Держуправлінням охорони навколишнього природного середовища в Тернопільській області було запропоновано на розгляд комісії 7 природних об’єктів:

 

1. ПЕЧЕРИ ТЕРНОПІЛЛЯ

Сьогодні на Тернопільщині зосереджена п’ята частина всіх пам’яток природи, що нараховуються в Україні. Насамперед це об’єкти спелеології.

У світі поки що не відкрито інших таких великих горизонтальних гіпсових печер із специфічною будовою. Розташовані вони на глибині від 10 до 50-60 метрів під землею. В області, яка територіально є однією з найменших в Україні, сьогодні їх налічується більше сотні. Але спелеологи та туристи й тепер відкривають нові печери. У центрі Європи у XXI столітті ще можливі географічні відкриття! Більше того, існує думка, що в області відкрито лише 20% печер, а ще 80% з них чекають на свого першовідкривача.

Печери в Тернопільській області найбільш поширені: а) за літологією та особливостями закладання — гіпсові печери (є у вапняках 26%, у травертинах включно); б) за генезисом — переважна більшість корозійні; в) за морфологією — горизонтальні (97 %). До першого типу належать печери, які відомі в цілому світі. Це «Голубі Озера» («Озерна»), «Оптимістична», «Кришталева», «Млинки» та інші. Абсолютна більшість печер за своїм походженням корозійні. Винятком є такі печери, як «Перлина», котра, по суті, є тріщинами бортового відпору. Тобто вони за генезисом належать до корозійно-тектонічних порожнин. Вертикальних печер в області є тільки три: вищезгадані «Перлина» та «Подолянка» в Медоборах та «Опільська», яка утворилася в околицях села Гутисько, що на Бережанщині. На сьогодні це найглибша вертикальна печера області. Вона пронизує товщу вапняку до глибини 37,6 м, а загальна довжина всіх ходів становить 174 м. Сьогодні на території Тернопільської області відомо (занесено в кадастр) 100 печер.

Найбільш цікавим і перспективним у географічному, краєзнавчому і туристському аспектах є Придністровський карстовий район. Тут знаходиться 11 великих (довжина більш як 1000 м) розвіданих гіпсових (сульфатних) печер. Дві печери («Млинки» та «Угринь») «випадають» з цієї смуги й розташовані далі на північ, на широті м. Чортків.

Карст Тернопільської області має велике туристське, лікувальне, рекреаційне значення. Поєднання своєрідної природи області з унікальними карстовими формами приваблює багатьох туристів та охочих відпочити не тільки з області та України, а й з усіх країн світу.

З метою збереження найбільш цінних печер Тернопілля Розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 2  серпня 1971 року № 61-р, Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 584 „Про зміну деяких рішень Уряду України у зв’язку з прийняттям Закону України „Про природно-заповідний фонд України” надано статус  пам’ятки природи загальнодержавного значення печерам “Озерна” – що утворилась у тортонських гіпсах неогенового віку, загальна довжина яких досліджена становить 116 кілометрів. У печері спостерігається ряд унікальних кристалізаційних форм та геоморфологічних утворень: великі галереї, органні труби - комини, чорні та голчасті кристалізаційні форми, різноструктурні гіпси; на стінках зустрічаються скупчення вторинного гіпсу. В печері багато обвальних нагромаджень.  Характерною особливістю печери є підземні озера (температура води +90 С), які займають близько третини її площі. Глибина озер 2-2,5 метри, а інколи і більше, вода в них слабо мінералізована, сульфатна магнієво-кальцієва.

Печері “Вертеба”  яка є однією з найбільших у Європі, довжина її підземних  ходів - 7820 м. Печера складається з широких галерей, розділених вузькими перемичками. Стінки гладкі й темні, на склепіннях - карбонатні натічні утворення у вигляді кірок, рідше - невеликих сталактитів (“бочки”, аномальної будови сталагміти, “місячне молоко”).  У 1928 році був виявлений в печері цінний археологічний та антропологічний матеріал, зокрема трипільської культури. Знайдені у печері археологічні матеріали зберігаються у музеях Борщева, Варшави, Відня, Кракова, Львова, Тернополя. Назва печери походить від давньослов’янського  “вертеп” - печера, яруга) .

Печері “Ювілейна”- утворилась у верхній товщі гіпсів неогенового періоду. Вона складена з кількох галерей, з’єднаних між собою короткими ходами. У її склепіннях часто відкриваються неогенові вапняки і вапняково-мергелисті відклади, які залягають між гіпсами. В окремих районах лабіринтів зустрічаються кристали гіпсу. Спелеофауна представлена летючими мишами.  Морфологічно виділяють зали: “Східний”, “Планетарій, ”XXI-ї експедиції”, які з’єднані ходами. Ширина ходів печери 0,5-4,0 метри. Печера складається з декількох галерей, закладених по тектонічних тріщинах, з’єднаних між собою короткими ходами. Зал “Планетарій” має великий купол діаметром 6 м по довгій осі і 5 м по короткій. У склепінні галерей часто розкриваються неогенові вапняки і вапняково-мергелисті відклади, які залягають над гіпсами. Загальна довжина ходів 1,6 км.

Печера “Оптимістична” - найбільша за розміром печера у Європі. Найбільша у світі серед гіпсових печер і друга – серед вапнякових. Сумарна кількість її ходів – 214 км.  закладена у 20-25 метровій товщі гіпсів неогенового періоду на глибині 60-75 метрів. Лабіринт утворений системою (подекуди триярусною) горизонтальних ходів і галерей. Печера складається з густої сітки щілиноподібних ходів, які утворилися на тектонічних тріщинах; у північно-східній частині переважають вузькі і досить низькі ходи; у південно-західній - широкі, добре вироблені водою галереї. Є декілька залів: Молодіжний, Данила Галицького, Циклоп та ін. На дні ходів, крім суглинистого матеріалу часто зустрічається річкова галька карпатських порід.  Печера складається з одинадцяти районів, які відрізняються один від одного морфологією ходів. Райони сполучаються між  собою одним або двома ходами.

Печера “Перлина” утворилась у товщі неогенових рифових вапняків Товтрової гряди. Печера типу вертикалі з горизонтальним розгалуженням в глибинній частині. Вона має форму колодязя, в якому на глибині 10-30 метрів горизонтально розгалужуються ходи загальною довжиною до 240 метрів. Печера являє собою тектонічну тріщину в масиві щільних сарматських вапняків. Сліди карстування незначні і виявляються лише у формуванні натічних кальцитових утворів - кірки, драпіровок, невеликих сталактитів, що спостерігаються у верхніх ділянках печери. У нижній частині розлому було знайдено кілька зразків метаморфізованого вапняку (так званого “подільського мармуру”). В ложі інфільтраційного водотоку виявлено до 30 штук оолітів (печерних перлин) - кальцитових утворень діаметром  10-12 міліметрів. Назва печери пов’язана з тим, що в ній було знайдено печерні перлини - гарні кульки з кальциту діаметром 10-12 мм.

