2004-08-23

Паморозь на геології

Того дня у столичному Українському домі, де проходив ІІ з'їзд геологів України, переважали чоловіки, і не просто чоловіки, а... бородаті. Бо ж який справжній геолог, брат вітру й сонця, бодай раз у житті не зашпурив на рік-два подалі крем для гоління та леза? Але чому більшість борід сиві? А де ж молодь?

Павло ЗAГOРOДНЮК, кандидат геолого-мінералогічних наук, голова Спілки геологів України, з ініціативи якої, власне, й відбувся з'їзд, цю тривогу поділяє: молодь дедалі менше їде за туманами, а більше - за турецьким та китайським крамом. З того й почалася наша розмова про українську геологію, яка "сивіє" і недостатньо поповнюється молодими кадрами.

Павло Олексійович свого часу закінчив Київський університет, згодом - аспірантуру. В основу дисертації лягли багаті матеріали, зібрані молодим науковцем і викладачем (свого ж таки університету) у численних експедиціях на нафтові родовища Башкирії.

У перший рік незалежності України разом із відчуттям початку нового життя прийшли і нові труднощі, і нові можливості: розмірковуючи над тим, як зорієнтуватися у незвичній ситуації та утримувати свою сім'ю, Павло разом із кількома колегами організував мале науково-виробниче підприємство. Сьогодні це підприємство - ЗАТ "Концерн Надра" - вже зовсім не мале й загальновідоме в Україні.

- Спершу, - розповідає Павло Олексійович, - хапалися за все: і геологічною розвідкою займались, і комерційною діяльністю (визначивши для себе дві основні на той час функції - сервісно-геологорозвідувальну та зовнішньоекономічну). Уже потім, коли я почав скрупульозно вникати в бізнесову літературу, то побачив: те, чим ми займалися досі інтуїтивно, керуючись власною логікою, у західній термінології має назву "комплексні рішення". Світ переходить до інтегрованих рішень, і дуже приємно, що, не знаючи загальної світової тенденції, "Надра" почали цим займатися ще 1993 року.

Сьогодні, скажімо, в Алжирі оголошено тендер на розвідку каолінових родовищ. Підготовка до участі в ньому передбачає вирішення цілого комплексу питань. Потрібно визначити запаси, якість, сфери застосування цієї білої глини, досвід компаній, які видобувають та переробляють цю сировину, навіть виготовити з того каоліну зразки продукції, а також дізнатися, чи є на неї попит - якась шпарина у світовому ринку. А ще ж треба визначити компанії, з якими Алжир міг би створити СП, залагодити з банками питання кредитування. І все це лягає на плечі претендента.

- Інтуїція і логіка - це, безперечно, добре. Але ж як усе-таки ви досягли того, що можете претендувати на таке серйозне замовлення?

- Ми не рік і не два вивчали міжнародний досвід. Придивлялися до роботи американської Асоціації нафтових геологів, Європейської асоціації геологів, науковців та інженерів, асоціативним членом яких є Спілка геологів України, і зрештою остаточно переконалися: така національна громадська структура конче потрібна і нам. Наша галузь (і ми, певна річ) нині переживає складні часи. Адже в СРСР було Міністерство геології, що обслуговувало всіх. Видобуті нафта, газ, руда осідали вагомою копійкою в державному бюджеті, кошти з якого знов і знов щедро виділялися на фінансування геології. І геологічна служба за тих часів мала змогу розвиватися динамічно.

Нині, у незалежній Україні все міняється. Ми переходимо до західної моделі геологічного виробництва. Що це означає? А те, що тепер держава залишає за собою тільки регулювання економічної доцільності користування надрами і проведення загальних регіональних робіт. Це геологічна зйомка, виділення зон, перспективних з погляду пошуків корисних копалин, що можуть зацікавити потенційних інвесторів. Решту - детальну розвідку корисних копалин полишено видобувним компаніям - державним і приватним. Отже, ми переживаємо болісний перехід від державної геології до комерційної. Від часів СРСР залишилася величезна інфраструктура, грошей на розвідку держава не виділяє, соціальна захищеність стала декларативною. До того ж, існує ще одна проблема: геологи розпорошені - вони працюють у колективах різних форм власності.

- І що ж робити в таких, м'яко кажучи, непростих умовах?

