2004-08-24

Тече річка, несе...

Значення води є настільки великим, що навіть у найбагатшій на воду країні існують водні проблеми. Звісно, що це стосується й України, водні ресурси якої, на жаль, є не дуже великими. Зокрема, забезпеченість країни річковим стоком з розрахунку на душу населення є меншою, ніж у середньому в Європі. Окрім цього, великою є різниця у водних ресурсах окремих регіонів. У Карпатах стік води з одиниці площі у 20-30 разів більший, ніж на півдні та сході країни. Водночас саме на півдні та сході обсяг води, що споживається, є найбільшим. Саме там розташовані значні площі зрошуваних земель і сконцентровані підприємства енергетики та чорної металургії. До цього можна додати ще й те, що особливістю річок України є значна мінливість у часі. Зазвичай найменша водність спостерігається саме тоді, коли потреби у воді найбільші.

Важливою особливістю водних ресурсів України є й те, що значна частина стоку найбільших річок (зокрема Дніпра, Дунаю) формується за межами країни. Тому доводиться користуватися водою тієї якості, що надходить від сусідів.

Проблеми відповідного характеру виникли зокрема у 2000 році, коли кілька разів відбулося забруднення Тиси, а згодом і Дунаю. Потенційну загрозу для якості води мають численні атомні електростанції у басейні Дунаю, а також Смоленська та Курська АЕС у Росії. До потенційно небезпечних можна також віднести ділянки підводних переходів нафтопроводу "Дружба" через Сож, Дніпро та Прип'ять у межах Білорусі поруч із кордоном України. Це стосується також будівництва Молдовою (нехай і призупиненого) нафтотерміналу в с. Джурджулешти за кілька десятків метрів (!) від кордону з Україною.

Значні потреби у воді господарського комплексу спричинили те, що практично всі річки України зазнали значних перетворень. Водночас створення водогосподарського комплексу не було чиєюсь примхою. Так, Дніпровський каскад із шести ГЕС разом із Київською ГАЕС виробляє щороку 11-12 млрд. кВт. год електроенергії. При цьому ця електроенергія є найціннішою, оскільки виробляється у "години пік".

Вода з Дніпра в дуже великих обсягах використовується для комунальних і промислових потреб, а також для зрошення. Зокрема, Дніпро разом з Десною слугує основним джерелом водопостачання Києва. Те саме стосується Дніпропетровська, Запоріжжя, інших великих міст. З Дніпра бере початок і найдовший в Європі Північно-Кримський канал (400,5 км), який живить водою зрошувані площі на Херсонщині та півночі Криму. Ним же подається вода у десятки міст і сіл аж до Керчі включно.

Вода з Дніпра використовується також для технологічних потреб Київської ТЕЦ-5, Трипільської, Придніпровської та Запорізької ТЕС. Дніпрова вода живить і найпотужнішу в Європі Запорізьку АЕС.

Водночас саме Дніпро серед усіх річок вимагає найбільшої уваги, а також значних коштів на збереження його стану. Певною мірою це визначається прорахунками, здійсненими ще за часів "перетворення природи". Входження України до складу СРСР - країни, що займала майже сьому частину суші, визначало, що будь-які споруджувані об'єкти носили елемент гігантоманії. Таким, зокрема, виявилося Каховське водосховище, що з'явилося у нижній течії річки. Аби зменшити площі затоплення, навколо водосховища було збудовано дамби, що захищають прилеглі ділянки. З того часу, щоб уникнути затоплення і підтоплення, воду доводиться постійно перекачувати у водосховище. Те саме стосується і кількох річок.

Водночас не варто думати, що разом із спуском дніпровських водосховищ зникнуть і проблеми. Насправді вони лише загостряться. Це пояснюється тим, що за десятиріччя існування каскаду мало не половина виробничого потенціалу країни налаштувалася саме на його існування. Звільнена від води поверхня виявиться непридатною для використання. За півсторіччя перебування під водою грунти втратили свою родючість. До того ж вони вкрилися шаром мулу завтовшки з півметра, що містить велику кількість різноманітних забруднюючих речовин, у тому числі й чорнобильського походження. Отже, доводиться миритися з певними втратами, адже зиск від існування водосховищ поки є незрівнянно більшим.

Серед інших великих річок найбільше занепокоєння викликає Сіверський Донець. Ця річка слугує основним джерелом води у Донбасі. Вона є також основним водоприймачем стічних вод з каналізаційних систем і численних промислових підприємств, а також шахтних вод, мінералізація яких зазвичай становить 10-20 г на літр. Тому у нижній течії річки використання води є можливим лише для технічних потреб.

Певні проблеми існують і на заході країни. Основна з них -запобігання паводкам та мінімізація наслідків їх проходження. Лише два паводки, що сталися у Закарпатті в листопаді 1998 і березні 2001 рр., завдали державі втрат на суму понад

1 млрд. грн. Під час їх проходження було підтоплено і затоплено 74 тис. будинків, з яких 4,9 тис. зруйновано. Паводки призвели до істотних втрат сільськогосподарської продукції, спричинили руйнацію багатьох мостів, а також пошкодження доріг.

Значного поширення останнім часом набула проблема підтоплення, якій у лютому поточного року були присвячені парламентські слухання. Основний чинник її загострення - господарська діяльність. Зокрема, підйому рівня води як у самих річках, так і грунтових вод на прилеглих ділянках, сприяло створення 28,8 тис. ставків і 1,16 тис. водосховищ. Значною мірою поширення підтоплення на Херсонщині - найсухішій з українських областей - пояснюється саме існуванням Каховського водосховища.