Печері “Млинки” яка є природним лабіринтом карстового походження  загальною довжиною ходів понад 27 кілометрів. Виділяється лише великою різноманітністю геоморфологічних форм: органічні труби типу „Цар-дзвін”, псевдоповерхня, моделювання стін на окремих ділянках печери типу „кам’яна хвиля”.

На ряді локальних відрізків спостерігаються своєрідні гіпсові текстури. В окремих районах „Млинків” утворились чудової краси карбонатні натічні форми - сталактити, сталагміти, голоктити (зал „Срібний дзвін”, „Сталагмітовий”). Печера вражає багатством кристалічних форм (кристалічні драпіровки, друзи), різними структурними модифікаціями гіпсів, що виникли за рахунок вторинної кристалізації. За багатством кристалічних форм печера не має собі рівних на Тернопільщині, де наявні печери, які є найбільшими у світі („Оптимістична”, „Озерна”). Під землею зустрічається летючі миші  - мала нічниця, малий підковоніс, колонії комарів, до відкриття лабіринту в печері жили лиси.

Розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 7 серпня 1963 року № 1180-р. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 584 „Про зміну деяких рішень Уряду України у зв’язку з прийняттям Закону України „Про природно-заповідний фонд України” печера “Кришталева” затверджена як об’єкт природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. Печера - утворилась у товщі  жовто-бурого крупнокристалічного гіпсу неогенового періоду. Являє собою лабіринт  ходів, розвинутих по двох основних напрямках; довгі і вузькі галереї сполучаються короткими каналами і щілинами. Місцями в них зустрічаються кам’яні форми, які вимиті водами  і при деякій фантазії нагадують живі істоти (зал Буйвола). Лабіринт простягається широкою смугою завдовжки майже 2  км з північного заходу  на південний схід. На інших ділянках стіни печери покриті білосніжними, а також забарвленими у різноманітні кольори кристалами вторинного гіпсу, звідси і назва - Кришталева. У палеозоологічному лабіринті групою науковців була зібрана колекція викопних кісток різних представників тваринного світу, яка дала змогу судити про фауну того часу, кліматичні умови на території сучасного Поділля близько 10 тис. років тому, тощо. Печера одна з найбільш вивчених на Тернопільщині, її галереї електрифіковані і обладнані для відвідувачів. Тут діє туристсько-екскурсійний маршрут завдовжки 2,5 км.

Рішенням виконавчого комітету Тернопільської обласної ради від 20 грудня 1968 року № 870 “Про затвердження списків пам’яток природи, що беруться під охорону держави” печерам  “Збручанська” “На Хомах”, “Язиченська”, “Уринь”, від 13 грудня 1971 року № 645 “Про затвердження списку пам’яток природи, що беруться під охорону держави” печерам “Двох озер” та “Жолоби”, Тернопільської обласної ради від 18 березня 1994 року “Про внесення змін і доповнень до мережі територій та об’єктів природно-заповідного фонду і затвердження Списку дикорослих рідкісних, реліктових, ендемічних рослин області, що підлягають особливій охороні” печері “Нагірянській”, від 25 квітня 1996 року № 90 “Про внесення змін і доповнень до мережі територій та об’єктів природно-заповідного фонду області та затвердження положення про порядок встановлення лімітів на використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення в Тернопільській області” печері “Славка” надано статус геологічні пам’ятки природи місцевого значення.

 

2. ДНІСТРОВСЬКИЙ КАНЬЙОН

Придністров’я - це висока рівнина, глибоко розчленована долинами Дністра, Стрипи, Джурина, Циганки, Збруча на паралельні пасма. Долини річок, врізані в плато на 120–170 м, мають скелясті, часто залісені схили, дуже вузькі заплави і тераси, що ширшають тільки на внутрішніх вигинах меандр.

Найцінніший найживописніший відрізок Дністра довжиною в 250 кілометрів знаходитися між устями рік Золота Липа і Збруч. Тут Дністер тече по каньйоноподібній долині, утворюючи багато фантастичних краєвидів. Схили Дністра вкриті реліктовою лісовою та степовою рослинністю. Історичних пам'ятників (замків, монастирів, церков, костелів, скель, гротів і печер на берегах Дністра не менше, ніж на інших європейських ріках. На особливу увагу заслуговують такі об’єкти, як церква Успіння Пресвятої Богородиці (1785 р.),  костел (кінець 18 ст.) у с. Коропець Монастириського р-ну; церква св. Михаїла (1772 р.) у смт. Мельниця-Подільська, дерев’яна Богоявленська церква (1763 р.) в с. Іване-Пусте, фортеця Трійці (1692 р.) у с. Окопи Борщівського р-ну.

Тут формується специфічний місцевий клімат – тепліший і сухіший у долинах, ніж у межиріччях. Територія Дністровського каньйону  за термічним режимом характеризується м'якою зимою з середньою температурою січня – 5,3 С, теплим літом з середньою температурою липня 19,6 С. На землях уздовж Дністра весна розпочинається на два тижні раніше, ніж в інших районах области.

У долині ріки Дністра та його приток відслонюється потужний комплекс осадових товщ від наймолодших - антропогенних і до найдавніших - силурійських відкладів палеозойської ери. Це унікальна геологічна енциклопедія, що чітко зафіксувала еволюцію земної кори та життя, яке було в морському та континентальному середовищах понад 400 мільйонів років тому. На особливу увагу заслуговують відслонення силурійських і девонських відкладів у Трубчині, Худиківцях, Заліщиках, Іване-Золотому, Устечку та Вістрі. Ці та інші відслонення становлять велику науково-пізнавальну цінність, а окремі мають світове значення.

Різноманітність екологічних умов спричинила формування в межах Дністровського каньйону багатої флори вищих судинних рослин, яких налічується тут понад 1100 видів з яких  більше 100 представлено ендемічними і реліктовими видами, 21 - внесених до Червоної книги України, 2 - до Європейського Червоного списку, 43 -  Переліку рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення на території Тернопільської області.

У рослинному покриві парку переважають дубові ліси з домішками граба, клена, липи, ясена, береста, а окремих місцях - бука, які чергуються із відкритими степовими ділянками на схилах річок та балок із наскальною та лучно-степовою рослинністю.  

Особливий науковий і пізнавальний інтерес становлять реліктові, лучно-степові, наскельно-петрофільні та термофільно-чагарникові угруповання‚ що займають схили річкових долин, відслонення вапняків, каньйоноподібну долину Дністра. До складу цих формацій входить значна кількість реліктових, ендемічних, червонокнижних видів.  Особливо цінними є  природні місця зростання раритетних лучно-степових та скельно-осипних фітоценозів: стінки „Іване-Золотецька”, „Заліщицька”, “Устечківська” „Криве”, „Деренівська”, „Городок-Костільники”, „Зозулинська”, “Дністровська”, „Берем’янська”, урочище „Жижава”, „Обіжева”, „Глоди” та ряд інших.

