Катерина Гончарова, РБК-Україна, 11.05.2025
Рідкісноземельні метали в Україні відкрили ще за СРСР, але їх дослідження фактично закинули. Втім, унікальних запасів у нас справді немало. Які цінні та рідкісні ресурси є в Україні і що з них може зацікавити США – в інтерв’ю РБК-Україна розповіла доктор геологічних наук, завідувач відділу корисних копалин Інституту геологічних наук НАН України Олена Ремезова.
Що таке рідкісноземельні метали і чому вони так цінуються у світі?
Які з них є в Україні і де вони розташовані? Які з цих ресурсів цінуються найбільше?
Чому при СРСР закинули вивчення цих ресурсів і яких технологій зараз нам не вистачає найбільше?
Які цінні ресурси розташовані на окупованих територіях і чи вплине на деокупацію присутність американських компаній в Україні?
На які цінні ресурси, крім рідкісноземельних, багата Україна і як це допоможе розвивати нашу економіку?
Що Україні дасть співпраця зі США з дослідження і видобутку рідкоземів?
{…} – Чи реально було б таке, щоб США у співпраці з Україною по рідкісних металах вихопила якийсь відсоток ринку у Китаю? Чи про це не варто говорити, бо поклади у нас можуть бути не такі великі?
– Думаю, якщо не вихопити, то хоча б вже цю монополію пригальмувати – так, це реально. Хороші резерви у нас є, але треба над цим працювати.
Проблема в тому, тому що Україна роками технології видобутку рідкісноземельних металів не розробляла. Але про їх важливість свідчить той факт, що ще з 1939 року США намагалися створити стратегічні запаси цих металів. Приймали закони, які сприяли тому, щоб вони десь зберігалися, накопичувалися. Бо там ще в той період усвідомлювали, що це будуть основи для передових технологій, для промисловості. В Україні ж вони не вивчалися, не розроблялися.
– Чому в Україні їх не вивчали і не розробляли?
– Рідкісноземельні метали в Україні відкрили в радянські часи. Але тоді вся увага була на Росію, на Сибір. Лозунги були “Даешь БАМ”, і подібні. Росіяни почали розробляти свої рідкісноземельні метали, а наше Пержанське було загальмоване. Ми вивчали інформацію і виявили, що там досить непогані концентрації танталу, ніобію. Але тоді це ніяк не сприймалося, не заохочувалося. Були інші цілі. Вважали, що для України є чорні метали, вугілля, і досить. Ще титан додався в 50-ті роки.
Друга проблема – немає адекватних підрахунків запасів. В ті часи запаси рахували за радянськими методиками, класифікаціями, які в світі ніхто не розуміє.
Вже є міжнародні класифікації, і треба навчити вже молодих людей, як з цим працювати, як прораховувати ці запаси. Поступово наші провідні університети прийшли до того, що треба це робити. Також треба створювати комп’ютерні моделі, щоб це було сприйнято інвесторами. Це велика і вартісна робота.
І ще велика проблема – у нас в 90-ті роки була закинута геологія як така. Була потужна виробнича геологія, вчені все це вивчали і відкривали. Але потім фінансування скоротили. Мовляв, “ну, навіщо, ми все й так знаємо”. Але тут порушується головний геологічний закон: якщо ти щось видобув, взамін потрібне треба поповнення запасів. Кожне підприємство має так працювати, щоб у нього в розпорядженні було не одне родовище, а хоча б два-три. Тоді воно може мати якісь перспективи. А якщо одне вичерпали, то що буде далі?{…}
Читати матеріал повністю – за посиланням.