2004-08-23

Скарби чекають господаря

У Донбасі геологи працюють майже двісті років. За цей час вони знайшли тут доленосні для нашої економіки поклади корисних копалин, зокрема кам'яного вугілля, вогнетривких глин, вапняків, солі, ртуті тощо. І все ж надра регіону продовжують дивувати людей своїми нововідкритими скарбами, які за умови їх негайного використання можуть кардинально вплинути на розвиток продуктивних сил регіону і держави. Саме про це наша розповідь.

Свого часу геологорозвідувальна служба колишнього СРСР була найбільшою в світі і найрезультативнішою. Вона, за оцінками фахівців, на 10-15 років випереджала всі інші. Якутські алмази, нафта Тюмені, газ Уренгоя, небачені запаси вугілля Кансько-Ачинського басейну і багато іншого належать до рангу світових відкриттів. Вважається, що в Україні, враховуючи особливу цінність земель, щільність населення і вже на той час досить високе навантаження на екосистему, великомасштабні геологорозвідувальні роботи не проводились, хоча я чудово пам'ятаю, як 40-45 років тому на моїй рідній Полтавщині вночі було червоно від нафтогазових факелів, що палали над свердловинами Новосанжарського, Зіньківського, Гадяцького та інших районів.

Якщо говорити про виробничі втрати минулого десятиріччя, то найбільшими вони, напевне, були у шахтарів України, а потім - у наших геологів. Дійшло до того, що кілька років їх організаційно підпорядковували Мінекобезпеки. І це вчинили з галуззю, яка забезпечує стратегічний статус держави не на якийсь там короткий термін, а на століття. Чотири роки тому, усуваючи цю нерозумну невідповідність, Президент України видав Указ "Про організацію геологічної служби", але минуло ще досить багато часу, аж поки уряд Віктора Януковича створив повноцінний держкомітет, підпорядкувавши його Кабінету Міністрів. Цілком зрозуміло, що протягом цього непевного періоду в умовах тяжкого безгрошів'я геологорозвідувальна система України зазнала чималих втрат: зносилася техніка, у пошуках заробітків пішли до інших галузей фахівці, припинилися роботи на багатьох перспективних напрямках та родовищах.

Особливо гірко було усвідомлювати, що навіть Приазовська геологорозвідувальна експедиція, що завжди ходила в лідерах, через нестачу коштів змушена була згорнути кілька надзвичайно перспективних проектів, бо хіба можна заробити у збіднілих селянських акціонерних товариствах серйозні гроші, шукаючи для них воду чи споруджуючи водопостачальні свердловини.

На щастя, у розпал економічної кризи справжню мужність виявили маріупольські металурги, і передусім генеральний директор меткомбінату імені Ілліча Герой України Володимир Бойко. Постійно нарощуючи виплавку чавуну, сталі та виробництво прокату і збільшуючи обсяги продажу їх за кордон, колектив не тільки забезпечив себе гідною зарплатнею, не тільки перерахував до бюджету мільярди гривень, він ще й прийняв на баланс підприємства (точніше сказати - врятував) майже три десятки колишніх колгоспів, маріупольський аеропорт, Донський хіміко-металургійний завод, Комсомольське рудоуправління, звідки завжди одержував вапняк для своїх доменних печей.

Знаючи, що Володимир Бойко, незважаючи на всі перешкоди, прагне створити класичний, перший в Україні гірничо-металургійний комбінат, де під одним адміністративним дахом буде і вуглевидобувна структура, і коксохімічне підприємство, і залізорудне виробництво, начальник Приазовської геологорозвідувальної експедиції Олексій Малий запропонував йому конкретну програму важливих нововведень. Зокрема, щодо розробки Дем'янівського, Північного, Куксунгурського та Корсацького родовищ залізної руди. Куксунгурське взагалі дивовижне, воно навіть зовні нагадує легендарну Магнітну гору на Уралі, яку "перетопили" на метал тамтешні доменщики.

Про власну залізорудну сировину треба дбати маріупольцям по-перше, тому, що комбінат імені Ілліча вже завозить потроху концентрат з Курської магнітної аномалії (Росія), по-друге, тому, що перевезення залізницею однієї тонни залізної руди з Кривого Рогу коштує майже сім гривень ( а видобуток - одну гривну), а по-третє, тому, що місцеві залізорудні поклади представлені залізистими кварцитами і тому їх збагачення коштуватиме недорого, оскільки розмелена шаровими млинами маса сама віддасть на опущені в неї електромагніти концентрат, що на 76-96 відсотків складатиметься із заліза.