- Ми знайшли рішення. Адже геологи в усіх цих організаціях, незалежно від форми власності, - все одно мають бути однією спільнотою. Тож треба було знову зв'язати обірвані нитки. Через це три роки тому ми й створили Спілку геологів України. Основну її роль я вбачаю в тому, що вона має не лише об'єднувати геологів за фаховою належністю, а й стати, так би мовити, колективним голосом геологічної спільноти країни, до якого дослуховуватимуться у владних кабінетах. Аби не було такого, що, вболіваючи за одну проблему, ми йдемо різними шляхами. У тих же США, наприклад, держава передала громадським організаціям деякі регулювальні функції, і взагалі роль таких організацій на Заході надзвичайно вагома.

Організувалися ми в лютому 2000-го, а вже в травні провели перший з'їзд, де відверто говорили про потребу перебудови геологорозвідувальної галузі України відповідно до умов ринкової економіки, про шляхи, якими можна перейти від соціалістичної до ринкової геологорозвідки, зробивши цей перехід якомога менш болісним.

На сьогодні діють 20 обласних осередків, а також осередки у Києві, Автономній Республіці Крим, окремо існує представництво з іноземними членами Спілки геологів України. До складу cпілки як колективні члени увійши 12 геологічних товариств, асоціацій та підприємств, зокрема Державна геологічна служба України, Українське мінералогічне товариство, Українське палеонтологічне товариство, Державна комісія України з запасів корисних копалин, ДРГП "Донецькгеологія", Центр аерокосмічних досліджень Землі, Академія гірничих наук України та інші.

З моменту свого заснування Спілка геологів України була організатором та активним учасником важливих подій в геологічному житті країни, зокрема урочистих зборів, присвячених Дню геолога, Міжнародної наукової конференції "Генезис нафти і газу та формування її родовищ в Україні, як наукова основа прогнозу та пошуків нових скупчень" (м. Чернігів), наукової конференції "Актуальні проблеми нафтогазової геології" (м. Київ), святкуванні 75-річчя Інституту геологічних наук та 50-річчя Інституту геології і геохімії горючих копалин НАН України. У 2003 р. за активної участі cпілки відбулась конференція "Благородні і рідкісні метали" (м. Донецьк), науково-практичний семінар "Проблемні питання розвідки, видобутку, використання, вивчення та охорони природних лікувальних ресурсів" (м. Хмільник). У травні цього ж року спілка брала активну участь в організації та проведенні ювілейної наукової конференції з нагоди 10-річчя заснування Української нафтогазової академії. Щорічна вереснева міжнародна наукова конференція "Проблеми геодинаміки і нафтогазоносності Чорноморсько-Каспійського регіону" традиційно проходить за участі нашої спілки, адже є усвідомлення важливості міжнародного співробітництва в межах Азово-Чорноморського шельфу -однієї з найперспективніших нафтогазових провінцій України.

Спілка геологів України стає відомою і на міжнародному рівні. Її представників було залучено до роботи щорічної конференції Американської асоціації геологів-нафтовиків (м. Денвер, США) та 63-ій конференції Європейської асоціації вчених, геологів та інженерів (м. Амстердам, Нідерланди). Внаслідок плідної співпраці з міжнародними громадськими геологічними організаціями Спілка геологів України стала асоціативним членом цих авторитетних структур.

Визначною подією для українських геологів став візит в Україну в серпні 2002 р. президента Американської асоціації геологів-нафтовиків пані Роберти Гріс, що прибула до Києва на запрошення нашої спілки.

Цього року геологічна громадськість відзначила знаменну подію для всієї світової нафтогазової промисловості. 150 років тому, а саме у березні 1853 р., у львівській аптеці по вул Коперника, запалено першу у світі гасову лампу. До цього винаходу причетні громадяни Львова Ян Зег, Ігнатій Лукасевич та майстер Адам Братковський. У травні 2003 р. у польському місті Кросно відбувся міжнародний конгрес нафтових і газових геологів "Польська нафтова та газова промисловість в енергетичному секторі Європейського союзу", присвячений цій події. В роботі форуму взяла участь українська делегація, до складу якої увійшли представники Спілки геологів України.

Після проведення активної підготовчої роботи із залученням спеціалістів-істориків, краєзнавців, геологічної спільноти Львова, за підтримки Львівської обласної держадміністрації 3 жовтня 2003 р. у м. Львові під егідою Спілки відбулася Міжнародна наукова конференція "Історія, сучасний стан та перспективи розвитку нафтогазової промисловості України в контексті європейської інтеграції". Тепер на аптеці по вул. Коперника у Львові Спілкою геологів України відкрито пам'ятну дошку на честь події, що стала поштовхом до розвитку нафтової промисловості у всьому світі.

