Завдяки Мужіївському золотоносному руднику, що в Берегівському районі, наша держава увійшла до сорока країн світу, які виробляють благородний метал. Це підприємство єдине, яке успішно наповнює державну скарбницю: за шість років з початку експлуатації тут добуто 646,4 кг металу 999,9 проби.
Втім, його добували у краї ще з часів середньовіччя. Але власне геологічна розвідка розпочалась тут лише у 50-х роках минулого століття. І хоч родовище поліметалічних руд у Мужієвому не єдине в Україні, та все-таки розробляють тільки його, бо інші досі недостатньо досліджені і не ліцензовані. Так, поклади золотовмісної руди є на Кіровоградщині, Дніпропетровщині та знову ж таки на Закарпатті – на Сауляку (с. Ділове у Рахівському районі), у Біганському барито-золото-поліметалевому родовищі. Але для промислового видобутку потрібні величезні кошти на розвідку та освоєння.
Ще позаторік ТОВ "Закарпатполіметали", до складу якого входять Мужіївський рудник і збагачувальний цех, було збитковим. Будівництво комплексу розпочалось десять літ тому, та через брак коштів невдовзі припинилося. Відновили роботи лиш у 1998-му. Тривалий час руду возили за тисячу з гаком кілометрів на Придніпровський хімічний завод. При цьому вихід готової продукції становив лише кілька відсотків чистого золота. Тож постало питання будівництва власного гравітаційного збагачувального цеху поряд з рудником. Іхоч перший рік роботи не був надто прибутковим – отримали 12 кг чистого золота, справа зрушила з місця. Позаторік державна скарбниця поповнилася вже на 161 кг, а торік – на 185 кілограмів.
Олександр Бабинін, директор ТОВ "Закарпатполіметали", каже, що перший етап Державної програми створення та розвитку золотодобувної і золотопереробної галузі України на 1996 – 2005 роки "Золото України" виконано: споруджено комплекс з повним циклом видобутку та виробництва. Найбільша проблема, яка перешкоджає нарощуванню потужностей, – недосконалі технології. Річ у тім, що методом гравітації з породи вдається вилучити від 40 до 60 відсотків золота. Решта залишається у так званих "хвостах" (у Мужієвому їхню роль виконує озеро, що поряд зі збагачувальним цехом). Тут під 15-метровим шаром пульпи поховано не багато не мало, а понад півтонни так і не отриманого дорогоцінного металу.
Тим часом у світовій практиці давно поширений метод ціанування, який дає 95-97 відсотків виходу золота. Таке виробництво застосовують, скажімо, в сусідній Румунії. Та, по правді, це палиця на два кінці, бо хоч як би переконували спеціалісти у безпечності названої технології, кілька серйозних аварій в Бая-Маре, що призвели до отруєння всього басейну Дунаю, не надає особливого оптимізму.
Тому керівництво області та екологи шукають варіанти, які б дали можливість збільшити видобуток золота, але без ціанідів, аби унеможливити загрозу довкіллю. Один з варіантів – укладення міждержавної угоди з Румунією на переробку наших золотих "хвостів". Інший – робити це в Україні. Хоча в обох випадках потрібні значні фінансові вливання.
– Для забезпечення подальшого розвитку золотодобувної галузі Закарпаття з перспективою у 15-20 років необхідно інвестувати щонайменше 69 мільйонів доларів", – переконаний Олександр Бабинін.
Проблема в тому, що 94 відсотки акцій підприємства належать державі і лише 6 – іншим інвесторам, у тім числі зарубіжним. Зрозуміло, ніхто з грошовитої іноземної публіки не захоче вкладати гроші у не своє виробництво. Тим часом у світі добуванням дорогоцінного металу займаються приватні структури. Держава купує власне продукт.
Справа, без сумніву, варта заходу, бо, за оцінками спеціалістів, в надрах Мужіївського родовища залягає понад 40 тонн дорогоцінного металу. У місцевій руді 5-6 грамів золота на тонну, і вона є якщо не найбагатшою, то і не найбіднішою в Європі. Хоч на початку видобутку вміст золота сягав 12 грамів на тонну. За весь час гірники, образно кажучи, перелопатили 293 тисячі тонн руди, проклали під землею близько 50 кілометрів виробок.
Процес добування золота, загальновідомо, надзвичайно трудомісткий і тривалий. Руда зазнає обробки на кількох етапах – її дроблять, промивають, розігрівають. Перш ніж подати на плавку концентрат, наче в ситі, промивають десятки фонтанчиків води на так званому столі Джеміні. Тут, образно кажучи, відбирають "золоту головку".
У правдивості прислів’я "Не все те золото, що блищить" переконуєшся і після плавки. З печі, де під температурою 1100-1200 градусів плавиться "коктейль" із "золотоносної головки", соди, бури та окису свинцю, витікає жовтогаряча цівка і застигає у бруски, схожі скорше на шматок свинцю. Важить цей так званий сплав Доре 5,5 кг, але в ньому лише 10-30 відсотків золота! Хоч і "тягне" на 45 тисяч гривень.
Чисте ж золото проби 999,9 отримують на мукачівському заводі "Електрон". Там зливки у процесі афінажу очищають від свинцю, міді, срібла, заліза. Аби отримати стандартний золотий зливок, потрібно переплавити 10-15 таких "сплавів Доре". До слова, у мужіївській породі міститься ще й срібло – по 12 грамів на тонну руди. Але, на жаль, внаслідок недосконалих технологій воно майже повністю залишається у "хвостах". Тож цей не менш благородний метал теж чекає свого часу у сховищі-озері.
Мужіївське родовище багате і на свинець, цинк та кадмій, які залягають у нижніх шарах, і їх розробка передбачається в перспективі, але за умови, що вдасться залучити інвестиції, про які йшлося вище.
Коли готувався цей матеріал, на Лондонській біржі за трійську унцію золота (31,103 грама) давали 570 доларів. За деякими прогнозами, ціна невдовзі сягне 750 доларів. За 1 грам мужіївського золота держава платить золотодобувачам 90 гривень. Часів Римської імперії 50 грамів золота були еквівалентні… одній корові.
Що ж, міняються часи і народи, лиш золото постійно в ціні…