З легкої руки академіка Ферсмана за Житомирщиною міцно закріпилася назва «Урал в мініатюрі». Адже завдяки особливостям геологічної будови так званого Українського кристалічного щита на території області зосереджено близько 40 ВІДСОТКІВ загальних обсягів розвіданих в країні запасів облицювального І будівельного каменю.

Не випадково ще з радянських часів Житомирщина стала традиційним постачальником продукції каменедобувної промисловості не лише в інші регіони України, а й до сусідньої Білорусі та Росії. До речі, більша частина видобутого на території області блочного каменю та значні обсяги виробленого щебеню експортуються і нині, причому інколи за цінами... нижчими від діючих на вітчизняному ринку.

А відтак чи дивуватись, що потенційно високорентабельна галузь, судячи із податкової звітності, продовжує залишатись... мало не збитковою. Та, не зважаючи на це, від бажаючих отримати ліцензії на «дослідно-промисловий» видобуток каменю чомусь немає відбою. Втім, коли знаєш, що суттєве збільшення обсягів капітального будівництва в Україні вже призвело до виникнення дефіциту на щебінь і гравій та, відповідно, до стрімкого підвищення їх вартості, то дивуватись бажанню бізнесменів працювати у номінально «збитковій» чи, у кращому випадку, «малорентабельній» галузі не доводиться. Заради справедливості варто сказати, що вже не один глава облдержадміністрації намагався навести порядок у каменедобувній галузі Житомирщини, але далі разових акцій із суцільними перевірками податківцями прозорості роботи кар'єрів та виставленням на дорогах міліцейських заслонів, що перевіряли документи на транспортований камінь, справа не йшла, після чого все знову поверталось «на круги своя».

Відтак проведена днями в Житомирській облдержадміністрації за участі її голови Юрія Павленка, його заступників та керівників виконавчих органів влади десяти «каменедобувних»" районів області презентація інвестиційного проекту, запропонованого ТОВ «Атлас-Україна», стала неординарною та багато-обіцяючою подією. Адже прихід у, називаючи речі своїми іменами, «тінізовану» (а точніше, криміналізовану) і технічно відсталу галузь спеціально створеної для роботи в Україні добре відомим у світі виробником гравію і щебеню —холдингом «Азамер груп» — нової компанії, на переконання Юрія Павленка, дасть змогу не лише покінчити «з технологіями часів кріпосного права, від яких потерпають і працюючі в кар'єрах, і мешканці розташованих поблизу них населених пунктів», а й дати наочний приклад ефективної і, головне, — «прозорої» роботи.

У свою чергу, наскільки цікавлять величезні потенційні можливості українського ринку іноземних інвесторів, можна було судити вже з того, що представляти інвестиційний проект до Житомира прибув особисто Андрес Азамер — один із директорів міжнародної компанії, 125 підприємств якої на сьогодні діють у 13 країнах Європи, в тому числі — 50 кар'єрів працюють в Австрії, де вимоги природоохоронного законодавства напрочуд жорсткі. Відтак мова йде не лише про залучення значних іноземних інвестицій, а й абсолютно нових для України підходів, коли рекультивація залишених після видобутку каменю земель із доброго побажання перетворюється у факт.

Втім, якщо говорити про інвестиції, то порядку 50 млн євро, які має намір вкласти холдинг «Азамер груп» лише на Житомирщині (а перспективними для компанії, за словами Андреса Азамера, є ще Одещина і Київщина), зовсім не дрібниця для області, прямі іноземні інвестиції в якій на сьогодні загалом становлять близько... 67 млн євро.

Стосовно ж взаємовигідних перспектив співробітництва, то передовсім про них можна судити із конкретних цифр, названих на презентації інвестиційного проекту. Зокрема, якщо в країнах Євросоюзу виробництво щебеню і гравію в розрахунку на душу населення вже перевищує 7 тонн на рік, то в Україні у 2005 році цей показник становив 0,46, а торік — 0,63 тонни. Тим часом, як прогнозують фахівці, розширення обсягів будівництва житла, споруд виробничого та адміністративно-соціального призначення, автомобільних та залізничних доріг уже в 2010 році підвищить потребу в щебені і гравії до 3 тонн на душу населення. Наскільки забезпечення цієї перспективи попиту багатообіцяюче для «Алас-України» і життєво потрібне для економіки України — навряд чи варто пояснювати.

... А тим часом із вже розвіданих на Житомирщині 67 родовищ будівельного каменю нині розробляються лише 25, причому на долю двох із номінально працюючих на території області 25 щебеневих заводів припадає понад третина загальних обсягів виробництва щебеню. Відтак іноземному інвестору є де докласти сил, а його прихід цілком може стати поворотним пунктом у розвитку каменедобувної галузі. Причому не тільки в Житомирській області. Справа лише за тим, щоб черговий інвестиційний проект не став ще одним позитивним тестом на відсутність реальної зацікавленості певних сил у появі «чужих» на вже сьогодні високоприбутковому для «тіньових» структур ринку каменю, внаслідок чого навіть щебінь вже невдовзі може стати золотим за ціною, залишаючись при цьому ніяким за якістю з точки зору відповідності європейським стандартам і вимогам.