У загальному балансі споживання первинної енергії в Україні нафта і газ становлять понад 60%, але на відміну від усіх інших країн світу, першість посідає природний газ (40-45% від спожитих енергоресурсів), а не нафта. При цьому повне забезпечення країни природним газом власного видобутку в принципі неможливе. Видобуток газу в Україні вдалося підняти в минулому році до 20 млрд. кубометрів, що за обсягу споживання в останні роки 75-76 мільярдів на рік становить тільки 24-27% від потреби. Щодо нафти і газового конденсату, то власний видобуток (майже 4 млн. тонн за щорічної потреби не менш як 24 млн. тонн) не покриває і 20% від мінімальної потреби.

Треба зауважити, що в найближчі 20 років у паливному балансі провідних країн світу відбудуться рішучі зміни. Вони пов'язані з тим, що нафта, дефіцит котрої дедалі збільшується і спричиняє зростання цін, поступиться своїм місцем природному газу. За таких умов слід очікувати на зростання конкуренції щодо закупівлі газу і, відповідно, зростання ціни на нього. Тому енергодефіцит в Україні, якщо не вжити рішучих заходів, залишиться довгостроковою проблемою, яка дедалі загострюватиметься.

До останнього часу дефіцит газу покривався за рахунок надходжень від плати за транзит (обсяги російського транзиту до Європи та Туреччини через Україну останніми роками становили 110-120 млрд. кубометрів газу і 32-33 млн. тонн нафти) і додаткових закупок у Туркменістані, а також незначних обсягів у Казахстані й Узбекистані. Однак через зміни в позиції російського "Газпрому" в питанні ціни на газ та можливе підвищення ціни на туркменський газ у 2006 році Україна ризикує опинитися на межі енергетичної катастрофи. Енергоресурсів просто не вистачить для забезпечення стабільної роботи промисловості та опалення житла взимку. Через це існує загроза масового відключення від газопостачання підприємств (особливо хімічного та металургійного комплексів), а також "замороження" житлових будинків.

Назрівання енергетичної кризи в Україні спровоковано почасти об'єктивними чинниками - подорожчанням цін на нафту і природний газ на світовому ринку. Проте енергетична безпека України внаслідок своєї цілковитої прив'язаності до російського ринку тільки опосередковано залежить від стану справ на світовому ринку енергоносіїв, зате прямо залежить від добросовісності дій російського партнера. А російські політики останнім часом дедалі частіше намагаються розіграти карту енергетичної залежності України в своїх політичних цілях.

Засобів протидії цьому немає, оскільки ціна за транзит російського газу до Європи через Україну прив'язана до ціни за транзит туркменського газу через Росію до України. Крім того, будь-який збій у надійності роботи української газотранспортної системи, а особливо падіння рівня тиску газу в магістральних газопроводах через несанкціонований відбір "блакитного палива", стане яскравою ілюстрацією для багаторічної пропагандистської кампанії Росії із стимулювання західноєвропейських споживачів віднестися з більшим інтересом до її пропозицій з будівництва нових газопроводів в обхід України.

Нагадаю, що сьогодні вже підписано угоду про будівництво так званої Північноєвропейської газової магістралі. В проекті беруть участь "Газпром" і німецькі компанії "E. ОN" та "BASF". На підписанні угоди були присутні канцлер Німеччини Герхард Шрьодер і президент Росії Володимир Путін. Цей альтернативний для України газопровід протяжністю 1200 км з'єднає російський Виборг з німецьким Грайфсвальдом. Його потужність - 19,7 млрд. кубометрів газу на рік, загальна вартість будівництва оцінюється в 2 млрд. євро. За заявою В. Путіна від 8 вересня 2005 р. у Берліні, існує можливість будівництва до 2011 року другої нитки газопроводу, після чого його загальна потужність може сягнути 50 млрд. кубометрів на рік, вартість будівництва 5,7 млрд. доларів. Прямої загрози становищу України на світовому ринку газотранспортних послуг це поки що не несе, оскільки на момент запуску Північноєвропейської магістралі в експлуатацію потреби Європи у "блакитному паливі" додатково зростуть, і альтернативи газотранспортній системі України поки що не існує. Однак з введенням нових потужностей газопроводів в обхід України можуть виникнути проблеми із завантаженням української газотранспортної системи. Російські політики неодноразово наголошували на стратегічній зацікавленості Росії в будівництві альтернативних маршрутів і зменшенні ролі України в транспортуванні російського газу до споживачів Європи і Туреччини.

