Часи великої приватизації минають. У Фонду держмайна залишилося зовсім небагато «пряників»: Укртелеком, Одеський припортовий, Турбоатом, пакети обленерго, кілька рентабельних шахт. Коли й вони підуть з молотка, за підприємства в Україні вже ніхто не змагатиметься, ну хіба що на вторинному, рейдерському ринку. Однак інтерес великого капіталу до держави не зникне. Адже нерозподіленими залишаються значні ресурси: земля, ліси, поклади корисних копалин - доступ до них можна отримати, маючи надійних людей у профільних відомствах. Відповідальні за економічний блок уряду регіонали роблять сьогодні все, аби нинішній і майбутній розподіл цих ресурсів відбувався в їхніх інтересах

АГЕНТИ ЗЕМЛІ

У ході ініційованої Кабміном реформи Держкомзему структуру підпорядкують Міністерству охорони навколишнього природного середовища. Таким чином міністр довкілля, впливовий регіонал Василь Джарти контролюватиме всі схеми розподілу землі

Перетворення Комітету земельних ресурсів на агентство при Мінприроди триватиме кілька місяців. Але головні ролі вже визначено: відповідальним за реорганізацію структури призначено першого заступника голови Держкомзему, вірного донецького кадра Миколу Калюжного.

Майбутній профіль агенції визначатиме саме він у співпраці з міністром довкілля Василем Джарти. Нинішній голова земельного комітету- Микола Сидоренко, призначений Президентом 2005-го року, залишається поза межами процесу реформування.

Уразливим місцем Держкомзему завжди був кадастр. Комітет звинувачували у зволіканні зі створенням цього документу, Рахункова палата закидала йому нецільове використання коштів, виділених на створення земельного кадастру. Агентство при Мінприроди цих проблем не матиме, адже кадастр Кабмін має намір передати Міністерству юстиції (вже підготовлено відповідний законопроект). Новому земельному органу (читай Міністерству навколишнього середовища і особисто Василеві Джарти) дістануться контролюючі функції.

Ймовірно реформа комітету земельних ресурсів супроводжуватиметься кадровою революцією- міністерство захоче мати вірних поінформованих людей на місцях. Коли команди в регіонах будуть сформовані, вони почнуть виконувати земельні «зачистки». Як свідчить досвід протистояння між Держкомземом та київською міською владою, комітет (а згодом і агентство) може стати інструментом у боротьбі з непокірними місцевими чиновниками та депутатами міських та районних рад. За допомогою Державної земельної інспекції (нині це підрозділ Держкомзему, котрий, можливо, згодом буде окремою структурою, підпорядкованою безпосередньо міністру навколишнього середовища) Василь Джарти та його соратники зможуть перешкодити запланованим місцевою владою земле-відведенням і розподілити землю за більш зручною для них схемою.

Ціна питання, довкола якого відбуваються ці  відомчі зміни, є доволі помітною. Гектар сільськогосподарської землі, за попередніми оцінками, коштує близько $10 тис, після скасування мораторію ціни можуть становити $12-15 тис. Не говорячи вже про землі несільгосппризначення, ціни на особливо привабливі з яких (Крим, престижні ділянки під Києвом) сягають кількох тисяч доларів за сотку. Загалом, за підрахунками Держкомзему, нормативна вартість українських земель становить 400 млрд грн. Контроль за такими ресурсами регіонали абикому не доручать, тож увесь цей потенціал передають під опіку Василя Джарти - впливового діяча Партії регіонів, якого інколи називають представником найближчого оточення Ріната Ахметова. Реорганізація Держкомзему на часі - міністр навколишнього середовища отримує контроль над ресурсами, які в разі скасування мораторію на продаж землі з наступного року стануть доволі ліквідним товаром. Однак реформа Комітету земельних ресурсів є також своєрідним віддзеркаленням доволі складних процесів, що відбуваються всередині  головної антикризової парти. Передача кадастру від Держкомзему до Мін'юсту, ініційована Віктором Янукови-чем,   робить  структуру  Василя  Джарти впливовою,   але   не   всемогутньою   на ринку землі. Можливо, в такий спосіб так звана група Януковича хоче мати власний важіль впливу на перерозподіл землі через відомство Олександра Лавриновича, віддаючи контролюючі функції до рук групи Ахметова. З іншого боку, передача кадастру Мін'юсту- це своєрідне щеплення від надмірної активності чиновників на місцях. Не маючи доступу до кадастру, вони не зможуть з легкістю вирішувати земельні питання на регіональному рівні - або тільки спільно з чиновниками Міністерства юстиції, або через тісний контакт з центром - Міністерством навколишнього середовища.

