З того часу, як у 1866 році видатний німецький біолог-еволюціоніст Ернст Геккель запропонував термін "екологія" (з грецької – житло, помешкання і все, що живе у ньому, взаємодіючи з навколишнім природним середовищем), минуло майже півтора століття.

Для еволюції це – мить. Але людство за цей короткий відрізок розвитку зробило гігантський крок до пізнання природи, до далекосяжних, а почасти й авантюрних планів її підкорення, щоб нині – свідомо чи ні – постати перед вибором: що далі – екологічна катастрофа чи мобілізація зусиль для збереження й охорони природи? Наш кореспондент веде розмову з Міністром охорони навколишнього природного середовища України Василем Джарти.

Найбагатші в Європі!

– Проблеми збереження й охорони довкілля настільки переплетені, що зосередитися на одних, оминувши інші, практично неможливо. Очевидно, без інтеграції екологічної політики в усі сфери діяльності держави і суспільства не обійтися. Як у цьому плані працює Ваше міністерство, Василю Георгійовичу? Які пріоритети та стратегічні напрямки діяльності визначено?

– Справді, сьогодні в Україні існує тугий вузол екологічних проблем, які з одного боку вимагають невідкладних заходів, а з другого – братися за все водночас неможливо. Ось чому необхідно було насамперед чітко визначити пріоритети та стратегічні напрями діяльності Мінприроди.

Одне з головних завдань – добитися максимального залучення екологічної складової до програм розвитку секторів економіки. Простіше кажучи, без здорової екології не може бути здорової економіки. Усвідомлення цього має стати законом нової екологічно-економічної політики України, основою її сталого розвитку.

Серед безумовних пріоритетів Мінприроди – розвиток мінерально-сировинної бази та екологічно безпечного надрокористування. Не перебільшуючи, скажу: багатства наших

надр – це економічний фундамент країни, основа її промислової й оборонної потужності та державної безпеки.

– Що можемо записати до здобутків на цьому напрямку?

– Як я вже говорив, нарощення мінерально-сировинної бази є одним з пріоритетів діяльності Мінприроди та Державної геологічної служби.

Відтак приділяємо велику увагу розвиткові геологічної сфери. Я б навіть так сказав: геологія – це хліб промисловості. Адже українські надра містять практично всі види корисних копалин для сталого функціонування та розвитку економіки країни. За запасами і видобутком природних щедрот Україна посідає одне з провідних місць серед країн світу. А за кількістю й якістю родовищ – перше місце в Європі. Сьогодні Геологічна служба України нарощує зусилля для того, щоб якнайповніше забезпечити нашу економіку вугіллям, газом, нафтою, торфом, чорними, кольоровими та дорогоцінними металами, а також неметалевою сировиною.

Скажу таке: торік Геологічна служба повністю виконала держзамовлення з приросту запасів корисних копалин. Україна стала багатшою на один мільйон тонн запасів нафти і газового конденсату, на п'ять мільярдів кубічних метрів природного газу, майже на вісім мільйонів тонн кам'яного вугілля. Тільки у першому кварталі нинішнього року прирощено 680 мільйонів кубометрів природного газу, понад 100 мільйонів кубометрів метану з вугільних родовищ, підготовлено під глибоке буріння 2 нафтогазових об'єкти з перспективними ресурсами до 6 мільйонів тонн умовного палива.

Ми глибоко усвідомлюємо, що від зусиль організувати ефективні вивчення надр та геологорозвідку, раціональне надрокористування залежить наша спроможність обходитися без зовнішніх мінеральних джерел, забезпечити власну економіку потрібною мінеральною сировиною. А це і є національна безпека країни.

Удосконалювати нормативно-правову базу

– Гострою проблемою залишаються зберігання та утилізація відходів. Цю галузь називають найзанедбанішою в Україні...

– Насправді, це так. Але проблеми з відходами існують не лише в Україні. Мимоволі пригадується вислів видатного фізика Нільса Бора: "Людство не загине в атомному страхітті, а задихнеться у власних відходах".