Такий стан справ спонукає до вжиття комплексу конкретних заходів для відвернення можливої енергетичної кризи, усунення російських впливів та створення надійного базису для забезпечення стабільної роботи вітчизняного паливно-енергетичного комплексу та його подальшого поступального розвитку.

Комплекс заходів має охоплювати кілька напрямів. По-перше, це впорядкування внутрішнього ринку газу та стимулювання роботи вітчизняної газової промисловості. По-друге, це впорядкування відносин з існуючими постачальниками енергоносіїв, максимальна конкретизація обов'язків сторін. По-третє, це довгострокова диверсифікація джерел постачання енергоносіїв до України.

Енергозбереження

Треба зазначити, що Україна посідає шосте місце у світі за споживанням природного газу й третє за обсягами його імпорту. Зростання виробництва в державі веде до подальшого збільшення споживання енергоносіїв. За окремими прогнозами, рівень щорічного споживання газу в Україні із сучасних 76 млрд. кубометрів до 2020 року може піднятися до 82 млрд. кубометрів. В умовах жорсткої боротьби у світі за контроль над джерелами енергоносіїв, яка має тенденцію до подальшого загострення, ми ризикуємо опинитися в ситуації перманентного передкризового стану через цілковиту залежність нашої економіки від результатів конкурентної боротьби за надходження енергоресурсів. Тому першим і вкрай важливим кроком для України є зменшення їх споживання.

Не можна миритися з тим, що енерговитрати на одиницю ВВП у нас втричі і більше вищі, ніж у Західній Європі, а наше населення і комунальна теплоенергетика споживають природного газу більше, ніж Україна видобуває (у 2004 році 33,1 млрд. кубометрів).

Між іншим, широка реалізація заходів з енергозбереження дасть можливість нам істотно зменшити потребу в дефіцитних енергоносіях без зменшення промислового виробництва. Тільки за перші чотири роки дії Комплексної державної програми енергозбереження України, яку було прийнято постановою Кабміну N751 в 1997 році, споживання газу в державі зменшилося майже на 6 млрд. кубометрів, що рівнозначно економії 550 млн. доларів на рік. У житловому фонді необхідно встановити 6,8 млн. лічильників газу (на сьогодні в Україні газифіковано 11 659 566 квартир і приватних осель, з них обладнано побутовими лічильниками газу тільки 5 мільйонів - лише 43%!), на промислових підприємствах підлягає заміні та встановленню 7,7 тис. вузлів обліку, на підприємствах теплокомуненерго підлягає заміні та встановленню 3,85 тис. вузлів обліку. Майже 1 млрд. кубометрів паливного газу на рік дасть змогу економити газотранспортна система України завдяки заміні морально і фізично застарілих двигунів на газоперекачувальних агрегатах на сучасні двигуни з підвищеним ККД. Тільки за рахунок вказаних заходів можливо скоротити річне споживання природного газу в державі на 4,5 млрд. кубометрів.

Цілком можливо, що енергозбереження може стати для України своїм внутрішнім "Туркменістаном", оскільки зменшення потреби в енергоносіях за рахунок підвищення їх використання не лише економить кошти, а й збільшує конкурентоспроможність економіки.

Внутрішні ціни на природний газ

Першопричиною загальної невдачі Комплексної державної програми енергозбереження України та всіх пов'язаних з нею заходів останніми роками була відсутність економічної зацікавленості в реалізації проголошених  намірів. Бюрократизація справи тільки сприяла окозамилюванню. Адже реалізація комплексу заходів з енергозбереження вимагає значного інвестування коштів: від купівлі елементарних побутових лічильників газу населенням до капіталовкладень в оновлення і модернізацію виробництва з метою зменшення його енерговитратності за рахунок підвищення ефективності використання спожитих енергоносіїв. Приватні господарі підприємств не бачать сенсу витрачати кошти на такі капіталовкладення, поки отримують газ за дешевими цінами. Це добре розуміють у сусідній Росії, тому поступово підвищують ціну на газ, щоб стимулювати промисловість до модернізації й переходу на нові енергозаощаджуючі технології виробництва. А в Україні ситуація взагалі парадоксальна, оскільки такого дешевого природного газу, як у нас, немає навіть у Росії, не кажучи про Європу. Населення не бажає встановлювати побутові лічильники газу, посилаючись на свою бідність. І сьогодні постачання природного газу для населення за регульованою державою (граничною) ціною є взагалі збитковою для вітчизняного видобувника - НАК "Нафтогаз України", оскільки середня вартість видобутку 1 тисячі кубометрів "блакитного палива" перевищує 100 грн., рента становить 30,6 грн., а ціна реалізації тільки 112 грн. без врахування ПДВ і транспортних витрат. Для промислових споживачів ціни на газ в Україні в 4,5 разу менші, ніж у ФРН.

