Одним із загрозливих, глобальних і швидкоплинних процесів сучасності є опустелювання, викликане падінням біологічного потенціалу Землі.

Природні пустелі і напівпустелі - це території з украй посушливим континентальним кліматом, що звичайно одержують у середньому всього 150-175 мм опадів за рік. Вони займають більше третини земної кулі. Однак у результаті діяльності людини останнім часом з'явилося ще понад 9 млн кв. кілометрів пустель, вони охопили вже 43 відсотки загальної площі суші.

За статистичними даними, нині опустелювання загрожує 3,6 млн га посушливих земель, що становить 1/4 загальної площі поверхні суші. В деяких країнах опустелювання сягнуло 50, 60, навіть 80 відсотків.

Найгірша ситуація спостерігається в Китаї, де пустеля займає вже майже чверть території. Близько половини недавно придатних для обробки площ перетворилися на мертву пустелю в Африці. У Росії основними осередками опустелювання є Калмикія та Північний Кавказ, де щороку пустеля "з'їдає" 20 000 гектарів.

Причинами опустелювання є, з одного боку, глобальне потепління клімату, з іншого - нерозумне втручання в природу людини: нераціональне використання пасовищ, надміру інтенсивне землеробство, позапланове вирубування лісу, використання деревних чагарників на паливо, забруднення грунту та вод пестицидами, іншими хімічними речовинами, розробка корисних копалин, видобування нафти та газу, регулювання стоку річок, будівництво водосховищ, вплив воєнних та космічних полігонів тощо. Це призводить до скорочення біологічного розмаїття, деградації рослинного та тваринного світу, виснаження, засолення, забруднення місцевих вод, знелісення. Багато в чому опустелювання є й результатом екологічної неграмотності населення, споживацького ставлення до природи.

Життя на Землі багато в чому залежить від її тонкого та нестійкого верхнього шару - грунту, який утворюється на поверхні літосфери під впливом живих організмів, води та повітря. Грунт величають "шкірою Землі". Крихта гарного грунту містить мільйони мікроорганізмів, що підтримують його родючість. Щоб утворився шар грунту потужністю в 1 см, потрібні сторіччя. Однак при безглуздому використанні здатність грунту відновлювати свій потенціал можна зруйнувати й за один польовий сезон.

У результаті утворюються так звані антропогенні пустелі, де панують рухливі бархани, сипучі піски, піщані бурі, що розповсюджують пісок на колосальну відстань. Кілька років тому піщані бурі з Алжиру донесли пісок до Швеції, який у вигляді червоного дощу впав на вулиці та будинки. Минулого року червоний піщаний дощ спостерігався на Швейцарських Альпах.

До одного з негативних явищ, властивих опустелюванню, належать і пилові бурі. Деякі з них виникають з вини людини на деградованих землях.

Свою лепту в опустелювання внесло широковідоме освоєння цілини, втручання в степову зону, яка є однією з тих, що і без того перебувають під загрозою засух. Глибоке розорювання землі призвело до значної вітрової та водної ерозії. Ось чому нині значна частина колишніх цілинних земель, зокрема Казахстану, перебувають у стадії опустелювання.

З причин опустелювання світові континенти щороку втрачають до двадцяти чотирьох мільярдів тонн свого верхнього грунту (що дорівнює корисній сільськогосподарській площі США). Збитки оцінюються в 42 млрд доларів. Критичною є ситуація на засушливих землях, що займають одну третину світової поверхні суші. Саме тут, де грунт є нещільним, рослинність бідною, а клімат досить суворим, - насамперед відбувається опустелювання.

Зниження родючості грунтів та обсягів питної води ведуть за собою міграцію населення, додаючи до екологічних проблем - соціально-економічні. Адже знижується економічний потенціал країн та їх продовольча безпека. Нині під загрозою зникнення виявилися засоби до існування мільярда людей, жителів більш як ста країнах світу. За прогнозами, за тридцять років наступ пустелі стане причиною міграції 60 мільйонів чоловік. У регіонах опустелювання спостерігається висока дитяча смертність, відставання в розвитку, анемія, уроджені аномалії, психічні розлади, серцево-судинні захворювання тощо.

Класичним прикладом засушливої області, де процеси опустелювання тривають практично скрізь, є Центральна Азія. Наслідком деградації навколишнього середовища стала поява на карті новоспеченої пустелі - Аралкум. Відома пустеля Гобі - також результат нерозумної людської діяльності.

За невтішними прогнозами спеціалістів, років за сто величезні ділянки опустелювання спостерігатимуться у Воронезькій, Самарській, Саратовській, Тюменській, Челябінській областях Росії. Якщо говорити про Європу Португалія, Іспанія, Італія, Туреччина та Греція - стануть продовженням Сахари.

Нині ерозія грунту придбала загальний світовий характер. Так, в Україні зникли унікальні чорноземи з вмістом гумусу 14-16 відсотків, котрі називали цитаделлю землеробства. Площі найбільш родючих земель з умістом гумусу 10-13 відсотків скоротилися майже в п'ять разів. Зона кліматичного опустелювання в Україні займає близько 35 відсотків площі. За 50-100 років пустелею можуть стати Херсонська, Миколаївська, Одеська, Кіровоградська, Запорізька та Дніпропетровська області. Крим перетворюється на спекотний острів. Такий сумний прогноз роблять занепокоєні вчені, як світові, так і українські. Тобто, йдеться не про неоглядне майбутнє, а про життя наших дітей та онуків.

В цілому мусимо констатувати, що в Україні також бідніє рослинність, з'являються ландшафти з рухливими пісками, що призводить до скорочення ресурсів родючих земель.

З метою боротьби з опустелюванням 1994 року було ухвалено Конвенцію ООН, у рамках якої представники п'ятдесяти неурядових організацій створили
глобальну робочу мережу.

Чи можливий зворотний перехід - від пустелі - до родючого грунту? Так. Приклад - Ізраїль, який свого часу отримав шматок пустелі, і завдяки раціональному веденню господарства, крапельного зрошування, зміг перетворити територію в квітучу землю. За грамотного підходу, великого бажання, а головне, величезної кількості грошей, країни Саудівської Аравії створили справжній оазис серед пустелі завдяки доларам, отриманим від нафтобізнесу. Проте для нас набагато простіше як зіницю ока зберігати свою рідну землю, самовіддано плекати її.