З цієї подорожі на Поділля хочеться розповісти мало не про все одразу: і про високу та яскраво вбрану різдвяну ялинку навпроти мерії в Хмельницькому, і про тутешні напівпорожні ресторанчики та бари, куди щоби зайти, то треба витратити на застілля 40 гривень. Менше - зась. Не пускають. "Еспресо" без цукру, кажуть, пийте вдома. Люди розвертаються та йдуть собі. Сумний настрій від такого прийому довго не минається. Але на вулиці все одно свято. Бо нова радість стала. Христос народився. І нікому навіть не спадає на думку, що багато наших негараздів, наших повсякденних прикростей, як з тим-таки лімітом у 40 генделикових гривень - від нашої обмеженості, від нашого нерозумного терпіння, від довколишнього та повсякчасного перевертання всього з ніг на голову. Бо хто, власне, для кого? Люди для бару чи бар для людей? 
 
А за якусь півсотню кілометрів звідти у Свято-Покровському монастирі все, що було досі, усі смутки стають раптом такими дрібними й нікчемними! Молитовні піснеспіви лягають на душу умиротворенням і, здається, що є якась Небесна сила, яка за всіх нас поклопочеться і треба тільки й того - вірити. Монахи дають напитися цілющої води з череп'яного збанка, від якої ніби зримо прибува душевна сила. 
 
За монастирськими ворітьми ось і він, курортний Сатанів. Це тут, зі збручанських джерел, протягом п'яти століть місцеві монахи брали студену воду та лікували нею парафіян. Вода справді унікальна. Але поки нею користали лише монахи, доти була з тим упорядкованість, був мир та спокій. 
 
В кінці сімдесятих на території національного парку "Подільські товтри" відкрито та досліджено Збручанське родовище мінеральної води зразка "Нафтуся". Ще постановою Ради Міністрів УРСР 1986 року засновано республіканський курорт Сатанів. Тоді ж розроблено і генеральний план розвитку. За тим планом відпочивати та оздоровлюватися там мали би 150 тисяч курортників щороку. 
 
Тогочасні ідеологи-окозамилювачі борзо приліпили Сатанову ярлик нашої "подільської Швейцарії", з яким носилися повсюди, як ті з писаною торбою. Та "швейцарія" в примітивних містечкових ораторів жива ще й досі, нею охоче послуговуються, розвішуючи довірливим людям локшину про світле майбутнє. 
 
Проте тим, котрі не вчора народилися, добре відомо, що є генеральні начерки з минулого та їх реалізація. Сьогодні цей республіканський курорт має, м'яко кажучи, блідий вигляд. Це ще треба вміти було так по-нашому, по-соціалістичному докерувати, щоби при таких запасах унікальної води, при такому багатстві довести справу до зубожіння! По суті ні курорт, ні саме селище Сатанів за ці два з половиною десятиліття не розвивалися. Понад 15 років тут черпають знану воду. Мінеральна вода, власне, сама в пляшки фонтаном б'є. Але якби тільки у пляшки! Це ж лише уявімо - Богом дану воду пускають тут на зливання у вбиральнях, на прання білизни. За цей час ні на курорті, ні в самому Сатаневі не побудовано очисних споруд, не організовано господарсько-питне забезпечення, не кажучи вже про якісь інші цивілізовані блага. Сьогодні дев'ять оздоровниць, котрі на ладан дихають, напівпорожні, а взимку більшість взагалі закриті. Така безгосподарність та злочинна недбалість призвели до того, що вчені заходилися бити на сполох: органіка у старих свердловинах катастрофічно почала падати, почав мінятись хімічний склад, вода втрачає свої кондиції. Оце вам і "швейцарія". 
 
