2007-05-21

Енергоресурси: думати і планувати

Ще зі шкільних уроків географії пам'ятаю тему глобальних проблем людства, серед яких чи не перше місце посідає вичерпність природно-сировинних та паливно-енергетичних ресурсів та як наслідок всесвітньої енергетичної кризи. Тоді це все здавалося таким далеким: примарна загроза техногенного апокаліпсису, страшні наслідки нераціонального використання природних багатств, екологічні катастрофи, світові війни за розподіл енергетичних ресурсів, - колізії, гідні науково-фантастичного твору. Та минуло зовсім небагато часу, і про сировинну та енергетичну проблему, як найближчу сумну перспективу більшості країн сучасності, наукові світила заговорили в теперішньому часі. Вже сьогодні нафтогазова складова щільно замішана на геополітичному грунті, а ціна за вплив на світовому енергоринку - життя мільйонів людей, доля цілих держав.

Невипадково, що саме тема видобування мінеральних ресурсів України стала предметом доповіді на нещодавньому засіданні Президії НАН України. Про реалії сьогодення та перспективи України щодо забезпечення потреб економіки мінерально-сировинними ресурсами наша розмова з директором Інституту геофізики НАН України академіком НАНУ Віталієм Старостенком.

- Віталію Івановичу, мабуть, доречно розпочати розмову з оцінки сучасного стану національного ресурсного забезпечення та його економічного потенціалу в умовах ринкової економіки?

- Справді, за запасами та якістю мінеральних ресурсів Україна посідає одне з провідних місць серед мінерально-сировинних держав світу. Вона займає територію, що становить 0,4 відсотка світової суші, має 0,8 відсотка населення світу, але ще не так давно забезпечувала близько 5 відсотків світового обсягу видобутку мінеральної сировини. Мінерально-сировинний комплекс України забезпечував у недавні часи чверть валового національного продукту. За якістю окремі види мінеральної сировини відповідають кращим світовим аналогам або навіть перевищують їх - каоліни, п'єзокварц, графіт, рідкісні метали, декоративне каміння, бурштин, мінеральні води тощо. Кінцева продукція з них цілком конкурентоспроможна на світовому ринку.

- А якщо порівнювати з іншими країнами СНД?

- Наша земля справді багата не тільки своїми чорноземами. Так, у розвіданих родовищах України відповідно до родовищ СНД зосереджено 30 відсотків загальних запасів залізних, 75 - марганцевих руд, 70 - каолінів, 90 - кристалічного графіту, більша частина титану, цирконію, значна кількість запасів вугілля, ртуті, урану, берилію, нерудної сировини для металургії, облицювального каменю тощо.

- Справді вражає. Та чи можна говорити про достатнє ресурсне забезпечення енергетичної безпеки нашої держави? Адже ми змушені імпортувати нафту і газ у великих обсягах. Варто пригадати "бензинову кризу" 2005 року та минулорічне різке підвищення цін на російський газ, яке завдало відчутного удару не тільки по економіці держави в цілому, а й по кишені кожного громадянина. Чи є перспективи подолання енергозалежності?

- Складне і надзвичайно актуальне питання. Я б сказав, стратегічне. І його потрібно розглядати одразу в кількох аспектах. По-перше, недостатнім є власний видобуток, що покриває внутрішнє споживання нафти всього на 20 - 22 і газу на 25 - 27 відсотків, а відтак змушує імпортувати ці види сировини у великих обсягах (за імпортом газу держава займає третє місце у світі після США і Німеччини). І це тоді, коли розроблено нові технології пошуку та інтенсифікації видобутку вітчизняної нафти й газу.

- Даруйте, але чи може бути конкурентоздатною ціна на власні паливні енергоносії, чи можна говорити про рентабельність розробки шельфів, враховуючи глибину покладів та інші геофізичні характеристики?

- Це саме той випадок, коли не можна користуватись тільки логікою цифр, адже на шальках терезів - питання національної безпеки і незалежності держави, яке не можна недооцінювати. Водночас хіба його економічну і політичну вагу закладеш у математичні розрахунки рентабельності?

Та назріла інша проблема. За обсягами споживання нафти і природного газу Україна посідає п'яте(!) місце в світі після США, Росії, Німеччини та Великобританії. Цифра вражає. Вона яскраво демонструє, що одним з першочергових завдань для нашої країни поряд з пошуком нових джерел енергії постає необхідність запровадження сучасних технологій енергозбереження.

До речі, Міжнародна асоціація з вивчення межі нафтокористування, що працює при ООН, ще 2003 року визначила, що для нафти ключовою датою треба вважати не день, коли вона закінчиться, а час, коли її видобуток досягне максимуму, -це приблизно 2010 рік.

Після цього видобуток нафти буде різко падати і приблизно в 2030 році сягне мінімального рівня. Тому вже сьогодні треба думати про існування людства в епоху "після нафти".

- Тобто мова все таки про пошук альтернативних джерел енергії?

- Залежно від того, що саме мається на увазі. Абсолютно зрозуміло, що стосовно використання більшості так званих альтернативних джерел: енергії сонця та вітру або біомаси, -є безліч нездоланних у наших умовах проблем. І головна -величезні земельні витрати. Порівняйте: для виготовлення тепловою електростанцією енергії потужністю 1 тис. МВт потрібна земельна ділянка площею від 1 до 4 квадратних кілометрів. Для аналогічної сонячної - від 20 до 50 (це середня площа невеличкого українського містечка). Вітрова станція за аналогічної потужності потребує вже до 150 квадратних кілометрів, а для однієї плантації по виробництву біомаси для електростанції треба було б звільнити територію однієї з областей України (близько 6000 квадратних кілометрів). Очевидно, що серйозно орієнтуватись на такі технології не варто. Принаймні українську економіку поставити на такі рейки нереально.

