2004-08-25

Чи затьмарить сонце блиск ланцюгової реакції?

На саміті країн "великої сімки", що недавно відбувся в Генуї, обговорювали проблему глобального потепління. Для боротьби з ним деякі вчені й політики пропонують будувати АЕС. На моє переконання, ця пропозиція є антинауковою і, хай вибачать читачі, нагадує анекдот з чорного гумору, коли від головного болю ескулап призначає... гільйотину. Схоже, що представники згаданих країн, які "роблять погоду" в нинішньому непростому світі, поки що повністю не усвідомлюють, що таке атомна енергетика і до чого її подальший розвиток може призвести.

Неймовірна вірогідність

Цілком очевидно, що після добровільної відмови України від ядерної зброї, а тепер і виведення з експлуатації ЧАЕС, настав час переглянути Національну енергетичну стратегію.

Попри задекларовану МАГАТЕ низьку ймовірність аварій на цивільних і військових об'єктах, на сьогодні у світі їх трапилося понад півтори сотні. Йдеться про аварії, які супроводжувалися руйнуванням активної зони реактора та викидом у довкілля радіації.

Згадаймо хоча б довго замовчуваний вибух реактора на атомному підводному човні-ракетоносці Тихоокеанського флоту, що стався в бухті Чажма у серпні 1985 р. Під час вибуху інтенсивність радіаційного випромінювання досягла кількох тисяч рентгенів на годину. Миттєво загинули одинадцать офіцерів, що проводили перезарядку реактора.

Щодо так званих позаштатних ситуацій, то їх налічується сотні щороку.

Щоб заспокоїти громадськість, кажуть, що головною причиною аварій на ядерних об'єктах є "людський чинник", і якщо вдосконалити та автоматизувати системи захисту, суворо дотримуватися правил техніки безпеки, то техногенних аварій можна уникнути. За теоретичними розрахунками ймовірність останніх примарна. Але наслідки однієї з таких майже неймовірних аварій ми переживаємо вже шістнадцятий рік. І хто скаже достеменно, коли переживемо і скількома життями ще заплатимо?

Унаслідок роботи уранодобувної промисловості і АЕС повітряний і водний басейни та грунти зазнають радіаційного забруднення, що прогресує, а це негативно впливає на живий світ. Відходи АЕС вже давно переповнили всі можливі і неможливі сховища. Проблема безпечного поховання радіоактивних відходів (РАВ), як то кажуть, узяла за горло Велику Британію, Францію, США, Японію та інші країни. Загальний обсяг відпрацьованого ядерного палива на АЕС світу перевищив 250 тис. тонн, а кількість РАВ уранодобувної промисловості щорічно зростає на 10 тис. т. Більшість рідких РАВ, не дуже переймаючись наслідками, зливають у річки і далі у Світовий океан. Тут "першість" поділяють США і Росія, які, за даними 1996 р., скинули відповідно 127,1 та 112,5 млрд. кюрі рідких РАВ. Та воно й не дивно, адже для видобутку кількох грамів урану потрібно розмолоти тонну породи, обробити її міцними кислотами і лугами, провести ще багато вельми небезпечних для здоров'я персоналу заводу, населення і довкілля операцій.

Україна також має чималий клопіт із похованням РАВ. Частина їхніх могильників заповнена вщерть і законсервована. Ємності переважної більшості сховищ вже заповнені на 50-90 відсотків. Деякі з них перебувають в аварійному стані. Велику небезпеку становлять радіаційно забруднені грунти, споруди, механізми, деревина та інші матеріали, що перебувають у 300 тимчасових пунктах зберігання РАВ у зоні відчуження ЧАЕС. Щоб поліпшити становище, будується комплекс "Вектор", першу чергу якого повинні були ввести в дію 2002 року, однак за браком коштів термін спорудження відкладено на невизначений час.