Всі, кому доводиться їхати з Донецька до Маріуполя, обов'язково звертають увагу на червону хмару, яка стоїть над трубами агломераційної фабрики комбінату імені Ілліча. На фабриці криворізьку руду спеціальним чином обпалюють і одержують агломерат для домен. У полум'ї фабрики вигорають такі шкідливі домішки, як сірка, фосфор та інші.

Якщо комбінат перейде на свою руду, місто позбудеться найбільшого забруднювача атмосфери, а метал підприємства стане найдешевшим і найкращим в Україні. Крім рудної проблеми, у металургійних колах не перший рік обговорюється питання кардинального поліпшення якості продукції за рахунок використання у великих масштабах таких чудодійних елементів, як вольфрам, молібден, графній, ітрій та інші, що надають сталі особливо цінних властивостей.

Взяти, скажімо, той же ітрій. Геологи знайшли його знову ж таки неподалік від Маріуполя. Мазурівське родовище, як за нашими масштабами, є досить багатим. Воно лежить у обжитому районі, де є і робоча сила, і належні комунікації. Ітрій, доданий у розплавлену сталь, робить її стійкою до стирання, підкреслено пружною і міцною, що особливо потрібно для труб, які застосовуються нафтогазовиками при бурінні свердловин. Графній та ітрій Мазурівки за умови її освоєння дозволять українській металургії позбутись традиційної залежності від цих рідкісноземельних елементів, що завозяться з Кольського півострова. Вольфрам і молібден у нас також є. Легуючі добавки зроблять нашу сталь придатною для виготовлення автомобільних кузовів поліпшених характеристик, зумовлять справжній поступ у вітчизняному машинобудуванні.

Окрема розмова про алмази. Два роки тому у місті Волноваха Донецької області, де базується Приазовська геологорозвідувальна експедиція, зібралися представники алмазодобувної підгалузі з усіх країн СНД, а також далекого зарубіжжя. Відвідавши кімберлітові трубки, знайдені приазовськими фахівцями у Донбасі, всі вони зійшлися на думці, що алмази у регіоні є. На жаль, геологорозвідникам досі траплялися не ювелірні, а тільки технічні алмази, проте і вони додають потенціалу нашому краю і державі, оскільки на цьому наріжному камені сьогодні базується комп'ютерна техніка, супутникова технологія і взагалі розвиток електроніки. А чого вартий у точному машинобудуванні алмазний інструмент! Він творить чудеса в обробці металу. Зовсім не випадково найбільша компанія світу "АлРос" ("Алмази Росії", Якутія) сьогодні обмірковує проект інвестування збагачувального комплексу, що його створили і готові за фінансової підтримки росіян випускати і реалізовувати за кордоном волновасьці, які, до речі, розробили і виготовили власну установку для проходки розвідувальних шурфів діаметром 1,6 метра.

Торік геологорозвідникам вдалося одержати підтримку з боку державного бюджету. З асигнованих на всю галузь 248 мільйонів гривень волновасьцям припало 1,2 мільйона. Вони раді й з того, бо досі грошей взагалі не було. За це завдячують персонально Віктору Януковичу, який витримав всі намічені у бюджеті-2003 квоти. Геологи Донбасу мають надійні ключі до багатьох нововідкритих скарбниць. Крім залізної руди, рідкісноземельних металів у районі Комсомольська на Донеччині відкрито ще й золоторудні поклади. Це, завважте, на додачу до вже названих кімберлітових алмазних трубок.

Здавалось, інвестори, враховуючи привілеї спеціальних економічних зон, що створені у Донбасі, масово кинуться розробляти підземні скарби регіону. На жаль, ще й досі не кинулися. Така нерозважливість просто дивує. У держави зараз також бракує коштів, але, схоже, вона-таки буде братись за справу у повній програмі. І дуже пошкодують ті, хто довго вагався, сидячи на власному лантуху з грішми...

Можливо, тільки металурги Маріуполя, зважаючи на ситуацію, перехоплять ініціативу. Утилітарно міркуючи, можна сказати, що у них, власне, і нема іншого виходу, як разом з геологорозвідниками терміново взятися до освоєння багатющих скарбів Приазов'я. До речі, нещодавно відкриті поклади бідних руд рідкісноземельних металів, як показали попередні дослідження, теж можуть стати у пригоді металургам, бо на полях їхнього агрокомплексу забезпечили отримання високих, як ніколи, врожаїв. Виявилося, що ці руди працюють, як найефективніші мінеральні добрива. Втім, у Старобешівському і Володарському районах геологорозвідники знайшли і фосфоритові жили у карбонатних породах. А дефіцит фосфатів, як відомо, існує всюди, крім Кольського півострова.

Одне слово, Приазовська експедиція вже дуже багато зробила, щоб Донбас був і заможним, і щасливим. Вона відкрила йому підземні скарби, і тільки від регіону в основному залежить, коли вони повною мірою прислужаться Україні.