Зважаючи на такий плачевний стан чотири роки тому тодішній голова Хмельницької облдержадміністрації Віктор Лундишев звертається до Міністерства охорони довколишнього природного середовища з проханням надати компетентну консультацію та висновки щодо стану Збручанського родовища. Такий же запит від обласної виконавчої влади було надіслано і до ДРГП "Північгеологія", звідки заслужений працівник промисловості України, провідний гідрогеолог О. П. Іщенко писав, зокрема, таке: " Раціональне освоєння мінеральних вод є дуже важливим для економіки області, особливо вода сімейства "Нафтуся", розвідані запаси якої становлять у вас 1000 кубічних метрів на добу. Це надзвичайно великі запаси, які перевищують запаси Трускавця більш, як в 20 разів. Однак освоєння родовищ вкрай незадовільне. Чому? Чому ви від можливих ста відсотків черпаєте за рік лише 7,4? Напевно, тому, що між надрами і промисловцями стоїть посередник в юридичній особі державного підприємства "Хмельницьккурортресурси". Це підприємство, не маючи жодних витрат, не вкладаючи у справу жодної копійки, не виробляє продукцію для промислового розливу, а продає воду як сировину, через те її купує невелика кількість виробників, а звідси і низька реалізація". 
 
Більше того, тодішній перший заступник міністра охорони довколишнього природного середовища С. О. Лизун повідомляє обласну адміністрацію, що в наслідок безконтрольної експлуатації свердловин NN129 та 127 ( експлуатованої тим-таки "Хмельницьккурортресурсом" ) почалось руйнування мікрохімічного складу вод, і названі свердловини ще 10 років тому треба було або вивести з експлуатації, або проводити нове геологічне вивчення ділянки надр за умови спорудження дублюючої свердловини. 
 
Посилаючись на бюджетне безгрошів'я, з міністерства порадили пошукати якогось інвестора, якусь економічно міцну структуру, котра би вклала в справу геологічного довивчення місцини та розвитку родовища чотири мільйони гривень. Вибір з облдержадміністрації впав тоді на ТОВ "Хмельницька універсальна компанія". Президент її Олексій Іванович Телега сьогодні з сумом згадує, як їм не хотілось починати нову копітку справу, щось ніби стримувало. Але спрацював авторитет поважних, знаних на Хмельниччині колись господарників, а відтак керівників краю - голови облдержадміністрації Віктора Миколайовича Лундишева та голови обласної ради Анатолія Онисимовича Овчарука, справді людей державницького мислення. 
 
Що ж то є за "Хмельницька універсальна компанія", котру мусили припрошувати до співпраці двоє поважних голів -адміністрації та ради? Те ТОВ - то 900 акціонерів, серйозних, активних людей, сповнених реальних задумів та планів, підкріплених матеріальними можливостями. Солідні люди з поєднаним капіталом, переважно мешканці Хмельниччини, пов'язані успішною працею протягом багатьох років. 
 
Отже, всі папери було залагоджено. Управління по мінеральних ресурсах, курортах і туризму Хмельницької облдержадміністрації у лютому 2003 року доповідає голові, що через відсутність в управління коштів на дорозвідку та геологічне вивчення Збручанського родовища воно погоджує видачу дозволу "Хмельницькому Унікому" на право дослідно-промислового видобутку мінеральних вод зі свердловини N1393, що розташована за 2,5 км на захід від смт Сатанів.  

І закипіла робота. В Міністерстві екології та природних ресурсів України отримано ліцензію, відведено земельну ділянку, винесено в натуру санітарні зони, затомпановано свердловину і що найголовніше - захищено запаси води в Державній комісії по запасах. 15 найповажніших медичних клінік України в своїх відділеннях протягом чотирьох років вивчали цю воду. Протокол Державної комісії по запасах увінчав справу. Вже було, здавалось, все - зони санітарної охорони проекту, звіти про гідрологічні дослідження, висновки Держстандарту України, що ж воно, власне, таке -збручанька вода, а вода ця лікує гепатит, цукровий діабет, ожиріння, хронічне захворювання нирок. Те підтверджує не хтось, а світило Українського науково-дослідного інституту медреабілітації курортології, доктор наук, провідний науковий співробітник О. М. Нікіпєлова. 
 
Тобто нарешті з'явились люди, котрі після двадцятилітньої сплячки та бездіяльності готові справді розвивати курорт, нехай повільними, але помітними кроками посувати його до виголошеного колись швейцарського зразка. Платити податки, створювати робочі місця, впорядковувати околиці. 
 
