Розмова з Іваном Зозулею, головою правління ВАТ “Гірхімпром”, керівником відділення гірничо-хімічної сировини Академії гірничих наук України, радником голови ЛОДА з питань екології, академіком Академії гірничих наук

15 травня на Львівщині офіційно відкрито купальний сезон. Однак зі всіх озер області лише два відповідають нормам безпеки і готові приймати відпочивальників. А це аж ніяк не є втішною новиною.

Натомість найближчими роками кількість безпечних озер може зрости: відповідно до комплексних проектів ліквідації негативних наслідків 50-річної  гірничо-хімічної діяльності, які розробило ВАТ “Гірхімпром”, працюють над створенням чотирьох нових зон рекреації. Які з них уже готові для відпочинку мешканців Львівщини, а які потребують особливої уваги держави, “Газеті” розповів Іван Зозуля, голова правління ВАТ “Гірхімпром”.

– Чи достатньо коштів виділяють із державного бюджету, щоб створити нові водойми в нашій області?

– Щорічно Львівщина отримує на виконання цих робіт 20 млн. грн. Реалізовано багато що, деякі об’єкти завершать уже цього року. Тому увага з боку відповідних служб, міністерств у цей відповідальний період має бути максимальною.

Створення нових зон рекреації на Яворівщині – в Новому Роздолі, Стебнику та Подорожньому – проблема не проста. Оскільки маємо справу з мільйонами кубів води та тисячами гектарів землі. Вперше у світовій практиці робимо це в таких масштабах. Процеси, які відбуваються, а саме – заповнення кар’єрів і шахт водою, зупинити неможливо. Тому мусимо спільними зусиллями не допустити, щоб запропоновані рекреаційні зони для десятків тисяч мешканців перетворилися на зони екологічного лиха. Адже все це діється на прикордонній із Євросоюзом території, в долинах рік Шкло, Західний Буг, Дністер. А це – головний європейський вододіл.

– Очевидно, кажучи, що існує небезпека перетворення нових рекреаційних територій на зони екологічного лиха, ви маєте на увазі якісь конкретні приклади. Розкажіть про нинішні проблеми.

– Найглибше та найбільше за об’ємом в Україні озеро “Яворівське” через лічені місяці буде заповнене. Перелив з озера через гідроспоруди витікає в р. Шкло, що тече через Яворів і надходитиме в ріку Сян у Польщі. За час, що залишився, необхідно створити надійні гідроспоруди, переливи, безпечні мілководні ділянки берегової смуги, ліквідувати на березі озера несанкціоноване сміттєзвалище. Тож потрібно збудувати передбачений проектом новий полігон для побутових твердих відходів, розчистити русло р. Шкло по всьому тракту до кордону з Польщею. Більшість із цих робіт не вдасться реалізувати після абсолютного заповнення озера.

Щоб зробити це, маємо все:  потужні машини, технічні рішення, кадри. Проте нам не вистачає розуміння важливості справи з боку осіб, від яких залежить багато, – не вистачає навіть запланованого фінансування з держбюджету України. Десь заблукали в кабінетах Міністерства промислової політики, Міністерства екології та інших відомств Кабміну різні положення, постанови та порядки. Їх відсутність не дає права держслужбовцеві перерахувати виконавцям кошти за виконану працю. Можна сказати, що Мінекології проводить “екологічний експеримент”, оскільки протягом півтора року не виділило жодної гривні на цю програму. А тим часом вода в штучних водосховищах прибуває. І не лише на Яворівщині, а й у Новому Роздолі, де на березі майбутньої зони рекреації “поселилися” несанкціоноване сміттєзвалище та 17 тисяч тонн відходів нафтопереробки, що їх привезли з Угорщини. Запізнюються роботи із формування випускного каналу від озера до ріки Дністер. Лише декілька мільйонів гривень бракує, щоб виконати все вчасно. Два роки ми чекали, що Мінекології дофінансує
2 млн. грн., проте так і не дочекалися.

– А які ще водойми Львівщини потребують уваги та грошей Міністерства екології?

