На території України вперше в Європі стали видобувати нафту, а потім газ. Такі великі нафтові родовища, як Бориславське, Долинське, газові – Дашавське, Рудківське, Більче-Волицьке, Шебелинське та інші, відомі далеко за межами нашої країни. Вони постачали газ в країни Європи. Москва перший газ отримала із Дашави що в Західній Україні.
Найбільшого видобутку газу, 68 млрд куб. м, Україна досягла в 70-х роках і нафти 15 млн тонн. Сьогодні ці величини значно зменшились відповідно до 19 млрд куб. м і 4 млн тонн. Справа тут не в перспективах нафтогазоносності наших надр, які можуть забезпечити потреби України у вуглеводнях, а, на жаль, в нашому неефективному господарюванні. Не витримує критики організаційна структура галузі. Видобувні нафтогазові підприємства підпорядковані відомству НАК "Нафтогаз України" в системі ПЕК, а геологорозвідувальні – НАК "Надра України" в системі Міністерства екології та природних ресурсів. Окремо виділяється нафтовий напрямок і окремо газовий. Геологорозвідувальні роботи проводяться за рахунок бюджету, коли це вкрай неефективний і не кращий варіант.
На сьогодні відсутня глибоко науково обгрунтована політика розвитку нафтогазової галузі. У кожному із трьох нафтогазоносних регіонів України є чималі перспективи виявлення нових родовищ. Великі перспективи має Азовсько-Чорноморський регіон. Його прогнозні запаси могли б забезпечити потреби України в нафті та газі. Практично за роки незалежності мало що зроблено щодо виявлення родовищ та нарощування запасів. На заході держави, де більша частина родовищ виснажена, є ще чималі перспективи відкриття нових родовищ, які могли б змінити в кращий бік баланс видобутку нафти та газу. Немалі перспективи має Дніпровсько-Донецький регіон.
Причиною відсутності виявлення необхідної кількості нових родовищ і розвитку галузі є недосконала система управління нафтогазовою галуззю. Не все в цьому плані робить і наука. Варто було б разом зі своїм досвідом у розвитку галузі використовувати і досвід інших країн. Тут можна навести мексиканський, англійсько-норвезький та інші приклади рішень більших проблем щодо забезпечення країн нафтою та газом. Так, до 1954 року Мексика не мала розвинутої нафтогазової галузі, а сьогодні вона видобуває понад 150 млн тонн. Це результат високої організованості галузі, ролі науки, фаховості. Ще в 1972 році морський район Кампече був охарактеризований як перспективний, а уже в 1980 році видобуток нафти тут становив 70 млн тонн. Автор, працюючи генеральним керівником робіт на нафту і газ в Республіці Куба 1979-1985 роках, був знайомий з роботою компанії "Пемекс", а також компаній інших країн. Варті уваги роботи у Північному морі, коли за десять років розвідувалися родовища, внаслідок чого Великобританія і Норвегія стали нафтовими державами.
Ще у вісімдесятих роках було виявлено унікальне в геологічному плані Лопушнянське родовище, яке започаткувало новий високоперспективний напрямок робіт. Але відповідних заходів з освоєння цього напрямку не зроблено.
Сьогодні нафтогазова галузь не має моделі ефективного управління. Майже усі родовища, які знаходяться у розробці, були розвідані ще раніше. Нових родовищ, які могли б компенсувати падіння видобутку, немає, а про збільшення видобутку навіть мови не може бути. Обсяги буріння та інші роботи, які ведуться сьогодні, однозначно свідчать про невтішні перспективи нафтогазовидобування. Така політика хибна і вкрай негативно впливає на економіку країни. Так, по "Укрнафті" та НАКу "Надра України" буриться не виправдано мала кількість свердловин. За 2004 рік по "Укрнафті" пробурено 165 тисяч метрів. Цей обсяг буріння міг би бути для одного нафтового району чи родовища. Свого часу на Долинському родовищі за рік бурилось до 200 тисяч метрів. Сюди слід віднести недостатнє фінансування. За 2004 рік кошти на буріння становили 400 млн. Це надзвичайно мало.
Негативним чинником у розвитку галузі є ліцензування, яке потребує докорінних змін.
Отож назріла потреба реформування галузі та підготовки обгрунтованої програми її розвитку. Геологорозвідувальні роботи, розробку родовищ, транспортування і переробку нафти та газу, будівництво тощо, що стосується галузі, доцільно об’єднати в одне відомство. Крім того, як свідчить практика, виправдано мати комплексні підприємства від розвідки до розробки родовищ. В підприємства повинні увійти управління, які є в тому чи іншому нафтогазоносному районі. Їм надати самостійність у господарюванні. Розвідувальні роботи проводити за рахунок коштів підприємств, а не держбюджету і відповідно виключити з платежів відрахування до спецфонду держбюджету за геологорозвідувальні роботи. Бо держбюджетні кошти, як правило, використовуються менш ефективно.