З врахуванням вартості ресурсів природного газу НАК "Нафтогаз України" (і вітчизняного видобутку, і імпортованих) та балансу його розподілу між споживачами України, "Нафтогазом України" було направлено до Національної комісії регулювання енергетики пропозиції щодо рівня економічно обгрунтованих цін.

У НКРЕ після ретельного аналізу цих даних погоджено такі ціни реалізації природного газу в Україні: для бюджетних організацій - 371,6 за 1000 кубометрів, у тому числі ПДВ - 61,93 грн.; для підприємств комунальної теплоенергетики - 302,1 грн. за 1000 кубометрів, у тому числі ПДВ - 0 грн.; для промислових підприємств - 422,2 грн. за 1000 кубометрів, у тому числі ПДВ - 0 грн.

Змінити негативний стан не може навіть у цілому позитивна ситуація з розрахунками за спожитий газ. На 20 серпня поточного року населення і промисловість розрахувалися на 100%, бюджетні організації та енергогенеруючі компанії - на 97%, АЕК "Київенерго" - на 94%, теплопостачальні підприємства - на 82%. Але це не виправляє ситуацію. Якщо ми не почнемо поступово підвищувати ціну на газ на внутрішньому ринку до вказаного рівня, то незабаром опинимося в кризовій ситуації, коли будемо змушені одномоментно урівнювати внутрішню ціну зі світовою. Це спричинить колапс вітчизняної економіки, оскільки в неї просто не буде можливості пристосуватися до зміни ціни, як сьогодні це робить російська промисловість завдяки поетапному подорожчанню енергоресурсів.

Дешевий газ не тільки не стимулює до розвитку та заощадження, а й робить нерентабельним вітчизняний видобуток енергоносіїв.

Збільшення національного видобутку енергоносіїв

Провідна роль у вітчизняному видобутку належить підприємствам НАК "Нафтогаз України", які здійснюють 94% видобутку газу і 93% - нафти. Ресурсна база дає можливість за її ефективного використання підтримувати стабільні обсяги видобутку на рівні 20 млрд. кубометрів газу на рік і навіть дещо наростити їх. Необхідною передумовою цього є проведення геофізичних досліджень і пошуково-розвідувального буріння, для підтримання і поступового нарощування сировинної бази видобутку (обсягу розвіданих запасів газу і нафти). Адже приріст розвіданих запасів газу і нафти має бути більшим за видобуті обсяги. В іншому разі наявні запаси швидко "проїдаються". Якщо здійснити необхідні капіталовкладення у видобуток природного газу (щорічно 1462,7 млн. гривень, з 2010 року - 1613,5-1947,4 млн. грн., з 2030-го - 2186 мільйонів), то в перспективі ми зможемо задовольнити попит на газ за рахунок власного видобутку у 2030-му не менш як на 33% проти 26,5% у 2004-му, а потреба в імпорті у нас не перевищуватиме 58,2 млрд. кубометрів. Якщо цього не робити, то внаслідок природної вичерпаності родовищ, що нині експлуатуються, рівень національного видобутку природного газу знову впаде до 16-18 млрд. кубометрів на рік, і залежність від імпорту збільшиться.

Що стосується нафти, то за умови цілковитого фінансування капіталовкладень у видобуток Україна зможе забезпечити збільшення обсягу видобутку у 2010 році до 5,08 млн. тонн, у 2020-му - до 5,25 млн., у 2030-му - 5,4 млн. Залежність від імпорту збільшуватиметься, і в 2030 році може становити 88% від потреб. Але це за умови послідовної роботи з власним видобутком, інакше залежність перевищить 90%.