Для висвітлення питань, пов'язаних з проблемами подальшого розвитку геологічної галузі, нових наукових поглядів, важливих подій у житті геологічної громадськості створено журнал "Геолог України".

За творчу самовіддану працю у геологічному виробництві, за видатні досягнення та особливі заслуги у вивченні та освоєнні надр Спілкою геологів розроблено систему відзнак - золотий та срібний нагрудні знаки, іменний геологічний молоток.

Нашу роботу помітили. Усі міністри, які з 2000 року займалися геологією (а їх, на жаль, помінялося не двоє і не троє), уважно вивчали матеріали Першого з'їзду геологів. В Адміністрації Президента було навіть створено спеціальну комісію, що також опікувалася проблемами вітчизняної геології. Мені здається, що саме тоді, у 2000-2001 рр., почалося серйозне виправлення ситуації, пішло фінансування. Було створено Державну геологічну службу України. Але, на превеликий жаль, істотних зрушень не відбулося: нині геологічна галузь переживає занепад і, що ще гірше, відсутнє ясне бачення й чітке розуміння того, що ж саме треба робити, як, кому і з ким.

- А якщо пошукати, скажімо, в багатьма призабутій президентській "Стратегії економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки"?

- Справді, повертаючись назад, у трирічне минуле, коли геологія була повноцінною й монолітною складовою Міністерства екології і природних ресурсів, я ніби повертаю собі рівновагу і спокій як геолог, як громадянин своєї держави, як патріот. На моє глибоке переконання, то був правильний хід, державницький. Нам слід весь час пам'ятати, що ми - невеличка частинка колишнього велетенського СРСР з гігантською щільністю населення і промислових об'єктів. Маємо безпомильно визначитися стосовно кожного клаптика землі, що краще й важливіше для нас - розробляти корисні копалини чи зберегти дорогоцінний гумус і вирощувати на ньому жито або, не знаю, ріпак і торгувати олією. Весь час треба думати про нашу землю й підходити до цього питання зважено.

Або візьмімо нафту та газ Чорноморського шельфу. Вигідно? Напевно. Але що вигідніше - нафта і газ чи величезні курорти Криму? Розробляти родовища застарілими технологіями і певною мірою втратити курорти чи навпаки розвивати їх? Звісно, є компромісні варіанти, до яких, скажімо, схиляється керівник "Нафтогазу України" Юрій Бойко, говорячи про залучення найдосконаліших і економічно безпечних західних технологій та інвестицій. Але і з тим не все так просто.

Тобто тоді, коли було створено Міністерство екології і природних ресурсів, ішлося про гармонійне і правильне поєднання. Щоправда, мене серед геологів багато хто сварив - через те, що я підтримував міністерство, а не, скажімо, окремий Комітет з геології. Але, повторю, як патріот своєї країни я хочу, щоб тут жили і мої діти, і мої онуки, а отже, я - за тісне поєднання геології з екологією і за виважений комплексний підхід до використання природних ресурсів. Адже, крім родовищ корисних копалин, є ще річки, ліси, озера...

- Однак геологія все-таки виокремилася в Комітет.

- Так. Не відомо, які сили чи особи тому посприяли. Спочатку був Комітет з геології та використання надр, а тепер - новий Державний комітет природних ресурсів. Інакше кажучи, той, хто копатиме, навряд чи перейматиметься тим, що тут через рік зростатиме й чи зростатиме взагалі. Бо, як я вже казав, Україна - маленька, густозаселена, з величезним навантаженням на природне середовище гігантських виробництв, що його забруднюють. Досі, незважаючи ні на що - ані на чужі "грінпіси", ані на Партію зелених, - питання екології (а вже завтра, власне, - питання виживання), на жаль, не набуло в нас державної ваги. Я вірю, що ми, нехай важко, у сумнівах та нерішучості, але все-таки рухаємося до Європейського Союзу. І коли звідти нам урешті-решт прочинять двері, ми можемо наштовхнутися на болісні екологічні перепони. Вимоги там жорсткі. І про це треба думати вже сьогодні. Треба добувати, треба виробляти, але бодай шкоду собі й природі мусимо звести до мінімуму. Тому геологія у складі Міністерства екології, як те озвучив Президент ще три роки тому, - це було логічне і правильне рішення.