– Зазначу, що дванадцять років за таких темпів фінансування не можна заповнювати водою також Подорожненський кар’єр. Бо це може призвести до проблем, які потребуватимуть значно більших державних коштів для ліквідації. А за два-три роки запланованого проектом фінансування епопею з Подорожним можна успішно завершити. Необхідно думати лише про раціональне господарське використання водоймищ і прилеглих територій. На компактній зоні дикої природи інвестори можуть створювати мисливсько-рибальські угіддя, вирощувати спеціальні дерева та сировину для Жидачівського ЦПК, біопаливо, зокрема, за програмою Кіотського протоколу.

Особливої уваги потребує стебницький “Полімінерал”, де існує небезпека втратити екологічну рівновагу, а також єдину в Україні розкриту та готову для видобутку сировинну базу калію. Тут і екологія, і важливі для України природні ресурси поряд із курортополісом Трускавець. У складний клубок сплелося багато факторів, пов’язаних зі здоров’ям, безпекою людини та навколишнього середовища.

Ліквідація однієї аварійної шахти в Стебнику вимагає приблизно 100 млн. грн. Якщо не збережемо другої шахти, втратимо ще 100 млн. грн. Побудувати нову коштує приблизно півтора мільярда гривень. Якщо ж порушити графік ліквідаційних робіт на руднику №2, вчені прогнозують велику біду, адже поряд розташований куроротополіс Трускавець.

Розсоли – це не вода, а значно складніше. Півтора року ми сподівалися, що Мінекології виділить два мільйони гривень, щоб побудувати вкрай необхідну для розсолів насосну станцію. Не відмовили, але й не дали. Чому – невідомо.

– Скільки загалом грошей необхідно, щоб вирішити ці питання?

– Для чотирьох підприємств сукупно потрібно додатково хоча б 10 млн. грн. на рік. Чи дослухаються, повірять і ухвалять правильні рішення ті, від кого залежить доля цілих регіонів Львівщини? Україна не ділиться на міністерства, вона складається з територій і людей, які на них мешкають. Тому, на мою думку, поділ коштів на вирішення екологічних проблем через міністерства – не що інше, як чергова помилка держслужбовців. Хто краще, як не ті, хто тут живе, знає проблеми, а також те, як їх вирішувати. Сьогодні ми ставимо собі запитання: чи варто перераховувати з районів в область кошти, які слід скерувати на екологічні проблеми “на місці”, а звідти – в держбюджет, Мінекології та Мінпромполітики, щоб потім вони знову потрапили на підприємства в ті ж райони?

Були десятки звернень від голови Львівської облдержадміністрації та його заступників у міністерства екології, промполітики, Кабмін, Раду нацбезпеки. І лише після їхньої поїздки до Києва перед виборами на вирішення наших проблем виділили мізерну суму. Далі кажуть, що бракує положень і порядку, як правильно ділити кошти. А поки держслужбовці в Києві півроку розробляють нормативні документи, при цьому регулярно отримуючи гроші, то шахтарі та вчені чекають на зарплати місяцями.

На наш погляд, виконання таких грандіозних природоохоронних заходів на прикордонній із Євросоюзом території, в долині транскордонних рік, у чотирьох районах Львівщини мали б затвердити в спеціальних регіональних програмах щодо кожного підприємства з конкретними роботами та людьми, відповідальними за їх виконання з боку підприємства, науки, влади, профільних державних інституцій. Хотілося б, аби кожен із нас мав моральне право сказати: я також причетний до доброї справи, а не виправдовував власну бездіяльність. Бо міністри йдуть у депутати, а вода й далі тече в кар’єри.

Декілька днів тому ми отримали інформацію, що Мінпромполітики має намір перерахувати 1,2 млн. грн. на чотири гірничо-хімічні підприємства Львівщини та на калійний завод у Калуші. Нескладний математичний підрахунок показує, що кожне підприємство отримає 250 тис. грн. Цієї суми може вистачити на сплату штрафів і пені за прострочені платежі до бюджету та за енергоносії. А для проведення природоохоронних заходів користі з цього немає. Виникає запитання: чому відсутнє ритмічне, заплановане в держбюджеті на 2006 рік фінансування, якщо бюджет виконують на понад 100 %?

Згідно з планом фінансування, з 24 млн. грн. на 2006 рік наразі надійшло лише 3 млн. грн. Щоб виправити ситуацію, керівництво області скерувало чергове звернення до Президента України.