- Аналіз світових тенденцій за останні 7-10 років свідчить, що найбільш високими темпами у світі продовжують зростати видобуток і споживання енергетичних ресурсів. За таких умов та якщо врахувати, що Україна вже сьогодні споживає переважно імпортовані ресурси нафти і газу, має обмежене використання інших видів енергії, - на що ми можемо розраховувати у майбутньому?

- Як науковець я переконаний, що майбутнє нашої держави - в атомній енергетиці. Її переваги: наявність ресурсів на багато сотень і тисяч років, щоправда, за умови застосування реакторів нового типу на швидких нейтронах, високої ефективності АЕС щодо затрат палива, відсутності викидів парникових та кислотних газів. Більше того, задоволення потреб сировини для атомної енергетики на 30 відсотків досягається за рахунок розробки нині діючих родовищ -Ватутінського, Центрального та Мічурінського і введення в дію Новокостянтинівського родовища. Крім того, в Україні повністю сформована і діє національна акціонерна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", 15 блоків якої становлять близько чверті загальних електроенергетичних потужностей країни і виробляють майже половину електроенергії України.

- Але ж недоліки не менш переконливі - накопичення радіоактивних відходів, потенційна загроза аварій глобального характеру, про можливість яких не зайве згадати у дні роковин Чорнобильської катастрофи...

- Я саме хотів сказати, що тільки застосуванням ядерних технологій можливі перспективи української енергетичної галузі, на щастя, не обмежуються.

Йдеться, скажімо, про газогідрати Чорного моря та гідротермальні ресурси, на які Україна надзвичайно багата. Ресурси їх становлять понад 70 трильйонів кубічних метрів, тоді як один кубічний метр цієї сировини містить близько 200 кубічних метрів метану.

Якщо ж порівнювати обсяги існуючих гідротермальних ресурсів з цифрами, наведеними у довіднику Державної геологічної служби України, то вони майже в 20 разів перевищують сукупний запас усіх паливних ресурсів держави (а це 0,042 трильйона тонн умовного палива).

- Хотілося б у нашій розмові трохи відійти від проблематики енергетичної незалежності держави і торкнутися не менш важливого питання зменшення залежності від імпорту дефіцитної для національної економіки мінеральної сировини та зміцнення експортного потенціалу країни за рахунок вітчизняних корисних копалин, що мають великий попит на світовому ринку.

- В останні роки мінерально-сировинний комплекс України багато втратив. Крім того, прогнозні оцінки свідчать, що у недалекому майбутньому ситуація може ще більше загостритись. Або навіть виникне потреба імпорту сировини, яка раніше вивозилася з країни. Прогресуюча нестача окремих видів власної сировини, значною мірою через її недостатню вивченість, може призвести до небезпечного зниження рівня захисту національних інтересів держави.

Саме тому розробці та виконанню в рамках НАН програми "Мінеральні ресурси України та їх видобування" було приділено таку увагу.

- Віталію Івановичу, читачам, напевно, буде цікаво дізнатись від безпосереднього керівника цього проекту про підсумки роботи. Що, крім узагальнення найновіших даних про мінерально-сировинну базу, зроблено? - Протягом 2004-2006 років за програмою виконувалося 34 проекти, що охоплювали сім основних напрямів-розділів, визначених науковою радою. У їх розробці брала участь 21 установа з 6 відділень НАН України: науки про Землю; фізики та астрономії; хімії; фізико-технічних проблем енергетики; загальної біології, а також Інститут телекомунікацій і глобального інформаційного простору, що забезпечило комплексний підхід до виконання завдань програми і дало можливість отримати важливі результати. Зокрема, обгрунтовано перспективність золоторудних родовищ (Гуляйпільської та Сорочинської структур Українського щита), визначено основні геологічні, мінералогічні та технологічні передумови подальшого освоєння Мазурівського та Азовського родовищ рідкіснометалевих руд та підготовлено об'єкти для дослідно-промислової розробки.

На основі аналізу даних щодо стану та ресурсів підземних і поверхневих вод надано рекомендації щодо оптимізації схеми питного водопостачання міста Києва до 2020 року, розроблено новий проект державного стандарту щодо екологічних і технологічних вимог. Розроблено нові технології пошуку та інтенсифікації видобутку нафти, газу, новий метод комплексної переробки відходів збагачення залізистих кварцитів Кривбасу, який дає змогу отримати три ліквідні продукти: залізистий концентрат для виробництва залізорудних окатишів та агломерату, високодисперсні фракції для використання у будівництві та сільському господарстві. Можна говорити про чимало інших розробок.

- А як можна оцінити майбутній економічний ефект від впровадження таких інновацій?

- Він становить мільйони. Загалом за три роки виконання програми отримано 40 патентів на винахід і подано 17 заявок; виготовлено 17 експериментальних зразків нових приладів та обладнання, впроваджено у виробництво 23 нові технології з окремих аспектів надрокористування, економічний ефект від впровадження яких оцінюється у 13,2 млн грн.

В цілому ж оптимальне користування надрами - це важливий чинник підвищення економічної, соціальної та екологічної безпеки держави і потенціалу її сталого розвитку. А тому, безумовно, одна з головних складових державної політики.

Бесіду вела Світлана ЛОБУС