Олександр КУРИЛЕНКО, Петро БІЛЯН, “Енергобізнес”, 13.03.2025
Про те, як газовидобувна галузь виживає в умовах ударів РФ, які існують механізми залучення капіталу в сферу газовидобутку та який вплив на безпеку України мав би потенційний прихід великого американського бізнесу, в інтерв’ю “ЕнергоБізнесу” розповів виконавчий директор Асоціації газовидобувних компаній України Артем Петренко.
— Останнім часом стали більш помітними удари РФ по газовій інфраструктурі України, хоча раніше у фокусі була більше генерація та об’єкти розподілу. Наскільки дошкульні ці удари?
— Атаки на енергетичний сектор, зокрема на газовидобуток, здійснюються росіянами з першого дня повномасштабного вторгнення. Основні промисли, як відомо, знаходяться на сході країни – в Харківській та Полтавській областях і, на жаль, країна-агресор володіє інформацією про родовища, особливо ті, що були відкриті в радянські часи. Тож, сектор завжди був під прицілом, удари наносились регулярно, але, справді, цьогоріч атаки стали масованішими й завдаються по великих об’єктах нафтогазовидобутку. Звісно, через безпекову ситуацію не можу розголошувати масштаби наслідків та руйнувань, але страждають і державні, і приватні підприємства.
Ситуація в секторі складна і непрогнозована, РФ робить все, щоб створити нам величезні проблеми. Будь-який їхній удар по промислу чи інфраструктурі впливає на обсяги виробництва, а в деяких регіонах – на газопостачання. Більше того, він несе не лише фізичні руйнування, а й створює фінансовий тиск. Компаніям потрібно витрачати час і кошти, щоб ліквідувати наслідки атак, до того ж відчувається воєнний стан, коли бракує підрядників та іноземних технологій для швидкого відновлення. Не слід забувати, що завжди присутні ризики, адже можуть постраждати люди безпосередньо на місцях.
Але попри всі ці виклики компанії роблять все для того, щоб швидко відновити і перезапустити газовидобуток і зміцнити нашу енергетичну безпеку.
— З російською агресією зрозуміло, а наша держава сприяє видобутку?
— За останні три роки в секторі відбулося багато змін. Але для кращого розуміння ситуації трохи повернуся назад. Напередодні повномасштабного вторгнення активно дискутувалося питання щодо оподаткування. Тоді, нагадаю, в ЄС були дуже високі ціни на газ, він коштував і $800, і більше $1000 за тисячу кубометрів. На цьому тлі держава та Податковий Комітет Верховної Ради хотіли кардинально підвищити рентні ставки для газовидобувників. Оскільки податкова політика в секторі є основою для продовження інвестиційної діяльності, наша Асоціація активно працювала над тим, щоб знайти компроміс. Адже високі податки призвели б до зменшення виробництва і стагнації індустрії. В результаті була сформована законодавча ініціатива, яка передбачала диференційовану рентну плату за видобуток залежно від вартості реалізації газу. Такий підхід застосовується вперше і передбачає три різні сценарії оподаткування відповідно до ціни та типів свердловин. Як зараз пам’ятаю, профільний Комітет схвалив редакцію законопроєкту 23 лютого 2022 року.
— І тут війна…
— Так, в березні 2022 року парламент проголосував Закон. Але повномасштабне вторгнення, крім безпекових проблем, спричинило й інші, нові виклики.
По-перше: приватні компанії не могли реалізувати видобутий газ. Через війну попит різко впав, промисловість була суттєво пошкоджена і зруйнована, тож збувати продукцію фактично не було кому.
По-друге: база оподаткування, від якої сплачувалася газова рента, не відповідала українським реаліям. Одним з показників прийнятого Закону була вартість на європейському хабі TTF. Тобто податкові зобов’язання нараховувалися за ціною, яка формувалася у ЄС і яка була в рази вищою за українську. Вийшло так, що податки стали більшими, ніж дохід.