Для стимулювання національного видобутку нафти і газу необхідно здійснити наступні кроки:

1. Створити умови для збільшення фінансування нафтогазовидобувними підприємствами геологорозвідувальних робіт для нарощування розвіданих запасів нафти і газу:

вирішити питання про залишення в розпорядженні нафтогазовидобувних підприємств 80% відрахувань за раніше виконані геологорозвідувальні роботи, які сьогодні спрямовуються до державного бюджету;

ввести в практику нарахувань рентної плати за видобуті нафту, газ і газовий конденсат диференційованість залежно від геолого-промислових умов їх видобутку, як це передбачено Законом України "Про рентні платежі за нафту, природний газ і газовий конденсат" від 05.02.2004 р. N1456-ІV, дія якого призупинена Законом "Про Державний бюджет України на 2005 рік".

2. Покласти край негативній практиці вилучення з розробки підприємств НАК "Нафтогаз України" найперспективніших родовищ та роздачі ліцензій на них приватним підприємствам, що фактично є корупційним розкраданням багатств українських надр. Нині на підприємства НАК "Нафтогаз України" припадає лише майже 60% виданих спеціальних дозволів від загальної кількості по Україні, хоча приватні структури не несуть відповідальності за енергетичну безпеку держави. При цьому в ІІ півріччі 2004 року Держкомприродресурсів без жодних аукціонів і конкурсів надав приватним комерційним структурам 52 спеціальні дозволи, в тому числі по 8 об'єктам, на які ДК "Укргазвидобування" подала відповідні матеріали та заявку на отримання спеціальних дозволів, що робило обов'язковим проведення аукціону або конкурсу.

Протягом 2005 року підприємствам НАК "Нафтогаз України" необхідно отримати 48 спеціальних дозволів на користування надрами на родовищах і площі, сумарний річний видобуток з яких у 2005 році становитиме понад 1 млрд. кубометрів газу, 100 тис. тонн нафти та 50 тис. тонн конденсату. Повторення у цьому році минулорічної практики з видачею дозволів може мати катастрофічні наслідки для національного видобутку енергоресурсів. Кабінет Міністрів повинен навести порядок у ліцензуванні, керуючись інтересами держави, а не приватних бізнес-структур. Адже видобутий державними підприємствами природний газ іде на забезпечення потреб населення України за пільговими цінами. Для цього потрібно відновити дію Закону України "Про нафту і газ", де регламентується практика надання спеціальних дозволів на користування надрами шляхом проведення конкурсів, яка на сьогодні призупинена Законом "Про Державний бюджет України на 2005 рік".

3. Поступово підняти ціну на газ, оскільки за існуючої фіксованої ціни, яка робить видобуток нерентабельним, а також з урахуванням зростаючого податкового тиску, єдиним джерелом фінансування виробничих програм стали кредити, в тому числі розміщення єврооблігацій. Можливість їх повернення і майбутнє національного видобутку за збереження наявної практики опиняться під загрозою.

4. Здійснити комплекс організаційних заходів. Потужна національна нафтогазова вертикально інтегрована компанія повинна створюватися тільки на базі НАК "Нафтогаз України", 100% акцій котрої перебувають у державній власності, інакше уряд втратить останній важіль впливу на ситуацію на нафтовому ринку.

5. Кабінету Міністрів України, уряду АР Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським держадміністраціям вирішити питання щодо розрахунків споживачів за спожиті енергоносії. Особливо це стосується роботи з теплопостачальними підприємствами та енергогенеруючими компаніями, які мають найбільшу заборгованість. Зусиль самого "Нафтогазу України" тут недостатньо.

6. Вугілля - єдиний природний вид палива, геологічних запасів якого в Україні достатньо для задоволення потреб теплової електроенергетики і сировинного забезпечення ряду галузей промисловості упродовж 400 років. Необхідна послідовна робота у вугільній галузі з метою поступової відмови від використання в тепловій електроенергетиці дорогих імпортованих енергоносіїв - природного газу та нафтопродуктів. Зокрема, тільки з газу це дасть додаткову економію 5 млрд. кубометрів, що зменшить енергозалежність України та збільшить опору на власні ресурси. Можливості для розробки і будівництва в Україні нових теплових електростанцій цілком достатні.