Атом б'є по генофонду

Не менш значні проблеми з вітчизняною уранодобувною та переробною промисловістю і в Дніпропетровській, Кіровоградській та Миколаївській областях. Основними джерелами забруднення довкілля тут є відвали порід, шахтні води, рідкі й газо-аерозольні РАВ. На території областей вже розсіялося близько 120000 кюрі радіації. А це райони, які дають левову частку продовольства. Наразі обсяги радіаційного і хімічного забруднення території України істотно зростуть із введенням повного ядерного циклу, за створення якого так наполегливо борються атомне відомство та його лобі у ВерховнійРаді. Відомо, що навіть АЕС, які працюють за регламентом, у вигляді газових викидів "збагачують" атмосферу і, звісно, повітря, яким ми дихаємо, радіоактивними вуглецем, тритієм, киснем, радоном тощо. І хоча кожен з кількасот радіонуклідів, що утворюються під час ланцюгової реакції, життєво небезпечний, зупинимося на тритії. Замінюючи водень у молекулі води, він проникає у рослини, тварин і, зрештою, опиняється в людському організмі. Дуже небезпечно те, що в процесі фотосинтезу у рослин тритій заміщує певну кількість водню в заново синтезованих органічних речовинах - потенційних джерелах харчування людини. Як і радіоізотопи вуглецю, азоту, фосфору, тритій може опинитися у складі носія спадкової інформації - ДНК.

З розвитком атомної енергетики питома маса тритію в природі різко зросла і далі збільшується. Наслідки не забаряться. З підвищенням радіаційного фону деякі вчені пов'язують збільшення частоти природних катаклізмів: виверження вулканів, землетрусів, цунамі, смерчів, а також появу нових, раніше невідомих, хвороб: СНІДу, лихоманки Ебола, губчастої енцефалопатії тощо. Про те, що це не вигадки, свідчать дані вітчизняних учених, які встановили, що зони техногенного впливу АЕС простежуються в радіусі 30-50 км і більше. У цих зонах формуються специфічні природно-техногенні системи, де, крім радіаційного та теплового забруднення, мають місце підтоплення проммайданчиків, активізація карстів, сейсмічного режиму, процесів просідання і вилуговування грунтів, зміна гідрохімічного і гідробіологічного режимів у ставках-охолоджувачах та прилеглих водоймах. Так, із запланованою добудовою атомних реакторів на Рівненській і Хмельницькій АЕС, крім почастішання згаданих явищ, постане проблема охолодження агрегатів, на що бракує води і сьогодні.

Не може не дивувати позиція вітчизняного лобі, яке бореться за пріоритет атомної енергетики в країні, котра зазнала найбільшої у світі ядерної катастрофи і нині левову частку коштів та зусиль витрачає на подолання її наслідків. Його не зупиняє й те, що понад 70 країн відмовилися від проектування і будівництва АЕС, а натомість розбудовують альтернативну енергетику.

Щоб неподільно панувати, прихильники АЕС вигадали і пропагують за допомогою "кишенькових" учених і ЗМІ вже досить заяложений міф: "Без атомної енергетики обійтись ніяк не можна". І багато люду починає в нього вірити, забуваючи, що перший атомний реактор в Україні запущено лише в 1977 році, а до цього наша надміру енергоємна промисловість обходилася без АЕС. І це не заважало виплавляти половину сталі в Союзі і кожну третю тонну чавуну, виробляти понад 80 відсотків цукру та багато іншої енерговитратної продукції. Щоправда, в єдину енергомережу СРСР тоді вже вливався струм російських АЕС, але його частка була мізерною.

Щоб попередити закиди опонентів щодо викривлення справжнього стану ядерної енергетики в світі, наведемо дані щодо її питомої ваги в різних державах.

Найбільше такої електроенергії (за станом на 1999 р.) виробляють Франція - 75 відсотків, Литва - 73,1, Бельгія -57,7 відсотка. Другу групу становлять країни, які виробляють від 30 до 50 відсотків атомної енергії: Словаччина - 47, Швеція - 46,8, Україна - 43,8, Південна Корея - 42,8, Вірменія - 36,4, Швейцарія -36, Японія - 36, Фінляндія - 33,05. Несподіванкою є порівняльна картина виробництва атомної енергії у США та Росії, відповідно, 19,8 і 14,41 відсотка(!?). Чому тоді стільки галасу про незамінність атомної енергетики? Гадаю, лукавлять. Очевидно, цим державам потрібно стільки АЕС, скільки необхідно для одержання плутонію військового призначення.

