Про те, що Україна потрапляє до числа країн з багатими природними ресурсами, всі пам’ятають зі шкільної лави. У її надрах виявлено понад 100 видів корисних копалин. Природа обдарувала нашу землю унікальними мінеральними водами, золотом, залізом, нафтою, газом, вугіллям та багатьма іншими. Ще донедавна з мінерально-сировинним комплексом було пов’язано 48% промисловості, 20% трудових ресурсів, 25 – 30% валового національного прибутку. Корисні копалини сьогодні настільки ж значимі для нас, наскільки ми можемо розумно, раціонально та перспективно ставитися до їх видобутку. Про проблеми технолого-екологічних процесів, культуру і безпеку виробництва у сфері надрокористування ведемо розмову з головою Держпромгірнагляду Михайлом Савариним.
– Михайле Васильовичу, орган державного нагляду, який Ви очолюєте, стоїть на сторожі збереження і раціонального використання запасів корисних копалин, а також їх безпечної розробки. Охарактеризуйте, будь ласка, в якому стані перебуває система надрокористування в Україні?
– Усього в Україні розвідано близько дев’яти тисяч родовищ, у стані надрокористування на різних його стадіях перебувають майже п’ять тисяч, з них – понад три тисячі розробляються, решта – у розвідці. Увесь комплекс надр включає кілька головних напрямків. Зокрема, паливно-енергетичний комплекс, рудний і нерудний, лікувально-мінеральний, а також місцева сировина.
На цей момент, відповідно до чинного законодавства, видано понад три тисячі ліцензій на користування надрами. Аналізуючи ситуацію з погляду виконання всіх норм законодавства, можна сказати коротко – картина невтішна.
Лише протягом минулого року органами Держпромгірнагляду виявлено 56 тисяч 582 порушення нормативних актів з охорони надр, зупинено 2 тисячі 132 об’єкти, притягнено до адміністративної відповідальності 1 тисячу 861 посадову особу. За три місяці поточного року вже виявлено 12 тисяч 522 порушення, припинено 436 об’єктів, до відповідальності притягнено 384 посадових особи.
Одна з головних причин – правовий нігілізм надрокористувача. Нова законодавча система не досконала, держава на ці процеси недостатньо впливає. Одним із недоліків законодавства є те, що в Кодексі про надра, який було прийнято ще в 1994 році, коли Україна тільки-но вийшла на самостійний шлях розвитку, закладені норми й вимоги, властиві радянській епосі, загальнодержавному принципу управління господарством. Однак за дванадцять останніх років сталися кардинальні зміни в суспільстві, відбулася його структуризація. З’явився великий та малий бізнес, кожен з яких має свої особливості. Наприклад, у таких промислових монстрів, як «Мітал Стіл – Кривій Ріг» (колишня «Криворіжсталь»), ВАТ «Павлоградвугілля» та ВАТ «Запорізький залізорудний комбінат», бізнес більш капіталомісткий, внаслідок чого вища культура гірничого виробництва. Малі ж підприємства через брак коштів не завжди можуть дозволити собі в штаті навіть маркшейдера. А в законодавчих актах цю різницю не обумовлено.
– Світові ціни на нафту та газ щорічно зростатимуть. Українські ж поклади нафти та газу, на думку фахівців, унікальні за своїми природними даними. Охарактеризуйте, будь ласка, стан стратегічної для країни галузі: її можливості, потенціал та шляхи розвитку.
– Потреби України у вуглеводневій сировині дуже високі. Наприклад, нафти для країни необхідно 28 млн. тонн. Власнодержавне видобування покриває приблизно 15 – 18% потреб у сировині. Газом ми забезпечуємо країну всього на 27%. Звісно, цього недостатньо, ми більше орієнтовані на імпорт сировини. Щоправда, маємо перспективи. З урахуванням новітніх технологій вітчизняні фахівці переходять на освоєння глибин понад 5 км, що раніше, за часів Союзу, були важкодоступними, а свердловини з дебетом до 10 тис. куб. газу вважалися нерентабельними і закривалися.
Надії у цьому випадку покладаємо на Донецько-Дніпровську впадину, що має на великих глибинах ресурсний потенціал. Перспективні на вуглеводи площі знайдені на шельфі Азовського та Чорного морів, де, за різними оцінками, нараховується близько 3 – 5 трлн. куб.м нафти. Запаси газу-гідрату в Чорному морі, з якого при переробці можна отримати метан, оцінюються в 25 трлн. куб.м.