Ці дві проблеми потрібно було швидко й ефективно вирішувати, щоб компанії могли працювати. Для цього запровадили касовий метод – відтермінування сплати ренти по факту реалізації ресурсу та змінили базу оподаткування, яка прив’язана до внутрішніх індикативів. Обидві ініціативи, попри скептицизм певних експертів, працюють на 100%, немає жодних ризиків чи непрозорих механізмів. Важливо, щоб вони й надалі були збережені.
Податкова система була основним напрямком роботи, але ми зробили й інші важливі речі для сектору. Зокрема, в грудні 2022-го було проголосовано законопроєкт № 4187д, який глобально реформує сферу надрокористування. Документ запрацював з кінця березня 2023 року, він створив стабільні правила роботи, прибрав застарілі норми та імплементував важливі міжнародні стандарти. Система стала зрозумілою і прозорою, все працює як годинник.
Звісно, є й дискусійні питання з державою, які потрібно обговорювати і вирішувати. Йдеться про попит на газ і створення конкурентних ринкових умов насамперед для приватного сектору. Зараз, нагадаю, ринок закритий.
— Дехто говорить, що ринку у нас взагалі немає, що в умовах домінування монополіста (Нафтогазу) він навіть і не є можливим!
— Український ринок до і під час війни – це два різні світи. До 2022-го він активно розвивався, було багато покупців і продавців, промисловість споживала 8-10 млрд кубометрів на рік. З початком повномасштабного вторгнення попит на ресурс від комерційного сегменту суттєво впав, введено мораторій на експорт, ключовим покупцем стала Група Нафтогаз.
Питання викупу ресурсу незалежних компаній теж активно дискутувалося з перших місяців російської агресії. Також кілька разів обговорювалися можливості для послаблення мораторію на експорт. Друге питання залишається без змін, а от перше вдалося врегулювати. З кінця квітня 2023-го НАК закуповує газ українського походження на біржі. Це дало можливість приватним компаніям реалізовувати свою продукцію. Але в сьогоднішніх реаліях цей механізм треба модифікувати і удосконалити.
— Ви кілька разів згадали заборону експорту, логіка уряду зрозуміла. Але ми спілкувались з виробниками, вони аргументують свою позицію, що ми вже пересиділи з забороною. Яка перспектива відкриття експорту?
— Я розумію колег. Адже для будь-якої компанії можливість реалізувати продукцію є ключовим фактором. Якщо вони точно знатимуть, що зможуть на 100% продати газ – це стимулюватиме їх видобувати більше. Станом на зараз діє мораторій на цей рік. Треба пройти зиму і подивитися, що буде з цінами, видобутком і заповненістю підземки. І потрібно шукати компромісний механізм, який не вплине на безпеку українських споживачів і дасть можливість для розвитку ринку.
— Україні потрібно провести ревізію всіх родовищ корисних копалин і повернути народові незаконно викрадені для того, щоб залучити США до видобутку українських надр. Про це заявив голова Комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев. Яка ситуація з родовищами в сфері газовидобутку? Чи продовжує існувати проблема “сплячих” ліцензій?
— За останні 10 років сфера надрокористування дуже сильно змінилася. Цього вдалося досягти завдяки спільній роботі держави, бізнесу, галузевих асоціацій та громадськості.
В Україні діє дерегуляційний закон, про який я розповідав вище, і який має всі “козирі”, щоб боротися з так званими “сплячими” ліцензіями. Механізм відточений і прописаний від початку і до кінця – все чітко, доступно і зрозуміло. Якщо є спецдозвіл і по ньому не ведеться видобуток, то його продовжити надалі неможливо. Насправді в Україні не так давно вже проводили аудит, ділянок для перепродажу майже немає, йдеться про одиниці і вони не є перспективними.
— Уже «сісти» на ліцензію і чекати з моря погоди не вийде?
— Ні. Вже точно так не працює.
