Вода, як і повітря, – необхідна умова життя на землі. Завдяки своїм якостям вона універсальна. Це незамінний щоденний продукт споживання людини. Підраховано, що за 70-річний вік через її організм проходить понад 50 тонн води. Водночас немає жодної галузі економіки, де б можна було застосувати повноцінний замінник води. Вона використовується в усіх технологічних процесах, без неї неможливе функціонування сільського господарства, робота промисловості, транспорту тощо. Іншими словами, де немає води, там немає й життя. Однак чи завжди раціонально використовується цей найдорожчий і далеко не безмежний дар природи? Про це ми розмовляємо з доктором економічних наук Михайлом ХВЕСИКОМ.
– Михайле Артемовичу, погодьтеся, чим не обділена Україна, так це водними ресурсами…
– Не зовсім так. Територіальний розподіл водних ресурсів України є нерівномірним. Серед найбільш забезпечених -західні та поліські регіони. Тут формується стік багатьох річок України, в тому числі таких великих, як Дніпро, Прип’ять, Десна. Найменш забезпечений водними ресурсами південний регіон. Тим часом на Дніпропетровську, Запорізьку, Миколаївську, Одеську, Херсонську області, АР Крим, а також Київську, Полтавську і Черкаську області припадає 74 відсотки площі водної поверхні України.
Причиною такого високого "водного" показника у структурі земельного фонду цих областей (5-15 відсотків проти 4 відсотків по Україні) є розміщення тут численних водосховищ, лиманів Дніпра, Дністра і Південного Бугу, солоних озер і приморських лиманів. Велику питому вагу загальної площі займають солоні водойми в АР Крим (84 відсотки), Херсонській (65), Миколаївській (41), Одеській (32), Запорізькій (25) областях.
Забезпечення населення місцевими ресурсами річкового стоку в розрахунку на одного жителя в середній по водності рік становить майже 1,0 тис. м3 /рік. Для порівняння: в Швеції – 2,5 тис. м3 /рік, Англії – 5,0, Франції – 2,9, Німеччині – 2,5, США – 6,8 тис. м3/рік.
– Ми вже знаємо, що протягом тривалого часу з водними ресурсами проводили всілякі експерименти, навіть доходило до повороту річок… Що найбільше завдає шкоди нині населеним пунктам і сільськогосподарським угіддям?
– Паводки, водна ерозія, підтоплення, розмивання берегів водосховищ тощо. Такими негативними явищами нині охоплено понад 27 відсотків території країни, де проживає майже 17 млн чоловік. Під час екстремальних опадів, повеней та у вологі роки розміри біди зростають більш як удвічі, загрожуючи територіям площею до 16 млн га. Все це в поєднанні з високим рівнем освоєності земельних ділянок призвело до порушення рівноваги природного ландшафту, погіршення якості орних земель, лісостанів, водних джерел. Практично жодна територія України не застрахована від негативної дії води.
Однак за своїми масштабами та динамікою розвитку проблема підтоплення в Україні набуває ознак національної загрози. Слід зазначити, що коли раніше підтоплення відбувалося раз на 10-20 років, то в наш час воно спостерігається щорічно.
– Яка природа цього явища?
– Будівництво великої кількості водосховищ і ставків, надзвичайно висока зарегульованість стоку малих річок і балок спричинили зміни природного режиму річкової мережі та формування значних площ підтоплення, внаслідок чого на 80 відсотках території України втрачено природну дренуючу здатність. Це призвело до підняття рівнів грунтових вод і стабільного підтоплення земель.
Скажімо, тільки зарегулювання Дніпра спричинило до підпору грунтових вод в середньому від 6 до 10 м. А на річках південного регіону було побудовано ще понад 300 водосховищ і 5,3 тис. ставків різного масштабу.
Як наслідок, майже 70 тис. км2, або 12 відсотків території України уражені техногенним підтопленням. За останні 20 років площа земель із сталими проявами підтоплення збільшилася удвічі. Соціально-економічні збитки від цього небезпечного природно-техногенного явища становлять від 300 до 500 грн на один гектар уражених територій у сільській місцевості, а у містах, на промислових об’єктах та транспортних системах, – 10-25 тис. грн на один гектар.
У підтопленому стані перебувають 1072 сільські населені пункти, з них 378 – у зоні впливу великих водосховищ та зрошувального землеробства (в АР Крим – 191 і 121 село відповідно, Дніпропетровській області – 556 і 48, Херсонській – 105 і 90, Одеській – 86 та 42 села). Загальна площа підтоплених сільськогосподарських угідь становить майже 118 тис. га , або 0,3 відсотка їх загальної площі, з них підтоплено в зоні зрошення – 31 тис. га, або 1,3 відсотка від усієї площі зрошуваних земель.
Побудовані на початку 60-х років міжгосподарські зрошувальні системи технічно та морально застаріли, втрати води в них досягають критичної межі. У зонах магістральних каналів процеси підтоплення поширюються з найбільшою інтенсивністю.
– Але ж будувалися і запобіжні споруди.
– Дренажні системи, як правило, розраховуються на вологі роки, коли атмосферних опадів випадає приблизно 430 мм за рік. Тож, природно, що вони не спроможні впоратись з опадами меншої повторності, скажімо, з такими, як у 1998 р., коли їх випало 560-700 мм.