У нашій країні просто катастрофічно зростають обсяги нагромаджених побутових та промислових відходів. Їхня загальна кількість вже сягнула за 35 мільярдів тонн. А полігони відходів, смітники та звалища займають площу близько 130 тисяч гектарів.

Ми щорічно продукуємо до 63 мільйонів тонн промислових токсичних відходів, до 10 мільйонів тонн – побутових. До цього ще додається транскордонне транспортування через нашу територію промислових відходів. Мало того, під виглядом промислової продукції – завезення небезпечних речовин на зразок сумнозвісного "преміксу", якого на Закарпаття і до Запорізької області було доставлено майже півтори тисячі тонн.

Виправити ситуацію можна лише за умов комплексного підходу до її поліпшення. Адже упорядкувавши одне сміттєзвалище, справі не зарадиш. На першому місці має постати удосконалення відповідної нормативно-правової бази. Треба затвердити Національну стратегію поводження з відходами. Саме така стратегія, з одного боку, має передбачати облаштування сміттєзбірників у відповідності з міжнародними стандартами, спорудження сучасних сміттєпереробних заводів та низку інших заходів. А з другого боку – має бути націлена на впровадження чистішого виробництва, інноваційних технологій, альтернативних джерел енергії і видів палива. Це дасть змогу економити сировину й енергію, зменшити кількість токсичних відходів і викидів. Для України чистіше виробництво дуже вигідне з огляду й на те, що зменшується потреба в дорогому й економічно обтяжливому контролі за рівнем забруднення й будівництві очисних споруд. Проект стратегії передбачає стимулювати виробників, які запроваджують екологічний менеджмент для зменшення негативного впливу на довкілля.

– Що можете сказати про екологічний стан Карпатських гір та Дніпра – природних систем, які є гордістю України; більше того – її символом?

– Почну з того, що Україна, стурбована екологічним станом Карпат, виступила ініціатором розробки рамкової конвенції про охорону та збалансований розвиток цих гір і однією з перших її ратифікувала. Цей документ визначає принципи збереження державами центральноєвропейської гірської системи і наголошує на винятковому екологічному значенні Карпат.

Головна мета Конвенції – проведення збалансованої політики та співробітництва щодо охорони та невиснажливого розвитку Карпатського регіону, поліпшення якості життя людей, збереження та відтворення унікальних природних комплексів, які мають стетичне, наукове, рекреаційне значення, попередження негативного антропогенного впливу на гірські екосистеми.

До речі, торік, у грудні, прийнята Карпатська декларація, якою закладено фундаментальні принципи міжнародного партнерства у сфері охорони і сталого розвитку гірських регіонів Карпат. Мінприроди суворо контролює виконання нашою державою зобов'язань, визначених Карпатською конвенцією.

– Наш Дніпро називають головним коридором національной екомережі...

– Це справді так. Чистота Дніпра – дуже серйозне питання. У світі дуже мало аналогів рік, які мали б таке велике значення для країни, як Дніпро. Учені вважають, що через 30 – 40 років вода стане найціннішим ресурсом планети. Тепер у басейні Дніпра утворився потужний територіально-виробничий комплекс, що породило безліч екологічних проблем. Серед них – майже повністю видозмінені первісні природні ландшафти ріки, сильна розораність, еродованість, затопленість штучними водосховищами поверхні її басейну.

Третина дніпровських берегів зазнає руйнування внаслідок процесів ерозії та абразії.

Сьогодні діє Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води. Мінприроди проводить цілу низку заходів з охорони поверхневих вод від забруднення та засмічення. Поліпшення екологічного стану басейну Дніпра є політичним пріоритетом Мінприроди.

– Нині всі країни Європи збільшують природно-заповідні території...

– Справді, у всьому світі екологічна мережа недоторканних "зелених" районів зростає, стає місцем відтворення виснажених природних ресурсів. У нас, на жаль, темпи збільшення територій заповідників і ландшафтних парків дуже низькі, я б навіть сказав, мінімальні.

Припинити втрати ландшафтного та біотичного різноманіття – ще один головний напрям роботи нашого відомства. Сьогодні ми не маємо права не розвивати мережу заповідних закладів та територій.