Агентству Джарти буде чим зайнятися і до скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. По-перше, є що інспектувати: наприклад, цільове використання землі. Теоретично на олівець до інспектора може потрапити будь-хто із землевласників, кому належить ділянка під забудову, на якій з певних причин не ведеться жодних робіт. Тривале простоювання землі може бути розцінене земінспекторами як нецільове використання, тож власник або потрапляє під санкції, або намагається їх уникнути. По-друге, попри мораторій, існує безліч схем переведення земель сільгосппризначення в інші, «товарні» категорії, більшість цих схем зав'язані на представників Держкомзему. Та й колеги-регіонали з парламенту не дадуть засумувати Василеві Джарти, під патронат якого потрапляє трансформований в агенцію Держкомзем. Так з ініціативи депутатів від Партії регіонів уже ухвалено в першому читанні Закон «Про відчуження земельних ділянок права приватної власності для суспільних потреб». Якщо регіонали «протиснуть» цей закон далі, то масштабний перерозподіл землі в Україні гарантовано. Влада отримає нагоду забирати ділянки, що нині перебувають у приватній власності. Для цього їй достатньо оголосити про намір будівництва якогось суспільно значущого об'єкта (дороги, ЛЕП тощо). Далі відкривається величезний оперативний простір для корупційних діянь. По-перше, ділянки можуть забирати і не використовувати їх за соціальним призначенням (не будувати ЛЕП, бо бюджет не виділив на це коштів). По-друге, відчуження приватних ділянок може бути таким самим інструментом шантажу, яким свого часу були так звані реприватизаційні списки. По-третє, закон передбачає надання компенсацій власникам, у яких держава забирає землю, відтак є цілком можливим відчуження «під своїх» - зацікавлені особи через лояльних чиновників продають ділянки в обмін на цілком легальні державні відшкодування, суми яких встановлюватимуть визначені чиновниками експерти. Компенсація може відбуватися й за принципом «ділянка в обмін на ділянку», а охочих до такого обміну теж не бракуватиме. Участь підпорядкованих міністру навколишнього середовища Василю Джарти структур у цих процесах очевидна. Таким чином, рентабельність відомства стає доволі високою, яку потужної бізнес-структури.

У ГЛИБИНІ ВКРАЇНСЬКИХ РУД

Компаніям, що мають сміливість розробляти українські надра, вкрай необхідно мати прихильність чиновників Мінприроди. Інакше про окупність інвестицій у розвідку і розробку родовищ годі й думати

Механізми розподілу дозволів на надрокористування працюють лише тоді, коли при владі Партія регіонів. Такого висновку можна дійти, якщо зазирнути у звіти Мінприроди за минулий рік. Відомству Василя Джарти є чим похвалитися: порівняно з «помаранчевим» 2005 роком, воно збільшило бюджетні відрахування за ліцензії на надрокористування у 55 разів - до 117,99 млн грн. Особливим показовим є той факт, що 67% від цієї суми було забезпечено саме після приходу в уряд регіоналів - починаючи з серпня минулого року Міністерство довкілля видало 277 спеціальних дозволів на розробку українських родовищ. Пояснити такийтріумф можна тим, що нинішню систему розподілу надр розробляв КабінетЯнуковича ґатунку 2004 року: саме тоді були закладені механізми надання ліцензій (спецдозволів) через Міністерство охорони навколишнього природного середовища. Чиновники, які прийшли у міністерство після революції, не змогли запустити цей механізм, тому протягом 2005 року з аукціонів (саме цей інструмент розподілу надр започаткували 2004-го) переважно продавалися спецдозволи на піщані кар'єри та інші не надто привабливі з погляду інвесторів родовища - «смачні» газові та нафтові поклади залишилися поза процесом продажу ліцензій. Проте тоді мав місце скандал зі спробою Генпрокуратури анулювати 508 ліцензій на надрокористування, виданих протягом 2004 року. Тепер, коли контроль над ситуацією повернувся до рук регіоналів, надрові торги відновилися з новою силою.