У палких прибічників АЕС варто було б запитати, як обходиться практично без атомної енергії сучасний Китай (1,14 відсотка), що демонструє світові чудеса економічного розвитку, чи Бразилія (1,12), яка також належить до промислово розвинених держав?

Тепер щодо дотримання принципів гуманізму та найвищої цінності - людського здоров'я. У книжці "Час подолання", виданій до 15-річчя від дня Чорнобильської катастрофи, зазначено, що в Україні від неї постраждало 3361870 осіб, у Білорусі - 1,94 млн., у Росії - 2 млн. Звісно, цими цифрами жертви аварії не вичерпуються. Пошлемося також на узагальнення, оприлюднені доктором медичних наук М. Омельянцем:

- рівень захворюваності на рак щитовидної залози на забруднених територіях та в Києві в багато разів перевищує доаварійний;

- у 1999 р. серед ліквідаторів здоровими залишалися лише 10 відсотків, а серед постраждалих - менше 25; смертність серед останніх була на 17 відсотків більша, ніж решти населення України.

Голова Комітету з питань Чорнобильської катастрофи палати представників Національних зборів Республіки Білорусь В. Крючков повідомляє, що серед ліквідаторів (а це переважно чоловіки до 45 років) почастішали захворювання ендокринної системи у 6,3 разу, на цукровий діабет - у 3,5, системи кровообігу - у 7,7, органів травлення - у 7,3, нервової системи - у 2,7, лейкозів - у 4,7 разу. Зростає кількість онкозахворювань, у тому числі в дітей: щитовидної залози - у 50(!), кістяка - у 2,7 разу. Чотирикратне збільшення випадків катаракти очей фахівці також пов'язують з дією радіаційного чинника. Збитки, завдані Білорусі аварією на ЧАЕС у розрахунку на 30 років подолання її наслідків, економісти оцінюють в 235 млрд. дол.

Дорога дешевизна

Отже, якщо до собівартості електроенергії АЕС додати суми всіх прямих і непрямих збитків, то реальна ціна на неї перевищить ціну на електроенергію будь-якого іншого джерела. І це без урахування астрономічних сум, які будуть необхідні для закриття і розбирання ядерних блоків, що відпрацюють свій ресурс. Як бачимо, чинна в МАГАТЕ методика оцінки ступеня радіаційної небезпеки, яка грунтується на прогнозі кількості злоякісних новоутворень, неповна і некоректна, бо під час дії радіації зростає кількість та ускладнюється перебіг усіх без винятку незаразних та інфекційних хвороб. Тож зростання радіаційного фону призведе до подальшого руйнування імунної системи людини, до надзвичайно високої захворюваності і смертності, що спричинюватимуть умовно патогенні і навіть банальні віруси, бактерії і мікроскопічні гриби, постійно наявні в будь-якому організмі. Лихим провісником такої ситуації, мабуть, можна вважати надзвичайне поширення серед населення дисбактеріозів. Усе це свідчить, що здоров'я людей не сумісне ні з малими, ні з високими дозами радіації.

Поки що молимося на АЕС, у світі вже створено високоефективні, екологічно безпечні технології спалювання органічного палива, генерування, збереження, запасання і транспортування електроенергії. Винайдено безшумні, практично безвідходні генератори енергії - паливні батареї, що працюють на рідкому пальному або скрапленому водні, ККД яких сягає 75 відсотків. Окрім того, відпадає потреба в трансформаторах, дротах та інших комунікаціях, немає і втрат енергії, бо побічне тепло відводиться для обігріву або охолодження приміщень тощо.

За підрахунками фахівців, в Україні достатньо геліо-, гідро-, геотермальних і вітрових ресурсів, тобто нетрадиційних відновлювальних джерел енергії (а залишається ще й традиційна теплова), щоб цілком задовольнити її потреби в електроенергії. І даремно прихильники "мирного" атома лякають нас ненадійністю таких джерел, мовляв, дме вітер - є струм, немає - світи каганцем. Нині є інженерні й технологічні рішення усунення цього недоліку, було б лише бажання дивитися на проблему енергозабезпечення не тільки крізь блиск ланцюгової реакції, що засліплює.