Диверсифікація джерел енергоресурсів

На сучасному етапі об'єктивно не існує інших джерел енергоресурсів, окрім Росії та Туркменістану, здатних задовольнити потреби України. Тому ми повинні вирішити питання довгострокових угод про забезпечення природним газом з Росії, Туркменістану, а також Казахстану й Узбекистану. При цьому слід обрати максимально вигідні для України маршрути нових газопроводів з Туркменістану до України. Враховуючи, що президент Туркменістану Ніязов відстоює перед "Газпромом" ідею модернізації газопроводу Середня Азія - Центр не шляхом реконструкції старої гілки через Узбекистан, а шляхом будівництва нової гілки уздовж Каспійського моря територією Казахстану, нам варто максимально підтримувати Туркменістан у цьому питанні. Адже така гілка скоротить довжину трубопроводу, що зменшить для України вартість транзиту. За можливості варто просувати ідею будівництва газопроводу з Туркменістану до України поза межами Росії: або прямо через Іран, Закавказзя і Чорне море, або шляхом приєднання до проекту Європейського союзу NG-3 (Туркменістан-Іран-Туреччина-ЄС). Найвигіднішим для нас був би газопровід з Туркменістану через Азербайджан і Грузію до України.

Для додаткового надходження до України енергоносіїв за зменшеними цінами слід брати максимально можливу участь у розробці родовищ у країнах-постачальниках і в далекому зарубіжжі.

Загалом політика забезпечення України імпортними енергоресурсами повинна поділятися на два етапи, залежно від актуальності завдань та об'єктивних можливостей країни:

перший етап - забезпечення України природним газом протягом 2006-2010 років шляхом врегулювання відносин з існуючими постачальниками (Російська Федерація і Туркменістан), поки не буде побудовано нові маршрути транспортування енергоносіїв до України;

другий етап - поступова диверсифікація джерел надходження в Україну енергоносіїв з введенням в дію нових маршрутів транспортування, робота над якими тривала б у 2006-2010 роках. Для укріплення енергетичної незалежності та державного суверенітету України в якості таких джерел мають виступити Іран, Ірак, Лівія та інші ісламські країни Азії та Африки.

Газовий баланс на 2005-2006 роки

У поточному 2005 році питання забезпечення України "блакитним паливом" вирішено, однак умови роботи з постачальниками газу на наступний 2006 рік - ще не погоджені.

Стосовно газових відносин з Російською Федерацією, то 22 серпня поточного року на рівні урядових делегацій, а 23 та 31 серпня - на рівні робочих груп НАК "Нафтогаз України" і ВАТ "Газпром" відбулися переговори. Українська сторона направила для розгляду російській стороні варіант протоколу на 2006 рік до Угоди між урядом РФ і КМ України про заходи із забезпечення транзиту російського газу територією України. В ньому запропоновано при обсязі транзиту до європейських країн до 116 млрд. кубометрів, але не менше 112 млрд. кубометрів природного газу, не змінювати діючих умов транзиту російського газу через територію України та умов розрахунків за надані послуги: ставка транзиту - 1,09375 долара за 1000 кубометрів на 100 км відстані, ціна російського газу в оплату наданих послуг з транзиту - 50 доларів за 1000 кубометрів, отримання природного газу за надані послуги з транзиту в обсягах, еквівалентних вартості послуг, 27-29 млрд. кубометрів. Це відповідає вимогам Доповнення N4 до контракту між "Нафтогазом України" та "Газпромом" про обсяги й умови транзиту російського газу через Україну в 2003-2013 рр. від 21 червня 2002 року, де чітко обумовлено: "Замовник (Росія) у період з 2005 по 2009 роки подасть для забезпечення балансу газу України в рахунок оплати наданих Виконавцем (Україною) послуг з транзиту російського природного газу через територію України природний газ за ціною 50 доларів за 1000 кубометрів, котра не підлягає зміні Сторонами".

Але російська сторона запропонувала в 2006 році при визначенні основних умов транзиту газу через територію України перейти на оплату послуг з транзиту грошовими коштами, а поставки газу здійснювати за комерційними контрактами за цінами та тарифами, що відповідають європейським. Така пропозиція для Україниє неприйнятною.