Прагнення регіоналів в особі Василя Джарти монополізувати право на розподіл надр видно з того, як міністр прагне усунути від справ НАК «Надра України». Щойно пан Джарти обійняв посаду, як оголосив про намір проінспектувати діяльність компанії: міністр розкритикував НАК за бездіяльність на родовищах, ліцензіями на які володіє компанія «Надра України». Логіка зрозуміла: забрати ліцензії у державної компанії з тим, аби потім через аукціон, або за іншими менш прозорими схемами (торік мали місце лише два аукціони, на яких було продано ЗО спецдозволів, 354 інших дозволи було реалізовано поза відкритими торгами) передати приватним компаніям. Вільних і перспективних (насамперед нафтогазових) родовищ в Україні не так вже й багато - понад 80% від видобутку газу, наприклад, знаходиться під контролем «Нафтогазу», більшість морських покладів контролює інша державна структура - «Чорноморнафтогаз». Звісно, решту родовищ міцні донецькі господарники воліли мати під своїм контролем. Для цього Василь Джарти лобіює на посаду голови правління НАК «Надра України» кандидатуру Едуарда Ставицького і одночасно ініціює перевірку цієї структури. Наслідком цих ревізій може стати повна ліквідація НАКу - в такому випадку всі вільні надра перебуватимуть під контролем Мінприроди.

Отримати спецдозвіл на надрокористування в українських умовах - це ще не означає мати гарантований доступ до родовища. Мінприроди за допомогою Державної геологічної служби та служби Геоконтролю завжди може знайти привід для позбавлення ліцензії ту чи іншу компанію. Так, наприклад, Василь Джарти обіцяв провести новий конкурс на Прикерченське родовище після того, як звідти «попросять» американську компанію Vаnсо Іntеrnational Ltd. Американці дістали допуск до родовища у квітні минулого року, тобто до повернення регіоналів до Кабміну, то ж Мінприроди доволі скоро знайшло у діяльності Vаnсо Іntеrnational Ltd порушення, котрі дають змогу чиновникам анулювати ліцензію на надрокористування. Лише на початку лютого нинішнього року Василь Джарти оголосив, що новий договір з американськими інвесторами стосовно Прикерченського родовища готовий до підписання. Загалом розподіл надр - заняття для азартних. В Україні вже неодноразово практикувалися схеми, коли спочатку ліцензію (спецдозвіл) отримувала одна приватна компанія, яка протягом кількох років інвестувала у розвідку і розробку родовища, потім Мінприроди знаходило причини для того, аби перепродати ліцензію іншій структурі. Для того, щоб усунути «непотрібного» інвестора чиновникам часом не потрібно докладати надмірних зусиль - достатньо просто не подовжити ліцензій, термін яких в окремих випадках сягає кількох років. Потім ліцензія виставляється на конкурс (аукціон), у якому на загальних засадах може брати участь і попередній інвестор. Однак боротьба виходить нерівною: компанія, що вже вклала значні кошти у розвідку та видобуток зазвичай має менший фінансовий ресурс, аніж структура, яка щойно прийшла на аукціон.

