Андрій Кузьмін, 11.11.2025, «Інформаційне агентство «Главком»
Яку воду можна пити, а якої краще уникати
Ракетно-дронові удари агресора по українській енергетичній інфраструктурі призводять не лише до відключень електроенергії, а й до перебоїв з водопостачанням. Як показує практика, бутильована питна вода в супермаркетах у таких випадках розлітається практично миттєво, і одним з небагатьох виходів зі становища лишаються бювети. Це – спеціально обладнані місця для забору води з артезіанських свердловин.
За даними джерел «Главкома», столична влада в закритому режимі вже моделювала ситуацію водного колапсу. За попередніми даними чиновників, столичні бювети, а таких працюючих станом на осінь 2025 року нараховувалося 130, здатні обслуговувати до 10 тис. осіб кожен. І це лише з розрахунку 3 літри в руки. Прості розрахунки свідчать, що ця система альтернативного водозабезпечення навіть на максимумі своїх можливостей здатна обслужити максимум третину містян.
Про якість артезіанської води, її відповідність санітарним нормам та відмінність від тієї, що продається у спеціальних пунктах розливу питної води, «Главкому» розповідає гідрогеолог, директор науково-виробничого підприємства «Спецводгео» Олександр Терентьєв.
«Бювети у Києві почали масово створювати після аварії на ЧАЕС»
Якось вже давно прийнято вважати, що звичайну сиру воду в Україні з-під крану пити не варто. Її бажано кип’ятити або як мінімум пропускати через різні вугільні фільтри. А як щодо води з бювету – наскільки вона чиста, чи її можна пити без додаткової обробки?
Основні джерела питної води з-під крану – річки, озера та водосховища. Перед тим, як потрапити до водопровідної мережі, вода очищується – як механічним способом, так і хімічним, за допомогою того ж хлору. Тому її справді краще кип’ятити.
Але ще сто років тому люди пили воду з річок та струмків. Зараз найкраща, смачна та корисна вода – у лісових та гірських джерелах. Іноді – у колодязях. Я чому говорю «іноді» – бо й там якість води погіршується. Ось садить бабуся картоплю чи помідори, і в ямку – отруту від хробака. А потім зверху ще – отруту від колорадського жука. Все це проникає у верхні водоносні шари, ґрунтові, звідки береться вода з колодязів та неглибоких свердловин, до 10 метрів.
А артезіанська свердловина – завглибшки від 30 до сотень метрів (глибина свердловини у Харкові на пивзаводі «Рогань», наприклад, становить близько 700 метрів). Артезіанська вода захищена від поверхневих забруднень кількома ґрунтовими, пісочними, глиняними, піщаними шарами, які є природними фільтрами. Тож мені не зовсім зрозуміло, чому така вода кимось вважається брудною та непридатною для пиття у сирому (тобто некип’яченому) вигляді.
До речі, у Києві бювети як альтернатива водопровідному водопостачанню масово почали створюватися після катастрофи на Чорнобильській АЕС.
У Києві є бювети, де вода сірководнем пахне. Таку можна пити, чи не шкідливо?
Це не сірководень, це аміак. Сеноманський водоносний горизонт – це його природний запах. Нічого страшного, він за кілька годин випаровується. Загалом у Києві два види артезіанських свердловин: із Сеноманського шару, що залягає на глибині від 60 до 150 метрів, та з Юрського – глибиною від 170 до 350 метрів.
А щодо сірководню – його багато, наприклад, в артезіанських свердловинах у Хмельницькій області. Він навіть корисний – розчинений у воді каміння у нирках розчиняє.
Артезіанські свердловини є скрізь в Україні?
Так, це ж альтернатива водопровідному водопостачанню. Як казали раніше – «а якщо завтра війна?». Ви подивіться: вже майже чотири роки повномасштабної війни, а в нас і електроенергетика тримається, і газопостачання. У радянські часи для страховки кілька контурів створювалося, щоб перемикати у разі чого.
Так само і з водою. У всіх військових містечках, у військових частинах були свої автономні артезіанські свердловини. У багатьох колишніх військових містечках України досі у кранах – артезіанська вода.
Чому, наприклад, в Берліні воду з-під крану пити можна, а в українській столиці – ні?
Досить дивне питання, риторичне. За останні десятиліття в європейських країнах так вирішили проблему екології, промислових виробництв, забруднення Дунаю (і річок, що впадають у нього, тобто всього водоносного басейну), що можна, напевно, прямо з річки пити! Що тут говорити про з-під крану. А у нас, звісно, водопровідну воду краще кип’ятити. Але краще – пити бюветну.
Жителі Києва у парку «Нивки», наприклад, або й на інших локаціях набирають воду просто з джерел. Кажуть, що вона безпечна. Це міф чи правда?
Я вже казав, що сто років тому люди пили воду з річок та струмків. Так чому б зараз не пити воду з них, якщо поряд немає жодних хімічних і других виробництв? Але в будь-якому разі якість води повинні перевіряти відповідні інстанції.
«Бювет – це стратегічний об’єкт»
Іноді бювети закриваються на профілактику. Значить, щось туди потрапляє, непотрібне для здоров’я?
Тож для того й профілактика, щоб стежити за станом бювету. Але знову ж таки: як туди щось потрапить? Артезіанська свердловина – це не колодязь, куди можна кішку скинути, це невеликий стратегічний об’єкт.
Бювет – це цілий комплекс. Вода з підземного водоносного шару надходить під тиском, але, як правило, до поверхні не доходить (принаймні, щоб бив фонтан – я не бачив). І зі свердловини до поверхні її треба підкачувати насосами. З артезіанської свердловини вода надходить в окремий бак-накопичувач: це як водонапірна вежа, але навпаки. Цей бак розташовується осторонь водозабору. А вже потім вода подається до колонок, які можуть перебувати за десятки метрів від водозабору.