Що ж стосується проблем нафтогазового комплексу, то найслабшим місцем залишаються питання оформлення дозвільної документації. Процес цей дуже затяжний та складний. Не завжди поступливими виявляються землевласники, що висувають величезні вимоги до користувача. Таким чином, земельні ділянки роками не погоджуються. Надрокористувач, над яким постійно тяжіє «дамоклів меч», стає заручником незаконного ведення господарства.
Щоправда, не завжди виконують взяті на себе зобов’язання з експлуатації родовищ й самі користувачі. Приміром, державна структура НАК «Нафтогаз України» і її дочірнє підприємство «Укргазвидобування» інерційно підходять до виконання програм геологорозвідувальних робіт. Ховаючись за ширмою державної структури і будучи постачальниками гостродефіцитної продукції газу населенню, вони дозволяють собі порушувати терміни дослідно-промислової розробки. Відповідно до закону, на розробку відводиться п’ять років. А, наприклад, Скоробогатівське родовище веде промислову експлуатацію вже тринадцять років, Валюхівське – чотирнадцять.
Велика кількість ліцензійних площ і в НАК «Надра України». Однак через брак коштів підприємства не завжди можуть вчасно освоїти отримані родовища. Розвідка затягується на десятки років, що гальмує розвиток паливно-енергетичного комплексу. До прикладу, двадцять два роки освоюється Сахалінське родовище. Зрозуміло, що чим триваліший термін стадії дослідно-промислової розробки (експерименту), тим довше не затверджуються запаси і, відповідно, знижується ступень відповідальності надрокористувача. Тому Держпромгірнагляд ініціював питання про анулювання ліцензій підприємствам з подальшою передачею їх економічно й технічно спроможним фірмам.
У Голландії, наприклад, на освоєння родовищ на шельфі Північного моря відводиться взагалі два роки.
– Вугільна промисловість для України є найпроблемнішою, оскільки перебуває в депресивних умовах закриття шахт та виникнення нелегального видобутку вугілля. Які рішення стосовно цих питань бачить державний нагляд.
– За складністю гірничо-геологічних умов видобутку вугілля Донбас є лідером у світі. Середня глибина розробки вже перевищила 700 м, а на 14% шахт роботи ведуться на глибині 1000 й більше метрів. Зі зростанням глибини розробки збільшується вплив небезпечних та шкідливих факторів: газовиділення, висока температура, гірничий тиск, раптові викиди вугілля, породи й газу, гірничі удари тощо. Із загальної кількості шахт понад 75% віднесені до небезпечних за газом метаном, 35% – до небезпечних за вибухами вугільного пилу. Як наслідок, існує постійна загроза виникнення аварій на шахтах. Звісно, державний нагляд застосовує заходи для їх попередження, зокрема пріоритетним напрямком у нашій роботі залишаються питання впровадження широкомасштабної дегазації вугільних пластів, нових методів нагляду і багато інших. Однак у деяких випадках такі трагедії спрогнозувати неможливо.
Ліквідація вуглевидобувних підприємств – питання дуже складне і багатогранне. Невирішеною соціальною проблемою в шахтарських містах залишається працевлаштування не однієї тисячі гірників, а також вірогідність виникнення негативних екологічних наслідків.
Через повільні темпи будівництва (реконструкції) шахтних водовідливів збільшуються терміни ліквідації шахт. Унаслідок чого роками ведеться відкачування води. Таке становище склалося практично в усіх вуглевидобувних регіонах.
Й дотепер не розроблено програму реструктуризації вугільних підприємств у регіонах. При прийнятті рішень не враховується черговість ліквідації шахт, які мають збійки між собою, що призводить до невиправданих проектних рішень із забезпечення гідрологічної безпеки сусідніх шахт і, відповідно, до невиправданих витрат бюджетних коштів.
Велику загрозу також несе несанкціонований видобуток вугілля. “Копанки” можна назвати «чорними дірами», що поглинають людські життя. Будь-хто спроможний зрозуміти, як і в яких “дідівських” умовах працюють “вуглекопи”, котрі незаконно видобувають і збувають вугілля. У першу чергу, це стосується безпечного ведення гірничих робіт, охорони надр і навколишнього природного середовища. На переважній більшості малих підприємств бракує сучасних засобів механізації, застосовується ручна праця. Усе це негативно впливає на рівень виробничого травматизму. Більшість малих підприємств використовують гірничошахтне устаткування, що вже відпрацювало нормативний термін експлуатації, або устаткування, що не пройшло сертифікації в Україні, – відбійні молотки, лебідки імпортного і «кустарного» виробництва. Не проводиться й навчання працівників і керівників вищезазначених підприємств з питань охорони праці.
