Лихоманка допомагає подолати хворобу,
однак затяжна лихоманка заважає одужанню

Інакше, як «лихоманковий», охарактеризувати той стан, в якому перебуває вітчизняна геологорозвідка з часу набуття нашою державою незалежності й донині, навряд чи можливо. Обмежене фінансування галузі, невчасне надходження виділених коштів і як наслідок: спад обсягів і темпів геологорозвідувального виробництва – це лише дещиця з тих випробувань, які випали на долю однієї з ключових галузей української економіки. Позаяк левову частку бюджетних доходів забезпечує саме мінерально-сировинний комплекс країни, а над вивченням його потенціалу та ефективним нарощенням мінерально-сировинної бази працюють якраз геологи.

Якою була крива державних асигнувань на відтворення МСБ, а значить і розвиток всієї геологорозвідувальної галузі, добре видно з нижче наведених діаграм.

Як бачимо, більш-менш сталі суми відрахувань на геологорозвідувальні роботи, з урахуванням інфляційних втрат, випадають на період з 1991 по 1996 рік. Така сама позитивна тенденція трималася і протягом наступних трьох років, коли відбулася грошова реформа, тисячні купюри зникли з ужитку, а запроваджена нова національна валюта – гривня – почала набувати стабільності. Натомість 2000 – 2004 роки похитнули добробут галузі і зробили її вразливою до найменших фінансових потрясінь.

З-поміж безлічі об’єктивних і суб’єктивних причин, що спровокували такий стан речей, виразно проглядає й наступна прикра закономірність: щойно геологорозвідувальна галузь змінює керманича й підпорядкування та зазнає чергової реструктуризації, бум яких, до речі, припадає на останні чотири роки, з-під «ніг галузі» ніби вислизає земля.

Першу керівну геологічну структуру уже в самостійній Українській державі було створено у вересні 1991 року після затвердження Положення про Державний Комітет України по геології і використанню надр. Цей орган державної виконавчої влади майже без змін успішно профункціонував до 1999 року.

За цей час сформувалася виробнича та організаційна структура Держкомгеології України. При комітеті було створено ряд спеціалізованих державних геологічних організацій, які й досі відповідають за певну ланку закріплених за ними робіт. Так, наприклад, Державна комісія України по запасах корисних копалин здійснює державну експертизу геологічних матеріалів щодо вивчення і використання надр та оцінку запасів корисних копалин. Державне науково-виробниче підприємство Геоінформ України, що згодом отримало статус галузевого Державного архіву, веде облік геологічного вивчення території України і реєстрацію геологорозвідувальних робіт, укладає Кадастр родовищ корисних копалин та Державний баланс запасів.

У розбудовчі 90-ті було закладено основи нової, сучасної нормативно-правової бази у сфері надрокористування. Зокрема розпочалася робота над головними законодавчими актами, що регулюють відносини в галузі геологічного вивчення та освоєння надр, – Кодексом про надра, Гірничим Законом та Законом про Державну геологічну службу тощо.

Політику розвитку мінерально-сировинної бази країни Держкомгеології також провадить за чітко обраними пріоритетами. Розробляє поточні та довгострокові програми нарощення мінерально-сировинного комплексу. При цьому до першочергових геологорозвідувальних і пошукових робіт відносить розвідку стратегічно важливих для України паливно-енергетичних ресурсів: нафти, природного газу (у тому числі на великих глибинах), кам’яного вугілля, урану, торфу. Ці напрями залишаються найактуальнішими й сьогодні.

Разом з тим на початку 90-х років набуває підйому розвиток геологорозвідувальних робіт на золото. З 1994 по 1996 рік включно роботи на золото навіть мали два джерела фінансування: із видатків на загальне фінансування ГРР і з коштів, передбачених на розвідування золота окремою статтею у Держбюджеті. Додаткові бюджетні асигнування на пошук золота були виділені також у 1999 році.

Виявлення й доведення перспектив створення в Україні власної сировинної бази міді, здатної частково забезпечити нагальні потреби вітчизняної промисловості у мідній сировині, сприяли створенню Комплексної програми "Мідь України". Відтак протягом 1995 – 1996 років геологи готували геолого- та техніко-економічні оцінки запасів міді Прутівського родовища мідно-нікелевих сульфідних руд у Житомирській області та Турійсько-Луківського рудного поля самородної міді у Волинській області.

З 1998 року було започатковано традицію виділення коштів на новий напрям геолого-екологічних досліджень, пов’язаних з охороною і раціональним використанням надр.

З метою вирішення актуальних питань якісного питного водопостачання в південних областях України та Автономній Республіці Крим геологічним підприємствам Державного комітету по геології і використанню надр на виділені бюджетом України у 1999 році кошти було доручено роботи з буріння артезіанських свердловин.

У тому ж 1999 році держава почала фінансувати геологічні роботи з вивчення газоносності вугільних пластів та розробки методів їх дегазації. Утім, рішення щодо стратегічно виваженої війни з шахтним метаном було прийняте дещо запізно, у розпал численних аварій в шахтах. А тому не змогло ефективно вплинути на запобігання ще смертоносніших вибухів метану в наступні роки. Проте в майбутньому праці вчених дозволятимуть вилучати й утилізовувати метан з вугільних родовищ задовго до їх розробки.

Про посилення уваги держави до діяльності геологічної галузі, про розуміння ролі, яку вона відіграє в розвитку економіки країни та її процвітанні, про підвищення престижу геологічного фаху в період 90-х промовисто свідчило офіційне встановлення професійного свята працівників геології України – Дня геолога, яке нині щорічно святкується в першу неділю квітня. Тоді ж було затверджено й звання «Першовідкривач родовищ корисних копалин в Україні». Носіїв цього почесного звання відзначають нагрудними знаками та грошовою винагородою. Це і вшанування заслуг видатних геологів і своєрідне заохочення фахівців до відкриття нових промислово значимих родовищ, або виявлення додаткових запасів корисних копалин в раніше відомих родовищах, що істотно підвищують його промислову цінність.

Важливою віхою в роботі Держкомгеології було налагодження міжнародних зв’язків та співробітництва в галузі геологічного вивчення і використання надр. Велика робота, пророблена у цій сфері, значно розширила можливості обміну досвідом і сучасними науковими розробками з іноземними колегами. Довгострокові Угоди про співпрацю та взаємодію в галузі геологічного вивчення надр були підписані з багатьма країнами близького і далекого зарубіжжя.

Так, Угода між Урядом України і Урядом Республіки Казахстан про основні принципи співробітництва у галузях важкої промисловості, підписана в січні 1994 року, в статті 5 передбачала створення спільної міждержавної Програми проведення та фінансування геологорозвідувальних робіт на нафту, газ, чорні та кольорові метали у перспективних регіонах України і Казахстану, а також технічного співробітництва в області металогенічного прогнозування, методики, техніки і технології геологорозвідувальних робіт.

У липневій Угоді 1994 року між Державним комітетом України по геології і використанню надр і Міністерством геології і мінеральних ресурсів Монголії сторони домовились про співробітництво з таких напрямків: прогнозування, пошуки і розвідка родовищ рідкісних, благородних і кольорових металів на території Монголії; проведення експертної оцінки вихідних геологічних матеріалів з розвіданих родовищ, що рекомендуються для спільної розробки; проведення прогнозних, пошукових і розвідувальних робіт на облицювальний камінь на території Монголії; зміцнення контактів у сфері лабораторних і технологічних досліджень, а також надання допомоги в поставках устаткування для проведення геологорозвідувальних робіт.

Україна і Канада, Україна й Гвінейська республіка теж погодилися зосередити двостороннє економічне співробітництво та обмін в такому пріоритетному секторі народного господарства як геологорозвідка.

Перелік країн-партнерів, які тільки зав`язали ділові відносини з Україною або лише готувалися до цього і вели переговори з Держкомгеології, міг бути набагато більшим. Однак у галузі вже назрівала реструктуризація і її керівникам передовсім довелось розв`язувати внутрішні проблеми функціонування системи надрокористування.