Та, головне, що ми зобов'язані зробити – це змінити сам підхід до екологічної проблематики. І на рівні держави, і на рівні кожного громадянина. Розбудити у свідомості людей неповторну цінність природи.

Очевидно, що формування інформаційного простору щодо питань збереження довкілля, активне залучення громадськості до розв'язання екологічних проблем та піклування про екологічну освіту є стратегічним напрямком нашої діяльності.

Контроль і ще раз контроль

– Дієва система державного екологічного контролю – запорука поліпшення стану овкілля. Не секрет, що в Україні донедавна такої системи не існувало. Яка ситуація тепер?

– Можу запевнити, що сьогодні державний контроль за дотриманням природоохоронного законодавства суттєво підсилений – він вийшов на якісно новий рівень. З цією метою у серпні минулого року розпочалася реорганізацію Державної екологічної інспекції. На сьогоднішній день реформування повністю закінчено. Із складу територіальних органів Мінприроди виведені інспекційні підрозділи, і тепер вони підпорядковані безпосередньо Держекоінспекції.

Так само триває робота щодо відокремлення інспекційних повноважень Держкомзему, який реформовано у Державне агентство земельних ресурсів України. Ці повноваження також передано Держекоінспекції. Таким чином створено єдиний потужний контролюючий орган, який усуває дублювання функцій. Навіщо фінансувати декілька інспекцій – екологічну, водну, земельну, які паралельно займаються одними й тими ж питаннями? Навіщо таким чином розпорошувати кошти, кадри, технічні засоби?

У планах Мінприроди також передбачено підвищити штрафні санкції щодо порушників природоохоронного законодавства. Тобто, запроваджується принцип: забруднювач платить! Ми маємо переглянути існуючу практику адміністративного управління, жорсткіше підходити до порушників. Адже сьогодні відповідальність природокористувачів і власників землі зведена майже нанівець. Водночас треба розробити і запровадити на практиці систему податкових пільг для тих виробників, які впроваджують передові інноваційні технології, спрямовані на заощадження енергії і природних ресурсів.

– Щоб зацікавити громадськість екологічними проблемами, потрібний постійний моніторинг за станом навколишнього природного середовища. Чи проводиться він в Україні?

– Нині природоохоронним моніторингом займаються, на жаль, різні відомства. Це Держводгосп, Держкомзем, Держлісгосп, а також міністерства охорони здоров'я та надзвичайних ситуацій. Установ, що проводять моніторинг багато, і кожна вибудовує систему "під себе". І як негативний результат – дослідження дублюються, багато питань зовсім "провисають". Мінприроди поступово виправляє цю хибну практику.

У 2006 році відновлено роботу Міжвідомчої комісії з питань моніторингу та підготовлені угоди про спільну діяльність з іншими суб'єктами. Міністерством створено територіальні Міжвідомчі комісії з питань моніторингу довкілля у 21 регіоні. Розроблено та затверджено 16 регіональних програм моніторингу довкілля, ще 8 – на етапі погодження.

Розроблена Концепція державної програми проведення моніторингу навколишнього природного середовища. Найближчим часом буде представлено Державну програму проведення моніторингу.

Однак, варто погодитися, що без створення цілісної, спеціалізованої, незалежної системи моніторингу, яка б функціонувала під загальним керівництвом Кабінету Міністрів або Мінприроди, добитися ефективного управління станом навколишнього природного середовища у країні неможливо.

– Сьогодні є нарікання щодо розподілу та використання екологічних фондів. Як планує міністерство удосконалити цю справу?

– Згоден, система екофондів, яка існує в Україні, недієва, малоефективна і вимагає реформування. У нас діють Державний екофонд, республіканський АР Крим і місцеві фонди у складі відповідних бюджетів. Але не сформована цілісна система фондів охорони навколишнього природного середовища, і це не дозволяє ефективно здійснювати природоохоронні заходи. Відтак кошти фондів здебільшого розпорошені на місцевому рівні. Окрім того, надходження до них є надто мізерними.

