Не знаю, хто як, а я вболіваю за харківського фермера, прізвища якого інформаційне агентство МедіаПорт сором'язливо не назвало. Асоціація фермерів теж розшукати чоловіка мені не допомогла. Не біда. Адже це не заважає щиро йому співчувати, хоч як би крутили пальцем біля скроні "тверезі" люди. Мрію, щоб невгамовний домігся свого, казково збагатившись. На зло тим чиновникам, котрі намагаються прикритися мантіями третейських суддів і спробу непокірного звести до простого пояснення: понесло чоловіка. Мовляв, які там вимоги, коли земля, про яку йдеться, сільськогосподарського призначення. Відповідним чином усе, що в ній знаходиться, належить... державі. Та й де це так було: частину прибутків газовиків віддавати якомусь там селюку. Марна спроба. Зайві клопоти.

Гадаю, ви поінформовані про "ексцентричний" вчинок того безіменного фермера. Якщо ні, то коротенько нагадаю. Ось уже кілька років ДК "Укргазвидобування" намагається отримати дозвіл на розвідку ділянки, яка й належить нашому інкогніто. Той спершу вимагав грошової компенсації, а нині знайшов оптимальніше рішення: шукайте, але половину обсягів добутого газу - на мою долю. Аргументи на кшталт того, що держава має переходити на власні енергоносії, не переконують. Мало гріє фермера й те, що якихось компенсацій чи права на частину прибутку не передбачає вітчизняне законодавство, яке регулює землевідвід для геологорозвідування. Не допущу втручання в мої володіння - щораз заявляє невмолимий. А коли його розсердять, то може ще й додати: комусь дозволено мати власні свердловини, а я що - рудий?

Далі за логікою згаданої правової колізії слід би проаналізувати об'єктивні та суб'єктивні причини. Але вони тому чоловікові (так само, як, зрештою, і сотням тисяч інших простих чоловіків) потрібні, як гірчичник на протез. Бо право на особисту власність у нас поки що підміняється розміром впливу та фінансів. І тому в подібних ситуаціях дії згаданого громадянина єдино правильні. Не підсовуйте мені законів, не гризіть голову ефемерними державними інтересами - моє залиште мені. Отак воно має бути не на словах, а на ділі, підкріпленому відповідними законами на захист власника і власності.

Мій дім - моя фортеця, повторюємо ми з чужих слів, мов невправний учень за вчителькою. Бо моє поки що не нагадує неприступний бастіон. Устромити носа може багато хто. Хай би заздрісний сусіда - півбіди. А податковий інспектор? А міліція? А армада чиновництва? Все вивідають, усе розпитають, гроші стягнуть - лиш би крок ступив. І спробуйте десь сказати: дочекаємось мого адвоката. Суто національне "га?!" вам забезпечене.

Навести лад у сфері нашої власності можемо лише ми, а не президент, уряд чи депутати. Тільки ми - власники. Сьогодні невеликим гуртом атакуємо ЖЕК, який і повноважень експлуатувати житло не віддає, і сам пальцем об палець не вдарить. Завтра вимагатимемо у дорожньої служби залатати вибоїни на шляху, бо автомобіль - то наша власність, яку слід берегти. Потім потрясемо голову кооперативу, до якого входимо, бо він займається своїми справами, а про загальні забув. Отак дійдемо і до кабінетів чиновників.

Ось коли наведемо лад у країні. Коли чиновник знатиме своє місце і хоч трохи чогось боятиметься. Коли кожну свою спробу всунути носа у чиюсь власність обдумає тричі, щоб не розлучитися зі своїм портфелем-годувальником.

Тож чекатимемо новин від харківського фермера. І подумки будемо з ним.