Поєднання водних, степових та лісових біоценозів при певній захищеності від несприятливих умов середовища (порівняно вищі зимові температури, тепліше вологіше літо, обмеження поривчастих вітрів і т.п.) зумовлює наявність своєрідної фауни хребетних і безхребетних тварин. Дністровський каньйон є найбагатшим у нашому регіоні на видовий склад рідкісних і зникаючих комах.

Фауна цієї території налічує близько 315 видів хребетних тварин, з яких близько 50 видів комах, 45 - риб, 11 – земноводних, 9 – плазунів, близько 190 видів птахів і близько 60 видів ссавців. З них до Червоної книги України занесено близько 25 видів хребетних тварин, біля 50 видів комах.

У фауністичному відношенні Придністровська територія є ключовим середовищем і має надзвичайне значення для гніздування та міграції багатьох видів диких птахів, насамперед водоплавних, а також ряду хижих та інших форм, серед яких багато рідкісних і зникаючих не лише в масштабах України, а й усієї Європи. Вона є важливою складовою Подільського міграційного шляху перелітних птахів. 

На території регіонального ландшафтного парку знаходяться 62 території та об’єкти природно-заповідного фонду загальною площею понад 1500 га. Найбільш цінними є ботанічні заказники загальнодержавного значення „Жижавський”, „Обіжевський” та „Урочище „Криве”, пам’ятки природи загальнодержавного значення - „Урочище „Трубчин”, „Урочище „Глоди”, „Урочище „Заліщицька діброва” в Шутроминцях”, найбільшу рекреаційну цінність становлять гідрологічні  пам’ятки природи місцевого значення “Червоногородський  водоспад”,  “Русилівські водоспади”, “Сокілецькі водоспади”, мальовничі геологічні пам’ятки природи місцевого значення “Травертинові скелі в Литячому”, “Порохівська скеля”, “Космиринська скеля” , “Рівна скеля”,  “Монастирська скеля”, “Скеля семи джерел”, ботанічні пам’ятки природи місцевого значення “Гінкго дволопатеве”, “Горіх ведмежий”, “Дзвенигородські дуби”, ландшафти в ур. “Червоне”, “Дністровсько-Берем’янський каньйон” та ін.

Місцевість багата пам’ятками історії та культури (431 шт.), архітектури (72 шт.), сприятливими рекреаційними ресурсами. Тут знаходяться значні запаси мінерально-лікувальних вод.

Щоб запобігти деградації природних комплексів Дністровського каньйону й узгодити розвиток туризму з можливостями природи, тобто забезпечити охорону цілісності біогеоценозів при їх рекреаційному освоєнні згідно з рішеннями виконавчого комітету Тернопільської обласної ради від 30 серпня 1990 року № 191 ”Про створення державного природного національного природного парку “Дністровський каньйон” і поліпшення туризму в області”, від 29 листопада 1990 року № 273 “Про часткові зміни і доповнення до рішення облвиконкому від 30.08.1990 р. №191 ”Про створення державного природного національного природного парку “Дністровський каньйон” і поліпшення туризму в області” організований Регіональний ландшафтний парк “Дністровський каньйон” площею  42084,0 га, до складу регіонального ландшафтного парку увійшли території  48 сільських рад Борщівського, Бучацького, Заліщицького та Монастириського районів.

Враховуючи величезну природоохоронну, наукову, еколого-освітню та природоохоронну цінність регіону Законом України від 21.09.2000р. №1989-III “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки”, рядом інших  законодавчих та нормативних документів  загальнодержавного та місцевого рівня  у межах Тернопільщини  передбачено організувати національний природний парк “Дністровський каньйон”

Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища у Тернопільській області забезпечується юридичне оформлення документів, а саме  збір погоджень власників та первинних користувачів земельних ділянок  для організації  парку.

 

3. КРЕМЕНЕЦЬКІ  ГОРИ

Кременецькі гори розташовані на півночі Тернопільської області, де межують з Рівненською областю, і входять у склад Волино-Подільської височини. Вони простягаються з північного сходу на південний захід на довжину близько 60 км. Гори складаються з окремих підвищень – гір-останців, є яскравим прикладом ерозійних гір. Відносні висоти сягають близько 200 метрів, абсолютні – понад 400 м. Нижня і середня частина схилів вкриті лісами штучного походження.

Схили асиметричні: північний – крутий, місцями урвистий, глибоко розчленований балками та ярами. Він підноситься над прилеглою рівниною Малого Полісся на 120–150 метрів, на південь поступово знижується. В поверхні гір чітко виражені окремі гори-останці – г.Замкова (Бона), висотою близько 400 метрів, г.Стіжок – 386 м, г.Маслятин – 398м, г.Бужа – 366м.

Найбільш цінними є:- мальовничі останцеві гори з відносними висотами 160 - 170 метрів, схили яких вкриті рослинністю, типові ерозійні утворення, що майже повністю позбавлені ознак рівнинно - пластового рельєфу ( гори Бужа, Бона, Стіжок та інші);  чисельні понори, карстові колодязі, ніші, карнизи, печери довжиною десятки і сотні метрів, утворені внаслідок широкого розвитку карстово - суфозійних явищ у сарматських піскуватих оолітових вапняках на вершинах гір.

Мінералого-петрографічні пам'ятки представлені на східній околиці м. Кременця крем'яними утворами у крейдових відкладах у підніжжі Дівочих скель.

Для Кременецьких гір характерний помірно-континентальний клімат із переважанням північно-західних і західних вітрів. Територія Кременеччини за термічним режимом характеризується м'якою зимою з середньою температурою січня - 4,5 і теплим літом з середньою температурою липня 18,5. Початок безморозного періоду коливається від 19 квітня - 2 травня, кінець 1 - 8 жовтня, а тривалість від 119 - 200 днів. Теплий період триває 260 днів, а період з температурою вище 15 градусів: 100 - 103 дні. Річні суми опадів зменшуються від 650 мм на заході, до 600 - 560 мм на сході в долині річок. У цілому для Кременецьких гір характерна м’яка зима з частими відлигами та тепле і прохолодне літо, що є сприятливим для  використання території у рекреаційних цілях.

Ріки в районі Кременецьких гір відносяться до басейну р. Прип'ять. Переважні довжини потічків – до 10 кілометрів. Серед них найбільші – Людомирка, Жолобівка, Чорний міст, Потік Ікви, Іловиця тощо.

