9 грудня 2006 року на 74 році життя пішов у вічність відомий геолог, культуролог-народознавець, народний артист України Володимир Минович Нероденко.

У цьому матеріалі ми хочемо згадати життєвий і професійний шлях цієї видатної людини...

Народився він 16 серпня 1933 року в с. Мала Бугаївка Васильківського р-ну Київської області. Закінчив геологічний факультет тоді Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка. Свій трудовий шлях розпочав лаборантом, далі – аспірантура, захист дисертації та довгі роки становлення науковця-палеонтолога, автора понад 100 наукових робіт зі стратиграфії та палеонтології мезозою України, Поволжя, Прикаспію, Великого і Малого Балхану, Кавказу, Копет-Дагу, Паміру.

Володимир Минович пішки пройшов тисячі кілометрів геологічних маршрутів, зібрав унікальну колекцію крейдових белемнітів Східно-Європейської платформи та Північно-Східного регіону Тетіса, яка налічує понад 40000 екземплярів. За свідченням палеонтологів Балканської асоціації, це найбільша колекція у світі. Нероденко був знаним у світі науковцем, членом міжвідомчого стратиграфічного комітету Росії та Кавказу. В палеонтологічній номенклатурі московські та ленінградські палеонтологи назвали його ім’ям деякі види брахіоподів та ринхолітів. Але, передовсім, він був геологом України. Мабуть, нема в Україні куточка, де б не ступала його нога.

Протягом багатьох років навчав студентів палеонтології, палеоботаніки, історичної та регіональної геології, геології України, історії геологічної цивілізації та нормативних актів сучасної геології. Авторитет Володимира Нероденка-геолога базувався на багатому особистому практичному досвіді. Він брав участь у геологічній зйомці та підготовці до видання цілої низки аркушів державної геологічної карти України м-бу 1:200000 (Київ, Куп’янськ, Харків, Слов’янськ і Макіївка). Особливим і постійним зацікавленням Володимира Миновича була біостратиграфія – основа геологічного картування фанерозою. Його ентузіазм, глибокі знання та невичерпний потік ідей вражав тих, з ким йому довелося працювати, особливо молодих.

Упродовж багатьох років він був організатором і керівником геологічної практики студентів у Криму, з якою пов’язано багато студентських легенд, байок, споминів, жартів:

“Ходит, бродит Нероденко
Вдоль по Крымским по горам –
Кандидат по белемнитам
И профессор по цветам…”

На всіх зустрічах випускників геологічного факультету спогади про Кримську практику чи не завжди посідають чільне місце. Колишні практиканти тепер з теплом згадують вечірні й ранкові повірки та голосний гімн о 6-й годині ранку, які свого часу неабияк їх дратували, “прочуханки”, що їх отримували від керівника за “нештатну” поведінку, його розповіді про кримські лікарські рослини і багату історію півострова. А скількох майбутніх геологів “ставили на ноги” славетні лікувальні чаї, виготовлені Нероденком із власноручно зібраних лікарських рослин!

Він був щиро закоханий у природу та історію рідної землі, захоплювався етнографією та краєзнавством, вивчав народну медицину і травознавство, народний побут, обряди та хореографію. І всіма цими своїми захопленнями у радянські часи чітко підпадав під визначення “націоналіст”. Добряче “пісочили” його свого часу за участь у славнозвісному шістдесятницькому Клубі творчої молоді. Але ніщо не могло змусити його припинити свою культурологічну та просвітницьку діяльність. Його вирізняло нестандартне бачення історії, археології та витоків українського етносу, української мови й культури, що ґрунтувалося на безмежній любові до всього українського. Саме тому Нероденко став одним із засновників Українського фонду культури.

Колись, майже півстоліття тому, аспірант-геолог Володя Нероденко запалив у серцях групи студентів іскорку любові до фольклорного мистецтва України. Так 1958 року народився перший в Україні університетський фольклорно-етнографічний ансамбль “Веснянка”, який згодом став переможцем різноманітних міжнародних конкурсів та фестивалів. Його керівник не лише придумував і створював усі концертні програми ансамблю, а й “одягав” його, власноручно розробляючи у деталях ескізи кожного костюма. За роки діяльності ансамблю через нього пройшли сотні юнаків і дівчат з різних куточків України, а іще канадці, американці, кіпріоти, фіни, китайці. І всі вони понесли до себе на батьківщину щире захоплення українським народним мистецтвом. А нині колишні вихованці “Веснянки” керують українськими фольклорними колективами в Канаді, Великій Британії, Німеччині, Фінляндії, Ізраїлі, Австралії.

“Веснянка” стала сімейною справою всієї великої родини Володимира Миновича – династії викладачів, випускників і студентів Київського університету. Його дружина Галина Іванівна, доньки Ярослава і Лада, зять Роман свого часу закінчили університет, зять Валентин – викладач Інституту міжнародних відносин, онуки Іванна та Марічка  – студентки цього ж інституту, Олександр – першокурсник геологічного факультету. І всі вони – учасники “Веснянки”.

Протягом багатьох років В.М.Нероденко надавав методичну допомогу керівникам колективів художньої самодіяльності та вчителям шкіл України. Ним прочитано цикли лекцій у Києві, Львові, Ужгороді, Волинській та Дніпропетровській областях, у Київському інституті підвищення кваліфікації вчителів,  у Київському національному університеті культури і мистецтв.

Як балетмейстер-постановник та сценарист Володимир Минович брав участь у підготовці та проведенні молодіжних фестивалів Київщини, Другого Міжнародного фольклорного фестивалю, багатьох міських святкових видовищних заходів, у створенні низки художніх кіно- та телефільмів (“Тіні забутих предків”, “Вечори на хуторі поблизу Диканьки”, “Ніч у маю”, “Москаль-чарівник”, “Ой, не ходи, Грицю”), вистав Київської національної опери, Київського державного дитячого музичного та Миколаївського музично-драматичного театрів.

Статті В.М.Нероденка на культурологічні теми друкувалися в періодиці, окремими брошурами видано його методичні розробки та записи постановок, в Торонто окремою книжкою видруковано 8 танців з репертуару “Веснянки”

На його лібрето була написана музика до балетів “Відьма”, “Досвітні вогні”, “Каменярі” (композитори В.Кирейко, Л.Дичко, М.Скорик), що ставилися в Київському та Львівському театрах опери та балету, балет “Либідь” ставився у Державному театрі класичного балету. Володимир Нероденко був учасником і автором-постановником багатьох радіо- і телепрограм, ведучим циклу передач “Київські фрески” на українському телебаченні...

Але передусім В.М.Нероденко був викладачем Київського університету. В його трудовій книжці лише один запис: 1956 рік, геологічний факультет.

Сотні людей, яким пощастило знати Володимира Миновича, пам’ятатимуть його завжди.

Співробітники геологічного факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка