно вигідне як інвестору, так і державі.
Розуміючи, що в Україні немає власних технологій, обладнання, досвіду та достатніх коштів, будівництво перших двох заводів можливо буде лише за умов залучення іноземних інвесторів, яким на умовах розподілу продукції варто передати в концесію на 30-40 років одне із родовищ бурого вугілля, експлуатація яких ще не починалась, та і грошей на це немає. Для приходу таких інвесторів, як компанія Шелл, Сасол, Шеврон, Брітіш Петролеум тощо, потрібно, щоб проект зі створення виробництва синтетичного моторного пального набув національного значення, а будівництво мало підтримку на державному рівні. Окрім того, в рамках цієї програми планувалось залучити науковий потенціал України, який вже має відповідні напрацювання, але ще не доведені до практичного застосування, розробити власні технології, каталізатори та обладнання. При цьому зробити наголос на створенні невеликих недорогих установок, на яких використовувалася б місцева сировина.
Володимир ІВАЩЕНКО, кандидат хімічних наук