Площа земель, зайнятих під ставки 32,7 га. Найбільшими серед них є ставки в ур. "Заброддя" – 26,0 га та у лісі поблизу с. Антонівці – 1,6 га. Біля підніжжя Кременецьких гір витікає багато джерел. Часто виникають тимчасові водостоки, пов'язані з таненням снігу та зливами.

Із заболочених масивів слід відмітити торфовище біля с. Лішня Кременецького району площею 15,3 га.

У межах Кременецьких гір під широколистяними сосново-дубово-грабово-буковими лісами сформувались ясно-сірі та сірі лісові ґрунти на лісовидних суглинках і мергелях, чорноземи опідзолені і чорноземи на твердих карбонатних породах та інші ґрунти.

Основна рекреаційна цінність належить лісовій рослинності. Найважливішими лісоутворюючими породами є: дуб - 50%, граб - 18%, сосна - 8,8%, ялина - 6,5% лісового фонду. В незначних кількостях трапляються ясен, береза, вільха чорна, осина, тополя, клен, модрина. У Кременецькому районі поширені найцінніші в рекреаційному відношенні дубові, сосново - дубово - грабові, дубово - соснові ліси, які є сприятливими для різних видів відпочинку. В межах Кременецьких гір відмічені чагарникові формації вишні степової, таволги середньої, терену колючого та змішані чагарникові зарості вапнякових скель.

Степові ділянки, як і суходільні луки, в порівнянні з лісовими займають незначні площі. Ділянки степової і наскельно-степової рослинності є місцем зростання низки волино-подільських ендеміків, а також реліктових видів. Це шавлія кременецька, молочай волинський, змієголовник австрійський, гвоздика несправжньопізня, спірея пиківська, лещиця дністровська, підмаренник застарілий, самосил гірський, жовтозілля Бессера. Ендеміками тільки Кременецьких гір є мінуарція збільшена та юринея товстосім'янкова і вузьколокальний ендемік та реліктовий вид береза Клокова, що росте на вершинах гір Страхова і Маслятин. Окрім того, у складі флори Кременецьких гір немало інших рідкісних видів: цибуля пряма, сонцецвіт сивий, клокичка периста, костриця блідувата, тонконіг різнобарвний, ковили волосиста та пірчаста. Флора Кременецьких гір багата й різноманітна. На  основі здійснення комплексу досліджень встановлено, що на  території Кременецького кряжу зростає  978 видів вищих судинних рослин, які належать до чотирьох відділів, п'яти класів, дев'яносто трьох родин та триста шістнадцяти родів. Основне ядро сучасної флори Кременецьких гір складає група лісових рослин - біля 42%, степова рослинність становить біля 15%, петрофільно-вапнякова - біля 6%, інша рослинність  37%.

До Європейського Червоного Списку тварин і рослин, які перебувають під загрозою зникнення у світовому масштабі (1991), відносяться жовтозілля Бессера та шавлія кременецька.

Про значний вік даної флори та високий рівень її самобутності свідчить велика кількість реліктових та ендемічних видів рослин.

Так в нішах і ущелинах Дівочих скель в свій час були знайдені рештки-кістки печерного ведмедя, волохатого носорога, первісного коня і зубра, гігантського і північного оленів, печерної гієни, песця, копитного лемінга, мамонта та ін. Загальний видовий склад викопних хребетних тварин Дівочих скель перевищує 90 форм. Недалеко від грота Печерного ведмедя Дівочих скель у вузькій ущелині, яка утворилась між брилами вапнистого пісковика  сарматського віку, виявлено масове скупчення кісток антропогенних тварин, які тут нагромаджувались протягом тривалого часу, Тут знаходяться рештки як типових плейстоценових, так і голоценових хребетних тварин. У результаті п‘ятирічних розкопок (1957-1961рр.) в цій ущелині зібрано понад 23 тисячі кісткових фрагментів, з яких 98% становлять кістки земноводних та дрібних ссавців.

Сучасна фауна Кременецьких гір має типовий видовий склад лісових зооценозів з невеличкими змінами кількісного характеру, у порівнянні з  іншими регіонами Тернопільської області. Наприклад, тут значно  більше часничниць, ропух, прудких ящірок, веретільниць. Може трапитись мідянка. У цих місцях збереглися такі рідкісні в наш час птахи як підорлик малий, лелека чорний, пугач, червоний шуліка, малий строкатий дятел, кам‘яний дрізд. Із ссавців  у горах є ще три види вовчків (сірий, лісовий, горішковий), лісова куниця, борсук, яких уже практично немає в інших лісових масивах. У дуплястих липах знаходять надійний притулок руді вечірниці та інші рукокрилі, а також сірі сови, голуби, синяки, сиворакші.

З мисливських видів тварин тут зустрічаються борсук звичайний, занесений до Червоної книги України, білка звичайна, заєць сірий, лисиця звичайна, куниця лісова, борсук лісовий, козуля звичайна, свиня дика, інколи заходять лось, вовк. Останнім часом у регіоні інтенсивно розширив свій ареал бобер річковий.

На території Кременецьких гір зустрічаються види, що занесені до Європейського Червоного списку та до Червоної книги України: слимак виноградний,  вусач великий дубовий західний, бражник Прозерпіна,  аполлон, стрічкарка малинова, махаон, райдужниця вапняна, мурашка руда лісова. Найвідомішими історико-архітектурними пам’ятками Кременця є руїни Кременецького замку (XII ст.), не взятого під час облоги ханом Батиєм, Миколаївський собор з келіями (XVI-XVIII ст.), комплекс споруд Богоявленського монастиря XVII-XX ст. (у 1636 р. при монастирі утворена братська школа), Єзуїтський колегіум (XVIII ст.), житловий будинок „Близнята” (XVIII ст.). Почаїв – всесвітньо відомий духовний центр православ’я. Саме тут розташована Свято-Успенська Почаївська Лавра (XVI-XX ст.), яку щорічно відвідують понад 200 тис. паломників з усього світу. Менш відомими, але не менш унікальними, є Джерела Святої Анни та палац у с.Білокриниця. Серед славетних уродженців Кременця – геніальний польський поет Ю.Словацький, український композитор М.Вериківський, єврейський просвітитель і письменник Ісак Бер-Левінзон. Кременеччину відвідували Оноре де Бальзак, Т. Шевченко, М. Костамаров; тут служили російський мандрівник М.Пржевальський, український історик В.Липинський. Постановою Кабінету Міністрів України від 29.05.2001 р. за №583 утворено Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник, на балансі якого нині перебуває 17 пам’яток архітектури державного та місцевого значення.