Підтопленню земель сприяють і втрати з водопровідно-каналізаційних мереж, довжина яких перевищила 87 тис. км. Нині близько 25 відсотків їхньої загальної довжини є зношеними і потребують оновлення. Значні втрати води у містах сприяють тому, що частка підтоплених ділянок становить інколи 20-25 відсотків. Разом з цим, це призводить до ще більшого погіршення стану підземних комунікацій, посилення зсувних процесів.

До підтоплення призводять також гірничі роботи та їх припинення. Щодо цього передусім слід згадати про так звану "мокру консервацію" шахт, яких щороку закривається близько двох десятків. Не варто забувати й те, що повсюдно в Україні залишені кар'єри з видобутку різноманітних корисних копалин. Після припинення гірничих робіт і, відповідно, відкачування з них води, ці кар'єри перетворюються на озера.

Останнім часом все складніше стало виконувати необхідні роботи щодо належної експлуатації осушуваних земель, площа яких становить 3,3 млн. га. Внаслідок цього поступово заростають осушувальні канали, а також замулюються дренажні труби. Результатом цього став підйом рівня грунтових вод, так зване "вторинне заболочування" території. Водночас збільшення тривалості затоплення, яке, зокрема, спостерігається на Поліссі, призводить до погіршення якості води. Останнє спостерігалося у 1998-1999 рр. і відбилося на умовах водопостачання Києва, а також ще кількох міст.

Нарівні із техногенними існують і природні чинники, що сприяють підтопленню. Вони спричинюють існування тенденції до збільшення водності річок, зокрема Дніпра. Це пояснюється змінами клімату, які, звісно, не могли обминути Україну. Найвідоміша з них - підвищення середньорічної температури повітря, яка за останні сто років підвищилася на 0,7-0,90, що навіть більше, ніж у середньому на земній кулі. Дані спостережень на численних метеостанціях, розташованих як в Україні, так і в прилеглих районах сусідніх країн, свідчать, що найбільше (приблизно на 20) підвищилася температура у січні-березні. Наслідком цього стало істотне зменшення висоти та об'єму водопілля на річках. Все частіше навесні постає проблема наповнення спорожнених за зиму Дніпровських водосховищ. У свою чергу менша висота снігового шару спричинює нестачу води під час посівної.

Певні зміни відбуваються і з іншими метеорологічними елементами: кількістю атмосферних опадів, вологістю повітря, швидкістю вітру тощо. Зокрема, можна стверджувати, що на більшій частині України, за винятком її північних і західних районів, кількість опадів має тенденцію до збільшення. Особливо значним воно є на півдні та південному сході. Водночас спостерігається тенденція до збільшення вологості повітря, зменшення швидкості вітру. Усе це, взяте разом, сприяє збільшенню зволоженості території.

Збільшення водності річок, яке спостерігається останнім часом, сприяло поліпшенню якісних характеристик води. Певною мірою це спричинено також змінами у господарській діяльності. Зокрема, простежується зменшення забруднення річкової води сполуками азоту, що пояснюється значним (на порядок) зменшенням внесення мінеральних добрив. Поліпшенню якості води сприяє й зменшення поголів'я худоби (передусім на фермах), що сталося протягом останніх десяти років. Ймовірно, цей чинник зумовив також зменшення мікробіологічного забруднення води у річках.

Однією з проблем, яка поступово все більше дає про себе знати, є підвищення рівня світового океану, а, отже, й Чорного моря. За останні сто років рівень води у морі підвищився приблизно на 10 см. При цьому основний підйом стався в останні тридцять років. Негативний вплив цього явища полягає в тому, що переважаюча частина українського Причорномор'я зазнає низхідних тектонічних рухів. Сукупна дія цих процесів призводить до затоплення низинних ділянок берега, прискореного розмиву крутих схилів.

Тобто, навколишнє середовище постійно перебуває у стані змін. В останні десятиріччя вони істотно посилилися внаслідок антропогенної діяльності. Мінімізація негативних наслідків змін у природному середовищі вимагає здійснення відповідних природоохоронних заходів. Окрім цього, дуже важливим є їхнє прогнозування. Так, для території України у наступні роки значною є вірогідність того, що зволоженість території збільшуватиметься. Отже, увага має бути спрямована на мінімізацію негативних наслідків підтоплення. У цьому разі першочерговим завданням є реконструкція водопровідно-каналізаційних мереж. Водночас досягається ще один ефект -поліпшення якості питної води, а також зменшення забруднення води у річках.

Близькою за змістом є проблема реконструкції очисних споруд, які протягом останніх 10-15 років зазнали значної амортизації. Про важливість цієї проблеми свідчить хоча б аварія на Диканівських очисних спорудах м. Харкова (1995 р.), що на кілька місяців істотно ускладнила життя півторамільйонного міста, а також багатьох інших населених пунктів, розташованих на Сіверському Дінці.

До числа найважливіших слід віднести і реконструкцію значної кількості збудованих у різний час гідротехнічних споруд. Досі у країні відсутній їхній реєстр. Необхідною є розробка конкретних заходів щодо мінімізації аварійних ситуацій на річках та інших водних об'єктах. Звісно, що реалізація цих заходів вимагає стабільного фінансування природоохорони, чого, на жаль, в останні роки не було.

Є підстави вважати, що деяке поліпшення економічної ситуації, що спостерігається останнім часом в Україні, набуде позитивної динаміки, сприятиме розв'язанню проблем і зробить життя безпечнішим. А там, дивись, можна буде сподіватися й на відновлення уявлення про Україну як квітучий край, в якому течуть джерельної чистоти річки.

Віктор ВИШНЕВСЬКИЙ, Український науково-дослідний гідрометеорологічний інститут
Олександр КОСОВЕЦЬ, Центральна геофізична обсерваторія Мінекоресурсів України