Так що павільйон з колонками, з яких набирається артезіанська вода, – це найпомітніший, але не найголовніший елемент системи. А в ході профілактичних робіт перевіряється в основному якість води у накопичувальному баку, самі колонки. Результати мають вивішуватися біля об’єкта.
У Києві є бювети, які не працюють вже 5-10 і більше років. Фактично це покинуті об’єкти. Чому їхню роботу не можна відновити?
Людина багато на що здатна. У тому числі і на руйнування природних фільтрів. Порушені технології при бурінні свердловин, десь щось заощадили… Для більш ефективної ізоляції артезіанського водоносного горизонту від верхніх шарів ґрунту, які можуть бути забруднені, мають бути щонайменше дві труби. Зовнішня – так звана обсадна, внутрішня – експлуатаційна.
Згодом у землі вздовж труби можуть виникати вертикальні щілини, у підземні шари може просочитися будь-що. Тому свердловини регулярно перевіряють на якість води, відповідність її санітарним нормам. Якщо так звана «протравка» свердловини не допомагає, її закривають. Все, докористувалися.
Насоси для бювету – електричні. Тобто якщо відключили електроенергію, відповідно води теж немає. І що робити?
Чекати, доки не увімкнуть світло – насоси зазвичай підключені до найближчого будинку. Або йти до іншого бювету. Але взагалі зараз вже деякі ЖЕКи у разі чого підключають генератори.
Труби артезіанських свердловин, напевно, іржавіють?
А чого їм особливо іржавіти? Вони сталеві, у нових свердловинах – пластикові. Загалом у трубі свердловини постійно є вода, а металеві труби іржавіють лише внаслідок контакту з повітрям. Це коли у нас воду влітку відключають на профілактичні роботи, потім іржава вода кілька хвилин з крану йде. А артезіанські свердловини мають тривалий термін служби, який за правильної експлуатації може перевищувати 50-60 років.
«Якщо вмирати – то краще здоровим»
У магазинах продається бутильована вода – наскільки вона краща чи гірша за воду з бювету?
Сама вода може і не гірша – вона, власне, сама з артезіанських свердловин. Моршинська, Трускавецька, Миргородська, Березівська, Оболонська… Але є нюанс. Вона продається у пластикових пляшках. Я нещодавно читав дослідження, опубліковане в американському науковому журналі Proceedings of the National Academy of Sciences: в одному літрі бутильованої води міститься близько 240 тисяч наночасток (одна наночастка – менше одного мікрона) пластику. Для розуміння: діаметр людського волосся складає близько 80 мікрон. Майже 50 тисяч елементів пластику на склянку води – це багато і навряд корисно для організму.
А що ви скажете про питну воду, яка продається в спеціально обладнаних точках розливу? У тому числі, автоматизованих – так званих «аквабоксах».
На багатьох із них мене бентежить реклама – «до дев’яти ступенів очищення». Механічна фільтрація, очищення від хлору, очищення від органіки, знезараження, покращення смаку, мінералізація… Це можна з Дніпра воду набрати і так очистити. Артезіанська вода – це жива вода. А ось така очищена – мертва.
До речі, якщо для очищення води використовувати вугільні фільтри, їх потрібно міняти чи не щодня – інакше вони самі стають джерелом забруднення.
Тобто можна і воду з Донецька так очистити і зробити її питною?
Можна. В аптечках для військових є спеціальні пігулки. Набрав воду з болота чи з калюжі, кинув пігулку, дочекався, коли осад випав – і пий. Але це вода не для життя, а для виживання.
У воді, яка очищується штучно, часто немає необхідних для людини мінералів. Ось у Єгипті, ОАЕ у всіх готелях безкоштовно питна вода. Чому? Тому що вода у крані – дистильована. Якщо таку постійно пити, згодом зуби посипляться і кістки крихкими стануть. Бо кальцій та інші потрібні організму для життя мінерали і мікроелементи він братиме з кісток.
В артезіанській воді є всі необхідні для організму мікроелементи?
У будь-якій воді, крім дистильованої, містяться мінеральні речовини. Питання – які (як правило, це залізо, натрій, кальцій, калій та магній), та в якій кількості. У воді із звичайних колодязів або свердловин глибиною до 20 метрів їх вміст мінімальний, це звичайна питна вода. Мінералізація там – міліграми на літр.
Чим глибші водні горизонти, тим більше там мінеральних речовин. Тому, власне, така вода і називається мінеральною. З артезіанської свердловини завглибшки до 400 метрів ллється столова мінеральна вода: загальна мінералізація – до 1 г на літр, таку воду можна пити щодня.
А от, наприклад, «Миргородська», свердловини якої – 700 метрів, це вже лікувально-столова вода, загальна мінералізація – до 10 грамів на літр. Таку воду потрібно пити з перервами (умовно кажучи – місяць попив, потім кілька місяців перерва), інакше почнуться проблеми із нирками та суглобами. А у Трускавці, наприклад, є лікувальна вода – видобувається з ще глибших свердловин, загальна мінералізація – понад 10 грамів на літр. Таку воду взагалі можна пити виключно як ліки, за призначенням лікаря.
У столичних бюветах – столова мінеральна вода, яку можна пити щодня.
А ви самі яку воду п’єте?
З найближчого бювету. Набираю одну шестилітрову баклагу (вона у мене пропалена сонцем – усі наночастинки пластику давно «вивітрилися»), і вдома переливаю у трилітрові скляні банки. Вода «живе» плюс-мінус добу, потім з’являються мікроби. Тож краще зайвий раз знову сходити. Особисто я хочу померти здоровим.
Андрій Кузьмін, «Главком»