Такою була тема прес-конференції, на якій фахівці Державної геологічної служби та регіонального геологічного підприємства "Північгеологія" заявили: в Україні є перспективні поклади алмазів, однак їхній пошук потребує значних вкладень з державного бюджету.
Фахівці твердять, що кімберлітові трубки, які є корінним джерелом алмазів, залягають в Українському геологічному щиті – блоковому піднятті кристалічного фундаменту Східно-Європейської платформи. Український щит "вистеляє" десь третю частину надр України. Він розбитий мережею глибинних розломів на окремі блоки, які місцями виходять на поверхню або перекриті незначною товщею осадових порід.
– Дослідження, які проводилися на теренах нашої держави, починаючи з другої половини минулого століття, – сказав генеральний директор державного підприємства "Північгеологія" Віктор Металіді, – свідчать, що у певних блоках щита на глибині, доступній для промислової розробки, є поклади алмазів. Алмазоносними є такі блоки: Шепетівсько-Новоград-Волинський (Житомирщина), Волино-Подільський (Рівненщина, Вінниччина), Приазовський (північніше Маріуполя) та Придніпровський. Причому перші два – найперспективніші, саме там передовсім варто вести масштабні пошуки і подальшу розвідку…
… Ще з 50-х років у Донецькій, Запорізькій, Вінницькій та Хмельницькій областях знаходили кристали алмазів, правда, дуже дрібні. Але тоді вийти на саму кімберлітову трубку не вдалося. За часів Союзу це й не видавалося актуальним, бо всі "алмазні" кошти спрямовувалися в Якутію, на розробку наперед відомих родовищ. Лише в 90-х роках в Україні вдалося провести масштабні роботи – з глибинним бурінням, крупними пробами, внаслідок чого було зроблено суттєві відкриття.
– На землях Приазов’я та на північному заході України, у Рівненській та Житомирській областях, – сказав Любомир Шимків, головний геофізик "Північгеології", – ми віднайшли чимало порід, вірних супутників кімберлітових трубок. Ми сподівалися, що такі важливі для держави результати геологорозвідувальних робіт поліпшать фінансування галузі.
Однак цього не сталося, навіть після того, як 1999 року вийшов указ президента про посилення фінансування робіт із пошуку алмазів. "Посилене фінансування" було крихтами, яких не вистачило на вивчення бодай одного, найперспективнішого, алмазоносного об’єкта.
Відтоді збігло чотири роки. Що змінилося? Майже нічого.
А скільки коштує у світі розробка одного алмазного родовища? Десь 300 мільйонів доларів. За умови вдалої розробки кожний вкладений у неї долар окупається у сотні разів. Такі кошти, до речі, могли б наповнювати й казну нашої країни. Так само вже сьогодні можна зекономити значні державні кошти, якщо налагодити вдома, в Україні, видобуток міді і фосфоритової сировини. Їх Україна сьогодні ввозить у значній кількості з-за кордону, а в самої є значні поклади цих копалин, але вони й досі не розроблені.
Очевидно, прес-конференція, яку скликали керівники державних геологічних служб, була спробою привернути увагу громадськості до проблем галузі, яка ось уже котрий рік перебуває в стадії постійного реформування.