Ліцензування слід проводити на користь виробництва, на користь виявлення родовищ, їх ефективної розробки. Основним критерієм при розгляді матеріалів слід вважати наявність кваліфікованих кадрів, бази, обладнання, коштів тощо. Видача дозволу на геологічне вивчення, це ще далеко не родовище і не прибутки, а тільки великі витрати, а успіх виявлення родовища, виходячи із практики, становить не більше 25-30 відсотків. Розвідувальним роботам, від результатів яких залежить, в основному розвиток галузі, потрібна підтримка, сприяння для залучення коштів, інвесторів. Розвідка триває п’ять-десять і більше років в залежності від глибин буріння, геологічної будови і умов робіт. Тому і термін ліцензії має відповідати завданню, а не 5 рокам, як встановлено законом.
Сьогодні склалась ситуація, коли за видачу спеціального дозволу (ліцензії) на геологічне вивчення, виявлення нового родовища нафти чи газу потрібно на аукціоні заплатити чималу суму коштів. Це за те, що підприємство чи фізична особа за свої власні кошти та, вкладаючи свій інтелектуальний потенціал, фаховий та організаційний досвід, хоче і може відкрити нові родовища, які збагачуватимуть державу, будуть створюватись нові і нові робочі місця, зменшиться або відпаде потреба в імпортуванні вуглеводнів, перестане існувати таке поняття, як залежність від іншої країни чи країн. Окрім того, відкриття родовища – це визначна подія, яку треба відзначати.
Для одержання дозволу на користування надрами підприємство або фізична особа готує відповідні документи, де дається геологічна будова об’єкта розвідки, обгрунтування перспектив нафтогазоносності, економічна доцільність постановки робіт, умови буріння. Для цього залучається наука, висококваліфіковані фахівці, а також витрачаються чималі кошти. І після того, коли матеріали, представлені для отримання ліцензії на користування надрами, державний орган забирає їх і продає на аукціоні. Виникає запитання, на якій підставі цей орган вилучає у власника підготовлені ним матеріали, які, по суті, є науковою основою для постановки робіт. Це інтелектуальна власність, наукова праця заявника. На практиці доведено, що інколи матеріали на вихід з пошуковими роботами на нову площу можуть привести не тільки до відкриття родовища вуглеводнів, і це дуже важливо, але і до виявлення нового нафтогазоносного регіону. Прикладом цього є Лопушнянське родовище на Прикарпатті, Північне море, родовище Галіцине на Чорному морі, Кампече в Мексиканській затоці тощо. Посилання на використання архівних матеріалів, геологічних чи інших фондів не може бути причиною на привласнення наукового висновку. Жодні фонди, жодні архіви самі по собі не відкривають нові родовища, цього досягається в процесі наукових досліджень з використанням великого фахового досвіду. Це є інтелектуальна власність заявника. Державний орган може виставляти на аукціон матеріали на об’єкт під геологічне вивчення, які підготовили державні (бюджетні) організації.
Є й інші питання, на які слід звернути увагу при видачі спеціальних дозволів на користування надрами. Так, державний орган може забрати родовище вуглеводнів від підприємства, яке його виявило, тобто відкрило, та продати на аукціоні іншому. Але, де тут логіка? Хто за таких умови буде вкладати значні кошти та наукові дослідження, або передавати інформацію, яку добуто в ході робіт? А наслідок такої політики очевидний: нафту і газ купуємо, на раніше відкритих родовищах видобування падає, нових родовищ майже не виявляється, а про великі й мови не може бути.
Наступною причиною падіння видобутку нафти та газу, зменшення їх ролі в розвитку базових галузей економіки країни, є необгрунтовані великі платежі до держбюджету. Це і рентна плата, яка постійно зростає. Так, якщо в першій половині поточного року вона становила 300 грн за тонну нафти чи газового конденсату, то в другій половині – 550 гривень і, крім того, ще ПДВ, яке підприємство сплачує при продажі нафти, а це вже 660 грн. А на 2006 рік проектом бюджету передбачено вже 770 грн, а разом з ПДВ – 940 гривень. До того ж підприємства вносять плату за надра, геологорозвідувальні роботи, землю. Таким чином, при такому ставленні до нафтогазової галузі, коли максимально вилучаються кошти з підприємств та нічого туди не вкладається – бурити, розвідувати нові родовища, розробляти важковидобувні запаси, експлуатувати малодебітні свердловини, успішно освоювати нові перспективні напрямки на нафту та газ, в тому числі морські акваторії, – просто неможливо.
Йосип КУРІЛЕЦЬ, кандидат геолого – мінералогічних наук, директор ТзОВ
"Рожнятівнафта"