Показовими є історії двох компаній, яким свого часу «пощастило» отримати доступ до видобутку вуглеводнів - українсько-канадської СП «Крим Техас Нафта» та британської компанія Regal Petroleum. Перша від 2001 р. намагається ПОНОВИТИ СВОЄ право на розробку родовища у Ленінському районі Криму, однак ані регіональна, ані центральна влада не прагнуть повернення інвесторів. «Крим Техас Нафта» мала деякі шанси відвоювати втрачені позиції 2005-го, коли лобіювати інтереси компанії до Криму їздили представники канадського посольства. Однак після того, як до київських та сімферопольських кабінетів повернулися посадовці, що свого часу усунули СП від родовищ, повернення ліцензії стало практично не реальним. РедаІ Реїгоіеит спіткала інша доля - компанія мала труднощі у 2005-2006 рр., однак тепер вона повернула собі право на розробку двох родовищ на Полтавщині - Свиридівського та Мехедівсько-Голотовщинського (поклади газу за різними оцінками становлять від 15 до 25 млрд куб. м ). їхньою розвідкою і розробкою від 1985 року займалося де-ржпідприємство Чернігівнафтогазгеологія -тепер структура НАК «Надра України». Свердловини «проковтнули» 387 млн бюджетних гривень. Влітку 2004 року Мінприроди через Державний комітет природних ресурсів надає Regal Petroleum ліцензію (терміном на 20 років) на ці родовища. Коли «Надра України» спробували через суди повернути полтавські поклади, то британці вже стверджували, що інвестували в них близько $30 млн. Справа закінчилася у грудні минулого року (такий збіг обставин, що регіонали на той час вже були в фаворі) рішенням Верховного Суду на користь Regal Petroleum.

Торги надрами тривають. У поточному році, як оголосив Василь Джарти, мають відбутися два аукціони з продажу ліцензій на надрокористування. У першому, проведення якого призначено на березень, інвесторам буде запропоновано близько 70 родовищ. Чи будуть серед них «занедбані» поклади НАК «Надра України», наразі невідомо.

Павло КУЛИНИЧ, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Інституту держави і права НАН України

У Держкомземі створено ідеальні умови для зловживань. Навіть хороші люди в таких умовах починають зловживати. Наприклад, органи Держкомзему беруть участь у відведенні земельних ділянок лісогосподарського, сільськогосподарського призначення не для  сільськогосподарських потреб - для котеджної забудови, для іншого  будівництва. Формально рішення приймають органи влади, рай- держадміністрації за межами населених пунктів, але Держкомзем  здійснює контрольні функції. Він міг би зупинити цей процес. Більш  того, органи влади, приймаючи незаконні рішення, здебільшого підбурені Держкомземом, який працює сам на себе. Існує бюрократичне правило: якщо орган неправильно створити, він починає працювати сам на себе, свої відомчі інтереси ставить на рівень державних, а державні - опускає на рівень відомчих. Держкомзем створено у 91 -му під назвою Державний комітет по земельній реформі.

Я думаю, що реорганізація Держкомзему у державне агентство з питань земельних судів буде обґрунтованою, якщо така організація проводилась не тільки для того, щоб звільнити неугодного керівника Держкомзему, а для того, щоб оптимізувати функції Держкомзему. Зокрема, я вважаю, що функція державної реєстрації прав на земельну нерухомість має бути об'єднана з функцією державної реєстрації на іншу нерухомість і віддана Міністерству юстиції. Якщо функцію державного контролю за використанням сільськогосподарських земель повернути Міністерству аграрної політики, оскільки контроль за використанням сільгоспземель може здійснювати орган, який володіє технологіями з сільськогосподарського землевикористання, то Держкомзем виявиться штучною структурою. У всіх країнах з розвиненою ринковою економікою, навіть у всіх колишніх радянських республіках не існує аналогічних структур.