Найбільш відомими пам’ятками історії та архітектури Шумського району є: Данилівська фортеця (побудована на честь Данила Галицького), не взята ханом Батиєм; оборонний замок (княжа резиденція) в с.Стіжок; монастир-фортеця в с.М.Загайці (1627 рік); церква Преображення в м.Шумську (1715рік); костел в с.В.Дедеркали (1725 рік); костел в с.Сураж (нині церква Святого Пантелеймона) (1730р.). Багата Шумщина релігійними архітектурними пам’ятками та святими місцями. В с.Великі Загайці знаходиться монастир св.Іоанна Милостивого, побудований в 1625 році Іриною Ярмолинською. Кам’яна церква збудована в візантійсько-оборонному стилі. В с.Великі Дедеркали – монастирський комплекс – ”Церква святого Миколая”, створений в архітектурному стилі XVIII століття, в якому поєднанні православ’я та католицизм. Серед віковічних лісів та гостроверхих гір розмістилося село Іловиця, історія якого пов’язана з життям і діяльністю святого Амфілопія, причисленого до лика святих православною церквою в 2002 році. Тут же в роки війни розміщувався штаб УПА-Південь.

У межах даної території знаходяться 30 територій та об'єктів природно-заповідного фонду, з яких 4 – загальнодержавного значення, 26 – місцевого значення. Унікальними є один із найстаріших в Україні ботанічний сад, Веселівський державний заказник, філіал “Кременецькі гори” природного заповідника "Медобори" площею 1000 га, 4 ботанічних заказники, загальною площею 359,0 га, 3 загальнозоологічних заказники, загальною площею 1581,0 га, 7 геологічних пам'яток природи, загальною площею  30,95 га, 16 ботанічних пам'яток природи, загальною площею 82,4 га, один ботанічний сад площею 200,0 га. Природа Шумщини збереглася первісною, багатою чудовими куточками для відпочинку: урочища „Кутянка”, „Маринки”. Тут знаходиться лісовий заказник загальнодержавного значення „Суразька дача”, “Суразький дендропарк ім. Дубровінського”, “Дуби Тараса Шевченка”, “Сосна Лесі Українки”. Загалом понад 35 об’єктів природно-заповідного фонду України знаходиться на території Шумського району. Географія їх розміщення охоплює територію всього району. Але найбільш мальовничими місцями краю є територія Андрушівської, Іловецької сільських рад.

З метою збереження в природному стані неповторних ландшафтів кременецького горбогір’я з цінними рідкісними ендемічними і реліктовими видами рослин, геологічними утвореннями, пам'ятками історії та культури, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення, в регіоні створено філіал природного заповідника „Медобори” „Кременецькі гори” площею 1000 га (1990 р.). пропонується створити на території Кременецького та Шумського районів національний природний парк "Кременецькі гори".

 

4.МЕДОБОРИ

Знаходяться  на території Західного Поділля, у лісостеповій зоні на південному сході Тернопільської області, в центральній частині Товтрової гряди, яка є залишком бар’єрного рифу, що існував у прибережних водах теплого Сарматського моря 15-20 млн. років тому. Товтри збереглися в їх первісному стані з характерними ознаками і формами.

Найкраща найбільш монолітна та залісенна частина Товтрового кряжу і віддалені від основного пасма окремі товтри з степовою рослинністю згідно із постановою Ради Міністрів УРСР від 8 лютого 1990 року № 25 “Про створення державного заповідника “Медобори” включена до складу природного заповідника “Медобори”.

Товтрова гряда - лінійно-витягнуте з північного заходу на південний схід горбисте пасмо, яке тягнеться від с. Підкамінь Львівської обл. через Тернопільську  Хмельницьку області, Молдову до Румунії. За походженням це давній бар’єрний риф, складений рештками міоценових водоростей, моховаток, коралів, червів та інших колоніальних організмів, які розвивалися в прибережних водах теплого сарматського моря 15-20 млн. років тому. Товтри збереглися на поверхні землі в їх первісному стані. В рельєфі вони виступають смугою вузьких горбистих кряжів, ізольованих горбів, гребенів, які піднімаються над навколишньою територією на 60-100 метрів.

Значна частина (більше 93%) вкрита дубово-грабовими лісами, грабово-дубовими, дубово-грабово-ясеневими та дубово-буковими лісами. Наявні чисті бучини незначної площі, східна межа поширення яких проходить саме у заповіднику. У підліску переважають бруслина європейська та бородавчаста, калина (гордовина) цілолиста, ліщина звичайна, глід колючий. Незначними за площею є ділянки степової, скельної та лучно-степової рослинності. Серед трав’янистих рослин Медоборів багато рідкісних, реліктових, ендемічних видів. На території заповідника зростає 130 регіонально-рідкісних видів та 37 видів рослин, внесених до Червоної книги України. Серед них цибуля  ведмежа, астранція велика,  відкасник осотовидний, булатка великоквіткова, зіновать біла, зіновать  Блоцького, зіновать  подільська, шафран  Гейфелів, зозулині  черевички справжні, пальчатокорінник травневий, ясенець білий, змієголовник австрійський, коручка  черемниковидна, коручка болотна, коручка  пурпурова, молочай  волинський, підсніжник білосніжний, лілія лісова, зозулині  сльози яйцевидні, лунарія  оживаюча, гніздівка звичайна, любка дволиста, любка  зеленоквіткова, сон великий, шавлія  кременецька, шиверекія подільська, скополія  карніолійська, ковила волосиста, ковила  пірчаста.

У межах Товтрів зустрічаються рослинні угрупування, внесені до Зеленої книги України, зокрема формації ковили волосистої,  ковили пірчастої, осоки низької, асоціації  грабово-дубового лісу волосистоосокового та яглицевого, асоціації мішаних дубових лісів левурдових з цибулею ведмежою.

На ції території зустрічаються усі фонові види Подільсько-Придністровського зоогеографічного району. Із фауни безхребетних на сьогодні виявлено близько 1300 видів комах, з яких 22 внесено до Червоної книги України. Серед них жук-олень, жук-самітник, мнемозина, махаон, вусач мускусний, сатурнія руда, райдужниця велика, джміль  моховий, стрічкарка блакитна, стрічкарка орденська малинова, стрічкарка тополева, ксилокопа звичайна, бджола-тесляр звичайний, ксилокопа  фіолетова, бджола-тесляр фіолетовий та інші.

Із хребетних на даний час зустрічаються 9 видів риб, 11 земноводних, 7  плазунів, із яких мідянка - вид, що внесений до Червоної книги України. Птахи є найчисельнішою групою хребетних, їх нараховується 182 види. В основному це типові для даної території представники, серед них є 14 видів, внесених до Червоної книги України.  Це малий підорлик, великий підорлик, орел-карлик, лунь польовий, сокіл-сапсан, пугач,  скопа, сипуха, сова довгохвоста, гоголь, лелека чорний, журавель сірий, сорокопуд сірий та ін. Ссавці представлені 46 видами. Звичайними тут є гризуни та хижі. Із більших звірів тут можна зустріти зайця сірого, білку звичайну, лисицю звичайну, куницю лісову, козулю звичайну, свиню дику та ряд інших тварин. У межах цієї території є 6 видів ссавців, внесених до Червоної книги України – борсук звичайний, горностай та 4 види рукокрилих:  нічниця Бехштейна, вечірниця  мала, підковоніс  малий, ін.