Постанова КМУ про реорганізацію галузі "Геологія і розвідка надр" з метою ефективного забезпечення розвитку МСБ України та проведення єдиної політики у сфері вивчення, використання та охорони надр вийшла в листопаді 1997 року. У цьому законодавчому документі йшлося про необхідність структурної перебудови наявних державних геологічних підприємств, зокрема у дві категорії організацій з різною формою власності та метою діяльності. Отже, одна група підприємств отримувала статус державних регіональних геологічних підприємств і відповідала за планомірне регіональне геологічне вивчення надр, а також пошук і розвідку найнеобхідніших та стратегічно важливих для держави корисних копалин: нафти, газу, урану, золота, рідкісноземельних металів тощо. Інша група підприємств, приватизація яких не була заборонена законодавчими актами, перетворювалась на відкриті акціонерні товариства (ВАТи) та охоплювала пошуком і детальною розвідкою всі інші корисні копалини.

Реструктуризація зачепила і сам Державний комітет по геології і використанню надр. На початку 1999 року він трансформувався у Комітет України з питань геології та використання надр, або Геолком України, діяльність якого координувалася Кабінетом Міністрів України через Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України.

Задум усієї перебудови полягав у зведенні державного фінансування геологорозвідувальних робіт до крайнього мінімуму і залучення якомога більшої кількості недержавних інвестицій у галузь. З цією ж метою було навіть прийнято Закон України "Про угоди про розподіл продукції", спрямований на створення сприятливих умов для інвестування пошуку, розвідки та видобування корисних копалин у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони на засадах, визначених угодами про розподіл продукції. Відтак уже в 2000 році крива бюджетних асигнувань на розвиток національної сировинної бази різко скотилась донизу.

Однак недержавні вітчизняні та зарубіжні інвестиції, попри очікування, не потекли рікою. У результаті приріст запасів більшості найважливіших корисних копалин не міг компенсувати їх видобуток, геологи «ламали голову» над тим, як розподілити решту мізерних коштів на пошук і розвідку перспективних сировинних ресурсів, за рахунок видобутку яких можна реально в кілька разів зменшити імпорт мінеральної сировини, а аналітики прогнозували, що в недалекому майбутньому ситуація може ускладнитися ще більше.

Необхідно було щось знову змінювати і зміни сталися. Для початку реформували Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, якому підпорядковувася Комгеології України, (згідно з Указом Президента України «Питання Міністерства екології та природних ресурсів України» від 29 травня 2000 року). Тепер Комгеології, трансформований у Департамент геології та використання надр, був підвідомчий новоутвореному Міністерству екології та природних ресурсів України.

Такий цілковитий перехід під юрисдикцію центрального органу виконавчої влади, що за ідеєю мав би відстоювати в першу чергу національні екологічні інтереси, дещо хвилював і насторожував геологічну громадськість.

Утім, все ніби складалося якнайкраще. У бюджеті 2001 року видатки, передбачені на геологічне вивчення і розвідку надр, на відміну від попереднього року, збільшилися майже на 170 млн. За їх рахунок вдалося суттєво покращити прирости запасів, зокрема паливно-енергетичної сировини, та відкрити чотири родовища природного газу: Євгенівське, Ретичинське, Керлеутське і Північно-Булганацьке.

Посилилася робота у сфері міжнародного співробітництва на ниві геологічних досліджень, зокрема з Азербайджанською Республікою, Республікою Казахстан, Республікою Узбекистан тощо.

Певних здобутків було досягнуто і в законодавчому полі надрокористування: прийнято Закон України «Про нафту і газ», затверджено Положення про Державну гідрогеологічну карту України масштабу 1:200000 (для довідки, Положення про Державну геологічну карту України масштабу 1:200000 було затверджено ще 1998 року).

Вінцем позитивних зрушень стало утворення Державної геологічної служби згідно з Постановою КМУ від 27 грудня 2001 року. На цю подію геологи чекали упродовж довгих трьох років з часу прийняття Закону «Про Державну геологічну службу України».

Нарешті, як і в інших провідних країнах Європи, та й усього світу в цілому, вітчизняна геологорозвідувальна галузь отримала достойне визнання своїх заслуг в державі. Геологи щиро раділи, будували плани щодо зміцнення науково-технічного й кадрового потенціалу галузі, обмірковували стратегії розвитку мінерально-сировинного комплексу та раціонального використання багатств українських надр.

Після виходу у березні 2002 року Постанови КМУ «Про затвердження положення про Державну геологічну службу», вірилося, що відтепер усе буде по-новому, що геологи посядуть гідне місце в лавах розбудовувачів державної економічної незалежності й отримають можливість працювати на сучасних засадах. Сподівалися, що все тільки починається.

Однак, багатообіцяючий початок був затьмарений дещо урізаним фінансуванням геологорозвідувальних робіт. У 2002 році кошти, виділені на розвідку надр, скоротились від минулорічної суми на кілька мільйонів гривень. Ніби дрібниця, але наступного, 2003 року ця невеличка втрата в кілька разів примножилася. На цей раз геологорозвідку обібрали на понад 100 млн. грн.

Та геологи не впадають у відчай. Галузева профспілка ініціює й готує звернення до Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів, шукає розуміння у профільного Комітету Верховної Ради України й всіляко намагається захистити професійні інтереси людей, загартованих працею, але не злиднями.

Попри всі негаразди триває й щоденна праця розвідників надр з їх великими й малими здобутками. Так, упродовж 2002 року за кошти держбюджету у Західному регіоні було відкрито нафтове родовище Верхньомасловецьке, а в Східному – Східно-Решетняківське нафтове і Караванівське газоконденсатне. У 2003 році, так само в Східному регіоні, було відкрито ще одне газоконденсатне родовище Прирічне.

У ці ж роки, не без перепон, проте все-таки проходить у першому читанні та отримує схвалення депутатів ВРУ проект Закону України «Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку мінерально-сировинної бази України до 2010 року» – монументальна, титанічна праця величезної когорти вчених і фахівців галузі.

Значно більше пощастило із затвердженням іншій програмі: «Комплексній програмі подальшого розвитку інфраструктури та провадження господарської діяльності на о.Зміїний і континентальному шельфі». Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2002 року вона набула чинності і вже працює. З-поміж основних напрямів діяльності, закладених у Програмі, є й такі, що стосуються гео- та гідрофізичних, а також геологічних досліджень, зокрема вивчення геологічної будови придунайської частини континентального шельфу з метою збільшення потенційних ресурсів вуглеводнів, виявлення й підготовки до розвідки нових нафтогазоносних об'єктів з перспективою відкриття нових родовищ.

Утворення Державної геологічної служби суттєво покращило стан організації й проведення різноманітних зібраннєвих заходів (всеукраїнських і міжнародних), таких необхідних для обговорення й розв`язання науково-технічних проблем геологорозвідувального виробництва, обміну досвідом та впровадження найсучасніших інформаційних розробок.

Отже, зусилля геологів, націлені на розвиток мінерально-сировинної бази країни, очевидні своїм внеском у розбудову економіки країни. І ніхто не зможе поставити під сумнів професіоналізм цих людей на ниві геологічних звершень.

Зате, як виявилося, їх дуже легко звинуватити в недбалому та неефективному господарюванні у сфері розподілу спеціальних дозволів на користування надрами. Бачте, «не тим» особам надавались ділянки надр, та й, загалом, не фахівців-геологів це справа: судити, хто здатний розробляти ту чи іншу ділянку надр, а хто не готовий для цього ані фаховою підготовкою, ані технічним забезпеченням, ані кадровим потенціалом.

Тож зацікавилися Міністерством екології та підпорядкованою йому Державною геологічною службою «відповідні органи», зокрема Рада Національної Безпеки та Оборони України. Внаслідок – низка звільнень найвищих посадових осіб та приголомшливе рішення про ліквідацію Державної геологічної служби, а дослівніше – реорганізацію Міністерства екології та природних ресурсів у Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та Державний комітет природних ресурсів України, в надрах якого утворився Департамент геологічної служби – найостанніше творіння останньої реструктуризації в галузі (згідно з Указом Президента України «Про заходи щодо підвищення ефективності державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів» від 15 вересня 2003 року).