Віктор НЕБОЖЕНКО, політолог

Чим управляти в країні, де на 80% економіка приватизована? Чим займатиметься сильний Кабмін? Сильний Кабмін Януковича піде шляхом молодого Путіна й займеться легалізацією масштабної зміни власників і державного рейдерства. Почнеться реструктуризація приватизованих монополій і великих приватизованих «солодких» підприємств... Саме за Ющенка відбулося повне зрощення політики й бізнесу. Як, утім, і у його противників. Саме як наслідок цього зрощення з'являється непередбачуване внутрішнє структурування самого Кабінету Міністрів. Тобто з'являється група гравців, які борються в політиці у полі: Табачник, Лавринович, Толстоухов та інші. З'являється реальний економічний оператор- Азаров, який відсунув і Януковича, і Клюєва, і всіх інших від ручного економічного управління. Але політична відповідальність лежить на Януковичі, хоча фінансовими потоками керує не він. Тобто у Кабміні відбувається поділ праці - на політичні, економічні й представницькі функції. І це все ненормально як для вищого органу виконавчої влади. Вони займаються захопленням влади, тоді як треба було б вибудовувати якусь програму і надіслати середньому класу на Захід та Схід якісь месиджі про свої загальнонаціональні цілі.

Тому повторю: стрімке зрощування політики й економіки породило нову форму держуправління, коли всередині Кабінету Міністрів з'являються абсолютно небачені для західної політології «квіти». Тобто представницький дах у вигляді прем'єр-міністра Януковича, легіонери-забіяки - професійні «ющенконенависники» і тихі диспетчери фінансових потоків...

Звичайно ж, люди, близькі до Януковича, йому незабаром пояснять, що така структура виконавчої влади аж ніяк не допомагає управлінню ні галузями, ні проектами, ні інвестиціями. Я вже не говорю про інвестиційну привабливість, тому що будь-який західний інвестор, який захоче прийти сюди, схопиться за голову від такої складної структури Кабінету Міністрів. Зовні все гаразд: є міністерства, є Кабмін, є постанови Кабміну, а всередині діє зовсім інша політологічна реальна схема влади. Звичайно, в такій ситуації люди не довірятимуть цій країні мільйони, тому що невідомо, хто з цих трьох нестиме відповідальність.

Сергій КУЮН, виконавчий директор компанії Uресо

Я поки що не бачу в Україні справедливого розподілу родовищ. Досвід компанії Vanko International Ltd. (розробляє Прикерченське нафтове родовище) вчить, що жоден аукціон не може забезпечити прозорості у сфері продажу ліцензій на надрокористування.

У цілому доволі актуальним залишається інше питання - чому держава, яка вклала мільйони у розвідку родовищ, має їх продавати «на сторону»?

На сьогодні держава контролює великі видобувні підприємства, напівдержавні чи державні - Укргазвидобування, Укрнафта - компанії, які платять значні збори на геологорозвідку. В результаті, коли все розроблено, ліцензії продають з аукціону комусь іншому, а державні компанії залишаються ні з чим. Найяскравіший приклад - Юліївське родовище у Харківській області. Державна компанія «Укргазвидобування» провела розвідку, буріння експериментальних та експлуатаційних свердловин, облаштувала родовище, але подовження ліцензії так і не отримала.

Ми бачимо, що відбувається постійне протистояння між Мінприроди та НАК «Надра України». З цієї причини сьогодні доволі складно говорити, чи є ефективною робота НАК, бо постійно відбувається перетягування повноважень. Наскільки я слідкую за цією компанією, їй, по суті, не дають працювати. Адже завжди є охочі потягнути на себе цю ковдру. Безперечно, цей процес протистояння викликаний тим, що є багато бажаючих задешево скупити собі ділянки надр газових, нафтових та інших родовищ.