Тут є багато історико-культурних пам’яток, які датуються X-XII століттям. В цей період тут одночасно функціонували три різнотипні городища-святилища - Бохіт, Говда та Звенигород. Разом із селищами-супутниками вони становлять єдиний археологічний комплекс “Збруцький культовий центр”. Особливо цінними та найкраще збереженим є городище-святилище га горі Бохіт, у центральній частині якого стояв всесвітньо відомий Збруцький ідол. Він є унікальним за технікою виготовлення та сюжетним зображенням божеств східних слов’ян - язичників.

У межах природного заповідника “Медобори” діють екологічні стежки “Бохіт”,  “Гостра”, “Пуща відлюдника” в межах яких допускається відвідування рекреаційних об’єктів туристами з дотриманням встановленого режиму та охорони.

Організований заповідник згідно із постановою Ради Міністрів УРСР від 8 лютого 1990 року № 25 “Про створення державного заповідника “Медобори”. Указом  Президента України від 29 вересня 2000 року № 1095/2000 “Про розширення природного заповідника “Медобори”  територія заповідника розширена до  10516,7 га.

 

5. КАСПЕРІВСЬКИЙ КАНЬЙОН

“Касперівський” ландшафтний заказник загальнодержавного значення. Розташований в межах Заліщицького (631,2 га) та Борщівського (186,8 га) районів у межах глибоко врізаної долини ріки Серету із мальовничим водосховищем, від с. Касперівці Заліщицького району до с. Більче-Золоте Заліщицького району,   в тому числі у  кв.21 вид. 6.1, 7,  8, 10.1,  11, 13, кв.27 вид. 1 - 4, кв.31, кв.32 вид.1-4, кв.33 вид.1-5, кв.34, кв.35 вид.12, кв.37 вид.1, 2, 4, 5, 6, кв.42, кв.45 вид.1, 4 - 6, 8, кв.47 вид.1 - 3, кв.48 вид.1 - 3, 10 - 12, кв.84, кв.85 Заліщицького лісництва та  кв.12 Наддністрянського лісництва Державного підприємства “Чортківське лісове господарство”, земель інших землекористувачів. В адміністративному відношенні розташований на території Касперівської  (384,8 га), Винятинської (156,6 га), Новосілківської (10,9 га), Мишківської (9,1 га), Блищанецької  (69,8 га) сільських рад Заліщицького району, Більче-Золотецької (186,8 га) сільської ради Борщівського району.

Оголошений  постановою Ради Міністрів УРСР від 19 квітня 1977 року № 198  “Про доповнення переліку державних заказників і встановлення охоронних зон навколо Чорноморського державного заповідника і Азово-Сивашського державного заповідно-Мисливського господарства”. Постановою Кабі­нету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року №584 „Про зміну деяких рішень Уряду України у зв’язку з прийняттям Закону України „Про природно-заповідний фонд України” заказник затверджений  як об’єкт природно-заповідного фонду загальнодержавного зна­чення. Площа 818,0 га.

Унікальні природні комплекси у долині  ріки Серету з мальовничим водосховищем. Береги річки і водосховища високі, скелясті з оригінальними формами вивітрювання вапняків. Вздовж долини, у верхній частині схилу корінних берегів - виходи (відслонення) сарматських пісковиків і вапняків, часто у вигляді торця суцільної плити.

Ландшафти заказника представлені такими основними типами місцевостей: 1 тип: Водойми; 2 тип:  Заплави з низькими терасами (1-3), складені алювіальними суглинками та супісками з різнотравно-злаковими луками на лучних і дерново-лучних ґрунтах (в середині меандр ; 3 тип: Вузькі піщано-кам’янисті заплави з розрідженим лучно-чагарниковим покривом (зовні меандрових дуг біля стінок); 3а тип: Місцевості схилів річкових долин з балками, ярами та лощинами на лесовидних суглинках, часто розмитих, та на елювії корінних порід (мергелів, вапняків, пісковиків палеозою), в більшості вкриті лісами (дубово-грабовими), частково луками і чагарниками на еродованих чорноземах і сірих лісових ґрунтах; 3б тип: Круті, урвищні, схили річкових долин (стінки), вкриті чагарниковою і степовою рослинністю;  3в тип: Пологі та спадисті терасові схили; 4 тип : Місцевості межиріч, міждолинних  хвилястих (балочних) рівнин, складені лесовидними суглинками з опідзоленими чорноземами і темно-сірими ґрунтами,  зайняті орними землями і широколистяними (дубовими, грабово-дубовими й грабовими) лісами; 5 тип: Місцевості давніх ранньоплейстоценових та еоплейстоценових високих терас Дністра (з абсолютними висотами 200-260 м) з покривом алювію та лесовидних суглинків, з орними землями і дубово-грабовими лісами на чорноземах опідзолених, сірих і темно-сірих лісових ґрунтах, частково еродованих, слабо- та середньозмитих. 

Рослинність представлена окремими лісовими масивами і ділянками степу. У лісових насадженнях переважають грабові діброви з домішками липи, клена гостролистого, дуба скельного; підлісок  утворюють ліщина, клен татарський, терен, шипшина. Значну цінність має рідкісна  скельна та степова рослинність. Особливо цінними є сон великий, ковила волосиста, ковила пірчаста - види, занесені до Червоної книги України,  горицвіт весняний,  ефедра двоколоса, молодило руське, цибуля подільська - види, внесені до Переліку рідкісних, і таких, що перебувають під загрозою зникнення  видів рослинного світу на території Тернопільської області.

Багатий і тваринний світ. Зустрічається борсук звичайний,  видра річкова, гоголь - види тварин, внесені до Червоної книги України, а також багато мисливських видів фауни: заєць сірий, козуля звичайна, куниця лісова, лисиця звичайна, куріпка сіра, тхір звичайний, ондатра мускусна, гагара чорновола, норець великий, гуска сіра, гуска велика  білолоба, крижень, широконіска, чирок-тріскунок, чирок-свистунок, чернь червоноголова, чернь чубата, лиска, курочка водяна, припутень та інші. У межах заказника зустрічається 33 види тварин, що охороняються за списками Бернської конвенції.

Касперівська водойма є важливим місцем нересту, нагулу та зимівлі, місцевих видів риб з невеликими популяціями -   рибця, яльця, в’язя, голованя, умбри, сома, а також карася, коропа, окуня, плотви, щуки, судака, інших; має визначальне місце для підтримання їх популяцій, а також важливе водорегуляторне значення.