Виходячи із загального обсягу транзиту російського газу до європейських країн - 116 млрд. кубометрів, "Нафтогаз України" за існуючих умов транзиту в оплату послуг у 2006 році може отримати 27-29 млрд. кубометрів російського природного газу. Технічні можливості ГТС України дають змогу це зробити і ще прийняти 39 млрд. кубометрів середньоазійського газу для споживачів України. Але через те, що переговори з російською стороною щодо повернення авансового платежу не завершені і сторони мають різні позиції з цього питання, у прогнозному балансі на 2006 рік передбачено надходження від ВАТ "Газпром" тільки 25 млрд. кубометрів газу.

Стосовно обгрунтування підняття ціни за російський газ у вигляді загального підвищення ціни у світі на цей енергоносій, треба посилатися на досвід 1998-1999 років. Тоді Росія постачала в Україну газ за цінами вище світових (за ціною 80 доларів за 1000 кубометрів за транзитного тарифу для російського газу в Україні 1,75 долара за 1000 кубометрів на 100 км), посилаючись на те, що така ціна була обумовлена в довгостроковій міжурядовій угоді.

Запропоноване російською стороною підвищення ціни на російський газ, що надходить в Україну в оплату за надання транзитних послуг, до можливих 160-180 доларів за 1000 кубометрів призведе до пропорційного підвищення транзитних тарифів для російського газу в Україні з традиційних 1,09375 долара за 1000 кубометрів на 100 км відповідно до 3,5-3,9375 долара. Одночасно з цим зросте і вартість транзитних послуг за прокачку туркменського газу територією Російської Федерації до України. Все це веде не тільки до подорожчання імпортного природного газу, а й утворення дефіциту в обсязі до 15 млрд. кубометрів. Тому сьогодні треба наполягати на такому: ціна на газ в оплату транзитних послуг була обумовлена Доповненням N4 до контракту між "Нафтогазом України" та "Газпромом" про обсяги й умови транзиту російського газу через Україну в 2003-2013 рр. від 21 червня 2002 року, тому її зміна, з огляду на коливання світового ринку, неможлива. Крім того, треба домагатися максимального закачування російського газу до підземних газосховищ України, з огляду на наближення осінньо-зимового пікового сезону споживання газу в Європі. Це забезпечить безперебійність поставок "блакитного палива" споживачеві та дасть можливість Україні додатково заробити газ в обмін на послуги із зберігання.

Стосовно газових відносин з Туркменістаном, то в газовому балансі на цей рік очікується надходження 38 млрд. кубометрів природного газу, а в наступному році - 39 млрд. На сьогодні немає заборгованості за одержаний у поточному році туркменський газ у частині оплати валютними коштами (а це 50% ціни отриманого газу). Триває робота з узгодження з туркменською стороною специфікацій з товарної частини оплати за поставлений природний газ, відвантаження продукції та надання замовлених послуг.

Для розв'язання можливих проблем нагальною необхідністю є впорядкування газових відносин з Росією і Туркменістаном на вищому політичному рівні шляхом укладення довгострокових угод на транзит та постачання природного газу до України. 64 млрд. кубометрів імпортованого газу в балансі України дадуть можливість забезпечити потреби споживачів України, експорт з території України та сформувати необхідні обсяги активного газу в ПСГ.

Однак незалежно від результатів переговорів з постачальниками газу, Україні вже сьогодні потрібно вводити режим жорсткої економії природного газу (поки це можливо завдяки теплій погоді) і закачувати зекономлене "блакитне паливо" до підземних газосховищ. Крім того, уряду потрібно негайно вжити заходів щодо створення в усіх галузях промисловості України резервних фондів палива всіх видів. Зокрема, відповідно до постанови КМУ від 08.11.96 р. N1358 "Про порядок переведення підприємств на резервні види палива під час похолодань", почати накопичення на підприємствах, які мають резервне паливне господарство і можуть працювати на інших, крім газу, видах палива, достатніх запасів резервного палива для роботи протягом 40 діб.

Завдяки такому комплексному підходу Україна в недалекому майбутньому зможе відійти від межі енергетичної кризи, біля якої вона перебуває останніми роками.

Іван ДІЯК,

генеральний секретар Національної газової спілки України, радник Президента України.