Що ж стосується легалізації “копанок”, то і тут є низка питань. Як показав досвід, процедура аукціону не завжди себе виправдовує. Безумовно, вона надає можливість поповнити державну скарбницю, але при цьому досить часто відштовхує користувача від легалізації видобутку. Не всі малі фірми можуть дозволити собі заплатити чималі кошти за ділянку. До того ж дуже складною є процедура видачі спеціальних дозволів на користування надрами. Вихід – у спрощенні механізму отримання ліцензій. Адже легальна робота таких підприємств надасть можливість здійснювати державний нагляд за безпечним веденням робіт й охороною надр. Можна, наприклад, скласти перелік ділянок, затвердити в Кабінеті Міністрів України й віддати його місцевим органам влади для вирішення питань видачі ліцензій.
– Вище Ви відзначили, що дегазація є основним засобом боротьби з головним ворогом шахтарів – метаном. Разом із тим у зв’язку з нестачею енергоресурсів у країні на метан вугільних родовищ почали дивитися і як на додаткове джерело енергії. Що нині робиться задля вирішення цього завдання?
– Маєте рацію, видобування метану, що супроводжує вугільні родовища, – дає не лише гарантії безаварійної роботи шахтарів, але й можливість одержання додаткових фінансових ресурсів завдяки утилізації газу, котрі, у свою чергу, можна спрямувати на забезпечення безпечних технологій вугледобування. Шахтний газ являє собою величезний резерв як вуглеводнева сировина. Надра Донбасу, за різними підрахунками, містять від 11 до 25 трильйонів кубометрів метану, використовуючи який можливо було б частково вирішити проблему нестачі енергоресурсів у країні. В Україні розроблена і почала діяти комплексна програма, спрямована на створення безпечних умов праці шляхом підвищення ефективності дегазації вугільних пластів. Програма передбачає одержання близько 100 млн. гривень на рік, які, у свою чергу, мають бути спрямовані на створення безпечних умов праці шахтарів. Держпромгірнагляд сприяє впровадженню та розвитку цієї програми, завдяки їй вирішується найболючіше питання – фінансування заходів, що забезпечить безпеку шахт.
Окрім того, Держпромгірнагляд знайшов підтримку й розуміння у вуглярів США, співпраця з якими почалося після пам’ятних трагічних подій на краснодонській шахті ім. Н.П.Баракова. Американська сторона виступила з пропозицією надати допомогу сучасним обладнанням та новітніми технологіями, а, перш за все, в розробці проектів, спрямованих на підвищення ефективності дегазації шляхом буріння довгих горизонтальних свердловин. Нині співпраця триває, американці надають практичну допомогу, їхні напрацювання й досвід (американські шахти вважаються одними з найбезпечніших у світі) використовуються на українських шахтах.
– Серед багатьох видів корисних копалин, що є у надрах України, мінерально-лікувальні ресурси посідають одне з перших місць як за різноманітністю й унікальністю, так і за кількістю запасів. Сьогодні мають місце достатньо серйозні проблеми, здатні призвести до втрати родовищ. Розкажіть, будь ласка, про них докладніше.
– У нашій країні зосереджено понад 70% від європейських запасів мінеральних вод. На сьогодні експлуатується 200 родовищ. Більшість з них використовується власником вкрай нераціонально. Нові економічні умови визначили нове ставлення власників до питань, пов’язаних із земельними ресурсами, при використанні надр. Відбувається дроблення родовищ, внаслідок чого з’являється багато надрокористувачів, котрі працюють без загальної ідеології та єдиного координатора з питань розробки й охорони надр.
Якщо раніше відкрите родовище експлуатувалося одним надрокористувачем, який ніс за нього цілковиту відповідальність і регулярно проводив відповідні дослідження, то сьогодні в умовах ринкових перетворень ситуація кардинально змінилася. На одне родовище видається по три, чотири і навіть більше ліцензій. Приміром, якщо родовище містить десять свердловин, то може бути видано стільки ж ліцензій. Отже, воно має десять господарів. Високий попит на продукцію і прагнення наживи призводять до того, що надрокористувачі працюють за власне встановленими нормами відбору, грубо порушуючи вимоги Кодексу України про надра, Правил розробки й охорони родовищ, лікувальних вод, Закону України «Про курорти».