 

6.БЕРЕЖАНСЬКЕ ГОРБОГІР’Я

Бережанське горбогір’я займає найбільш розчленовану західну частину Тернопільської області. Опільське горбогірне плато розташоване в західній частині області. Типовою рисою рельєфу цього регіону є різкі коливання висот на всіх межиріччях. Найрозчленованішою частиною Опілля є його східний край на межиріччі Гнилої Липи та Золотої Липи, Золотої Липи та Стрипи. Межиріччя видовжених кряжів з півночі на південь розчленовані численними річками та ярами. Глибина урізу досягає 150-200 м, абсолютні висоти перевищують 400 м. У північній частині пасма річкові долини, яри і балки досить розлогі, а в південній - круті, часто зі стіноподібними схилами, складеними твердими пісковиками, вапняками, сланцями. В регіоні знаходиться ціла низка привабливих геологічних пам'яток природи, серед яких: карстові лійки на околиці с.Гутисько, геологічні пам’ятки природи місцевого значення “Курянівські феномени”,  "Чортів камінь".

В межах Бережанського горбогір'я літо прохолодніше, а зима дещо тепліша, ніж у Тернопільському та сусідніх районах. Суми активних температур становлять 2435-2450°С. Тривалість безморозного періоду - 260 днів, періоду з температурою вище 15°С - 95-100 днів. Цей кліматичний регіон є найбільш вологий з усіх, тут кількість опадів за рік перевищує 650 мм, коефіцієнт зволоження найбільший по області і найбільше число днів з опадами. Для регіону характерна найменша швидкість вітру. Кількість днів з хмарністю 8-10 балів найбільша у листопаді (19 днів). Загальна середня кількість днів із сніговим покривом становить 84, але до 24% зим не мають стійкого снігового покриву, середня висота якого найбільша у лютому (до 8-10см).

Лісистість Опільських горбогірних регіонів подекуди сягає 33%. Тут поширені букові, грабово-букові ліси. Трапляються дубові, дубово-грабові лісові формації. До схилів південних експозицій приурочені лучно-степові фітоценози, утворені формаціями осоки низької. До схилів південних експозицій приурочені лучно-степові фітоценози, утворені формаціями осоки низької. Прикладом таких унікальних лучно-степових угруповань є рослинність Голицького ботаніко-ентомологічного заказника загальнодержавного значення. На території Опілля в цілому, а зокрема в Голицькому заказнику зустрічаються: понад 270 видів судинних рослин, з них 22 види, внесені до Червоної книги України. Особливу цінність становлять анемона розлога,билинець комарниковий, відкасники: осотовидний  і татарниколистий, гіпокрепіс чубатий,  гніздівка звичайна , жовтозілля Бессера, зозулинці: салеповий і шоломоносний, ковила Граффа,  коручка темно-червона, лілія лісова, молочай волинський, пальчатокорінник бузиновий, сон великий, ясенець білий - види рослин, внесені до Червоної книги України. Крім того, на території заказника зростає понад 50 регіонально рідкісних видів і таких, що перебувають на грані зникнення в межах області, зокрема: в’язіль увінчаний, волошка тернопільська, гіацинтик блідий, горицвіт весняний, заяча конюшина Шиверека, конвалія звичайна, конюшина блідо-жовта, гірська та червонувата, кадило сарматське, маруна щиткова, молочай мигдалевидний, осока низька, підмаренник забутий, перстач білий, півники угорські, синяк плямистий, скорзонера пурпурова, стародуб широколистий, ізюрінхій гірський, тринія багатостеблова, ферульник лісовий, юринея вапнякова, сон широколистий, вовчі ягоди звичайні та інші.

Враховуючи високу залісненість території і наявність елітних букових та дубових лісів у районі Бережанського горбогір'я збереглась велика кількість цікавих ботанічних об'єктів: ботанічні пам’ятки природи місцевого значення “Дуб Б. Хмельницького” віком понад 500 років, “Дуб "Богатир" віком 400 років, “Бережанська бучина”, “Нараївська бучина”, “Урманська бучина”,  “Завалівська бучина”, “Рудницька бучина”, “Тростянецька бучина” віком 95-115 років, “Мужилівська діброва” 140-річна.

Поблизу села Урмань природні ландшафти нагадують Карпати в мініатюрі.

Також цей край багатий на пам’ятки історії та архітектури: руїни замку збудованого впродовж 1534-1554 р.р., собор Пресвятої Трійці збудована у 1626р., Вірменська дерев’яна церква – 1764р., церква Святого Миколая – 1691р., костьол Різдва Діви Марії – 1600р. та дзвіниця – 1741р., ратуша – 1811р., Монастир Бернардинів –1630-1683р.р. (м.Бережани), Костьол Успіня Діви Марії  - 1644-1653р.р. (с.Біще), церква Петра і Павла – 1688р. (с.Урмань).

На вершині гори Лисоня збудований меморіальний пам’ятник Українським Січовим Стрільцям, а сама гора рішенням виконавчого комітету Тернопільської обласної ради від 30 серпня 1990 року № 189 “Про впорядкування мережі природно-заповідного фонду місцевого значення області” оголошена ботанічним заказником місцевого значення “Гора “Лисоня”.

По сьогоднішній день зберігся літній мисливський палац в с. Раї, біля якого в 1760р. Потоцький звелів закласти парк. Постановою Ради Міністрів УРСР від 29 січня 1960 року №105 „Про затвердження списку найбільш визначних парків-пам’ятників садово-паркової архітектури Української РСР”. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року №584 „Про зміну деяких рішень Уряду України у зв’язку з прийняттям Закону України „Про природно-заповідний фонд України” Раївський парк затверджений, як парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.  Зараз у парку нараховується 56 видів, форм дерев і кущів. Увагу заслуговують групові посадки вікових дерев модрини європейської, сосен Веймутова та чорної, бука лісового форми пурпуролистої,  дуба    звичайного, гіркокаштана звичайного, клена гостролистого, липи широколистої.

У старому парку було підсаджено дерева катальпи чудової, тюльпанового дерева, туї західної форми пірамідальної (плодоносить), різноманітних декоративних кущів, які красиво цвітуть.

Цей чудовий край планується оголосити об’єктом природо-заповідного фонду – регіональним ландшафтним парком “Бережанське горбогір’я”.

7. СЕРЕТЕЦЬКІ БОЛОТА

Серетецькі болота - простягаються із північного заходу на південний схід біля 20 км та шириною до 3 км розташовані на північ від м. Тернополя в межах заплави р. Серет від с. Городище Зборівського району до с. Біла Тернопільського району та заплаві р. Лопушанка від межі Городищенської сільської ради до її гирла.

Долина р.Серет сформувалась в післясарматський період під час верхньоміоценово–давньоантропогенного підняття Поділля, коли інтенсивно формувались меридіональні притоки Дністра. Головною морфоструктурою є долина р. Серет, що характеризується незначним врізом, пологими схилами, м’якими обрисами, днище долини заторфовано.