На хвилях живої творчої праці "Хмельницький Уніком" купує в Сатанові збанкрутілу "Сільгоспхімію" на 2 гектарах землі. Замовляє проект, прокладає газ, каналізацію, водопровід, зводить корпусні стіни. Фактично закладає новий сучасний завод, аби не возити воду до Хмельницького, а на місці розливати й пакувати її. 
 
І якраз у цей час, на початку літа вже торік термін їх ліцензії закінчується. Аби продовжити її, міністерству треба надати новий дозвіл або ж незаперечення місцевої влади. По суті, формальність - продовжити застарілу ліцезію. Проте ось тут і чекав заповзятливих підприємців великий сюрприз. Адже відшуміла революція, і влада помінялась. А влада - це люди. А люди бувають різні. При владі також. 
 
І почалися у "Хмельницького Унікома", якого влада, хоча й іншими особами, але закликала до співпраці, замість конкретної справи, замість взаємодії влади та аполітичного підприємства, яке хоче просто працювати, давати людям роботу, зарплату, до бюджету - податки і, звісно ж, заробляти на себе, так ось саме замість таких взаємин починається раптом нікому не потрібна епістолярія. 
 
"Уніком" надсилає офіційний лист молодому голові Хмельницької облдержадміністрації: просимо дати дозвіл на продовження ліцензії та подальший розвиток Збручанського родовища. Минає цілий місяць, якраз стільки, скільки відведено, аби дати відповідь, і приходить петиція: нам треба спершу вивчити питання. А питання вивчалось чотири роки. Витрачено понад два мільйони гривень. І ліцензію дає не облдержадміністрація, а Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, яке "Хмельницький Уніком" добре знає й володіє досконало ситуацією. Але якщо адміністрації треба вивчити ситуацію -нехай. Минає ще місяць. І в черговому офіціозі взагалі надходить вбивчий вердикт: ми вбачаємо хибним будувати якісь заводи по розливу води, адміністрація вбачає пріоритетом розвиток там курортної бази оздоровниць та забезпечення їх водою, а не промисловий розлив мінеральної води. 
 
Тобто все, що робилося досі, над чим працювало міністерство, даючи ліцензію, мільйони витрачених коштів, проекти, робочі місця та пов'язані з тим людські надії одним розчерком чиновницького пера нищаться. Помінялись у місцевій владі дійові особи - ото й розвертайте фіру в інший бік. Їхали, їхали - і приїхали. Це якраз те, що відлякує від нас цивілізований діловий світ - прояви владного дилетантства і непрогнозованості. Не минуло й чотирьох років, як Хмельницька ОДА зверталась до "Універсальної компанії" вкласти кошти в розвиток Сатанова, а сьогодні зі зміною керівництва вже провадиться більшовицька політика витіснення та експропріації. 
 
І це при тому, що "Універсальна компанія" щойно уклала попередній договір з італійською фірмою "Матонні", одним з лідерів розливу води в Європі. Вони пропонують свою частку, вкладають 10 мільйонів євро інвестицій, аби спорудити сучасний завод з подальшим експортом цієї води. Обумовлено, що як підуть справи, то вони готові включитися і в санаторне будівництво. Президент "Хмельницької універсальної компанії" Олексій Телега пише до ОДА про грандіозні плани, про проведену копітку затратну працю, отримано всі узгодження, що є врешті-решт "Матонні" на той залитий нечистотами Сатанів. Нагадує Телега, що, мовляв, вашими ж попередниками обласної виконавчої влади всі угоди скріплено, що уже, по суті, створено 600 робочих місць, треба лиш продовжити погодження. А у відповідь, знову через місяць, коротко: ми ж вам повідомили про наші пріоритети. Телега знову: так є ж погодження з усіма необхідними управліннями вашої облдержадміністрації. На якій підставі відмова? Нема заборгованості по платежах, жодних проблем з податками, ось висновки земельного відділу. Відповіді нема. 
 