Масове виробництво призводить до збільшення обсягів видобутої мінеральної води, що негативно впливає на її якість. Приміром, на Закарпатті існує так званий газовий фактор, наявність якого ставить під загрозу втрати родовища. Голубинське та Полянське родовища, що належать до Свалявської групи мінеральних вод у Закарпатській області, можемо незабаром втратити.
Вважаю, що для врегулювання цих питань, у тому числі й технічних, необхідно прийняти окремий закон про мінерально-лікувальні ресурси, який чітко б визначив усі особливості мінерально-лікувального комплексу. Ми повинні виокремити цю сферу. Пред’являти однакові вимоги як до підприємств гірничорудної, нафтогазової і вугільної промисловості, так і до мінерально-лікувального комплексу не можна. У нього має бути особливий статус.
Низку проблем доповнюють також прісні води. Здійснення надрокористувачами геологічного вивчення та розробки гідромінеральних ресурсів залишають бажати кращого. Лише в Донецькій області виявлено 359 суб’єктів господарської діяльності (515 водозаборів), які не мають спеціальних дозволів на користування надрами. Запаси прісних вод, що добувають 327 надрокористувачів області на 471 водозаборі, неоцінені і незатверджені в Державній комісії по запасах України. А у Сумській області спеціальні дозволи на користування надрами мають лише вісім підприємств. В АР Крим видобування прісних підземних вод житлово-експлуатаційними господарствами взагалі ведеться без наявності ліцензій. Ми розуміємо, що це в основному комунальні підприємства, які постачають населенню питну воду, однак вимоги законодавства мають виконувати всі.
– Михайле Васильовичу, на Вашу думку, що потрібно зробити задля розвитку малого бізнесу, пов’язаного з розробкою кар’єрів виробництва цегли, видобутком будматеріалів тощо?
– У статті 13 Конституції України зазначено: «надра належать народу України». А гласом народу в цьому випадку виступають Верховна Рада України й органи місцевого самоврядування. Щоправда, тут мають місце деякі неврегульовані моменти. Місцеві органи самоврядування не мають права розпоряджатися надрами, до їхньої компетенції належать лише питання узгодження дозволів на користування надрами і видачі земельних ділянок для розробки надр. Наше бачення таке: необхідно повністю реалізувати право Конституції. Місцевій владі потрібно надати можливість видавати спеціальні дозволи на користування надрами без залучення центральних органів виконавчої влади. За останніми має залишатися право на об’єкти стратегічного призначення. Це й сприятиме розвитку малого бізнесу.
– На Ваш погляд, сучасна законодавча база зможе забезпечити рішення технічних завдань, окреслених Вами?
– Я вже говорив, що законодавча база застаріла. Наприклад, упродовж останніх років у постанову Кабінету Міністрів України №709 “Про затвердження порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами”, котра вже втратила чинність, мало не двічі на рік вносилися зміни. Нині ж взагалі практично щороку змінюється порядок надання спеціальних дозволів на користування надрами. На нашу думку, всі гравці на цьому полі повинні чітко розуміти правила гри, які, у першу чергу, мають бути стабільними й однаковими. А у нас виходить, що один рік ми видаємо ліцензії, а на наступний – забираємо. Як повітря, потрібний новий Кодекс про надра, який привів би у відповідність вимогам сьогодення питання законодавчого регулювання у сфері надрокористування.
– Будь ласка, зупиніться детальніше на гірничому нагляді. Які пріоритетні напрямки Ви визначили?
– Як уже зазначалося вище, відповідно до Положення про Департамент, ми стоїмо на сторожі збереження та раціонального використання запасів корисних копалин. Наше завдання організувати наглядову діяльність таким чином, аби превалювали партнерські відносини з надрокористувачами. Однак такий принцип можливо забезпечити лише за умови цілковитого виконання законодавства користувачем. В іншому випадку змушені будемо застосовувати якнайсуворіші міри.
Для нас також украй важливо визначити основні напрямки подальшої співпраці з Генеральною прокуратурою та іншими відомчими структурами.
Плануємо працювати цілеспрямовано. Не послаблюючи нагляд у всіх галузях народного господарства, зосереджуватимемо зусилля на певному напрямку. Наприклад, поточний рік проходить під гаслом мінеральних та прісних вод. Майбутній – можливо, нафти й газу, вугілля або руди. В Державі немає іншої інституції, яка б була спроможна надати всебічну фахову оцінку питанням експлуатації родовищ корисних копалин. Тому наше завдання – надати уряду повноцінний технічний аналіз і шляхи вирішення, що сприятимуть розвитку тієї чи іншої галузі.