Серетецькі болота є унікальними для Центральної Європи угіддями лісостепової торфоболотної області, типовими для водоболотних угідь Західного Лісостепу, що відіграють значну гідрологічну, біологічну та екологічну роль у басейні р. Серет.

Живлення боліт мішане з переважанням снігового і дощового. Водозбір охоплює верхню частину басейну р. Серет . Основними ріками, що живлять р. Серет та болота є Лопушанка, Смолянка, Нестерівка, Гук, Сцорля, Грабарка, В’ятина, Серет лівий, Серет Правий, Серет Малий. Гідрогеологічні умови місцевості зумовлюють вихід на поверхню землі підгрунтових вод глибинних горизонтів у вигляді джерел або у вигляді суцільного пластового вклинювання.

На цій території сформовані лучно-болотні ґрунти на делювіальних та алювіальних відкладах, болотні та торфоболотні ґрунти.

Річний хід рівнів води характеризується весняним водопіллям, серією літніх дощових паводків і порівняно низькими рівнями в меженний період. Стік води протягом року нерівномірний. Весняна повінь починається в першій половині березня, пік приходиться у середині другої половини березня, в першій половині квітня повені закінчуються. Межень встановлюється у квітні і продовжується до листопада.  Порушується вона перепустками води крізь греблю та декількома дощовими паводками весною 0,5-1 м. Висота максимального рівня води при звичайній повені від 1,3 до 3,6 м.

Льодовий режим нестійкий, у теплі ж зими річка не замерзає. У місцях виходу ґрунтових вод, льодоставу, як правило, не буває. На протязі зими спостерігаються забереги, льодохід, тільки у виключно суворі зими утворюється льодостав. Майже щорічно, у місцях де тече річка, буває льодохід від 1 до 5 днів. Вскриття річки відбуваються звичайно у першій декаді березня. В окремі роки наприкінці січня - початку лютого, або в перших числах квітня. В середині березня русло повністю очищається від льоду.

Площа водозбору Серетецьких боліт становить 237 кв.км., загальне падіння від с. Носівці Зборівського району до с. Біла Тернопільського району складає 17 метрів, середній ухил – 0,39 0/00.

Термічний режим Серетецьких боліт характеризується континентальним  типом річного ходу температури повітря. Середня температура  найтеплішого місяця (липня) - 18...190 C, а найхолоднішого (січня) -   4,5...5,50 C. В пониженнях зимова температура на 10 C вища, ніж на  підвищеннях. Для річного ходу характерна перевага опадів за теплий період (квітень - жовтень), коли випадає близько 74...75% річної норми(443 мм). Особливо дощовими є три літні місяці (253 мм).

У цілому для Серетецьких боліт характерна м’яка зима з частими відлигами та тепле і прохолодне літо.

Болота за типами рослинності та середовищем існування поділяються на 5 частин: „Вільшанка”, „Лози”, „Івачівське болото і водойма”, „Кобзарівське болото”, „Лопушанське болото”.

Лісистість території 12 %. Переважно це широколистяні ліси зрілого віку, розміщені головним чином вздовж річок.

Серетецькі болота є середовищем існування рідкісних для Тернопільської області видів рослин-глечиків жовтих, вільхи сірої, латаття білого, бобівника трилистого.

Серетецькі болота є важливими місцями нересту, нагулу чи зимівлі, місцевих видів риб з невеликими популяціями -  вугра річкового, рибця, яльця, в’язя, голованя, умбри, сома, інших, що мають визначальне місце для підтримання їх популяцій. Особливо цінними для підтримання значної чисельності особин мисливських видів птахів - крижня звичайного, лебідя–шипуна, гуски сірої, гуски білолобої, свища, широконіски, шилохвоста, черні чубатої, лиски тощо.

Територія біля Серетецьких боліт була заселена ще в часи раннього палеоліту – близько 200 тис. р. тому. В околицях Великого Глибочка знайдено стоянку, яка є найдавнішою не тільки на Тернопільщині, а й в усьому Прикарпатті. Особлива її цінність ще й в тому, що матеріал знаходиться у неперевідкладеному стані – так як його залишили в давнину.

Недалеко від Великого Глибочка протягом майже 10 років археологи розкопували стоянку середнього палеоліту (70-80 тис. р.). Сьогодні стоянка Пронятин відома в цілому світі завдяки унікальній знахідці – найдавнішому вигравійованому малюнку  на кістці. Без його ілюстрації тепер не обходиться більшість підручників з давньої історії України. (Землі, де розкопали давню стоянку, колись належали до Великого Глибочка).

У перші століття н. е. на нашій території проходили важливі події, пов’язані з формуванням  слов’янського етносу, а Серет став кордоном між прийшлими (готськими) та місцевими (слов’янськими) племенами.

В часи Київської Русі на березі р. Серет знаходилося літописне місто Биковен (скоріш за все в уроч. Бозок біля с. Городище).

Найдавніші писемні згадки про сучасні села, що розташовані на даній території, датуються XV - XVІ ст.: Кобзарівка (давня назва Заруддя), Івачів Долішній, Чернихів – 1463 р., Малашівці, Великий Глибочок – 1529 р.,  Городище – 1564 р., Чистилів – 1581 р.

Це були часи, коли Україна терпіла від щорічних татарських набігів. І розташування сіл на берегах плавнів було досить вигідним - в разі небезпеки  жителі ховалися в Серетецьких болотах.

Залишили ці села слід в історії і своїми людьми. В Білій пройшло дитинство Соломії Крушельницької – відомої співачки, королеви світової оперної сцени. В селі, у будинку де вона проживала разом з батьками (батько був парохом) є меморіальний музей співачки. У Великому Глибочку провів свої дитячі роки відомий діяч українського національно-визвольного руху, голова Антибільшовицького Блоку Народів (АБН) – Ярослав Стецько. В селі йому встановлено пам’ятник і відкрито меморіальний музей.

З метою охорони найцінніших природних комплексів в межах Серетецьких боліт Постановою Ради Міністрів Української РСР від 25 лютого 1980р. №132 ”Про доповнення переліку державних заказників Української РСР”. Постановою Кабі­нету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року №584 „Про зміну деяких рішень Уряду України у зв’язку з прийняттям Закону України „Про природно-заповідний фонд України” було організовано заказники загальнодержавного значення: орнітологічний “Чистилівський”, гідрологічний “Серетський” та рішенням виконкому Тернопільської обласної ради від 26 грудня 1983 року №496 “Про мережу територій і об‘єктів природно-заповідного фонду та взяття під охорону держави нових заповідних об‘єктів області” із змінами, затвердженими рішенням виконавчого комітету Тернопільської обласної ради від  19 листопада 1984 року №320 “Про мережу територій і об’єктів природно-заповідного фонду області” гідрологічний заказник місцевого значення “Горішньоівачівський”.