Оскільки Положення про Державний комітет природних ресурсів України було затверджено навесні 2004 року, Комітет незабаром відзначатиме річницю. Як правило, напередодні таких подій підбивають підсумки своєї діяльності. Чи вдасться Держкомприродресурсів запевнити громадськість хоча б у щонайменших своїх досягненнях, передбачити важко. Упродовж року його діяльність була майже закритою для преси. А з того, що просочувалося у різні видання, враження не надто захопливе. Схоже якісно налагодити прозору аукціонну систему продажу спеціальних дозволів на користування надрами та запобігти простоюванню потужних видобувних компаній через неможливість переоформити ліцензії на проведення господарської діяльності на ділянках надр, термін дії яких завершився, Комітету так і не вдалося.

Як же почувала себе геологорозвідувальна галузь минулого року? Що стосується державних видатків на розвідку, затверджених Держбюджетом 2004, то непогано. Геологам повернули вилучені зі спецфонду понад 100 млн. грн. Однак через неритмічність надходження коштів, терміни виконання робіт розтягувалися.

Успішним минулий рік виявився для планування першорядних еколого-геологічних завдань. Кабінет Міністрів України затвердив дві довгострокових програми, пов`язаних з охороною довкілля, та схвалив одну концепцію такої програми. Окрім іншого, програмами передбачений ряд інженерно-геологічних, геохімічних та гідрогеологічних вишукувань. Йдеться про Державну програму запобігання й боротьби з підтопленням земель, про Комплексну програму протизсувних заходів на 2005-2014 роки та Концепцію Державної програми проведення моніторингу навколишнього природного середовища.

У галузі міжнародного співробітництва також помітні здобутки. Пощастило підписати Угоду про співробітництво між Україною та Великою Соціалістичною Народною Лівійською Арабською Джамагирією у сфері геологічних досліджень. За Угодою співпраця охоплюватиме досить широкий спектр областей. Це і регіональні геологічні дослідження, пошук та розвідка корисних копалин, зокрема нафти і газу, підземних вод. І підготовка різномасштабних геологічних карт різного виду; проведення лабораторних та технологічних досліджень; організація спільних симпозіумів, конференцій та семінарів тощо.

Що готує для геологів 2005 рік? Це питання непокоїть зараз усіх, від фахівця середньої ланки до менеджера керівного складу галузі. Нова влада, нові обіцянки, нові надії. Чи спокуситься оновлений Уряд на чергову реструктуризацію галузі? Так. Про це вже обмовилась чинний Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко під час затвердження Президентом України у сесійній залі Верховної Ради кандидатур на найвищі посади в Уряді. За словами Юлії Володимирівни, незабаром варто очікувати на приєднання Державного комітету природних ресурсів до Міністерства охорони навколишнього природного середовища України. Наскільки глибокою і безболісною буде майбутня реструктуризація, залишається тільки здогадуватися.

Тим часом, затверджений Держбюджет 2005 року, у статтях видатків на відновлення мінерально-сировинної бази країни, посилює оптимізм щодо, хоч і хисткої, проте стабілізації фінансування галузі. Позаяк кошти, закладені на нинішній рік, не менші від суми минулорічних. Навіть крупніші, якщо врахувати 5 млн. грн., передбачених окремим рядком на регіональне геологічне і спеціальне вивчення надр та інші геологічні роботи, пов'язані із загальним вивченням надр за допомогою сучасних методів геофізичних досліджень; 10 млн. грн., призначених для вивчення перспектив нафтогазоносності свердловин, користувачів яких не встановлено, та 30 млн. грн. всуціль для переоснащення підприємств геологічної галузі.

Чи не сполохне нове керівництво фінансовий фарт, який вже збирався покидати вітчизняну геологічну галузь?

Ярославна ВОЗНЮК, "Ноосфера"