- Павле Олексійовичу, а чого нині найбільше бракує самій геологічній галузі?

- Мабуть, уваги. Треба активніше вивчати надра. Адже це наш гігантський ресурс. Можливо, за світовими мірками, нафтою і газом ми й обділені, але що стосується інших корисних копалин, то багато хто може нам позаздрити. Слід активніше залучати інвесторів. Нашу галузь не треба вважати другорядною порівняно зі, скажімо, тією ж металургією чи хімічною промисловістю. Вона може бути потужною, давати солідні прибутки для державної скарбниці. Але ж її слід фінансувати. Вкладати бодай те, що записано в бюджеті, а не переводити її на залишковий принцип.

Ось звідси, до речі, і посивілі бороди. Випускники наших вузів не йдуть працювати в геологію, адже там не дають зарплатні. До того ж вони не мають можливостей для фахового зростання. Тим часом геологія, на відміну від тих галузей, де можна навчатися по книжках, наука специфічна. Це навіть не стан душі, це більше - мистецтво, тонкі нюанси якого у важкій праці передаються від покоління до покоління. На жаль, на сьогодні вже маємо помітний розрив поколінь.

- Ми з вами весь час говоримо про негаразди та проблеми. Але ж геологи в Україні не перевелися, Спілка працює, ваш концерн - також. То, може, про здобутки?

- Певна річ, є й позитивні моменти. Не можу не назвати у цьому зв'язку НАК "Нафтогаз України" -найпотужнішу з вітчизняних видобувних компаній. Саме за рахунок власного прибутку (у чомусь, можливо, собі відмовляючи), не розраховуючи лише на державні кошти, вони ведуть розвідку нових родовищ нафти і газу, формують нові колективи, і саме до цих колективів тягнеться молодь. І державна геологія до деякої міри із заздрістю дивиться на своїх колег, які працюють на підприємствах НАКу. Скажімо, українсько-англійське підприємство "Полтавська нафтогазова компанія", чи ЗАТ "Пласт", чи кілька менш потужних українсько-канадських видобувних компаній - там геологія оживає.

- Павле Олексійовичу, західні компанії, що приходять в Україну, - позитив чи все-таки є якісь застереження?

- У цілому - позитив безсумнівний. Але треба раз і назавжди встановити правила їхньої роботи в Україні й домогтися їх неухильного виконання. Навіть іноземні міні-компанії для України сьогодні річ потрібна й вигідна. Вони працюють над відновленням наших свердловин, реанімують їх, ремонтують, відбувається інтенсифікація видобутку - і це добре, бо до нас приходять нові технології, нехай хоч і потроху, але пливуть інвестиції. Та й ті ж таки добуті нафта й газ лишаються.

- Aле, позитиву недостатньо, аби українська геологія почувалася належним чином - упевнено, фінансово забезпечено...

- На жаль. І, власне, саме створення Спілки геологів України і ось уже другий наш з'їзд - то все задля єдиної мети: геологія не повинна занепасти. Ми просто зобов'язані знайти такі рішення, аргументи, вдатися до таких дій, аби до нас дослухалися і врешті зважали на нас на всіх рівнях виконавчої влади, коли йдеться про геологію. "Правити бал" мають фахівці.

- Після першого з'їзду вас почули, читали ваші матеріали, щось, мабуть, втілювали в життя.

- Так, багато з того, що ми тоді пропонували, було зроблено. Але, напевно, ще більше залишилося поза увагою. Ну, скажімо, ми ще три роки тому радили приватизувати низку геологічних підприємств, аби дати їм друге життя й дихання, аби їх "посватали" інвестори, поки вони ще можуть привабити. Так, до речі, було зроблено в Росії, де приватизували багато геологічних підприємств. Нині на їхній базі вже працюють потужні компанії. У нас, на жаль, цю ідею "поховали".

- А не пізно виправити ситуацію?

- Не хотілося б так думати, але боюся, що нам доводиться сьогодні говорити про стагнацію галузі і той період, коли вичерпано всі терміни неуваги й легковажного ставлення до її проблем. Галузь конче потребує реанімації. До цього часу не почав працювати Державний комітет з природних ресурсів, не призначено його голову, тобто в геології триває період безвладдя, що є однією з причин, чому галузь не фінансується.

Оскільки "Урядовий кур'єр" - газета центральних органів виконавчої влади України, хочу звернути увагу Кабінету Міністрів на проблеми геологічної галузі держави.