ЗАКОН ДЖУНГЛІВ

Розподіл лісових ресурсів в Україні з 2007 року відбувається за принципом «хто сильніший, той і правий» - великий бізнес усуває з ринку малий за допомогою Державного комітету лісового господарства

Централізація - улюблений прийом політиків, які на словах є поборниками ідеї федералізму. Саме з благословення" двох провідних регіоналів - Віктора Януковича й Андрія Клюєва - розпочалася цього року концентрація повної влади над лісовими ресурсами в межах одного органу виконавчої влади - Державного комітету лісового господарства. На перший погляд, начебто все логічно: законодавство зобов'язує Комітет контролювати стан справ у всій галузі, тож логічно, щоб лісові насадження, які перебувають на балансі Мінагрополітики та Міноборони, перейшли до Держкомліс-госпу. Однак йдеться не стільки про відомче підпорядкування, скільки про активи. Передача лісів, яка за рішенням Кабміну мала статися вже протягом січня поточного року, -це насамперед спроба поділити сфери біз-нес-інтересів. Держкомлісгосп, якщо дозволити собі аналогію, - це і Мінпаливенерго, і Нафтогаз водночас - комітет не просто наглядає за дорученою йому галуззю, а також є її активним гравцем. Тому підпорядкування лісів Мінагрополітики (зараз саме це міністерство доволі агресивно чинить опір лісовим реформам) Держкомлісгоспу -це перш за все можливість перекроїти ма-пи лісорозробок на користь підприємств Комітету.

І в цьому міжвідомчому двобої теж видніються добрі наміри: отримання оперативного простору для держструктур, які зможуть збільшити обсяги виробництва, а відтак покращити власні фінансові показники та відрахування до бюджету. Однак реформування Держкомлісгоспу цього не передбачає - навпаки, ліси відвойовують в інтересах великого бізнесу, який за допомогою  Комітету усуває конкурентів як державної форми власності, так і дрібних підприємців. Наприкінці минулого року Держкомлісгосп радикально змінив правила торгівлі необробленою деревиною - сировиною, без якої не може працювати жодне підприємство галузі. З ініціативи ставленика Кабміну, голови Держкомлісгоспу Віктора Сівця (економіст-міжнародник за фахом, призначений на посаду у серпні минулого року), аукціони було визнано єдиним легітимним засобом реалізації необробленої деревини. Попервах Комітет хотів проводити торги раз на рік і продавати ліс великими лотами. У такий спосіб встановлювалася монополія, від якої величезний зиск мали б кілька потужних гравців (експерти кажуть про 30-40 компаній, особливо наближених до чиновників Держкомлісгоспу), які в змозі придбати величезні партії сировини. Дрібним меблевим та деревообробним підприємствам за таких умов лишається хіба що перепрофілюватися або самоліквідуватися. Згодом Держкомлісгосп в особі пана Сівця дещо лібералізував умови торгівлі та новим наказом встановив проводити аукціони щокварталу через товарні біржі в обласних центрах. Однак суті сировинних закупівель ця директива не змінила: дрібний бізнес, який, до речі, домінує в деревообробній галузі, не в змозі подужати такий масштаб. Аукціони з продажу необробленої деревини - не ноу-хау нинішнього керівництва Комітету лісового господарства. Подібні заходи вже мали місце у регіонах, і, як показав досвід, у 80% випадків цей підхід не виправдав себе. Парадокс полягає в тому, що від аукціонних торгів потерпають не лише фірми, які не мають достатньо ресурсів для масштабних закупівель, а й регіональні підрозділи Комітету - лісгоспи, підприємства, що традиційно торгували деревиною та мали з цього стабільний прибуток. Обсяги і розцінки диктував ринок. Утім, нинішнім лісовим чиновникам такий механізм при-йшовся не до вподоби, і вони вирішили вдарити по рентабельності не лише дрібних приватних структур, але й дочірніх структур Держкомлісгоспу. Як наслідок - ціни на сировину зросли на 10-15%, а ринок почав готуватися до тінізацм. Звісно, підприємці навряд чи змиряться з аукціонним диктатом. Імовірно, лісгоспи на місцях таки відвантажуватимуть ліс приватним структурам за чорну готівку. Або ж дрібні фірми перекуповуватимуть сировину в переможців аукціонів (такий вигляд у реальному житті може мати боротьба Держлісгоспу із зайвим посередництвом на ринку). Важко повірити, що чиновники Комітету не прогнозують таких ризиків. А якщо прогнозують, то це є або радянською традицією планування труднощів і їх подолання, або напрацьоване вже за часів незалежності вміння розробляти схеми взаємин контролюючих органів з бізнесом через відкати.