Нині значна частина дренажу перебуває в незадовільному технічному стані. На деяких свердловинах відбулося піскування фільтрів, зменшилась їх водозабірна спроможність внаслідок механічного, хімічного і біологічного кольматажу. З плином часу дренаж знизив свої ресурси, адже більшість свердловин експлуатуються 15-20 і більше років. Тож слід загалом визначитись з доцільністю його експлуатації.
– Виходить, усе, до чого непродумано докладає зусиль людина, призводить до справжньої катастрофи…
– Так, з року в рік додаються нові факти. Принципово новими чинниками природно-техногенного розвитку підтоплення є закриття шахт у більшості розвинених гірничо-добувних регіонах. Еколого-геологічною проблемою є "мокра консервація" шахт, яка спричиняє підтоплення та засолення земель, послаблення опірних властивостей грунтів, несучих шахтних конструкцій, негативно впливає на питне та господарське водопостачання. Вплив цього методу особливо відчутний на заплавних землях Західного Донбасу та Львівсько-Волинського басейну.
На загрозливу тенденцію перетворилося постійне зростання втрат води з водо-каналізаційної мережі.
На підтоплення міст і селищ здебільшого впливає незадовільний технічний стан споруд і мереж водопостачання і водовідведення, четверта частина яких відпрацювала нормативний термін амортизації. Понад 37 тис. км, або 30 відсотків водопровідно-каналізаційних мереж перебуває в аварійному стані. Втрати питної води в зовнішніх мережах становлять 30-35 відсотків до її подачі. Разом з витоком стічних вод з пошкоджених каналізаційних мереж це призводить і до підтоплення, і ускладнення санітарно-епідеміологічної ситуації.
До цього можна додати й незадовільне функціонування, а найчастіше повну відсутність у багатьох населених пунктах зливової мережі та інших систем водовідведення.
– Не можу забути почуття, з яким сприйняла дощову осінь у Закарпатті. Тоді вода в річці піднімалася на очах…
– Так, цей район постійно потерпає від катастрофічних повеней. Поряд із підтопленням це одне з найнебезпечніших проявів шкідливої дії вод для багатьох наших територій. Особливо руйнівною дією вирізняються паводки в басейнах рік Тиси, Пруту, Дністра, Сірета, Західного Бугу, Прип’яті, Сіверського Дінця, а також у межах Одеської області вздовж Дунаю. Ними охоплено понад 27 відсотків територій, де проживає майже 17 млн чоловік.
Найбільшої шкоди зазнають гірські та передгірські райони Карпат. Часто потерпають від повеней райони Полісся, придунайські землі, Донбас і Крим. Середньорічні збитки від паводків тільки по Закарпатській області становили у 1986-1995 роках – 12,8 млн гривень, 1996-1997 роках – 16,5 млн гривень. Повінь у місті Рені Одеської області у липні 2005 року лише за один день завдала збитків на суму майже 45 млн гривень.
Проходження тало-дощових паводків у південно-східному регіоні України періодично спричиняє затоплення та підтоплення понад тисячі сільських населених пунктів (понад 100 тис. садиб). Тільки у Херсонській, Дніпропетровській, Запорізькій та Миколаївській областях у березні 2005 року в стані затоплення та підтоплення перебувало понад 1300 садиб у 132 населених пунктах.
– Як мінімізувати вплив цих небезпечних явищ на життєдіяльність населення?
– Передусім, на нашу думку, порушені проблеми слід розв’язувати комплексно як на державному, так і місцевому рівнях, застосовуючи заходи, що вимагають бюджетного фінансування, так і такі, що можуть обходитися без суттєвих капіталовкладень.
До заходів, які вимагають бюджетного фінансування, належить реалізація прийнятих Верховною Радою і урядом цільових програм. Зокрема йдеться про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства України, комплексні програми захисту від шкідливої дії вод, протипаводкового захисту в басейні р. Тиси, ліквідації наслідків підтоплення міст і селищ, відновлення та розвитку лісового, водопровідно-каналізаційного господарств, створення протиерозійних гідротехнічних споруд тощо. На жаль, вони фінансуються з державного бюджету лише на 5-8 відсотків.
Тому особливу увагу слід приділяти заходам, що не вимагають суттєвих капіталовкладень. До них належать: еколого-економічна оптимізація зрошення; посилення контролю за господарською діяльністю в межах водозбірних територій, використанням земель водного фонду, прибережних захисних смуг та власних земельних ділянок; недопущення забудови зон затоплення повенями прибережних захисних смуг вздовж річок і морів та навколо ставків, озер, водосховищ; раціональне використання водних та земельних ресурсів; спрямування коштів від збору за використання природних, передусім водних ресурсів, на виконання невідкладних водоохоронних заходів та відтворення і впорядкування ландшафтів і селітебних територій.
Виконання цих завдань дасть змогу вже невдовзі досягти відчутних позитивних результатів не тільки в боротьбі з наслідками підтоплення земель та попередження цього явища, а й забезпечити збалансованість процесів використання і відтворення водних ресурсів, зменшити наслідки шкідливої дії вод, поліпшити умови життя населення і його потреби в якісній питній воді, а також налагодити сталий розвиток водогосподарського комплексу.
З погіршенням екологічного становища довкілля дедалі більшого значення набуває захист природних вод. Тож настав час пошуку нових підходів до збереження першооснови нашого життя – річок, озер, ставків.
"Один глечик прісної води дорожчий за солону річку", -казали наші предки. Тому ми повинні повернути природі чисті води. І вона віддячить нам середовищем, гідним існування людини.