З 2019 року всі ділянки реалізуються на онлайн-аукціонах у відкритий і конкурентний спосіб. Лише за час війни було продано 8 площ. Крім того, були проведені конкурси УРП, одна угода успішно працює і приносить користь державі.
Якщо ж говорити про інвестиції в нафтогазовидобуток, то Україні є що запропонувати інвесторам. Це, приміром, розробка Чорноморського шельфу, який переданий Нафтогазу і освоєння якого потребуватиме залучення партнерів. Досвід Румунії і Туреччини підтверджує, що глибоко в водах є достатні поклади, які можна і треба видобувати нашій країні. Крім того, в межах суходолу є великі нафтогазові ділянки в західних та східних областях і частково на окупованих територіях, які є перспективними і в які можна інвестувати.
— А США це цікаво?
— Історично республіканське керівництво позитивно ставиться до видобутку вуглеводнів. Прихід нових компаній, особливо великих американських, це величезний безпековий плюс для України.
Чи є ділянки для нових інвесторів? Так. Чи є механізми їх отримання? Так. Є електронні аукціони, угоди про розподіл продукції, крім того, можна купити діючий спецдозвіл чи компанію, або ж стати партнером у проєктах PEC, RSC та ін. Все залежить від інвестора, його апетиту і можливостей. Хоче – працює сам, хоче – спільно з українськими видобувниками. Було б бажання.
Слід розуміти, що попит на природний газ в ЄС зростатиме. І Україна з її розташуванням, запасами, інфраструктурою є чи не найкращим місцем для інвестування в континентальній Європі.
Звичайно, за умови врегулювання всіх безпекових викликів та за сприятливої геополітичної ситуації. Тож, сподіваюся на активізацію.
— З того, що Ви кажете, тобто що у нас є передумови для пожвавлення видобутку, бо є інструменти, газ, газопроводи і є попит на європейському преміальному ринку, то не треба великого розуму, щоб це сполучити. Єдине, що виникне питання ціни газу для населення, питання собівартості?
— В Україні не існує такого уніфікованого поняття, як собівартість газу через різні регіони, глибину залягання, особливості покладів, старі й нові родовища.
Ціна газу для населення є наразі фіксованою – це політичне рішення на час війни. Питання дискусійне, але, скоріше за все, воно підніматиметься після закінчення активної фази.
А от що нам потрібно зараз – це розвивати внутрішній газовий ринок та створювати зрозумілі, конкурентні умови для приватного сектору. Попит на їхню продукцію має бути довгостроковим і безперебійним, механізми придбання ресурсу на біржі – удосконаленими. Це стане своєрідним стимулом для збільшення виробництва і відповідно зміцнення енергобезпеки країни. Нам потрібно концентруватися на розвитку власної індустрії і робити ставку на український газ. А основою для цього, крім безпеки, є стабільна податкова політика, незмінність правил роботи та сталий попит на ресурс.
— Який Ваш прогноз на 2025 рік?
— Я налаштований оптимістично. По цифрах зараз важко прогнозувати, треба завершити цей опалювальний сезон, але сподіваємося на позитивну динаміку. Повірте, видобувники докладають усіх зусиль, щоб зберегти і наростити виробництво, забезпечити країну газом та зміцнити енергостійкість держави. Це дуже непросто робити, коли по тобі щоденно летять дрони і ракети. Але працюємо, бо іншого варіанту у нас нема.
Досьє “ЕнергоБізнесу”
Артем ПЕТРЕНКО – виконавчий директор Асоціації газовидобувних компаній України (АГКУ).
Освіта: 2008-2014 рр. Національний університет імені Тараса Шевченка, магістр права.
Кар’єра: 2014 р. – Selepey, Volkovetsky and Partners, молодший юрист; ДК “Газ України”; з січня 2015 р. по грудень 2016 р. – юрист міжнародної юридичної фірми Alexandrov&Partners; з грудня 2016 р. – почав працювати в Асоціації газовидобувних компаній України, відповідав за юридичний напрямок; у грудні 2019 р. призначений виконавчим директором АГКУ.