Михайло ПОПКОВ,
начальник Науково-інформаційного центру лісоуправління

У чому природа конфлікту міжДержкомлісгоспом і Мінагрополіти-ки, яке не бажає передавати ліси Комітету?

Ідеться про ліси, які за радянських часів перебували в безстроковому користуванні колективних сільгосппідприємств і задовольняли їхні потреби в деревині. Сільські жителі звикли вважати їх «своїми». Законодавці України не передбачили колективної власності на землі, а комунальну обмежили кордонами міста. У зв'язку з цим ліси колишніх колгоспів і радгоспів автоматично перейшли в державну власність і юридично нічим не відрізняються від будь-яких інших державних лісів. У перші десять років незалежності їхню долю визначали укази Президента, які, втім, зовсім не були підкріплені конкретними процедурами та механізмами зміни статусу лісів і майна лісгоспів, створених зниклими сільгосппідприємствами. Було ввімкнено «зелене світло» місцевому нормотворенню, що й визначило розмаїтість «доль» аграрних лісів. Сьогодні вони перебувають у постійному користуванні найрізноманітніших структур - державних підприємств Агроліс, комунальних підприємств Облагроліс, інших комунальних, кооперативних і навіть приватних підприємств або зазначаються в землях запасу. А тим часом, за законом, ліси на землях державної власності передаються в постійне користування виключно державним структурам (Лісовий кодекс, ст.17). Очевидно, за задумом Кабміну, передача «лісоаграрних» підприємств у систему Держкомлісгоспу усуне наявні протиріччя. Звісна річ, проти зміни свого статусу різко виступлять самі аграрні підприємства, обласні та районні влади, які є їхніми засновниками, та багато сільських жителів, чиї інтереси захищає Мінагропром. У середовищі лісівників до цієї ідеї ставляться по-різному. Особисто я оцінюю її скептично. Гадаю, спроба централізовано-примусово перепідпорядкувати лісоаграрні підприємства Держкомлісгоспу призведе до затяжного та непродуктивного конфлікту, в якому програють всі. І ліс також.

Наскільки виправдана, на вашу думку, впроваджувана Держлісгоспом схема продажу неопрацьованоїдеревини з аукціонів?

Якщо ви говорите про спробу продати весь діловий ліс, який планують заготовити за рік, на одному аукціоні в Києві, згрупувавши його в 11 лотів розміром від 500 тисяч до 1 млн кубометрів і вартістю від 100 до 270 млн грн, то вона не піддається логічному поясненню й з самого початку була приречена. Автори цієї ідеї досі невідомі. Можу лише стверджувати, що лісівників серед них немає.

Що стосується проекту обновленої версії положення про організацію аукціонів, то вона мало відрізняється від торішніх правил й очевидно дасть аналогічні результати (на аукціонах зазвичай продавали 10-15% від загального обсягу. - Ред.). Зі свого боку зазначу таке:

- в усьому світі аукціони - звичайна форма продажу великомірного, високосортного пиловника та фанерного кряжа цінних деревних порід (бук, дуб тощо), які обов'язково пред'являються покупцеві;
- індустріальна деревина (баланси, техсировина), пиловник хвойний, твердолистяна деревина масових сортів у ринковому світі зазвичай продається за договорами;
- біржовий механізм торгів, аналогічний українському, використовують лише в Білорусі. Однак там торги проводять раз на десять днів; організовують аукціони для нерезидентів країни; поза торгами здійснюють відпуск лісу дрібним покупцям тощо;
- у ринковому світі не заведено вживати дискримінаційних заходів до учасників аукціонів за ознакою наявності в них доступу до Інтернету або деревообробних потужностей.