Отже, недієвість та "безпорадність" екофондів очевидна. Сьогодні перед Мінприроди стоїть завдання – створити у системі міністерства окрему єдину установу – Державний екофонд, як розпорядника коштів. Одночасно Мінприроди працює над нормативно-правовими документами, на підставі яких можна було б ефективно реформувати всю систему діючих екофондів. При цьому враховуємо зарубіжний досвід, який напрацьований у розвинутих країнах.

На пріоритетних напрямках

– Як Україна використовує міжнародне екологічне співробітництво?

– Міністерство активно співпрацює з різними країнами та низкою міжнародних організацій, зокрема, ОБСЄ, НАТО, ЮНЕП, ПРООН, ЕК, ГЕФ, ФАЕ, МАГАТЕ, Світовим банком та багатьма іншими установами.

Торік, наприклад, ми мали 52 двосторонні угоди з 31 країною світу. Готуються до підписання угоди з Росією, Вірменією, Азербайджаном, Італією, Францією, Аргентиною, Шведською агенцією з охорони довкілля.

Враховуємо також існуючі транскордонні екологічні проблеми – відновлення каналу Дунай – Чорне море, побудова Молдовою транспортно-енергетичного комплексу. Йде робота у напрямку залучення в українську природоохоронну галузь міжнародної технічної допомоги, фінансових ресурсів. кредитів та інвестицій.

Загалом, я переконаний: з огляду на своє геополітичне становище, історичний досвід, культурні традиції, багаті природні ресурси, потужний економічний, науково-технічний та інтелектуальний потенціал Україна може значною мірою забезпечувати екологічну та політико-економічну стабільність у Європі.

– У державі діє Національний план заходів з реалізації положень Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату. Прокоментуйте його, будь ласка ?

– Реалізація механізмів Кіотського протоколу – перспективний напрямок розвитку економіки України в цілому. Адже Україна виконала всі вимоги, які виписані в цьому важливому документі. Нещодавно Кабінетом Міністрів створено Національне агентство екологічних інвестицій України.

Агентство має стати оператором у системі міжнародної торгівлі квотами на викиди парникових газів. А також формувати з отриманих від продажу коштів спеціальний фонд у державному бюджеті та визначати програми для екологічних інвестицій.

Сьогодні вже визначені пріоритетні напрямки галузевих програм. Стосовно вугільної галузі, наприклад, основна увага приділятиметься утилізації метану. В електроенергетиці головне полягатиме у впровадженні передових вугільних технологій, застосуванні біопалива. Використання біомаси, раціональне землеробство та утилізація відходів є основними напрямками у сільському господарстві. У металургії – пріоритет на утилізацію доменних та аналогічних газів, усунення витоків у газопроводах. Основними програмами в лісогосподарстві є проекти, що стосуються раціонального використання лісу і глибокої переробки лісових ресурсів. Особливу увагу необхідно звернути на комунальне господарство, що потребує збільшення енергоефективності, застосування нових технологій у будівництві, освітленні, впорядкуванні полігонів твердих побутових відходів. Також частка коштів піде на гуманітарні програми.

– Які кроки планує здійснити Мінприроди щодо висвітлення і пропаганди своїх ідей та задумів?

– Я вже сказав про те, що Мінприроди взяло курс на формування відкритого інформаційного простору щодо збереження і захисту довкілля. Ми усвідомлюємо, що жодні політичні чи правові чинники не завадять перетворити наші річки на сміттєзвалища, якщо не сформовано екологічний світогляд, якщо відсутня екологічна культура. У структурі міністерства створено Управління комунікацій та зв'язків з громадськістю.

Його завдання – активно розвивати державну систему екологічного інформування населення. На належному рівні проводити постійні консультації з громадськістю щодо підготовки та прийняття управлінських рішень, що стосуються довкілля. Здійснювати моніторинг та аналіз громадської думки щодо екологічної ситуації в країні та діяльності Міністерства. Широко інформувати про це у засобах масової інформації.

Ми враховуємо цю інформацію при формуванні і реалізації державної екологічної політики. Ми повинні розуміти, що найміцніша лінія оборони довкілля пролягає у головах українців. Змінити масову екологічну свідомість непросто. Але це треба зробити заради майбутнього.