Згідно з постановою Кабміну аналогічні листи надіслано до обласної ради. Звідти взагалі надходить дивна відповідь. Нам треба, пишуть, отримати роз'яснення міністерства охорони навколишнього природного середовища, а коли отримаємо роз'яснення - тоді й розбиратимемось по суті. Телегу душить запитання: при передачі влади чи передається хоча б якось стан справ? Чи кожен новий голова валить попередні "паркани" і зачинає будувати власний, а оскільки влада змінюється часто, то ми тільки валимо і нічого не будуємо? Але замість запитання він пише великий лист, де голові обласної ради розповідає, що у нього на руках всі дозволи і навіть висновки того міністерсва, з яким вони хочуть радитись, бо поки вони радяться - в нього сотні людей без роботи, бюджет без податків. До того додає колективне звернення керівників 12 приватних підприємств, котрі працюють з їхньою водою -вінничани, тернополяни, буковинці. Відповіді нема. Потім усно переказують, що розглянуть їхнє питання на черговій сесії обласної ради. Вже минуло п'ять сесій. Ігнорування триває. 
 
Отака історія про нашу владу та її спадковість. Про золото в багнюці та пусті мрії й аналогії зі Швейцарією. Про що, власне, йдеться? А йдеться, переконаний президент "Хмельницького Унікому" Олексій Іванович Телега, про монополію, про перешкоду підприємницькій діяльності, перешкоду приходу на ринок області іноземних інвестицій. І все заради дрібного інтересу, котрий нічого не має ні до розвитку регіону, ні до економіки краю, ні до чогось взагалі державного чи суспільного. 
 
- Проблема наша і таких, як ми, в тому, що намагаємось бути незалежними, - каже Телега. - Нам не потрібні співзасновники, в котрих нема рук чи мізків, а тільки шовкові краватки. Ми на біле кажемо біле, на чорне - чорне. Це наша примха, на відміну від влади. Ми готові відповісти за кожну нашу копійку перед будь-якими фіскальними органами. Це наші святі істини й манера працювати. Але ми в свою чергу хочемо отримати відповіді і на свої запитання. Хоча б з тим "Хмельницьккурортресурсом", нашим конкурентом біля свердловин, до котрого були запитання не лише у нас, а і в СБУ, до підприємства, котре вважається державним, але в реєстрі державних підприємств його нема. Але й це ще не все. Його нема і в реєстрі комунальних підприємств. То звідси питання - де прибутки? Адже ж логічне і справедливе запитання! У відкритому і незатурканому, незаляканому суспільстві воно давно мало прозвучати. У нас - ні. У нас 15 років того ніхто не смів озвучити. І хіба це тільки в нас так? Тому і маємо, що маємо. Ми таки достойні своєї влади. По людях треба судити про владу. Добре живуть люди - добра влада. І такою ніколи не стане та, котра десятиліттями розповідає про потенційні подільські швейцарії і про те, що ще трохи почекайте, поживіть на 300 гривень, бо вже ось-ось заживемо краще. Не
заживемо, поки будемо байдужими, поки дозволятимемо себе дурити та збиткуватися над собою. Отож 15 років про той "Хмельницьккурортресурс" ніхто не питав, а ми спитали. І як тільки спитали - проти нас порушили кримінальну справу. Полякали - і закрили. Бо як нас можна налякати криміналом, коли ми прозорі і чесно сплачуємо все, що зобов'язані? Однак приходить час, коли треба розстібнути гудзики, розправити затерплі плечі і сказати: годі. Годі тримати у зубожінні цю подільську землю, той Сатанів, котрий потенційними трильйонами доларів у вигляді унікальної води проситься назовні, а натомість нидіє ручаями нечистот у видолинках... 
 
І насамкінець авторська ремарка. Місцева влада, проводячи наради, засідання депутатських комісій чи робочих груп за участі провідних наукових спеціалістів у галузі курортології та мінеральних лікувальних вод, жодного разу на ті зібрання не запросила ТОВ "Хмельницька універсальна компанія". Дарма, що згадане Товариство буквально підняло Збручанське родовище із небуття. 
 
За два дні перебування на Поділлі не вдалось потрапити на прийом до чільників тутешньої влади і нам. На "Урядовий кур'єр" часу так і не знайшлося. Суворий секретарський голос, справившись хто турбує, незмінно повторював, що в обласній раді та облдержадміністрації - то нарада, то один голова раптово поїхав дивитись на озимину зимового поля, а інший терміново відбув у відрядження.